Рішення № 92155312, 30.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 вересня 2020 р. Справа № 120/4302/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни,

позивача: Бондар Лариси Іванівни

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області (код ЄДРПОУ: 04050975, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 17, м. Вінниця, Вінницька область, 21036)

про: визнання протиправним та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області у якому просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області № 28-рк від 31.10.2019 року та поновити її на займаній посаді.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що розпорядженням заступника голови Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 31.10.2019 року № 28-рк її було звільнено з посади директора, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з ліквідацією Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

На думку позивача, розпорядження заступника голови Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 31.10.2019 року № 28-рк про її звільнення прийнято протиправно, оскільки відповідно до статті 40 та 49-2 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України такому працівникові має бути запропоновано всі наявні вакантні посади в цій установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, чого відповідачем зроблено не було. Натомість, як стверджує позивач, їй неправомірно було запропоновано посаду з неповним робочим днем, яка не відповідає її кваліфікації та, відповідно, значно нижча по оплаті.

Разом із тим, позивач наголошує, що вона, як особа із статусом одинокої матері, згідно зі статтею 184 Кодексу законів про працю України не може бути звільнена, окрім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли звільнення допускається з обов`язковим працевлаштуванням.

Вважаючи, що вказане розпорядження винесено відповідачем протиправно, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Одночасно з позовною заявою, позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Клопотання обґрунтовується тим, що про порушення своїх прав та інтересів позивач дізналася з оскаржуваного розпорядження заступника голови Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області № 28-рк від 31.10.2019 року. Після цього позивач звернулася до Літинського районного суду Вінницької області, оскільки вважала, що даний позов належить розглядати в порядку цивільного судочинства, як спір, що виник із трудових відносин та не пов`язаний із проходженням публічної служби. Однак, ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 06.12.2019 року було відмовлено у відкритті провадження у даній справі та роз`яснено позивачу право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства. З огляду на викладене, позивач вважає, що пропустила строк звернення до адміністративного суду з поважних причин, а тому просить суд поновити такий строк.

Окрім того, позивачем заявлено клопотання про витребування з відповідача штатного розпису Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області, що належить до її сфери управління, з зазначенням вакантних посад у період з 02.07.2019 року по 31.10.2019 року.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.12.2019 року поновлено позивачу процесуальний строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, даною ухвалою витребувано з відповідача та зобов`язано надати суду у встановлений строк належним чином засвідчену копію штатного розпису Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області, що належить до її сфери управління, із зазначенням вакантних посад у період з 02.07.2019 року по 31.10.2019 року.

14.01.2020 року на адресу суду від представника Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області надійшли витребувані документи, а також відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно до частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (частина 2 статті 179 цього Кодексу – до шести років), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли можливе звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. У відповідності до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9 не може бути визнано, що власник виконав обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або іншому підприємстві інша робота або запропонована робота, від якої вона з поважних причин відмовилась. Тобто, звільнення особи, на яку поширюються гарантії, встановлені статтею 184 Кодексу законів про працю України допускається лише у випадку письмової відмови цієї особи від запропонованої їй роботи без поважних причин.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. У межах вимог чинного трудового законодавства, відповідачем надано позивачу пропозицію працевлаштування, проте остання відмовилась від даної пропозиції у зв`язку із невідповідністю запропонованої посади статті 184, 186 Кодексу законів про працю України.

Окрім того, представник відповідача зауважує на тому, що згідно з пунктом 3.3 розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 78 від 03.02.2017 року "Про розподіл обов`язків між головою, першим заступником голови та керівником районної державної адміністрації", у разі відсутності першого заступника голови районної державної адміністрації, здійснення його повноважень забезпечує заступник голови районної державної адміністрації. Станом на дату прийняття оскаржуваного розпорядження голова районної державної адміністрації ОСОБА_2 був відсутній. Відповідно, повноваження голови районної державної адміністрації виконував ОСОБА_3 який прийняв управлінське рішення щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку з ліквідацією установи та підписав відповідне розпорядження.

Враховуючи наведене, на думку представника Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області, оскаржуване розпорядження прийнято у межах та у спосіб передбачений чинним законодавством.

27.01.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій остання вважає доводи представника Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області безпідставними та необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню. Зокрема звертає увагу, що вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 26.12.2019 року відповідачем у повному обсязі не виконано та інформацію щодо наявності вакантних посад у період з 02.07.2019 року по 31.10.2019 року до суду не надано.

04.02.2020 року на адресу суду надійшла заява позивача про витребування письмових доказів на підтвердження її професійного рівня, а саме документів щодо схвалення головою Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області ОСОБА_1 на посаду першого заступника голови Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області та погодження Кабінету Міністрів України її кандидатури на вказану посаду протягом 2014-2015 років.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.02.2020 року витребувано з відповідача належним чином засвідчені копії документів щодо схвалення головою Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області ОСОБА_1 на посаду першого заступника голови Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області та погодження Кабінету Міністрів України її кандидатури на посаду першого заступника голови Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області протягом 2014-2015 років. Враховуючи необхідність витребування додаткових доказів, у підготовчому засіданні оголошено перерву та призначено наступне підготовче засідання на 02.03.2020 року.

02.03.2020 року від представника Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області надійшли заперечення, в яких останній просить суд відхилити наведені у відповіді на відзив позивачем пояснення, міркування та аргументи.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року повторно витребувано з Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області та зобов`язано надати суду у встановлений строк інформацію щодо наявності вакантних посад у період з 02.07.2019 року по 31.10.2019 року відповідно до штатного розпису Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області, що належить до її сфери управління. Даною ухвалою також закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.03.2020 року судовий розгляд справи відкладено.

У судове засідання, призначене на 27.04.2020 року, сторони не прибули, про дату, час та місце його проведення повідомлялись завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Разом із тим, від представників сторін на адресу суду надійшли заяви про відкладення розгляду справи, які мотивовані запровадженням комплексу обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року, враховуючи рекомендації уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з метою забезпечення процесуальної рівності прав учасників даного судового процесу та у зв`язку з необхідністю заслухати в судовому засіданні пояснення всіх сторін щодо обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, судовий розгляд справи відкладено.

Даною ухвалою звернено увагу учасників справи на тимчасовий характер вжитих судом процесуальних заходів для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, серед учасників відкритих судових засідань.

На виконання вимог ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року від представника відповідача до суду надійшла інформація завідувача сектору фінансово-господарського забезпечення - головного бухгалтера апарату районної державної адміністрації щодо наявності вакантних посад у період з 02.07.2019 року по 31.10.2019 року, відповідно до штатного розпису Вінницької районної державної адміністрації.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року повторно витребувано з відповідача та зобов`язано надати суду у встановлений строк інформацію щодо наявності у структурних підрозділах Вінницької районної державної адміністрації, що належать до її сфери управління, вакантних посад у період з 02.07.2019 року по 31.10.2019 року. Зважаючи на наявність об`єктивної необхідності витребування додаткових доказів, забезпечення права на змагальність сторін, судовий розгляд справи відкладено.

У судовому засіданні, призначеному на 30.09.2020 року, позивач підтримала заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини наведені у заявах по суті справи, та просила суд задовольнити адміністративний позов повністю.

Вінницька районна державна адміністрація Вінницької області у судове засідання уповноваженого представника не направила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання, про що свідчать докази, які містяться у матеріалах справи.

Частиною першою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення позивача, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 у період з 13.09.2013 року по 31.10.2019 року працювала на посаді директора у Вінницькому районному центрі соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, що підтверджується відомостями трудової книжки серії НОМЕР_2 від 22.01.2002 року.

Відповідно до розпорядження Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 02.07.2019 року № 213 юридичну особу Вінницький районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді припинено шляхом ліквідації. Згідно з пунктом 5.3, 5.4 вказаного розпорядження прийнято рішення провести необхідну роботу з попередження працівників про наступне вивільнення їх у зв`язку з ліквідацією та провести необхідну роботу, пов`язану з вивільненням таких працівників.

Згідно з пропозицією працевлаштування від 02.07.2019 року № 01-55/1408 позивачу запропонована робота на вакантній посаді на 0,75 ставки інспектора фінансово-господарського відділу фінансового управління Вінницької районної державної адміністрації, від якої остання відмовилась.

03.07.2019 року ОСОБА_1 попереджено про її наступне вивільнення, що підтверджується її підписом у письмовому попередженні про вивільнення, а також протоколі засідання ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи Вінницький районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді № 1 від 05.07.2019 року.

Розпорядженням заступника голови Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 31.10.2019 року № 28-рк, відповідно до пункту 1 статті 40, статей 44, 49-2, 184 Кодексу законів про працю України, позивача звільнено з посади директора Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді у зв`язку з ліквідацією.

Не погоджуючись із правомірністю її звільнення, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленням обставин справи, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За приписами частини другої вказаної статті звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9 розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

З наведеного вбачається, що суду для прийняття законного та обґрунтованого рішення необхідно з`ясувати чи була підстава для звільнення з посади ОСОБА_1 та чи дотримана процедура звільнення.

Щодо підстав звільнення позивача з посади суд зазначає, що відповідно до розпорядження Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 02.07.2019 року № 213 юридичну особу Вінницький районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді припинено шляхом ліквідації, що у силу пункту 1 першої статті 40 Кодексу законів про працю України, є законною підставою для звільнення працівників Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, зокрема і позивача.

Таким чином, суд доходить висновку, що за встановлених у справі обставин, підстава для звільнення позивача дійсно існувала, однак для того, щоб звільнення могло вважатися законним, роботодавцю необхідно дотриматися встановленої процедури.

При цьому, недотримання процедурних гарантій при звільненні позивача є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації звільнення як незаконного та поновлення особи на посаді.

Водночас, суд критично оцінює аргументи позивача про недопустимість, у силу статті 184 Кодексу законів про працю України, її звільнення, як особи із статусом одинокої матері, з таких мотивів.

Згідно з частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина 6 статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Аналіз норм статті 18-1 та 18-2 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" дає підстави для розуміння поняття одинокої матері, як жінки, яка не перебуває у шлюбі і в свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері.

Більш ширше тлумачення поняття одинокої матері наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9 відповідно до якого одинока мати визначена як жінка, яка не перебуває у шлюбі і в свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Таким чином, із урахуванням наданого у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9 тлумачення, одинокою матір`ю вважається жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

У свою чергу, ОСОБА_1 стверджує, що вона є одинокою матір`ю.

Суд критично оцінює такий аргумент позивача з мотивів презумпції належного виконання батьками обов`язків з виховання та утримання своїх дітей визначених Сімейним кодексом України, зокрема статтями 150, 180, 181. Оскільки, протилежного на підставі досліджених судом доказів не встановлено, суд не вважає ОСОБА_1 такою, що виховує та утримує дитину сама, а тому безпідставними вважаються її твердження про поширення на неї встановленої статтею 184 Кодексу законів про працю України заборони для звільнення одиноких матерів.

Зокрема доказом відсутності участі батька у вихованні дитини може бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю це підтверджується.

Так, із урахуванням висновків Верховного Суду у справі № 734/4136/15-ц (рішення від 31 жовтня 2019 року) доказами відсутності участі батька у вихованні дитини, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Щодо дотримання відповідачем процедури звільнення, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві, установі, організації протягом усього періоду та існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 року у справі № 6-40цс15, та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08.05.2019 року у справі № 806/1175/17 та від 13.02.2020 року у справі № 810/1564/17.

Як свідчать матеріали справи, 03.07.2020 року ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією юридичної особи, що підтверджується письмовим попередженням про вивільнення, на якому наявний підпис позивача.

Згідно з пропозицією працевлаштування від 02.07.2019 року № 01-55/1408 позивачу запропонована робота на вакантній посаді на 0,75 ставки інспектора фінансово-господарського відділу фінансового управління Вінницької районної державної адміністрації, від якої остання відмовилась.

Суд звертає увагу, що посада інспектора фінансово-господарського відділу фінансового управління Вінницької районної державної адміністрації не є рівнозначною ні за посадовими обов`язками, ні за оплатою праці посаді, яку обіймала ОСОБА_1 .

У той же час, докази, які б свідчили про пропозицію рівнозначної посади з якої звільняли позивача та які б підтверджували неможливість або перешкоди запропонувати та призначити позивача на рівнозначну посаду у структурних підрозділах Вінницької районної державної адміністрації, у матеріалах справи відсутні.

Дослідивши інформацію, розміщену на офіційному веб-сайті Вінницької районної державної адміністрації (https://www.vinrda.gov.ua/), судом встановлено, що у складі районної державної адміністрації утворено такі структурні підрозділи, як Відділ містобудування та архітектури, Управління економіки, Управління праці та соціального захисту населення, Фінансове управління, Відділ агропромислового розвитку, Служба у справах дітей, Відділ освіти, Відділ культури та туризму, Відділ з питань державної реєстрації та Архівний відділ.

При цьому, судом встановлено, що вакантні посади у період з 02.07.2019 року по 31.10.2019 року були наявні та здійснювалося прийняття інших працівників на такі посади.

Так, у листах структурних підрозділів Вінницької районної державної адміністрації від 03.03.2020 року № 95, 04.03.2020 року № 92, від 05.03.2020 року № 01-14/298, від 04.03.2020 року № 849 та від 06.03.2020 року № 04-33/121 відображена інформація про вакантні у Вінницькій районній державній адміністрації Вінницької області посади у період з 02.07.2019 року по 31.10.2019 року. Зокрема, вакантними зазначено посади: завідувача сектору опіки та піклування, головного спеціаліста сектору опіки та піклування служби у справах дітей районної державної адміністрації, головного спеціаліста фінансово-господарського відділу, провідного спеціаліста фінансово-господарського відділу, провідного спеціаліста відділу призначення соціальних допомог та компенсацій, спеціаліста відділу призначення соціальних допомог та компенсацій, провідного спеціаліста відділу виплат соціальних допомог та компенсацій, провідного спеціаліста з питань взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку та надання пільг, головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку та надання пільг, головного спеціаліста сектору питань обслуговування ветеранів війни та учасників АТО, головного спеціаліста з контролю за призначенням пенсій, головного спеціаліста з питань соціального захисту осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, провідного спеціаліста відділу прогнозування та аналізу доходів.

Тобто, на час повідомлення позивача про звільнення із займаної посади у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці - ліквідації юридичної особи, відповідач повинен був і міг запропонувати всі вакантні посади, які відповідали освітньо-кваліфікаційному рівню позивача, що не було зроблено.

З огляду на вказане, відповідачем при звільненні позивача не дотримано законодавчо встановлених вимог щодо одночасного попередження працівника про наступне вивільнення та пропозиції всіх наявних вакантних посад, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Таким чином, враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для звільнення позивача на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області № 28-рк від 31.10.2019 року та, відповідно, необхідності скасування такого розпорядження як протиправного.

Частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Слід також зазначити, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді, на зайняття якої він погоджується, або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду.

Враховуючи висновок суду про незаконність звільнення позивача, остання підлягає поновленню на посаді.

При цьому, виходячи зі змісту пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9 щодо можливості поновлення незаконно звільненого працівника на роботі у тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи, суд зазначає про неможливість поновлення позивача на посаді директора Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

У даному випадку збереження місця роботи позивача можливе у Вінницькій районній державній адміністрації Вінницької області.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність та скасування розпорядження Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області № 28-рк від 31.10.2019 року про звільнення позивача з посади, порушені права позивача, враховуючи вимоги частини 2 статті 40 та частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, підлягають відновленню шляхом поновлення на рівнозначній посаді у Вінницькій районній державній адміністрації Вінницької області, з дати незаконного звільнення 31.10.2019 року.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною першою, другою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. " від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Окрім того, судом враховується, що відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 31.10.2019 року № 28-рк про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

Поновити ОСОБА_1 у Вінницькій районній державній адміністрації Вінницької області на посаді рівнозначній посаді директора Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді з 31.10.2019 року.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Вінницька районна державна адміністрація Вінницької області (код ЄДРПОУ: 04050975, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 17, м. Вінниця, Вінницька область, 21036).

Повний текст рішення складено: 12.10.2020 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна