Рішення № 92140737, 29.09.2020, Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/1813/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.09.2020 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді – Стрільця Я.С.,

за участю секретаря судових засідань – Вікторівської Д.Я.,

представника позивачів – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Заставна цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Товтрівська сільська рада Заставнівського району Чернівецької області про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору та виділення частки, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до суду із позовною заявою до відповідачів про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору та виділення частки.

В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що будинковолодіння АДРЕСА_1 станом на 01.01.1991 відносилося до суспільної групи господарств – колгоспний двір. На час ліквідації колгоспних дворів, тобто станом на 15.04.1991 у вказаному будинковолодінні були зареєстровані та проживали: відповідач – ОСОБА_6 , який був головою двору, відповідач – ОСОБА_7 , а також вони – позивачі по справі. Згідно рішення Заставнівської районної ради №83/5 від 05.05.1989 було оформлено право власності на спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 . В подальшому, на підставі вказаного рішення, виконкомом Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області відповідачу ОСОБА_6 , 24.07.1989 було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , яке було зареєстроване 24.07.1989 у Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу №1, стор. 206.

Оскільки дане господарство відносилося до типу колгоспного двору, то вони (позивачі) як члени колгоспного двору мають право на рівні частки у спірному будинковолодінні.

У серпні 2016 року їм стали відомі обставини про те, що 03.11.2007 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором, укладеним 13.11.2007 між банком та відповідачкою ОСОБА_7 про надання кредиту у розмірі 37400 доларів США, зі сплатою 11% річних, з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 12.11.2027.

В свою чергу, ОСОБА_6 відповідно до умов іпотечного договору, укладеного 13.11.2007, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_7 без їх відома передав ЗАТ КБ «ПриватБанк» в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, на думку позивачів, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на власний розсуд розпорядилися майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, шляхом передачі його у заставу.

З огляду на те, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та АТ КБ «ПриватБанк» вважають, що спірне будинковолодіння належить на праві особистої приватної власності тільки відповідачу ОСОБА_6 та не визнають за ними (позивачами) права власності на спірне майно, позивачі просять визнати за ними право власності на 1/5 частку за кожним у майні колгоспного двору, а саме житлового будинку з господарськими спорудами і будівлями, розташованому по АДРЕСА_3 , припинивши на нього право спільної сумісної власності.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача – АТ КБ «ПриватБанк» - Бацей Т.М. звернулася до суду із відзивом на позовну заяву, посилаючись на те, що стороною позивача не зазначено підстав та не надано суду відповідного обґрунтування, за яких обставин позивачі довідалися про порушення відповідачами свого права та в чому полягає порушення відповідачами їхніх прав, а тому відсутні правові підстави для визнання за позивачами права власності на частки у майні колишнього колгоспного двору. В обґрунтування своєї позиції зазначила, що ані на момент оформлення свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок в 2007 році, ані на момент досягнення позивачами повноліття та на момент передачі спірного будинку в іпотеку банку спору з приводу витребування 1/5 частини житлового будинку між сторонами у цій справі не існувало. Фактично спір виник на стадії виконання укладеного між ОСОБА_6 та банком договору іпотеки, а саме при реалізації банком своїх законних прав, як іпотекодержателя у зв`язку з наявністю заборгованості перед банком за отриманим матір`ю сімейства ОСОБА_7 кредитом в розмірі 37400 доларів США на споживчі цілі, тобто в цілях сім`ї. При цьому зауважила, що матеріали справи не містять відомостей, що ОСОБА_6 діяв недобросовісно при укладенні договору іпотеки. Одночасно, просила застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог позивача у справі.

В свою чергу, представник позивача ОСОБА_1 у своїй відповіді на відзив зазначив, що про недобросовісність на час укладення спірного договору іпотеки як зі сторони відповідача ОСОБА_6 так і зі сторони АТ КБ «ПриватБанк» свідчить те, що відповідачем ОСОБА_6 банку було надано довідку про зареєстрованих осіб у спірному будинку, яка свідчила про те, що позивачі були зареєстровані в будинку з моменту народження по момент укладення договору іпотеки та постійно там проживали, також останнім було надано свідоцтво про право власності на житловий будинок від 24.07.1989, видане на його ім`я, в якому було зазначено, що даний будинок відносився до суспільної групи господарств – колгоспний двір. На момент укладення позивачі були повнолітніми, проте їх згоди, як співвласників, відповідачі не запитували та не повідомляли про укладення спірного договору, що вказує на недобросовісність сторони відповідача та підтверджує умисне приховування порушення їхнього права власності на майно.

Заперечуючи проти доводів представника відповідача ОСОБА_2 щодо спливу позовної давності, послалася на роз`яснення, викладені у п.6 Постанови Пленуму ВСУ №20 від 22.12.1995 «Про судову практику у справах за позовами про захист прав приватної власності» та орієнтовані на правильне застосування законодавства судами при вирішення спорів щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, у яких зазначається, що у тих випадках, коли правовстановлюючі документи на майно, придбане кількома особами з метою створення спільної власності, оформлені на одного з них і всі вони користувалися цим майном, строк позовної давності для вимог про право на майно учасника спільної власності, не зазначеного у правовстановлюючому документі, обчислюється відповідно до ст. 76 ЦК України з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися, що його право на це майно оспорюється, а не з часу оформлення угоди на придбання майна. Таким чином, з урахуванням норм вищезгаданого Пленуму ВСУ №20 від 22.12.1995 та з огляду на те, що позивачі лише у серпні 2016 року дізналися про те, що їх права на майно колишнього колгоспного двору порушуються, вважає, що останніми не пропущено строк для звернення до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, обґрунтовуючи їх вищенаведеним.

Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилися, попередньо надали суду заяву, в якій просили розгляд справи провести в їх відсутності, позовні вимоги не визнали в повному обсязі.

Представник відповідача – АТ КБ «ПриватБанк» - Бацей Т.М. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області в судове засідання не з`явився, попередньо надав суду заяву, в якій проти задоволення позову не заперечував та просив розгляд справи по суті провести в їх відсутності.

Суд, вислухавши доводи представників сторін, врахувавши заяви відповідачів та представника третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, дослідивши подані в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази сторін, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За правилами частин першої та третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно із частиною першою статті 120 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Частка члена колгоспного двору в майні двору визначається: 1) при виході його зі складу двору без утворення нового двору (виділ); 2) при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ); 3) при зверненні стягнення за особистими зобов`язаннями члена двору. Розмір частки члена двору встановлюється, виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних (стаття 123 ЦК УРСР).

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).

Судом встановлено, що станом на 1990-1991 роки домоволодіння, яке розташовано по АДРЕСА_1 відносилося до суспільної групи господарства – колгоспний двір, в якому були зареєстровані та проживали п`ятеро осіб, а саме: ОСОБА_6 , 1958 р.н. – голова двору, ОСОБА_7 ,1961 р.н. – дружина, ОСОБА_4 ,1981 р.н. – син, ОСОБА_4 , 1981 р.н. – син та ОСОБА_8 , 1986 р.н. - дочка, в силу чого, виходячи з положень ст. 123 ЦК УРСР в редакції 1963 року кожен з них мав рівні долі у колгоспному дворі, тобто по 1/5 частці домоволодіння.

24.07.1989 на підставі рішення Заставнівської районної ради народних депутатів від 05 травня 1989 року № 83/5 Виконавчим комітетом Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок, яке зареєстроване 24.07.1989 у Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу № 1.

Станом на 2004 рік наймолодший з позивачів досяг повноліття, а тому для нього та інших позивачів з досягненням повноліття розпочав сплив позовної давності.

Вказані обставини попередньо були встановлені чинним судовим рішенням Верховного Суду від 17.07.2019 у цивільній справі №716/1066/16-ц за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору (а.с.84-86).

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Як встановлено судом касаційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, учасниками цивільної справи №716/1066/16-ц були позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відповідачі – ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та Товтрівська сільська рада Заставнівського району Чернівецької області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ПАТ КБ «ПриватБанк». У ході судового розгляду досліджувались докази та встановлювались фактичні обставини саме щодо наявності у позивачів права на частку в майні колишнього колгоспного двору, а саме на 1/5 частину спірного домоволодіння за кожним, які були належним чином висвітлені та розкриті у мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 17.07.2019.

З наведеного вбачається, що склад сторін, стосовно яких встановлені відповідні факти, у двох справах є тотожним.

Отже, виходячи з вищевикладеного, обставини встановлені судовим рішенням Верховного Суду від 17.07.2019 по справі № 716/1066/16-ц, яке набрало законної сили, повторного доведення не потребують.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі, як на підставу його задоволення, посилаються на те, що відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та АТ КБ «ПриватБанк» вважають, що спірне будинковолодіння належить на праві особистої приватної власності на вказане майно лише відповідачу ОСОБА_6 та не визнають за ними права власності на вказане майно, у зв`язку із чим просять захистити їх право власності в судовому порядку.

Таким чином, судом встановлено, що предметом спору у даній справі є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який станом на 15 квітня 1991 року, з часу введення в дію Закону України "Про власність", належав до майна суспільної групи господарства - колгоспний двір.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб`єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, на спадкування, на частину в загальному майні, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Судом встановлено, що право вчиняти дії щодо оформлення права власності на спірне майно у позивачів виникла у 2004 році, коли наймолодший з них досяг повноліття.

Проте, спору з приводу витребування 1/5 частини житлового будинку, який відноситься до колгоспного двору, між сторонами, ані на момент оформлення свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок в 2007 році, ані на момент досягнення позивачами повноліття та на момент передачі спірного будинку в іпотеку банку у цій справі не існувало.

Будь-яких фактичних даних, які б дали суду можливість обґрунтувати та встановити наявність наведених обставин, позивачами надано не було.

Позивачі, обґрунтовуючи свої вимоги, посилаються на те, що про порушення їх права на майно колишнього колгоспного двору вони дізналися лише у серпні 2016 року, після того як виявили по місцю проживання матеріали цивільної справи №716/613/16 за позовом ОСОБА_9 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, відновлення становища, яке існувало до порушення права та визнання частково недійсним правочинів, предметом спору якого був іпотечний договір, укладений 13.11.2007 між банком та ОСОБА_6 про надання в іпотеку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що фактично спір між сторонами виник на стадії виконання укладеного між ОСОБА_6 та банком договору іпотеки, а саме при реалізації банком своїх законних прав, як іпотекодержателя у зв`язку з наявністю заборгованості перед банком за отриманим матір`ю сімейства ОСОБА_7 кредитом в розмірі 37400 доларів США на споживчі цілі, тобто в цілях сім`ї.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 у цивільній справі 716/1066/16-ц за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору.

Предмет спору і підстави звернення до суду з позовом у вказаних справах, на переконання суду, є тотожними.

З наведеного слідує, що позивачі, будучи обізнаними про наявність у їх матері ОСОБА_7 заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк» та передбачаючи негативні наслідки для себе, обрали такий спосіб захисту, який допоможе їм приховати спірне майно від виконання в майбутньому за його рахунок договору іпотеки.

Відтак підстави звернення до суду з даним позовом є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Згідно з п. 9 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).

З урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених фактичних обставин справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,10, 12, 81,82, 141, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Товтрівська сільська рада Заставнівського району Чернівецької області про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору та виділення частки відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду через Заставнівський районний суд Чернівецької області.

Суддя Ярослав СТРІЛЕЦЬ