Рішення № 92135064, 08.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2020 року м. Київ №640/1152/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві

про стягнення заборгованості, зобов`язання вчинити дії, -

УСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 420983688), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (01001, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-а, код ЄДРПОУ 37993783), в якому просить суд:

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої пенсії за період з 01.04.2017 року по 01.07.2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої пенсії становить суму 99 858,95 (дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім грн 95 коп);

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на користь ОСОБА_1 суму 3% річних та витрат від інфляції у розмірі 49 810,09 (сорок дев`ять тисяч вісімсот десять грн) 09 коп у вигляді компенсації за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.04.2017 по 01.07.2017 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що довідкою Головного управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві від 05.09.2018 про розмір призначеної та фактично отриманої ОСОБА_1 пенсії підтверджено, що на особовому рахунку № НОМЕР_2 за період з 01.04.2017 р. по 01.07.2018 р. розмір нарахованої, але не виплаченої пенсії становить суму 99 858,95 (дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) гривень 95 копійок, та станом на дату подачі адміністративного позову, наявна заборгованість Відповідача перед Позивачем не погашена.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що кошти за період з квітня 2017 року по червень 2018 року в розмірі 99 858, 95 грн. обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та будуть виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом міністрів України, однак, на даний час порядок не затверджений, після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплат коштів за минулий період.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій наголосив, що невиплата йому заборгованості по пенсії є очевидним протиправним втручанням в приватне життя, що є порушенням ст. 8 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод. У відповіді на відзив позивач підтримав свої позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Третьою особою також було надано письмові пояснення з приводу спірних правовідносин, в яких зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не має відкритих рахунків в Головному управлінні Казначейства, відповідно, у разі задоволення позовних вимог, Головне управління Казначейства буде позбавлене можливості виконати рішення суду.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31.05.2018 №0000458036, ОСОБА_1 , як тимчасово переміщена особа, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.

З 01 травня 2018 р. ОСОБА_1 відповідно до рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №6 від 08.02.2018 було поновлено виплату пенсії Головним управлінням Пенсійного Фонду України в місті Києва.

За період починаючи з 01 липня 2018 pоку, Управлінням ПФ, виплата пенсійного забезпечення Позивачу, здійснюється відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 pоку №1788-ХІІ.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07.09.2018 позивача було повідомлено, що кошти в розмірі 99 858, 95 грн. за період з квітня 2017 року по червень 2018 року нараховані на додаткову відомість та після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам буде вирішене питання виплати коштів за минулий період.

Довідкою Головного управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві від 05.09.2018 про розмір призначеної та фактично отриманої ОСОБА_1 пенсії, підтверджено що на особовому рахунку № НОМЕР_2 за період з 01.04.2017 р. по 01.07.2018 р. розмір нарахованої, але не виплаченої пенсії становить суму 99 858,95 (дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) гривень 95 копійок, та станом на дату подачі адміністративного позову, наявна заборгованість відповідача перед позивачем не погашена.

Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначені Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року за №1706-VII, з наступними змінами та доповненнями, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Частиною 1 даної статті передбачено, що для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року за №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", з наступними змінами та доповненнями, припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", з наступними змінами та доповненнями, комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року за № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб".

Судом встановлено, з 01 травня 2018 р. ОСОБА_1 відповідно до рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №6 від 08.02.2018 було поновлено виплату пенсії.

Дані обставини сторонами не заперечуються, а тому, у відповідності до ч.1ст.78 КАС України, останні доказуванню не підлягають.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що відповідачем було здійснено нарахування позивачу пенсії за період з 01.04.2017 р. по 01.07.2018, проте, не проведено її виплату у зв`язку з відсутністю порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Однак, суд не може погодитись із вищенаведеними діями відповідача з огляду на наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за №1058-IV, з наступними змінами та доповненнями.

Відповідно до ч.1 ст.7 даного Закону, загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, та обов`язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов`язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.

Пунктом 9 ч.1 ст.16 цього ж Закону передбачено, що застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.

З аналізу вищенаведених норм можна прийти до висновку, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Відповідно до ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Відповідно до п.3 і п.8 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що невиплата позивачу пенсії носить протиправний характер, дії/бездіяльність відповідача у цьому контексті вчинені/допущені не у спосіб та не на підставах, передбачених Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце також протиправне втручання у право власності позивача.

В контексті наведеного слід додати, що відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, до якого позивач звернувся із позовом 16 січня 2020 року.

Щодо позовних вимог в частині стягнення на користь позивача суми 3% річних та витрат від інфляції, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд зазначає наступне.

Стягнення з боржника інфляційних втрат, регулюється статтею 625 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), відповідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до законодавства України грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.07.2018 по справі №2а-11853/10/1570 вбачається, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За результатами розгляду даної справи, судом встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та витрат від інфляції у розмірі 49 810, 09 грн. - відсутні.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), для реалізації згаданого Закону.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, з урахуванням права позивача на отримання компенсації втрати частини доходу, а також беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про доцільність зобов`язання відповідача виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з невиплатою нарахованої за період з 01.04.2017 р. по 01.07.2018 р. пенсії.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, і не довів правомірності своєї бездіяльності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС Украпїни).

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 420983688) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму невиплаченої, але нарахованої пенсії за період з 01.04.2017 року по 01.07.2017 року в розмірі 99 858,95 (дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім грн 95 коп).

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з невиплатою нарахованої за період 01.04.2017 року по 01.07.2017 року пенсії, розрахувавши її розмір за методикою відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку їх виплати».

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору, пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 998, 58 грн. (дев`ятсот дев`яносто вісім гривень п`ятдесят вісім коп.).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа