Рішення № 92134297, 12.10.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2020 року № 520/9401/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Державної міграційної служби України про скасування наказу, повідомлення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державна міграційна служба України в Харківській області, в якому з урахуванням уточнень просив суд:

- скасувати наказ Державної міграційної служби України № 105-20 від 20.04.2020 року та зобов`язати Державну міграційну служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту;

- скасувати повідомлення Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області № 25 від 30.04.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення Державної міграційної служби України № 105-20 від 20.04.2020 року, на думку позивача, підлягає скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Державної міграційної служби України про скасування наказу, повідомлення та зобов`язання вчинити певні дії. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, Державна міграційна служба України, надала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Відповідач, Головне управління Державної Міграційної служби України в Харківській області, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11.03.2019 року громадянин Республіки Судан ОСОБА_1 , звернувся з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної Міграційної служби України в Харківській області, аргументуючи своє звернення тим, що заявнику загрожує небезпека, яку представляють представники збройних організацій Судану.

Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянин Республіки Судан ОСОБА_1 .

Державною міграційною службою України прийнято рішення №105-20 від 21.04.2020 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Республіки Судан ОСОБА_1 .

Відмову було вмотивовано відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області складено повідомлення №25 від 30.04.2020 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Державної міграційної служби України №105-20 від 21.04.2020 року.

Позивач, вважаючи, що відповідачами прийнято протиправні рішення, звернувся з даним позовом до суду.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Згідно з п.1 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Позивач в своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вказав на те, що заявнику загрожує небезпека, яку представляють представники збройних організацій Судану.

В заяві-анкеті та в співбесідах заявник вказав, що народився, навчався та постійно проживав у місті Ер-Ріяд (Саудівська Аравія).

Також, на співбесіді від 13.03.2019 року та співбесіді від 17.04.2019 року заявник пояснив, що батьки заявника народилися в Судані, а проживають в Саудівській Аравії місто Ер-Ріяд.

При цьому, у вищевказаних співбесідах заявник повідомив, що двічі був в Судані в 2011 та 2012 роках, та основною метою поїздки до ОСОБА_2 було навчання, а саме позивач вказав: «Я ездил в Судан для того чтобы посмотреть, могу ли я там учится, я там жил 4-5 месяцев, это было примерно в 2011. Второй раз я ездил в ОСОБА_2 примерно в 2012 году и находился там 4-5 месяцев, тоже по поводу учебы. Я всего два раза в жизни был в Судане.»

В заяві від 11.03.2019 року заявник повідомив, що не може повернутися до країни своєї громадської належності через те, що заявнику загрожує небезпека, яку представляють представники різноманітних збройних організацій Судану.

Так, на співбесідах від 13.03.2019 року та 17.04.2019 року позивач зазначив, що два рази їздив до Судану в 2011 та 2012 році.

В співбесіді від 13.03.2019 року заявник пояснив, що в міст Дарфур його били дерев`яною палицею і ногами, внаслідок чого у нього залишилась рана на нозі. Вдруге, його штовхнули на землю та били ногами, травм після бійки у нього не було. Під час третьої бійки у нападників була зброя, його вдарили один раз по обличчю, але його другу пошкодили ногу.

Також, під час співбесіди від 13.03.2019 року заявник повідомив що основною метою приїзду було навчання: «Вопрос: Основная причина почему вы приехали в Украину это учеба, правильно я понимаю? Ответ: Да, это учеба».

За даними AllAfrica (allafrica.com/stories/202002180491.html): «Хартум - попередній комітет старійшин Судану висунув мирну ініціативу, спрямовану на запобігання заколотів і відмова від насильства у всіх його формах, поглиблення святості крові, припинення кровопролиття, врегулювання конфліктів шляхом діалогу і мудрості, відродження практики примирення і звернення до глибоко укоріненому спадщини при вирішенні спорів Голова підготовчого комітету старійшин Судану ОСОБА_3 заявив на прес-форумі інформаційного агентства Судану (Суйа) в понеділок, що ініціатор прагне відновити дух братерства між окремими особами, племенами і спірними групами, а також просвіщати суспільство про небезпеку расових і етичних забобонів і трайбалізму».

Враховуючи наведені норми діючого законодавства, наведені позивачем обставини та вказані ДМС України факти про країну походження позивача, суд не знаходить підстав, які б свідчили про можливість позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 року по справі № 826/4078/16.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Причини, які позивач зазначає, щоб залишитись в Україні, не пов`язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Таким чином, на підставі вищевикладеного та у зв`язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, було прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянина Республіки Судан ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачами не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м.Харків, вул.Римарська, 24), Державної міграційної служби України (01001, м.Київ, вул.Володимирська, 9) про скасування наказу, повідомлення та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.