Рішення № 92134121, 07.10.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/1324/20

07 жовтня 2020 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мартиць О.І.

за участю:

секретаря судового засідання Куриляк М.Г.

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Біля Р.С.

представника відповідача Тернопільської обласної державної адміністрації Калиняка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Тернопільської обласної державної адміністрації щодо не прийняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 23 січня 2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства у землі сільськогосподарського призначення, угіддя - рілля площею 1,5000 га для ведення особистого селянського господарства на території Тернопільської міської ради Тернопільської області, за межами населеного пункту,

- зобов`язати Тернопільську обласну державну адміністрацію повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 січня 2020 року та зобов`язати прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства у землі сільськогосподарського призначення, угіддя - рілля площею 1,5000 га для ведення особистого селянського господарства на території Тернопільської міської ради Тернопільської області, за межами населеного пункту.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно заяви позивача від 22.03.2018 відповідач розпорядженням від 08 червня 2019 року №456-од надав дозвіл на розроблення, з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зміною її цільового призначення площею 1,5000 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення, угіддя - рілля, за межами населеного пункту на території Тернопільської міської ради Тернопільської області.

У встановленому порядку філією "Тернопількомунземля" комунального підприємства "Тернопількомунінвест" було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення.

23 січня 2020 року позивачем проект землеустрою було направлено до відповідача на затвердження. На адвокатський запит щодо надання копії рішення про розгляд заяви позивача про затвердження проекту землеустрою відповідачем листом від 19.02.2020 №04-1179/16 проінформовано, що рішення за результатами розгляду заяви позивача облдержадміністрацією не приймалось

Позивач вважає, що не прийняття відповідачем рішення про затвердження проекту землеустрою суперечить охоронюваному законом інтересу позивача, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

На підставі статті 12 та глави 10 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Тернопільським окружним адміністративним судом винесено ухвалу від 10 червня 2020 року про відкриття провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. У справі призначено судове засідання на 10.09.2020.

В судовому засіданні 10.09.2020 розгляд справи відкладено до 07.10.2020 у зв`язку з неявкою представника відповідача.

23.09.2020 від Тернопільської обласної державної адміністрації через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду поступив відзив на позовну заяву.

Заперечуючи щодо позовних вимог представник відповідача серед іншого зазначає, що 20 березня 2020 року комісією обласної державної адміністрації з попереднього розгляду документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання дозволу на її виготовлення, матеріалів погодження місця розташування об`єктів, встановлення ставок орендної плати та питань купівлі-продажу земельних ділянок державної власності розглянуто клопотання позивача від 23.01.2020 та проект землеустрою.

За результатами розгляду у задоволенні клопотання відмовлено у зв`язку з тим, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не містить акта приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки), акта перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки) тощо.

Тернопільська обласна державна адміністрація вважає, що позовні вимоги є безпідставними.

В судовому засіданні 07.10.2020 представник позивача ОСОБА_1 адвокат Біль Р.С. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити.

Представник відповідача Тернопільської обласної державної адміністрації в судовому засіданні 07.10.2020 проти задоволення позовних вимог заперечив з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 , як учасник бойових дій, звернувся із заявою до Тернопільської обласної державної адміністрації про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 1,5000 га для ведення особистого селянського господарства на території Тернопільської міської ради за межами населеного пункту.

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 08 червня 2019 року №456-од ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення, з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зміною її цільового призначення площею 1,5000 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення, угіддя - рілля, за межами населеного пункту на території Тернопільської міської ради Тернопільської області.

Філією "Тернопількомунземля" комунального підприємства "Тернопількомунінвест" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства у землі сільськогосподарського призначення 01.03 для ведення особистого селянського господарства.

23 січня 2020 року ОСОБА_1 подав до відповідача заяву про затвердження проекту землеустрою, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначенця для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства у землі сільськогосподарського призначення, угіддя - рілля площею 1,5000 га для ведення особистого селянського господарства на території Тернопільської міської ради Тернопільської області, за межами населеного пункту.

Згідно відповіді Тернопільської обласної державної адміністрації від 19.02.2020 за №04-1179/16 на адвокатський запит від 11.02.2020 стосовно надання копії рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.01.2020 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,5000 га, на території Тернопільської міської ради за межами населеного пункту повідомлено, що рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 облдержадміністрацією не приймалось.

Вважаючи бездіяльність Тернопільської обласної державної адміністрації щодо не прийняття рішення за результатами розгляду заяви від 23.01.2020 про затвердження проекту землеустрою протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

За нормами частини п`ятої статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно статті 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

завдання на розроблення проекту землеустрою;

пояснювальну записку;

копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці;

розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

кадастровий план земельної ділянки;

матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

матеріали погодження проекту землеустрою.

За нормами частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до частини четвертої статті 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Відповідно до частини п`ятої статті 186-1 Земельного кодексу України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Крім того, частиною восьмою статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Частиною першою статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 №586-ХІV передбачено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Таким чином, суд вважає, що формою реалізації владних управлінських повноважень, якими відповідний суб`єкт наділений законом, може бути тільки форма, що передбачена законом, який визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій. Даний закон встановлює, що відповідною формою реалізації владних управлінських функцій у спірних правовідносинах є прийняття відповідного розпорядження головою.

На цих підставах відповідь у формі листа за підписом заступника голови адміністрації не може вважатись правомірною реалізацією владних управлінських функцій відповідача.

Суд звертає увагу, що відповідач отримавши заяву позивача про затвердження проекту землеустрою повинен був розглянути її та прийняти за результатом її розгляду відповідне рішення, яке викладається у формі розпорядження.

Відсутність належним чином оформленого розпорядження після спливу встановленого законом строку розгляду, свідчить про те, що даний орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Дана правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 30.10.2018 у справі №820/4852/17.

Таким чином, в даному випадку має місце протиправна бездіяльність, оскільки у даному випадку, розглядаючи заяву позивача, відповідач наділений повноваженнями або надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою або надати відповідну відмову.

В той же час, судом встановлено, що рішення у встановленому законом порядку Тернопільською обласною державною адміністрацією прийнято не було.

При цьому суд не бере до уваги витяг з протоколу №1/20 засідання комісії обласної державної адміністрації з попереднього розгляду документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання дозволу на її виготовлення, матеріалів погодження місця розташування об`єктів, встановлення ставок орендної плати та питань купівлі-продажу земельних ділянок державної власності від 20 березня 2020 року, де пунктом 15 розглянуто клопотання позивача від 23.01.2020 та проект землеустрою. За результатами розгляду у зв`язку з наявністю зауважень відмовлено у задоволенні клопотання. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не містить акта приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки), акта перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки) тощо.

Щодо способу поновлення прав позивача, порушення яких визнано судом, то необхідно зазначити наступне.

У відповідності з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Згідно з науковим висновком Верховного Суду від 13.04.2018 щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією:

- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

В свою чергу, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може безпідставно втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При вирішенні вказаного спору, суд не перебирає на себе властиві суб`єкту владних повноважень функції, а лише надає правову оцінку спірним правовідносинам і визначає належний спосіб захисту з урахуванням вимог статті 245 КАС України.

Отже, належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 січня 2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства у землі сільськогосподарського призначення, угіддя - рілля площею 1,5000 га для ведення особистого селянського господарства на території Тернопільської міської ради Тернопільської області, за межами населеного пункту з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На думку суду відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, не виконано та не доведено правомірність та законність його дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

За нормами пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Оскільки позивач в силу пункту 13 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Тернопільської обласної державної адміністрації щодо не прийняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 23 січня 2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства у землі сільськогосподарського призначення, угіддя - рілля площею 1,5000 га для ведення особистого селянського господарства на території Тернопільської міської ради Тернопільської області, за межами населеного пункту.

Зобов`язати Тернопільську обласну державну адміністрацію повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 січня 2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства у землі сільськогосподарського призначення, угіддя - рілля площею 1,5000 га для ведення особистого селянського господарства на території Тернопільської міської ради Тернопільської області, за межами населеного пункту з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 жовтня 2020 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1

відповідач:

- Тернопільська обласна державна адміністрація місцезнаходження: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021 код ЄДРПОУ 00022622

Головуючий суддя Мартиць О.І.