Рішення № 92130042, 12.10.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4238/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

07 серпня 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області) про визнання протиправною та скасування: вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4067-50 від 26 листопада 2018 року про сплату недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819, 54 грн. з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ; вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4067-50 У від 18 червня 2019 року про сплату недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 5211,36 грн. з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (позовна заява здана на пошту 05 серпня 2020 року).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки ОСОБА_1 господарську діяльність не здійснювала та доходи не отримувала, натомість, перебувала у трудових відносинах з січня 2016 року по червень 2018 року та з липня 2018 року по червень 2020 року з ПрАТ "Страхова компанія "БРОКБІЗНЕС", а тому позивач вважає, що вимоги про сплату недоїмки спричиняють подвійну сплату ЄСВ (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державною консолідованого страхового внеску.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/4238/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в письмовому провадженні), витребувано докази.

11 вересня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву /а.с. 41-43/, у якому представник ГУ ДПС у Полтавської області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що ФОП ОСОБА_1 з 29.10.2002 перебувала на обліку в ГУ ДПС у Полтавській області та 20.11.2019 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем. Станом на 31.05.2019 в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 по єдиному внеску за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) рахується заборгованість в сумі 21030,90 грн., яка виникла: за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. (3200,00 х 22% = 704*12 міс.); за 2018 рік щоквартально в сумі 2457,18 грн. (819,06*3 міс). Таким чином, борг зі сплати єдиного внеску за 2018 рік станом на 21.01.2019 склав 9828,72 грн. (2457,18 * 4); за 1 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн. Вважає, що контролюючим органом проведено розрахунок єдиного внеску та надіслано позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26.11.2018 №Ф-4067-50-У та від 18.06.2019 №Ф-4067-50-У у відповідності до положень чинного законодавства.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) - відмовлено.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 21.10.2002, позивач взята на облік як платник єдиного внеску з 14.11.2002, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 внесено до Єдиного державного реєстру 20.11.2019, що підтверджується детальною інформацією про фізичну особу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 17/.

26 листопада 2018 року ГУ ДФС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4067-50У, якою повідомлено, що станом на 15 лютого 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 15819 грн. 54 коп. та зобов`язано позивача сплатити недоїмку в сумі 15819 грн. 54 коп. /а.с. 23/.

18 червня 2019 року ГУ ДПС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4067-50У, якою повідомлено, що станом на 11 жовтня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 5211 грн. 36 коп. та зобов`язано позивача сплатити недоїмку в сумі 5211 грн. 36 коп. /а.с. 21/.

Відповідно до відомостей інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, яка визначена позивачу вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 26.11.2018 № Ф-4067-50У, від 18.06.2019 № Ф-4067-50У у загальному розмірі 21030,90 грн. нарахована відповідачем: у розмірі 8448 грн. - за 2017 рік, у розмірі 9828,72 грн. - за 2018 рік, у розмірі 2754,18 грн. - за 1 квартал 2019 року /а.с. 49-51/.

Позивач не погодився з вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 26.11.2018 № Ф-4067-50У, від 18.06.2019 № Ф-4067-50У, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним вимогам про сплату боргу (недоїмки) від 26.11.2018 № Ф-4067-50У, від 18.06.2019 № Ф-4067-50У, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).

Відповідно до приписів частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI викладений Верховним Судом у постановах від 27.03.2020 у справі №140/2214/19 та від 27.11.2019 у справі №160/3114/19.

Судом встановлено, що у період з січня 2016 року по червень 2018 року ОСОБА_1 працювала у ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" на посаді директора Полтавської філії "Страхова компанія "БРОКБІЗНЕС" та роботодавцем сплачено за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з січня 2016 року по червень 2018 року в загальній сумі 49293,61 грн., що підтверджується довідкою ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" про доходи від 22.07.2020 №32 /а.с. 28/.

У період з липня 2018 року по червень 2020 року ОСОБА_1 працювала у ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" на посаді начальника Полтавського управління та роботодавцем сплачено за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з липня 2018 року по червень 2020 року в загальній сумі 40211,56 грн., що підтверджується довідкою ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" про доходи від 22.07.2020 №33 /а.с. 29/.

У матеріалах справи відсутні докази фактичного ведення позивачем підприємницької діяльності у період з січня 2017 року по березень 2019 року включно, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження отримання позивачем у період з січня 2017 року по березень 2019 року включно доходів від підприємницької діяльності.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього за період з січня 2017 року по березень 2019 року включно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем.

Крім цього, суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, враховуючи встановлені обставин справи та наведені вище норми законодавства, суд дійшов висновку, що оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18 червня 2019 року №Ф-4067-50У та від 26 листопада 2018 року №Ф-4067-50У прийняті відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто необґрунтовано, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Зважаючи на те, що спірні вимоги сплату боргу (недоїмки) є правовими актами індивідуальної дії та згідно пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 18 червня 2019 року №Ф-4067-50У, а також визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 26 листопада 2018 року №Ф-4067-50У.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп., що підтверджується квитанцією №144_12 від 05 серпня 2020 року /а.с. 11/ та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України /а.с. 33/.

Таким чином, при задоволенні позову ОСОБА_1 суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 139, 229, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код 43142831, вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 18 червня 2019 року №Ф-4067-50У.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 26 листопада 2018 року №Ф-4067-50У.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.С. Сич