Рішення № 92125887, 12.10.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року Справа № 160/9138/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06.08.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (надалі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 02.06.2020 року №10412-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

В обґрунтування вимог позову позивач зазначив, що адміністративний судом по справі №160/1003/20 було встановлено відсутність фактичних та юридичних підстав для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Позивачеві. Разом з тим, ГУ Держгеокадастру у Харківській області за результатами повторного розгляду клопотання позивача видав наказ, однак, всупереч висновків Дніпропетровського окружного адміністративного суду знову зазначив підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/9138/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 07.08.2020 р.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 р. позовну заяви прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

16.09.2020 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає, що на виконання положень Земельного кодексу України, Закону України «Про охорону земель», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками», а саме з метою раціонального, економічно обґрунтованого та доцільного використання та охорони земель, Головним управлінням був створений альбом-атлас з резервування земельних ділянок для учасників антитерористичної операції, затверджений наказом Головного управління від 09.02.2016 № 17 «Про затвердження переліку підібраних (зарезервованих) земельних ділянок, які можуть бути передані у власність учасникам антитерористичної операції». За інформацією Відділу у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області стосовно земельних ділянок, які зазначені на доданих до клопотань громадян графічних матеріалах, бажані земельні ділянки знаходяться на земельній ділянці площею 15,6116 га з кадастровим номером 6323182000:02:000:0299, яка включена до земельних ділянок, які були зарезервовані для надання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства учасникам антитерористичної операції. Так, не погодившись із вищезазначеним листом, гр. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 р. по справі № 160/1003/20 позовні вимоги гр. ОСОБА_1 були задоволені частково. На виконання вищезазначеного рішення суду Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було видано наказ від 02.06.2020 р. № 10412-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», в якому зазначалося наступне. На виконання пункту 1 протоколу виробничої наради Держгеокадастру від 11.11.2019 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та Радою ветеранів України укладено меморандум про співробітництво, метою якого є співпраця і консолідація зусиль сторін щодо зменшення соціальної напруги серед учасників бойових дій у вирішенні питання забезпечення земельними ділянками. Для досягнення мети Головним управлінням пропрацьовано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та узгоджені з Радою ветеранів України для подальшої реалізації першочергових прав учасників бойових дій та членів сімей загиблих воїнів. Земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, яку гр. ОСОБА_1 бажає отримати у власність, знаходиться за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області. В рамках Меморандуму про співробітництво узгоджено надання земельних ділянок у вказаному земельному масиві для учасників бойових дій, проживання яких зареєстровано на території Кегичівського району Харківської області. Таким чином, для недопущення порушення Меморандуму про співробітництво Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. У зв`язку із чим, відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із клопотанням від 05 вересня 2019 року, в якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ- 01.03.), яка знаходиться на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323184000:02:000:0299.

За результатами розгляду клопотання Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надало відповідь у вигляді листа від 02.10.2019 В-12277/0-6126/0/95-19 "Про розгляд заяви", згідно якого відмовлено позивачу у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою з тих підстав, що бажана земельна ділянка включена до земельних ділянок, які були зарезервовані для надання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства учасниками антитерористичної операції.

Вказану відмову було оскаржено в судовому порядку.

Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду (суддя Рищенко А.Ю.) від 02.03.2020 року по справі №160/1003/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме суд вирішив:

визнати ппротиправною бездіяльність Головного управління Держгео кадастру у Харківській області щодо не прийняття рішення про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Парасковїївської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером №6323184000:02:000:0299;

зобов`язати Головне управління Держгео кадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Парасковїївської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером №6323184000:02:000:0299.

На виконання вказаного рішення суду відповідач повторно розглянув клопотання позивача та видав наказ від 02.06.2020 №10412-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», згідно якого відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Відмова обґрунтована тим, що бажана земельна ділянка включена до земельних ділянок, які були зарезервовані для надання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства учасниками антитерористичної операції, проживання яких зареєстровано на території Кегичівського району Харківської області.

Отже, позивачу було повторно відмовлено в отриманні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЗК до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частиною 4 статті 116 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Оцінюючи спірний наказ, суд керується нормами ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Як було встановлено судом, відповідач, приймаючи спірний наказ, посилався на п. 1 протоколу виробничої наради Держгеокадастру від 11.11.2019 р., згідно якого для досягнення мети відповідачем опрацьовано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та узгоджені з Радою ветеранів України для подальшої реалізації першочергових прав учасників бойових дій та членів сімей загиблих.

Щодо наведених відповідачем підстав відмови у наданні дозволів на розроблення документації із землеустрою, суд звертає увагу, що підставою відмови у наданні таких дозволів може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зазначений перелік підстав є вичерпним.

Разом з тим, наведені відповідачем підстави не передбачені ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Суд окремо акцентує увагу, що протиправність відмови позивачу у надані дозволу з аналогічних підстав встановлена рішенням суду по справі №160/1003/20.

У відповідності до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені у рішенні суду, яке набрало законної сили, мають преюдиціальне значення при вирішенні даної справи по суті.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.1 та пп.6. п.2 ч.1 ст.4 цього ж Закону державній реєстрації прав підлягають право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання, а також речові права, похідні від права власності, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), інші речові права відповідно до закону.

Глава 34 ЗК України містить розділ «Державний земельний кадастр», згідно якого Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами (ст.193 ЗК України).

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Згідно ст.16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 №3613-VІ відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. №1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру. Згідно пп.16 п.24 Порядку до Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про земельні ділянки, зокрема, інформація про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини другої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (частини 10 статті 79 ЗК України).

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що з моменту включення до ЗК України спеціальної норми, яка регулює порядок формування земельних ділянок, визначення їх меж та внесення Інформації до Державного земельного кадастру, власники Державних актів на право постійного користування землею зобов`язані були відповідно до вимог діючого законодавства оформити виділені їм земельні ділянки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такі ж висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 440/793/19, від 02.04.2020 року у справі № 826/568/19, а також від 02.07.2020 року за № 825/2228/18.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 CM, від 11.02.2019 у справі N 2а-204/12).

Як встановлено судом у даній справі, позивачу було двічі відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельних ділянок з формальних підстав, а зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання згідно рішення суду не призвело до відновлення його порушених прав.

У зв`язку із чим, беручи до уваги повторюваний характер відмови, суд доходить висновку про необхідність врахування положень ст. 13 Конвенції, правових висновків Верховного Суду та вважати в даному випадку належним способом захисту порушеного права саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Такий спосіб захисту порушеного в повному обсязі відповідає повноваженням суду, визначеним ч. 4 ст. 245 КАС України. При цьому суд враховує, що за встановлених у справі обставин всі умови для прийняття рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території позивачем виконано. Інших обставин, що могли б слугувати підставами для відмови в наданні таких дозволів ні оскаржуваний наказ, ні відзив на позовну заяву не містить.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовна заява належить задоволенню у повному обсязі.

Решта доводів сторін висновків суду за наслідками розгляду даної справи не спростовують.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити;

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 02.06.2020 року №10412-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова