Рішення № 92114611, 08.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2020 року м. Київ № 640/7597/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства резерву України про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Державного агентства резерву України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- зобов`язати Державне агентство резерву України надати ОСОБА_1 щорічну основну відпустку та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2019 рік.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем порушено право позивача на надання основної щорічної відпустки за 2019 рік. Дана обставина спричинила невиплату матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що наказом Держрезерву від 07.04.2020 № 144-к позивача звільнено з посади начальника відділу зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів Держрезерву. Позивач наголошує, що під час звільнення позивачу здійснено компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки. Оскільки трудові відносини позивача з Держрезервом припинені та позивач отримав компенсацію за всі невикористані дні основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби, правові підстави для надання щорічної основної відпустки відсутні. Крім того, позивач зазначив, що грошова допомога надається державним службовця тільки разом з відпусткою, тому вимоги позивача у вказаній частині теж вважає необґрунтованими.

Позивач скористався правом надати додаткові пояснення, у яких зазначив, що незважаючи на звільнення, відповідно до норм чинного законодавства за ним збережено право на отримання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/7597/20 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з грудня 2005 року обіймав посаду начальника відділу продовольчих товарів Департаменту Державного резерву (наказ №463-К від 15 грудня 2005 року), з 06 жовтня 2015 року - на посаді начальника відділу зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів Держрезерву (наказ №159-К від 05 жовтня 2015 року).

Наказом Державного агентства резерву України від 29.05.2017 № 64-к ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади.

Наказом Державного агентства резерву України від 29.10.2019 № 148-к ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів Держрезерву з 30.05.2017.

Як убачається з матеріалів справи, 10.12.2019 позивач звернувся до Голови Державного агентства резерву України із заявою, у якій просив надати частину щорічної основної відпустки терміном 14 днів з 16.12.2019 з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та частину додаткової відпустки за 2019 рік терміном 14 днів як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати.

У позовній заяві позивач зазначив, що вказана заява Головою Держрезерву погоджена не була, але в усному порядку Голова Держрезерву відмовив надати ОСОБА_1 частину з будь-яких невикористаних щорічних основних відпусток з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, проте запропонував, що у разі подання заяви про надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, така заява буде погоджена.

19.12.2019 позивач звернувся до Голови Державного агентства резерву України із заявою, у якій просив надати йому додаткову терміном 14 календарних днів як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати з 21.12.2019.

Як вказує позивач, означена відпустка була погоджена відповідачем 20.12.2019.

Зважаючи на те, що щорічна основна відпустка за 2019 рік разом виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати позивачу надана не була, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Частиною другою статті п`ятої Закону № 889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

При цьому, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина 3 статті 5 Закону № 889-VIII).

Відповідно до частиною першою статті 57 Закону № 889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

За кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів (частина перша статті 58 Закону №889-VIII).

Згідно зі статтею 59 Закону № 889-VIII щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).

Частиною першою статті 6 Закону № 504/96-ВР визначено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно із частиною третьою статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (частина четверта статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Отже, у випадку звільнення державних службовців з державної служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Судом з`ясовано, що наказом Державного агентства резерву України від 07.04.2020 №144 ОСОБА_1 , начальника відділу зерна та продовольчих товарів України, звільнено з займаної посади у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Державного агентства резерву України без скорочення чисельності або штату державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Зі змісту зазначеного наказу убачається, що Управлінню фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку установлено здійснити розрахунки згідно з законодавством та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані: 17 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 16.12.2016 до 15.12.2017; 30 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 16.12.2017 до 15.12.2018; 30 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 16.12.2018 до 15.12.2019; 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки за стаж державши служби за період роботи з 16.12.2017 до 15.12.2018; 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби за період роботи з 16.12.2018 до 15.12.2019; 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби за період роботи з 16.12.2019 до 09.04.2020; виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат; провести відрахування із заробітної плати за 2 календарних дні щорічної основної відпустки за період роботи з 15.12.2019 до 09.04.2020, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

Довідкою Державного агентства резерву України від 12.05.2020 №1053/0/4-20 підтверджено виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані днів щорічної основної та додаткової відпустки, а саме: 17 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 16.12.2016 до 15.12.2017; 30 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 16.12.2017 до 15.12.2018; 30 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 16.12.2018 до 15.12.2019; 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки за стаж державши служби за період роботи з 16.12.2017 до 15.12.2018; 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби за період роботи з 16.12.2018 до 15.12.2019; 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби за період роботи з 16.12. 2019 до 09.04.2020.

Оскільки Державним агентством резерву України в повному обсязі виплачено ОСОБА_1 під час звільнення грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 2019 рік, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання Державного агентства резерву України надати щорічну основну відпустку є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2019 рік, суд зазначає наступне.

Як зазначено судом вище, відповідно до частини першої статті 57 Закону № 889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Таким чином, виплата державному службовцю грошової допомоги відповідно до статті 57 Закону №889-VIII здійснюється при наданні йому щорічної основної оплачуваної відпустки.

При цьому суд зазначає, що норми Закону України «Про державну службу» не передбачають права особи на отримання матеріальної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати в разі звільнення з державної служби, в разі якщо таке право не було реалізовано під час її проходження.

Суд звертає увагу, що щорічна відпустка ОСОБА_1 за 2019 рік на підставі його заяви від 10.12.2019 не була надана, що виключає можливість виплати йому матеріальної допомоги на оздоровлення, зважаючи на відсутність самого факту надання позивачу відпустки, як обов`язкової умови для реалізації права позивача на такий вид допомоги.

При цьому суд враховує, що позивач був обізнаний з бездіяльністю відповідача у наданні відпустки, проте не вчиняв жодних дій, направлених на захист свого порушеного права, передбаченого статтею 3 Закону України «Про відпустки».

Зокрема, у цій справі позивач теж не заявляє вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача у наданні йому відпустки за заявою від 10.12.2019. В той же час, реалізація судом права розгляду таких вимог на підставі частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (шляхом виходу за межі заявлених позовних вимог) унеможливлена значним терміном пропущеного строку звернення до суду, передбаченого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача у вказаній частині задоволенню не підлягають.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Беручи до уваги висновок суду про відмову у задоволенні позову, понесені позивачем витрати, пов`язані з розглядом справи, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державного агентства резерву України (ідентифікаційний код: 37472392; місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28) про зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Т.П. Балась