Рішення № 92114570, 09.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2020 року м. Київ № 640/6468/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини 3057 Національної гвардії України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Військової частини 3057 Національної гвардії України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з частковою втратою працездатності внаслідок поранення під час проходження військової служби та про зобов`язання Військову частину 3057 Національної гвардії України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності.

В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцію України, закони України «Про підвищення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зазначає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з частковою втратою працездатності внаслідок поранення під час проходження військової служби, проте Військовою частиною 3057 протиправно відмовлено йому у її призначенні та виплаті.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач посилається на закони України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про Національну гвардію», Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, та зазначає, що ОСОБА_1 відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки він отримав право на одноразову грошову допомогу через три роки після звільнення з військової служби.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 проходив військову службу, з якої позивача було звільнено 08.04.2016.

Відповідно до наказу командира військової частини 3027 від 27.02.2015 № 50/ДСК солдат ОСОБА_1 вибув у службове відрядження до м. Маріуполь Донецької області для виконання бойових завдань в Східному регіоні держави та для участі в антитерористичній операції відповідно до розпорядження начальника Північного територіального управління Національної гвардії України від 25.02.2015 № 1/2-217дск, 26 лютого 2015 року.

10.03.2015 військовослужбовці батальйону спеціального призначення (резервного батальйону) виконували бойове завдання по захисту узбережжя села Широкіно, приблизно о 15 годині 30 хвилин розпочався обстріл невідомими особами, внаслідок обстрілу був поранений солдат ОСОБА_1

06.12.2018 Комісією Північного Київського територіального управління Національної гвардії України складено акт розслідування по факту нещасного випадку (вогнепального поранення, тілесних ушкоджень різної ступені важкості), який стався з військовослужбовцем військової частини 3027 під час виконання службово-бойових завдань в Донецькій області 10.03.2015, згідно з яким нещасний випадок по факту травмування снайпера взводу снайперів спеціального призначення батальйону спеціального призначення (резервного батальйону), солдата ОСОБА_1 стався в період проходження служби при виконанні службових обов`язків.

Постановою Військово-лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» від 20.09.2019 № 49 визнано, що поранення колишнього військовослужбовця ВЧ 3057 НГУ, солдата, учасника бойових дій ОСОБА_1 1956 р.н.: «Наслідки уламкового поранення м`яких тканин тім`яної ділянки голови (10.03.2015) у вигляді зміцнілого келоїдного рубця» пов`язане з захистом Батьківщини. Захворювання «Хронічне порушення мозкового кровообігу в вертебро-базилярному басейні з цефалгічним та вестибулярним синдромами. Дистонія судин сітківки обох очей. Міопія середнього ступеня обох очей. Хронічний холецистохолангіт. Синдром Жильбера. Хронічний панкреатит» пов`язане з проходженням військової служби.

Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 23.01.2020 серії 12 ААА № 038342, ОСОБА_1 має 5% втрати професійної працездатності по пораненню, пов`язаному із захистом Батьківщини та 25% по захворюванню, пов`язаному з проходженням військової служби.

18.02.2020 позивач звернувся до Військової частини 3057 Національної гвардії України із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Листом від 20.02.2020 за № 40/57/32-475 Військова частина 3057 повідомила позивача про неможливість нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що заявнику встановлено ступінь втрати працездатності понад тримісячний строк з дати звільнення з військової служби.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.

У свою чергу, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

Суд звертає увагу, що у зв`язку із зміною законодавства, що регулює спірні правовідносини, для правильності вирішення спору необхідно з`ясувати часові рамки, в залежності від яких необхідно застосовувати норми права в тій чи іншій редакції.

Згідно частини першої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ступеня втрати працездатності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Відповідно до частини дев`ятої статті 163 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеного положення, Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Ступінь працездатності встановлено позивачу 20.09.2019, а отже на день встановлення діяли як положення пункту 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ, так і Порядок № 975, а тому саме їх належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Таким чином, станом на дату встановлення втрати працездатності позивача законодавством було встановлення обмеження щодо строку звернення для призначення одноразової допомоги, а саме - таке звернення має відбутися не пізніше трьох місяців з дня звільнення військової служби.

У даному випадку, позивача звільнено з військової служби 08.04.2016, тоді як встановлено ступінь працездатності 20.09.2019, що перевищує трьохмісячний строк, встановлений пунктом 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ, а тому відповідач дійшов правильного висновку про відсутність підстав для призначення грошової допомоги та правомірно відмовив у її призначенні.

При цьому, суд не бере до уваги доводи відповідача, що Військова частина А 3057 не є належним відповідачем у справі, оскільки з аналізу пунктів 12, 13 Порядку № 975 вбачається, що розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги на підставі висновку керівника уповноваженого органу щодо виплати одноразової грошової допомоги, який в даному випадку є керівник Військової частини 3057, дії якої оскаржено в межах даної справи

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В контексті наведеного суд зазначає, що відповідачем під час розгляду справи доведено правомірність висновків щодо відсутності підстав для призначення грошової допомоги ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Військової частини 3057 Національної гвардії України (проспект Нахімова, 182, м. Маріуполь, Донецька область, 87525, код ЄДРПОУ 23313948) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева