Рішення № 92114261, 05.10.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року справа № 580/2955/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в залі суду адміністративну справу за позовом законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області в особі Уманського районного відділу управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій та бездіяльності і зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

31.07.2020 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (далі - позивач) до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області в особі Уманського районного відділу управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (далі - відповідач 1), Державної міграційної служби України (далі - відповідач 2), в якому просить:

визнати протиправними дії відповідача 1 (відповідь від 18.06.2020 №7113-379/7113.1-20) щодо збирання, обробки, внесення до Єдиного державного демографічного реєстру персональних даних ОСОБА_1 , присвоєння унікального номеру запису у реєстрі, відмови в обміні, оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, замість непридатного для користування;

зобов`язати відповідача 1 обміняти, оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, замість непридатного для користування;

визнати протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо невжиття заходів зі знищення (видалення, анулювання) персональних даних ОСОБА_1 (відповідь від 16.06.2020 №7101-6/3777/71.1-20), які зберігаються в Єдиному державному демографічному реєстрі: ПІБ, дати народження, статі, РНОКПП, місця народження та проживання, відцифрованих відбитків пальців рук, обличчя, підпису, у т.ч. знищення унікального номеру запису в реєстрі;

зобов`язати відповідача 2 знищити (видалити, анулювати) персональні дані ОСОБА_1 (відповідь від 16.06.2020 №7101-6/3777/71.1-20), які зберігаються в Єдиному державному демографічному реєстрі: ПІБ, дату народження, стать, РНОКПП, місця народження та проживання, відцифрованих відбитків пальців рук, обличчя, підпису, у т.ч. знищити унікальний номер запису в реєстрі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачі безпідставно відмовили в обміні позивачу пошкодженого та непридатного для використання паспорта громадянина України у вигляді картки на паспорт у формі книжечки, право на що вона має згідно із законом. Крім того вказує, що позивачу незаконно відмовлено у видаленні її персональних даних, які зберігаються в Єдиному державному демографічному реєстрі, що порушує релігійні права. Тому з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 просила задовольнити позов.

Ухвалою суду від 05.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено відповідачам строк для надання відзиву на позовну заяву та доказів.

20.08.2020 відповідачі подали суду відзиви на позовну заяву з аналогічними правовими позиціями, в яких просили суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Вказували, що позивач не звертався зі встановленою законодавством формою заяви щодо обміну паспорта громадянина України у формі книжечки і відповідач не приймав рішення про відмову у видачі такого документа. Зазначено, що чинним законодавством України не передбачено можливості обміну паспорта у формі картки на паспорт книжечку. Також правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 не може бути застосована да позивача, оскільки фактичні обставини вказаної зразкової справи та цієї справи відмінні.

Ухвалою від 16.09.2020 суд залишив без задоволення заяви представників відповідачів про розгляд справи з участю сторін.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Суд встановив, що 08.12.2017 ОСОБА_1 подала до Уманського районного відділу УДМС України в Черкаській області заяву-анкету №1325108 про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України та надала згоду на отримання відцифрованих відбитків пальців рук та внесення їх до безконтактного цифрового носія.

На підставі вказаної заяви 08.12.2017 ОСОБА_1 оформлено паспорт громадянина України № НОМЕР_1 у формі картки з електронним цифровим носієм.

10.08.2020 позивач звернулась до Уманського районного відділу УДМС України в Черкаській області із заявою, в якій просила оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року. У вказаній заяві позивач зазначила, що відмовляється від біометричного паспорта, відкликає згоду на обробку персональних даних. У зв`язку з цим просить знищити (видалити, анулювати) персональні дані ОСОБА_1 , які зберігаються в Єдиному державному демографічному реєстрі.

У додатках до неї вказано про надання заяви за формою, встановленою МВС України, свідоцтва про народження, двох фотокарткок розміром 35*45мм та непридатний для користування пластиковий паспорт від 08.12.2017 №001313708.

Листом від 18.06.2020 №7113-379/7113.1-20 Уманський районний сектор УДМС України в Черкаській області надав відповідь про відсутність законних підстав для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та знищення персональних даних ОСОБА_1 , які зберігаються в Єдиному державному демографічному реєстрі.

Лист аналогічного змісту від 16.06.2020 №7101.6-3778/71.1-20 наданий позивачу УДМС України в Черкаській області.

Не погоджуючись з цими відмовами, позивач звернулась в суд із позовом.

Вирішуючи спір суд врахував таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст.3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм вбачається, що встановлюючи ті чи інші правила поведінки держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами. Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

З цього приводу суд врахував таке.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначені Законом України «Про Єдиний держаний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI).

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України.

Згідно зі ст.14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1 ст.21 Закону №5492-VI).

Згідно з ч.3 ст.13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п.3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII (далі - Положення №2503-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 5, 6 Положення №2503-XII передбачено вигляд паспортної книжечки та відомості, які вносяться на кожній зі сторінок.

Згідно з п.п.8, 10 Положення №2503-XII термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі непридатності паспорта для користування провадиться його обмін, для чого особа подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм (п.16, 17 Положення №2503-XII).

Водночас, п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» затверджено, зокрема, Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України (далі - Порядок №302).

Пунктом 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено:

з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог п.2 Положення №2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 6 Порядку №302 визначено підстави для обміну паспорта, який здійснюється у разі:

зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);

отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);

виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;

закінчення строку дії паспорта;

непридатності паспорта для подальшого використання;

якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток;

наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).

Пунктом 100 Порядку №302 передбачено підстави для відмови в оформленні та видачі паспорта. Так, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, зокрема, якщо: особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв`язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта.

Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (абз.5 п.3 Постанови №302).

Так, Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456 затверджено «Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України» (далі - Тимчасовий порядок). Отже, законодавством передбачений порядок оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ, зокрема обмін паспорта здійснюється у разі непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних / найменуванні органу / штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа (п.1 розділу 4 Тимчасового порядку).

Пунктом 2 розділу 4 Тимчасового порядку передбачено перелік документів, які подаються заявником для обміну паспорта, а саме: заява; рішення суду; паспорт, що підлягає обміну; дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5x4,5 см; платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати, тощо.

У відповідях від 18.06.2020 №7113-379/7113.1-20 та від 16.06.2020 №7101.6-3778/71.1-20 відповідачі лише наводять передбачений Тимчасовим порядком перелік документів, які додаються до заяви. Водночас не вказують який саме документ позивачем не подано.

Крім того не зазначено заперечень, що наданий позивачем для обміну паспорт громадянина України від 08.12.2017 №001313708 з електронним цифровим носієм пошкоджений та є непридатним до використання.

Суд враховує, що позивач не відмовляється від отримання паспорта взагалі, а просить здійснити обмін пошкодженого паспорта з електронним цифровим носієм

Відмова в отриманні паспорта громадянина України, що містить безконтактний електронний носій позивачем обґрунтована власними релігійними поглядами та переконаннями.

Так, згідно зі ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

При цьому, згідно зі ст.35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованим твердження відповідачів, викладене у відзивах, що позивач не може відмовитися від отримання паспорта громадянина України у формі ID-картки, посилаючись на релігійні переконання, так як позивач не відмовляється від отримання паспорта взагалі.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, позивач має право через свої релігійні погляди отримати паспорт громадянина України без електронного носія у вигляді паспортної книжки.

Норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних.

При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х`ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Крім того, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Управління ДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони, на думку суду, також є протиправними.

Під час вирішення спору Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній справі дійшла висновку, що законодавець, приймаючи Закон України від 14.07.2016 №1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України", яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримався вимог, якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Не є обґрунтованими доводи відповідача, що рішення Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 не підлягає застосуванню під час вирішення цього спору, оскільки правові наслідки судового рішення, ухваленого у зразковій справі, передбачені ч.3 ст.291 КАС України. Нею встановлений обов`язок суду враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду у згаданій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ.

Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо протиправності спірної відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та необхідності задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.4 ст.246 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тому для належного захисту порушених прав позивача наявні підстави зобов`язати Управління ДМС України в Черкаській області (як таке, що має статус юридичної особи та може нести відповідальність) в особі Уманського районного сектору УДМС України в Черкаській області (який не має статусу юридичної особи відповідно до даних ЄДРПОУ, але за місцезнаходженням позивача виконує відповідні владні управлінські функції) оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт №2503-ХІІ.

Щодо вимог позивача визнати протиправними дії із збирання, обробки, внесення до Єдиного державного демографічного реєстру персональних даних позивача, присвоєння унікального номеру запису у реєстрі та зобов`язати знищити (видалити, анулювати) персональні дані ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Згідно з вимогами ст.4 Закону №5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно з п.1 ст.2 Закону №5492-VI розпорядник Реєстру - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360, ДМС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 7 вказаного Положення, передбачено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних". У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним (ст.10 Закону №5492-VI).

Відповідно до ч. 3 Закону №5492-VI, для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку.

Для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС. Після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта друкує її та надає заявнику для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей. Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування. У разі виявлення помилок в заяві-анкеті працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта вносить до неї відповідні виправлення. Після перевірки заявник власним підписом підтверджує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу (п.13, 26, 27 Порядку №302).

Відповідно до ч. 2. ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», суб`єкт персональних даних має право, зокрема: 1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом; 6) пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; 11) відкликати згоду на обробку персональних даних.

Персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі: 1) закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб`єкта персональних даних на обробку цих даних або законом; 2) припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом; 3) видання відповідного припису Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого; 4) набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних. Персональні дані, зібрані з порушенням вимог цього Закону, підлягають видаленню або знищенню у встановленому законодавством порядку (ч.2, 3 ст.15 Закону України «Про захист персональних даних»).

Як встановлено судом, 08.12.2017 ОСОБА_1 подала до Уманського районного відділу УДМС України в Черкаській області заяву-анкету №1325108 про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України та надала згоду на отримання відцифрованих відбитків пальців рук та внесення їх до безконтактного цифрового носія.

Саме на підставі вказаної заяви-анкети видано позивачу паспорт громадянина України у формі ID-картки, та внесено дані до ЄДДР, автоматично сформовано УНЗР.

Отже, правовідносини між сторонами з реалізації позивачем права на отримання паспорта громадянина України з підстав та у порядку, визначеному чинним законодавством, відбулись у встановлений законодавством спосіб.

Крім того суд зазначає, що ч.7 ст.7 Закону №5492-VI визначено, що відцифровані відбитки пальців рук особи після внесення до безконтактного електронного носія та видачі документа особі вилучаються з Реєстру та знищуються. Шаблони відцифрованих відбитків пальців рук особи використовуються лише для цілей ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну передбачених цим Законом документів. Передача шаблонів відцифрованих відбитків пальців рук особи забороняється.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на поновлення або виправлення інформації, але ніяк не вилучення її, в зв`язку з релігійними переконаннями.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що інформація про позивачку була отримана з дозволу останньої і без порушень вимог Закону України «Про захист персональних даних» та Закону №5492-VI та є достовірною, підстави для видалення УНЗР, а також даних щодо позивача - відсутні.

Тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки законний представник позивача звільнений від сплати судового збору за подання цього позову і не надав доказів його сплати, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Уманського районного відділу УДМС України в Черкаській області (20300, Черкаська обл., м.Умань, площа Соборності, буд.1А) у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, бульв.Шевченка, буд 117; код ЄДРПОУ 37852733) в особі Уманського районного відділу оформити та видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя О.А. Рідзель