Рішення № 92113236, 28.09.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/376/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Притули К.М.,

за участю секретаря: Потєхіної І.В.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Волошиної Н.Л.

представника відповідача: Капиш В.М.

розглянувши у загальному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області в особі голови ліквідаційної комісії з ліквідації, Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області «Про звільнення ОСОБА_1 » № 922/к від 26.12.2019;

- поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом поновлення на рівнозначній посаді категорії «Б» начальника відділу у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) або на аналогічній посаді, що відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню та досвіду роботи, з 28.12.2019 року із збереженням рангу державного службовця;

- стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (код ЄДРПОУ - 43314918) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП'- НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.12.2019 року по день набрання законної сили рішенням у справі;

- звернути рішення суду до негайного виконання в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що наказом № 1070/к від 28.04.2015 ОСОБА_1 , був призначений на посаду начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. Загалом в системі органів юстиції працюю з 25.06.2006 року, тобто, більше ніж 13 років.

За наслідками оцінювання результатів службової діяльності для визначення якості виконання поставлених завдань в 2018 та 2019 роках отримав відмінну оцінку. Висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В», затверджено відповідним наказом Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

Однак, 24.10.2019 позивача було попереджено про припинення державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління у Кіровоградській області та звільнення з займаної посади раніше двох місяців з дня попередження.

Наказом Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області «Про звільнення ОСОБА_1 » №922/к від 26.1212019 був звільнений з займаної посади 28.12.2019 відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління у Кіровоградській області, з припиненням державної служби.

Позивач вважає своє звільнення незаконним та стверджує, що фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація територіальних органів юстиції, а правонаступником ГТУЮ у Кіровоградській області є новоутворена установа - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), до якого перейшли зобов`язання, що випливають з трудових правовідносин. Також зазначає, що при звільненні не були дотримані гарантії, передбачені трудовим законодавством, оскільки з моменту попередження про звільнення йому не було запропоновано вакантні посади, які б він міг обійняти відповідно до своєї кваліфікації, а також не враховано наявність у нього переважного права на залишення на роботі. З цих підстав позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

10 лютого 2020 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за у підготовчому судовому засіданні (Т.1 а.с.1-2).

26 лютого 2020 року ухвалою суду відкладено підготовче судове засідання та зобов`язано відповідачів надати додаткові докази (Т.1 а.с.198-199).

Ухвалою суду 11 березня 2020 року зупинено провадження в справі до набрання законної сили судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/24538/19 (Т.1 а.с.213-215).

04 червня 2020 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (Т.2 а.с.42-43).

18 червня 2020 року ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні (Т.2 а.с.151).

30 червня 2020 року ухвалою суду задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи (Т.2 а.с. 164-165).

14 серпня 2020 року ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення експертизи та зупинення провадження у справі відмовлено (Т.2 а.с.202, 203-204).

14 серпня 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (Т.2 а.с.207-208).

25.02.2020 (вх.№ 3484) на адресу суду представником відповідача - ГТУЮ у Кіровоградській області, подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнає та просить відмовити в їх задоволенні (Т.1 а.с. 122-130). В обґрунтування своє позиції зазначив, що у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Кіровоградській області, яка відбулася на виконання постанови Кабінету Міністрів України №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", позивача було своєчасно повідомлено про звільнення на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". Відповідач зазначає, що ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов`язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується. В Головному територіальному управлінні юстиції у Кіровоградській області відбувається саме його ліквідація, а тому посада, яку обіймала позивач була ліквідована.

Відтак відповідач не мав обов`язку пропонувати позивачу посаду в новоутвореному Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), оскільки воно є іншою юридичною особою публічного права, а норми частин 1, 2 статті 49-2 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються. Доводячи законність оскарженого наказу, представник відповідачів просила суд у задоволенні позову відмовити.

26.02.2020 (вх.№ 3418) до суду, представником відповідача - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, відповідач позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просить відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що 25.09.2019 ліквідація державного органу як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», не містить будь яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною та достатньою підставою для її припинення.

При ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, в якому працювала позивачка, законодавством не передбачена пропозиція іншої роботи, оскільки звільнення відбувається саме у зв`язку з ліквідацією державного органу на підставі спеціальної норми - пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону.

При цьому посилання позивача на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП є безпідставним, оскільки її було звільнено за спеціальною нормою Закону, а саме - за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (ліквідація державного органу).

Тому, вважають, що відповідачами дотримані вимоги, передбачені КЗпП України, у процедурі звільнення позивачки, а відтак, підстави для її поновлення на посаді - відсутні.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві.

Представники відповідачів, в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог та просили відмовити в їх задоволені в повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію обставинами зазначеними у відзивах на позовну заяву.

Заслухавши думку сторін, розглянувши подані позивачем та відповідачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області № 1070/к від 28.04.2016 ОСОБА_1 , був призначений на посаду начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

За наслідками оцінювання результатів службової діяльності для визначення якості виконання поставлених завдань в 2018 та 2019 роках отримав відмінну оцінку. Висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В», затверджено відповідним наказом Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", пунктом 1 якої постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.

На виконання цієї постанови наказом Міністерства юстиції України "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" №3173/5 від 16.10.2019 року наказано ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.

Цим наказом затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції, яких зобов`язано, зокрема: забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів; забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції.

Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області видано накази №129/07 від 17.10.2019 року "Про створення ліквідаційної комісії" та №135/07 від 18.10.2019 року "Про затвердження плану заходів", яким затверджено план заходів, пов`язаних з ліквідацією ГТУЮ в Кіровоградській області. Цим планом передбачено письмово повідомити працівників про ліквідацію ГТУЮ у Кіровоградській області та попередити державних службовців про наступне припинення державної служби та вивільнення (статті 83, 87 Закону України "Про державну службу", статті 40, 49-2 КЗпП України).

Судом встановлено, що 24.10.2019 ОСОБА_1 був попереджений про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління у Кіровоградській області та звільнення з займаної посади раніше двох місяців з дня попередження (Т.1 а.с.20).

Наказом Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області «Про звільнення ОСОБА_1 » №922/к від 26.12.2019 ОСОБА_1 звільнений з займаної посади 28.12.2019 відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління у Кіровоградській області, з припиненням державної служби (Т.1 а.с.21).

Не погодившись зі своїм звільненням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу визначені Законом України "Про державну службу".

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені статтею 87 Закону України "Про державну службу".

Так, частиною 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності 25.09.2019 року) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3)отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Отже, звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з реорганізацією державного органу (п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу") та у зв`язку з ліквідацією державного органу (п.1-1 ч.1 ст.28 Закону України "Про державну службу") є різними підставами припинення державної служби.

Законом України "Про державну службу", зокрема його статтею 87, у редакції, чинній на час звільнення позивача, не були врегульовані порядок та процедура вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини 1 цієї статті. Відповідні зміни були внесені Законом України від 14.01.2020 року №440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" та набрали чинності з 13.02.2020 року. До внесення вказаних законодавчих змін на ці правовідносини за правилами частини 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" поширювалася дія норм законодавства про працю.

Статтями 1, 4 Кодексу законів про працю України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Згідно з частиною 3 статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України установлений порядок вивільнення працівників.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно з частиною 1 статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" наголошено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.

Верховний Суд України у постановах від 01.04.2015 року (справа №6-40цс15), від 18.10.2017 року (справа №6-1723цс17) висловив правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 (справа №816/979/17), від 04.10.2019 (справа №818/292/16), від 22.10.2019 (справа №819/1827/17), від 11.03.2020 (№813/1220/16), від 24.04.2020 (справа №824/168/19-а) у справах про звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу".

Судом установлено, що позивач перед звільненням займав посаду державної служби в Управлінні державної реєстрації ГТУЮ у Кіровоградській області - територіальному органі Міністерства юстиції України. Про наступне вивільнення позивача було персонально попереджено за два місяці, як це передбачено частиною 1 статті 49-2 КЗпП України. При цьому інша робота за відповідною професією чи спеціальністю позивачу не пропонувалася. Позивача звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією цього державного органу, проведеною на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року.

Досліджуючи обставини припинення юридичної особи відповідача, суд виходив з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).

Згідно з частиною 4 статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.

Територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.

Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228, Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.

Мін`юст здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи Мін`юсту.

Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, затверджено Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до пунктів 1, 3 цього Положення (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2015 року №115/5) Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головне територіальне управління юстиції) підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами.

Основними завданнями Головного територіального управління юстиції є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації, друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін`юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об`єднань, суб`єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва.

Як вже зазначалося, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 постановлено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 установлено, що:

- територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;

- здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції;

- міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстроване як юридична особа 29.10.2019 (Т.1 а.с.177-188). ГТУЮ у Кіровоградській області з 18.10.2019 перебуває у стані припинення юридичної особи. (Т.1 а.с.194-195).

Частинами 2, 3 статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі статтею 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.

Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.

Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 (справа №21-8а14), від 27.05.2014 (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

У постановах від 17.10.2011 (справа №21-237а11), від 16.10.2012 (справа №21-267а12), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 (справа №810/1783/13-а) Верховний Суд України виклав правовий висновок, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Ці правові висновки підтримані у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 (справа №820/2932/16), від 24.12.2019 (справа № 591/3068/16-а).

У постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Мін`юсту або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів Мін`юсту, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Мін`юсту, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).

Пунктом 3 цієї постанови Кабінету Міністрів України прямо передбачено, що Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, що спростовує доводи відповідача про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва.

Наказом Міністерства юстиції України від 23.10.2019 №3228/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.10.2019 за №1126/34097, затверджено Зміни до Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №1707/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 за №759/19497, внаслідок яких у тексті Положення слова "Головне територіальне управління юстиції" в усіх відмінках і числах замінено словами "міжрегіональне управління" у відповідних відмінках і числах. Зміни щодо повноважень, завдань та функцій, які покладаються на міжрегіональні територіальні органи Мін`юсту, до цього Положення не вносилися.

Наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2019 №4362/5 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій" погоджено пропозицію Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо можливості забезпечення здійснення ним повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 за №759/19497, та іншими нормативно-правовими актами, з 28.12.2019.

Як установлено судом, в процесі припинення юридичної особи ГТУЮ у Кіровоградській області його рухоме та нерухоме майно, майнові права та обов`язки, фінансові зобов`язання передані до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Вказані обставини підтверджують доводи позивача, що фактично відбулася реорганізація територіального органу Мін`юсту - ГТУЮ у Кіровоградській області як юридичної особи публічного права, а не його ліквідація. До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГТУЮ у Кіровоградській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

Тож оскільки в ГТУЮ у Кіровоградській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю.

Згідно з частиною 5 статті 40 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19.09.2019) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

На час звільнення позивача зі служби Законом України "Про державну службу" не були передбачені особливості застосування до державних службовців, які звільняються з державної служби з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу чи його ліквідації, положень частини 2 статті 40, статей 42, частин 1, 2 і 3 статті 49-2 КЗпП України. Тому на звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби з підстав, передбачених пунктами 1 та 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", поширювалися положення законодавства про працю щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі.

Таким чином, реорганізація державного органу, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, зумовлювала обов`язок відповідача як роботодавця відповідно до вимог частини 2 статті 40, статті 43, частин 2, 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням позивача про звільнення запропонувати йому іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посаду державної служби) у новоствореному державному органі, виконати вимоги щодо визначення працівників, що мають переважне право на залишення на роботі, та отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення, у разі якщо працівник є її членом.

Проте ці вимоги при звільненні позивача відповідач не виконав та не дотримався процедури вивільнення державних службовців, визначеної законодавством про працю.

Судом установлено, що попередження позивача про наступне вивільнення, припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не містить пропозиції позивачу про зайняття іншої вакантної посади. Крім того, відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження пропозиції позивачу зайняти інші вакантні посади, які були наявними на момент попередження працівника про звільнення чи з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, та які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Крім того, відповідачем не надано доказів виконання вимог щодо визначення працівників, що мають переважне право на залишення на роботі, яке враховувалося при переведенні їх до новоствореного органу.

Суд відхиляє посилання відповідача на частину 6 статті 49-2 КЗпП України, якою передбачені особливості вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу" та якою установлено, що у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини 2 статті 40 та частини 2 статті 49-2 КЗпП України. Оскільки ця норма введена Законом України від 12.12.2019 №378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", який набрав чинності 02.02.2020, тому не може застосовуватися до спірних правовідносин.

Отже, суд прийшов до висновку, що звільнення позивача відбулося без законної підстави та з порушенням передбаченого законом порядку, що свідчить про протиправність наказу голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області №922/к від 26.12.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 ". Відтак спірний наказ підлягає скасування, а позов у цій частині вимог - задовольнити.

Відповідно до частини 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У постанові від 21.05.2014 року у справі №6-33цс14 Верховний Суд України зазначив, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Зважаючи на те, що позивача протиправно звільнено з посади начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області 28.12.2019, тому він має бути поновлений на цій посаді з 29.12.2019.

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується зокрема у випадках вимушеного прогулу (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пунктів 2, 5, 8 цього Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п.3 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Так, у матеріалах справи містяться три довідки про довідки про середній заробіток ОСОБА_1 за останні 2 повні робочі місяці без дати та від 01.09.2020 № 09/01-41/782 (Т.1 а.с.154, 201)

В судовому засіданні представник ГТУЮ у Кіровоградській області зазначила про те, що обрахунок середньоденного заробітку необхідно обраховувати за довідкою від 01.09.2020 № 09/01-41/782, при цьому сторонами було уточнено кількість відпрацьованих днів за попередні два місяця, що перебували звільненню та суми отриманої заробітної плати.

Отже при обрахунку середнього заробітку судом застосована довідка від 01.09.2020 № 09/01-41/782, відповідно до якої розмір заробітку ОСОБА_1 у жовтні 2019 року склав 16052,49 грн., у листопаді 2019 року - 20685,42 грн., усього - 36727,91 грн. Середньоденна заробітна плата, становить 1080,53 грн.

Вимушений прогул позивача у період з 29.12.2019 по 28.09.2020 року складає 187 робочих дні, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 202059,11грн. (1080,53 грн. х 187 дні).

Стосовно твердження позивача, що зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області стягнення з останнього середнього заробітку за час вимушеного прогулу є неможливим - оскільки відсутні відповідні бюджетні асигнування, тому, з метою захисту прав позивача, зазначена сума може бути стягнута з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), як правонаступника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, суд зазначає наступне.

Згідно даних, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області з 18 жовтня 2019 року перебуває у стані припинення, одночасно з цим відомостей щодо правонаступників зазначеної юридичної особи реєстр не містить.

Також Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не містить жодних відомостей, що новостворене Південно - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником будь - яких юридичних осіб.

Таким чином Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області не є припиненим та не має правонаступників, а тому самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями перед іншими особами.

Розглядаючи позовні вимоги в частині коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадового окладу, суд зазначає, що вказана вимога та розрахунок заявлені позивачем є безпідставними виходячи з того, що, з урахуванням запровадження процедури припинення Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, позивачем не наведено жодного доказу що протягом 2020 року в штатному розпису відповідача існувала посада головного спеціаліста відділу планово-фінансової діяльності Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області і відносно вказаної штатної одиниці відбувалось підвищення посадового окладу.

Відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, в даній справі суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення на посаді головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку і звітності управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з та стягнення заробітної плати у межах грошового забезпечення, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів за 1 місяць.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Судові витрати сторонами у справі не понесені.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області в особі голови ліквідаційної комісії з ліквідації (вул.Дворцова, 6/7, м.Кропивницький, Кіровоградська область, 25006), Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (проспект Дмитра Яворницького, 21-А, м.Дніпро, 49027) про визнання протиправною та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області «Про звільнення ОСОБА_1 » № 922/к від 26.12.2019.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скаргу у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, з 29.12.2019.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.12.2019 по 28.09.2020 у сумі 202059,11 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми за один місяць звернути до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. Притула