Ухвала суду № 92112285, 09.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

09 жовтня 2020 р. Справа № 120/3261/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці у письмовому провадженні клопотання позивача про поновлення провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

13.07.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача за № 905290180873 від 11.06.2020 про відмову позивачу у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням довідки прокуратури Вінницької області від 26.05.2020 № 18/153 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу з 01.01.2020 перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років з розрахунку 60% від суми місячного заробітку, зазначеного у довідці прокуратури Вінницької області від 26.05.2020 № 18/153, та виплатити перераховану пенсію без обмежень її максимального розміру, із урахуванням виплаченої раніше суми.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у зв`язку із прийняттям рішення Другим сенатом Конституційного Суду України № 7-р(II)/2019 від 13.12.2019, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення ч. 20 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, яким було передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначається Кабінетом Міністрів України, 10.06.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії. До заяви позивач додав довідку № 18/153 від 26.05.2020 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, видану прокуратурою Вінницької області. Рішенням № 905290180873 від 11.06.2020 відповідач відмовив позивачу, посилаючись на відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії на виконання рішення Другого сенату Конституційного Суду України № 7-р(II)/2019 від 13.12.2019. Позивач вважає таке рішення протиправним, а тому звертається до суду з позовом про його скасування та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок його пенсії з 01.01.2020.

Ухвалою суду від 17.07.2020 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

24.07.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про зупинення провадження у цій справі до набранням законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 560/2120/20 (провадження № Пз/9901/9/20).

Ухвалою суду від 29.07.2020 зазначене клопотання відповідача задоволено, а провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 560/2120/20 (провадження № Пз/9901/9/20). Копію цієї ухвали позивач отримав 08.08.2020, що підтведжується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2100106558673.

07.10.2020 від позивача до суду надійшла заява про поновлення провадження у справі.

В заяві позивач посилається на те, що предмети спору у зразковій справі № 560/2120/20 та у справі № 120/3261/20-а відрізняються, оскільки стосуються різних періодів, з якого позивачі просять здійснити перерахунок пенсії. Тому, на думку позивача, адміністративна справа № 120/3261/20-а немає ознак вищезазначеної типової справи, що прийнята до розгляду Верховним Судом як зразкова справа.

Крім того, позивач зауважує, що розгляд справи по суті можливо здійснити без зупинення провадження, а зупинення провадження у справі з підстав, передбачених частиною другою статті 236 КАС України, є правом, а не обов`язком суду.

Вирішуючи заявлене позивачем клопотання, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 237 КАС України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується зі стадії, на якій його було зупинено.

Провадження у цій справі було зупинено на підставі положень п. 9 ч. 2 ст. 236 КАС України – до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 560/2120/20 (провадження № Пз/9901/9/20).

Відповідна ухвала суду від 29.07.2020 набрала законної сили та згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КАС України є обов`язковою для учасників справи.

Отже, підставою для поновлення провадження у цій справі може бути лише набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 560/2120/20. Інших правових підстав для цього процесуальний закон не визначає.

Разом з тим, судом встановлено, що рішення у вказаній зразковій справі законної сили не набрало. Відтак обставини, що були підставою для зупинення провадження у цій справі на даний час не відпали.

Таким чином, клопотання позивача про поновлення провадження у справі є безпідставним та суперечить ухвалі суду від 29.07.2020.

При цьому суд не бере до уваги доводи позивача про відмінність предметів спорів у зразковій справі № 560/2120/20 та у справі № 120/3261/20-а, а також відсутність підстав для зупинення провадження у справі за його позовом. Адже такі доводи фактично свідчать про незгоду з рішенням суду, яке набрало законної сили, і, як вже зазначалося, і є обов`язковим, в тому числі для позивача.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною третьою статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, в тому числі тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов`язковим.

Водночас за наслідками перегляду типової справи рішення може бути оскаржено, зокрема з підстав не врахування судом першої та/або апеляційної інстанції правових висновків, викладених у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи (пункт 1 частини п`ятої статті 291 КАС України).

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі – Закон № 1402-VIII) єдність системи судоустрою забезпечується, в тому числі єдністю судової практики.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Інструментом формування єдиної судової практики є інститут зразкової (типової) справи, із запровадженням якого суди першої та апеляційної інстанції зобов`язані при розгляді типових справ враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Завдяки врахуванню правових позицій Верховного Суду у зразкових та типових справах створюється єдність судової практики, яка найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумереску проти Румунії" (Judgment in the case of Brumarescu v. Romania), принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.

Єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об`єктивність та прогнозованість правосуддя.

Крім того, суд зазначає, що зупинення провадження в адміністративній справі є законодавчо визначеною процедурою, а тому її застосування не може розглядатися як обставина, що перешкоджає в реалізації особою права на доступ до суду. До того ж, враховуючи дату відкриття провадження у цій справі, а також те, що згідно з ч. 10 ст. 120 КАС України зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків у цій справі, суд не бере до уваги посилання позивача на недотримання розумного строку під час розгляду даної адміністративної справи.

Також суд критично оцінює твердження позивача про те, що інші адміністративні суди у інших адміністративних справах розглядають аналогічні спори по суті. Суд зауважує, що розгляд і вирішення кожної адміністративної справи здійснюється судом у спорі між конкретними сторонами, в межах заявлених позовних вимог та на підставі оцінки доказів, що є у справі, за своїм внутрішнім переконанням. При цьому жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили, а обов`язковими для врахування судом є лише висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Додатково суд наголошує на тому, що Вінницьким окружним адміністративним судом у складі судді Сала П.І. зупинено розгляд усіх інших подібних адміністративних справ (наприклад, за №№ 120/2002/20-а, 120/3077/20-а тощо). Відтак розгляд цієї справи по суті може бути інтерпретований як порушення судом рівності учасників судового процесу перед законом і судом, та свідчити про неоднаковий підхід суду до вирішення справ цієї категорії.

При вирішенні заявленого клопотання суд також враховує, що предметом спору у цій справі є перерахунок розміру пенсії позивача, а не її призначення. Позивач отримує пенсію в розмірі, не нижчому від встановленого законом мінімуму. Отже, його конституційне право на соціальний захист не порушується. А беручи до уваги те, що позовні вимоги стосуються зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити пенсію позивача починаючи з 01.01.2020, тобто за весь попередній період з відшкодуванням відповідної заборгованості, також немає підстав для висновку, що судовий захист у спірних правовідносинах може бути неповним або ж неефективним, а відмовою у поновлення провадження у справі будуть порушуватись законні права позивача.

Крім того, враховуючи такий елемент принципу верховенства права як пропорційність (розмірність), Конституційний Суд України дійшов висновку, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини". У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".

У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії").

Крім того, у рішенні "Великода проти України", № 43331/12, від 3 червня 2014 року, ЄСПЛ зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Отже, права, за захистом яких позивач звернувся до суду, не мають абсолютного характеру. Водночас позивачу забезпечено доступ до суду з метою їх захисту, а існуючий між сторонами спір про перерахунок пенсії буде вирішено судом з прийняттям рішення по суті заявлених позовних вимог. Як вже зазначалось, за своїм змістом такі вимоги полягають у перерахунку та виплаті пенсії з 01.01.2020. Тобто, у випадку задоволення позову, порушені права та інтереси позивача будуть відновленні в повному обсязі, а судовий захист буде ефективним.

З огляду на викладене і враховуючи те, що позивач просить поновити провадження у справі з непередбачених законом підстав, у задоволенні клопотання належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 236, 237, 242, 243, 248, 256, 294 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про поновлення провадження в адміністративній справі № 120/3261/20-а.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Ухвала в повному обсязі складена та підписана суддею 09.10.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович