Вирок № 92105964, 09.10.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/13667/20

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" жовтня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Бірси О.В.,

за участю

секретаря судових засідань Цімох М.М.,

сторін кримінального провадження:

прокурора Морунова Д.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12020105040000799 від 22.08.2020 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (кримінального проступку) передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України,

у с т а н о в и в :

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_1 22 серпня 2020 року о 15 годині 33 хвилин, прийшов до магазину «НАUSE», у ТРЦ «Skymall», що розташований за адресою: м. Київ, проспект Романа Шухевича, будинок 2-Т, де у нього виник умисел на таємне викрадення чужого майна.

Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи з корисливих мотивів, тримаючи на руці власні речі та інші товари магазину з метою відведення підозри, ОСОБА_1 взяв в тортовому залі вішалку зі чоловічими штанами, артикул УО879, DENIМ, вартістю 639 грн. 20 коп., без ПДВ та направився у примірочну.

Зайшовши у примірочну, ОСОБА_1 переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел помістив чоловічі штани, чорного кольору, до власного рюкзака чорного кольору, надягнув рюкзак на плечі.

Залишивши інші речі у примірочній, ОСОБА_1 направився в сторону виходу з магазину «НАUSE», що розташований за адресою: м. Київ, проспект Романа Шухевича, будинок 2-Т.

Тобто, виконавши усі дії, які ОСОБА_1 вважав необхідними для таємного викрадення чужого майна (крадіжки), маючи при собі неоплачений товар, вийшов за межі магазину, однак свій злочинний умисел до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, так як спрацювали магнітні рамки, був зупинений працівниками магазину «НАUSE» ДП «ЛП України» АТ «ЛГІП» (ідентифікаційний код 32435513, індивідуальний податковий номер 324355113247).

Вказаних висновків Суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який будучи допитаним в судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав покази, у яких підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаявся у вчиненому.

Так, обвинувачений указав, що дійсно, за наведеного алгоритму дій ними було учинено 22.08.20 о 15:33 год. замах на крадіжку у магазину «НАUSE» в ТРЦ «Skymall.

Останній виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив Суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цих діянь, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ними змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що сторони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку,приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, за вище встановлених обставин.

При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 у справі№ 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та які містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, Суд уважає, установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.

При кваліфікації дій обвинувачених, Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Згідно пунктів 3-4 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», які віднайшли своє відображення у позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 725/2266/18, слідує, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Замахом на кримінальне правопорушення, відповідно до ч. 1 ст. 15 КК, є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК).

Саму вартість майна установлено, як дійсну, у порядку алгоритмів окреслених ОП ККС ВС у справі № 420/1667/18 (постанова від 25.11.2019) та ККС ВС у справі № 335/6360/15-к (постанова від 16.01.2020).

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним,Суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, оскільки він вчинив закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального проступку до кінця, однак свій злочинний умисел довести до завершення не зміг з причин, що не залежали від його волі.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Так, обставиною, що пом`якшує покарання є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення.

Адже, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених ними дій та осуд своєї поведінки.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Також, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікарня-нарколога не перебуває, має місце проживання, його стан здоров`я (інвалід ІІІ групи з дитинства), спосіб життя (раніше не судимий, з середньою освітою, не працюючий, не одружений), що свідчить про те, що оточуюча їх обстановка у сім`ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв`язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого, а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити йому покарання у межах санкції статті 185 КК України, у виді громадських робіт.

Так як заборон визначених ч. 3 ст. 56 КК не установлено. Доводи про не можливість призначення такого покарання з огляду на наявність у обвинуваченого групи інвалідності не є слушними, так як КК указує, що громадські роботи не призначаються тільки особам, визнаним особами з інвалідністю першої або другої групи, у той час, як обвинувачений має, згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 23.09.19, третю групу.

Як наслідок, Суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Дане покарання (громадські роботи) перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Аргументи сторони обвинувачення про доречність признання покарання у виді арешту Суд сприймає критично, так як, у силу ст. 51 КК, воно у порівнянні з громадським роботи є покаранням котре не перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, Суд

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді громадських робіт на строк 80 (вісімдесят) годин.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 КК України громадські роботи мають полягати у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких підлягає визначенню органами місцевого самоврядування.

Речові докази: 2 компакт диск з відеозаписом залишити у матеріалах судового провадження; штани чоловічі передані на зберігання представнику ДП «ЛП України» АТ «ЛГІП» залишити у володінні даного потерпілого.

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченим, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

С у д д я Оксана БІРСА