Рішення № 92105288, 30.09.2020, Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/503/20

Провадження № 2/715/238/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року

Глибоцький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Маковійчук Ю.В.

секретар судового засідання Затолошна Р.В.

за участю:

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у загальному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 09 березня 2007 року відповідач з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 09 березня 2007 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Підписавши заяву відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між сторонами договір про надання банківських послуг.

Вказує на те, що станом на 15 грудня 2019 року виникла заборгованість по кредиту на загальну суму 35 507,14 грн., яка складається з: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 15 360,52 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 2 719,09 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 15 260,52 грн. - заборгованість за пенею, 0,00 грн. - заборгованість за комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1667,01 грн. - штраф (процентна складова).

Зважаючи на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 35 507,14 грн. за кредитним договором № б/н від 09.03.2007 року та судові витрати.

17 березня 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 направи до суду відзив на позовну заяву, в якому посилався на необґрунтованість позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

16 квітня 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» направив до суду відповідь на відзив, в якому заперечив проти обставин викладеними представником відповідача у відзиві на позовну заяву.

07 травня 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 направив до суду заперечення на відповідь на відзив.

22 травня 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» направив до суду відповідь на заперечення.

В судове засідання представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» не з`явився, однак надав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує повністю, просить позов задовольнити і справу розглянути у відсутності їх представника.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, вказували що посилання АТ «Приват Банк» є необґрунтовані та безпідставні, тому просять суд, відмовити у задоволенні в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволеною з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого на даний час є АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 09 березня 2007 року було укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого останній отримав кредит, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

Матеріалами справи встановлено, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту.

Як слідує з Умов та Правил надання банківських послуг та витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» у разі порушення боржником зобов`язання передбачено стягнення відсотків, неустойки (штрафу, пені), що відповідно до статті 549 ЦК України може бути грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

ОСОБА_1 не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою по рахунку.

На підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надав розрахунок, згідно з яким загальний розмір заборгованості за кредитним договором станом на 15 грудня 2019 року виникла заборгованість по кредиту на загальну суму 35 507,14 грн., яка складається з: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 15 360,52 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 2 719,09 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 15 260,52 грн. - заборгованість за пенею, 0,00 грн. - заборгованість за комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1667,01 грн. - штраф (процентна складова).

Розраховуючи суму заборгованості, позивач не звернув увагу на те, що у заяві позичальника від 09 березня 2007 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді штрафу за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Тому, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за штрафом, його розмір і порядок нарахування, банк посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток Універсальна та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Публічному акціонерному товаристві «ПриватБанк», які він вважає невід`ємною частиною спірного договору.

Згідно п.2.1.1.2.9 договору в разі непогашення відповідачем боргових зобов`язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті www.privatbank.ua.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна, 30 пільгового періоду» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ «ПриватБанк», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено пільговий період користування коштами, процентну ставку, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Тарифами та Умовами ознайомився відповідач і з ними погодився, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування.

Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Таким чином, Умови і Правила надання банківських послуг та Тарифи мають мінливий характер. Розмір неустойки (штрафу) встановлено тільки Тарифами з обслуговування кредитних карток і Умовами та Правилами надання банківських послуг, які відповідачці не були відомі, оскільки не містить її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 09 березня 2007 року шляхом підписання заяви-анкети.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (18 липня 2017 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (червень 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Відповідач підписав лише заяву позичальника від 09 березня 2007 року, яка містить лише анкетні дані позичальника, відомості щодо працевлаштування, підпис позичальниці та відповідальної особи банку, яка перевіряє правильність та добросовісність відомостей позичальника.

А відтак, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі відповідальності у вигляді неустойки (штрафу) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 229/1953/16-ц (провадження № 61-32390св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 643/5386/17-ц (провадження № 61-2699св18), від 16 серпня 2019 року у справі No595/290/17-ц (провадження № 61-29972св18) тощо.

Пунктом п. 1.1.6.1. Договору передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично пролонгується на той же строк.

З даного приводу суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 09 березня 2007 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

В позовній заяві АТ КБ «ПриватБанк» також пред`явив вимогу про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах, встановлених статтею 625 ЦК України.

Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси.

У порушення зазначених умов договору відповідач зобов`язання за договором № б/н від 09 березня 2007 року належним чином не виконав.

Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків на прострочений кредит банк посилався на, те, що 01 березня 2019 року впроваджені зміни Умов та Правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, а саме відповідно до п.2.1.1.2.12 в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд».

Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків на прострочений кредит банк посилався на вимоги статті 625 ЦПК України.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Як слідує з матеріалів справи відсутні підстави для висновку про те, що укладеним між сторонами договором було встановлено інший розмір процентів відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ознайомився та погодився зі змінами до п. 2.1.1.2.12. Умов та правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, рівно як із первісною редакцією Умов та Правил надання банківських послуг. Як вказувалося вище Умови та Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність вимог банку про нарахування відсотків у відповідності до змін від 01 березня 2019 року, починаючи з 01 жовтня 2019 року, однак слід зазначити, що банк має право на стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми, як визначено ч.2 ст. 625 ЦК України.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Отже, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок. З такою позицією погодився й Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23 січня 2018 року.

Три проценти річних від простроченої суми слід здійснити за період з 01 жовтня 2019 року по 25 лютого 2020 року, тобто за 147 днів прострочки.

Розрахунок 3 процентів річних судом здійснено за формулою: % = сума боргу*процентну ставку/100%/365*кількість днів.

Таким чином, 3 проценти річних, відповідно до заявлених позовних вимог за період з 01 жовтня 2019 року по 25 лютого 2020 року (за 147 днів) становить суму в розмірі 185 гривень 58 коп. (15360 гривня 52 коп.*3/100%/365*147), й саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитом у розмірі 15 546,10 грн. та у зв`язку з вищенаведеним, суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення суми заборгованості по процентам, пені, комісії та штрафам.

У відповідності до вимог ст. ст. 133, 141 ЦПК України суд вважає, що судові витрати у справі слід розподілити відповідно до задоволених вимог.

З огляду на те, що позов задоволено частково, з відповідача ОСОБА_1 , на користь позивача слід стягнути судові витрати в розмірі 920,26 грн. (із розрахунку 2102,00*43,78:100 =920,26).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 280-282,289, ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , заборгованість за кредитним договором від 09 березня 2007 року в розмірі 15 546 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот сорок шість) гривень 10 копійок на р/р № НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 920 (дев`ятсот двадцять) гривень 26 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Глибоцький районний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 09 жовтня 2020 року.

Суддя: