Рішення № 92104342, 09.10.2020, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"09" жовтня 2020 р.

справа № 642/3549/20

провадження№ 2/642/1206/20

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2020 року м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова (діє на підставі п.3 розділу ХІІ прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30.09.2016р.) в складі:

головуючого судді Ольховського Є.Б.

за участю секретаря Алімурадовій Т.Я.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом, яким просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 8919, 09 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 107250 грн., 3% річних в сумі 1430,96 грн., інфляційні втрати в сумі 7970,02 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до 15.03.2015 р. включно вона працювала в ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» за договором. 15.03.2015 р. її було звільнено з роботи. В день звільнення відповідач не розрахувався з нею, не виплатив всі належні їй кошти.

Загальна сума заборгованості по заробітній платі складає 891909 грн. Розрахунок з позивачем в день звільнення проведений не був. Також, зазначає, що відповідач повинен виплати їй середній заробіток в сумі 107250 грн. у зв`язку з затримкою виплати остаточного розрахунку на 65 місяців 3% річних в сумі 1430,96 грн., інфляційні втрати в сумі 7970,02 грн.

Крім вищезазначеного, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 10 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати, оскільки внаслідок незаконних дій відповідача позивач зазначала душевні страждання, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 21.07.2020 року провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав.

Суд вважає, при відсутності заперечень зі сторони позивача, у відсутність відзиву на позов, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до 2 ст. ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши надані докази у сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах.

15.03.2015 р. ОСОБА_2 було звільнено з роботи з ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування».

Згідно довідки ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» від 15.07.2019 , загальна сума заборгованості за виконану роботу станом на 01 липня 2019 становить 8 919,09 грн. (а.с.7)

Відповідачем не надано доказів щодо відсутності заборгованості по заробітній платі станом на час звільнення позивача або наявності заборгованості в іншому розмірі, ніж зазначено у наданій позивачем довідці.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, частини другої статті 21 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 116 КЗпТ України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено, що відповідачем не проведений остаточний розрахунок в день звільнення позивача.

При таких обставинах, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості по заробітній платі у розмірі 8 919,09 грн.

Згідно правової позиції Верховного Суду України у справі 6-144ц13, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток розраховується у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п. 8 Порядку).

Відповідно до абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Судом встановлено, що на день звільнення 15.03.2015 року середній заробіток ОСОБА_2 складав 3300 грн:, а саме січень – 1600 грн., лютий – 1700 грн.,3300 грн.:2=1650 грн.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення складає загальну суму в розмірі 107250 грн. (65 місяців х 1650 грн. =107250).

При таких обставинах, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення у розмірі 107205 грн.

Що стосується стягнення 3% річних від простроченої суми, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги задоволенню на підлягають оскільки згідно ст.625 ЦК України (розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання») - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Але згідно ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» -індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення), тому не виплачена своєчасно заборгованість по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, з моменту постановлення рішення судом та по день його фактичного виконання підлягає стягненню з урахування індексації.

За період з 15.03.2015-17.07.2020 сукупний індекс інфляції 189,36 грн., сума боргу 8919,09 грн., сума боргу з урахуванням інфляції 16889,02 грн., збитки від інфляції 7970,02 грн.

При таких обставинах, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційні втрати в сумі 7970,02 грн.

Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно статті 237-1Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як достовірно встановлено судом, внаслідок порушення відповідачем законних прав ОСОБА_2 , а саме невиплати їй заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для останнього уклад життя, завдало їй моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду.

Суд зауважує, що в результаті невиплати заробітної плати протягом тривалого часу, позивач поніс моральні страждання, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню частково з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню частково в розмірі 5 000,00 грн.

Суд вважає, що в даній справі відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн., стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 8919 грн. та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку в сумі 107250 грн., інфляційних втрат в сумі 7970,02 грн. є достатніми для сприяння відновлення порушених прав позивача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави для позовних вимог майнового характеру відповідно до суми задоволених позовних вимог - в сумі 800 гривень, а також за ставкою щодо вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди - в сумі 1051 грн.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень, зокрема у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265,280 ЦПК України, ст. 625 ЦК України, ст. ст. 116,117,237-1 КЗпТ України, ст. 21,22 Закону України «Про оплату праці»,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» (ЄДРПОУ 14311070) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 8919 (вісім тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять) грн. 09 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» (ЄДРПОУ 14311070) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку в сумі 107 250 (сто сім тисяч двісті п`ятдесят) грн. 96 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» (ЄДРПОУ 14311070) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) інфляційні втрати в сумі 7970 (сім тисяч дев`ятсот сімдесят) грн. 02 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» (ЄДРПОУ 14311070) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) 5 000 (п`ять тисяч) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Стягнути з Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» (ЄДРПОУ 14311070) на користь держави судовий збір в сумі 1851 грн.

В іншій частині залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Ленінський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Є.Б. Ольховський