Рішення № 92100120, 02.10.2020, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/6923/20

Категорія 75

2/295/1954/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2020 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

Головуючого судді Стрілецької О.В.

за участі секретаря судового засідання Ярошовець В.Б.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача – адвокатів Пасенюка К.О., Бугайчука В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» про припинення трудових відносин, зобов`язання внести відповідний запис до трудової книжки, видачу належно оформленої трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог:

11.06.2020 року представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати трудові відносини між позивачем та відповідачем припиненими на підставі п. 4 ч.1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України, внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи працівника з 08.05.2020 року;

- зобов`язати відповідача внести запис до трудової книжки позивача про звільнення з займаної посади та видати трудову книжку;

- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 18053,10 грн. та компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 5258,42 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період затримки повного розрахунку при звільненні, починаючи з 08.05.2020 року по день ухвалення рішення суду;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, починаючи з 08.05.2020 року по день ухвалення рішення суду;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000 грн.;

- стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування вимог зазначено, що відповідно до наказу №12-К від 12.09.2018 року, між позивачем та відповідачем укладено безстроковий трудовий договір та позивача з 13.09.2018 року прийнято на роботу до Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» на посаду головного бухгалтера, про що зроблено відповідний запис у трудовій книжці. 24.04.2020 року засобами поштового зв`язку позивачем направлено на адресу відповідача заяву про звільнення із займаної посади на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законі про працю України.

Вказану заяву відповідач отримав 24.04.2020 року, яка зареєстрована в журналі вхідної та вихідної кореспонденції за №14. Відтак, позивач вказує, що останнім її робочим днем слід вважати 7 травня 2020 року.

Проте, всупереч вимогам Кодексу законів про працю України відповідач не видав наказ про її звільнення, не виплатив заробітну плату за період з грудня 2019 року по день звільнення в сумі 18053,10 грн., не виплатив компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 5258, 42 грн.

Оскільки в день звільнення відповідач не провів з позивачем повний розрахунок, не видав належним чином оформлену трудову книжку із записом про звільнення, позивач вважає, що має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та на стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки за період з 8 травня 2020 року по дату ухвалення рішення судом.

Крім того, позивач посилається на те, що внаслідок порушення її прав відповідачем, а саме невиплату їй заробітної плати, було порушено звичний спосіб її життя, що завдало їй моральних страждань, які виразились у переживаннях, пов`язаних з необхідністю докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї. Відсутність у позивача трудової книжки зумовило виникнення труднощів у пошуку нової роботи, оскільки потенційні роботодавці відмовляли позивачу у працевлаштуванні, мотивуючи це відсутністю трудової книжки. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у сумі 5000,00 грн.

Також у позові зазначено, що у зв`язку із зверненням до суду з даною позовною заявою, позивачем понесено витрати на професійну правову допомогу, які вона також просить стягнути на свою користь.

ІІ. Процедура та позиції сторін

15.06.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Також ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 15.06.2020 року, позивачу ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ухвали суду від 15.07.2020 року судові засідання у справі за участі представників позивача проводились в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу "EASYCON".

Ухвалою суду від 08.09.2020 року за клопотанням представника позивача витребувано докази з Головного управління Пенсійного Фонду України та з Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області щодо відомостей про нараховану та виплачену заробітну плату ОСОБА_1 .

Заяв по суті справи до суду не надійшло, відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив до суду відзив на позовну заяву.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 02.10.2020 року року пояснила, що вона дійсно працювала в ДП «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» на посаді головного бухгалтера. Згідно штатного розпису на даному підприємстві працювали три працівника - керівник, головний бухгалтер та робітник. Після смерті керівника - директора ОСОБА_2 новий керівник призначений не був, їй припинили нараховувати та виплачувати заробітну плату. Оскільки на підприємстві відсутній керівник, вона позбавлена іншої можливості припинити трудові відносини, окрім як звернення до суду. Вона вимушена була написати письмову заяву про звільнення, яка була направлена поштою, відпрацювала 14 днів відповідно до вимог трудового законодавства і після 08.05.2020 року більше на роботу не виходила.

Позивач пояснила, що згідно штатного розпису її заробітна плата складалась лише з посадового окладу, який протягом 2019 року становив 4500,00 грн., а з 01.01.2020 року - 4800, 00 грн. Також позивач уточнила заявлені позовні вимоги щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку, зазначила, що кількість днів невикористаної відпустки становить 33, а сума компенсації 5131, 27 грн. без вирахування податків і зборів. В решті позовні вимоги підтримала в повному обсязі і просила задоволити.

Представники позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримували в повному обсязі з підстав, викладених в позові, просили їх задоволити, проти заочного вирішення справи не заперечують.

Представник відповідача в судове засідання жодного разу не з`явився, судові повістки, які направлялись відповідачу за зареєстрованим місцем його знаходження, повертались на адресу суду з відміткою пошти «Адресат відсутній за вказаною адресою», а відтак відповідно до п.4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України він вважається таким, що про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, на підставі ст.ст. 223, 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності відповідача і ухвалити заочне рішення.

ІІІ. Національне законодавство, що підлягає застосуванню

Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції Україниправо на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Відповідно до статті 94 Кодексу законі про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Згідно зі статтею 115 Кодексу законі про працю України, статтею 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним органі повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівнику виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, якщо працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини.

У п. 23 постанови також вказано, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей. Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Передбачений ст. 117 Кодексу законі про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі за текстом Порядок № 100), відповідно до якого середньомісячна заробітна плата за затримку розрахунку при звільненні обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Частиною 5 ст. 235 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі статтею 237-1 Кодексу законі про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 Кодексу законів про працю України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Відповідно до частини 5 ст. 2411 Кодексу законів про працю України, коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом, докази на їх підтвердження, оцінка та мотиви суду

Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 з 13.09.2018 року прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» на підставі наказу №12-к від 12.09.2018 року (а.с. 12-13).

24.04.2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала до Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» заяву, в якій вона просила звільнити її з посади за власним бажанням та здійснити розрахунок відповідно до чинного законодавства (а.с. 14-15).

Зі змісту копії з журналу реєстрації вхідної та вихідної кореспонденції Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» вбачається, що заява ОСОБА_1 про звільнення отримана установою 24.04.2020 року та зареєстрована за вхідним №14 (а.с. 16-17).

Згідно копії довідки Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» №6 від 07.05.2020 року, станом на 07.05.2020 року заборгованість підприємства по заробітній платі ОСОБА_1 становить 18053,10 грн. Розмір компенсації за невикористану відпустку становить 5258,42 грн. (а.с. 18).

Згідно копії довідки Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» №4 від 07.05.2020 року, доходи позивача складали: за період з травня 2019 року по грудень 2019 року – 4500,00 грн щомісячно; за період з січня 2020 року по квітень 2020 року – 4800,00 грн щомісячно; за травень 2020 року – 5258,42 грн. (а.с.19).

Зі змісту відповіді Фонду державного майна України за № 10-57-15395 від 03.08.2020 року судом встановлено, що відповідно до наказу Фонду державного майна України № 321 від 25.02.2020 року Державне підприємтво «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» прийнято до сфери управління Фонду, а згідно наказу Фонду від 17.02.2020 року № 286 у Фонді функціонує Робоча група з розгляду документів претендентів на тимчасове здійснення повноважень керівників суб`єктів господарювання, якою планується розглянути питання призначення виконувача обов`язків керівника ДП "СКТБ ІПМЕ ім. Г.Є. Пухова НАН України" (а.с. 101-103).

Також, в даній відповіді зазначено, що за повідомленням Національної академії наук України станом на 13.01.2020 року середня облікова чисельність працівників ДП «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» складає 2 людини, а заборгованість із заробітної плати за грудень 2019 року становить 11028, 20 грн.

Згідно відповіді ГУ ДПС у Житомирській області № 10862/6/06-30-33-01 від 21.09.2020 року сума нарахованого доходу за 4-й квартал 2019 року за найманого працівника ОСОБА_1 становить 13500, 00 грн. Станом на 21.09.2020 року за 1 та 2 квартали 2020 року податкові рахунки форми 1-ДФ податковим агентом не подавались. Сума нарахованої зарплати по застрахованій особі ОСОБА_1 становить грудень 2019 року - 4500,00 грн., січень 2020 року - 4800, 00 грн. Станом на 21.09.2020 року додаток 4 до Порядку № 435 за період з 01.02.2020 року по 31.08.2020 року не подавався (а.с. 121-122).

За інформацією Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо індивідувальних відомостей про застраховану особу страхувальником - ДП «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» ОСОБА_1 у період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року заробітна плата нараховувалась у розмірі 4500,00 грн. щомісячно, в січні 2020 року нараховано 4800,00 грн, відомості за період з 01.02.2020 року по час надання відповіді - відсутні (а.с. 138-139).

Таким чином, на підставі доказів, досліджених судом, встановлено, що позивач, починаючи з 13.09.2018 року працювала на посаді головного бухгалтера Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України». 24.04.2020 року позивач подала заяву про звільнення її з роботи за власним бажанням.

Відповідач не надав суду докази, які б підтверджували, що позивач була звільнена з займаної посади за власним бажанням згідно поданої нею заяви від 24.04.2020 року, за період роботи їй була виплачена заробітна плата, при звільненні проведений повний розрахунок при звільненні і видана належним чином оформлена трудова книжка.

Розірвання трудового договору за статтею 38 Кодексу законів про працю України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення, чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов`язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року, справа №545/2544/13-ц, провадження № 61-678св17.

З огляду на те, що відповідач не виконав свій обов`язок і не видав наказ про звільнення позивача із займаної посади на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України згідно поданої нею заяви, неможливість звільнення позивача в передбачений законом спосіб обумовлена також відсутністю в установі протягом тривалого часу керівника підприємства, суд вважає, що право позивача на припинення трудового договору є порушеним, а відтак підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання припиненими трудових відносин, які були укладені між сторонами на невизначений строк, оскільки такий спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року, справа №757/61865/16-ц, провадження № 61-33113св18.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що заяву про звільнення за власним бажанням позивач подала 24.04.2020 року, а відтак з урахуванням положень частини 5 ст. 2411 Кодексу законів про працю України, останнім робочим днем позивача, а відтак і днем звільнення, є 08.05.2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звільнення у підприємства існувала заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі, розмір якої станом на 08.05.2020 року становить 24948, 00 грн. (4500,00 грн. (посадовий оклад за грудень 2019 року) + 19200,00 грн. (посадовий оклад за січень-квітень 4800,00*4) + 1248,00 грн. (посадовий оклад за 5 робочих днів за травень 2020 року). Також ОСОБА_1 підлягає виплаті компенсація за 33 дні щорічної невикористаної відпустки, що становить 5131, 27 (а.с. 149). Зазначені суми обраховані без виключення сум відрахування на податки, збори, інші обов`язкові платежі.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку є законними, підтверджені належними доказами, отже підлягають задоволенню.

Крім того, як встановлено судом, відповідач не провів з позивачем повний розрахунок в день її звільнення та не видав позивачу належним чином оформлену трудову книжку.

Разом з тим, положеннями статей 117, 235 Кодексу законів про працю України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 Кодексу законів про працю України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16 та наразі Верховний Суд від такого висновку не відступав.

Крім того, в пункті 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що оскільки згідно зі статтею 235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Даних про те, що затримка у видачі трудової книжки перешкоджала позивачу працевлаштуватись матеріали справи не містять, що дає підстави для висновку про те, що сама по собі відсутність трудової книжки не створювала позивачу будь-яких перешкод в реалізації трудових прав.

Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Разом з тим, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до копії довідки Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» №4 від 07.05.2020 року, за два місяці, які передували місяцю звільнення, позивачу було нараховано доходи: березень 2020 – 4800,00 грн, квітень 2020 – 4800,00 грн.

Середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці роботи (березень-квітень 2020 року) складає 228,00 грн. (9600,00 грн. (4800,00 грн. + 4800,00 грн.): 42 робочих днів).

Період затримки розрахунку при звільненні почався з дня наступного за днем звільнення, тобто з 09.05.2020 року. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обраховується судом по день ухвалення рішення суду (02.10.2020 року) та складає 87 робочих днів.

Отже, середня заробітна плата, яка підлягає виплаті позивачу, становить: 19836,00 грн. (87 робочих днів х 228,00 грн. середньоденного заробітку).

Враховуючи ту обставину, що справляння та сплата податків і обов`язкових платежів є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суми заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання цих податків та інших обов`язкових платежів.

З урахуванням викладеного, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що відповідачем не виплачена у встановлений законодавством термін належна працівнику заробітна плата, не оформлене належним чином звільнення працівника за його ініціативою, не проведено повний розрахунок при звільненні, що безумовно призвело до душевних хвилювань, чим позивачу завдано моральну шкоду, розмір якої, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, суд визначає у розмірі 2000,00 грн.

VI. Розподіл судових витрат

Відповідно до положень статей 133, 134, 137, 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача понесені нею витрати на оплату витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13500,00 грн.

Розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу підтверджено належними доказами, зокрема, договором про надання правової допомоги №10/25-03-2020, додатковими угодами №1 та № 2 до нього, копіями актів здачі-приймання робіт (з надання правничої допомоги) від 01.04.2020 року, 15.05.2020 року, 28.09.2020 року, оригіналами квитанцій про проведену оплату за надані послуги на суму 13500,00 грн. (а.с. 20-28, 140-145, 151-156)

Відповідно до ухвали суду від 15.06.2020 року позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення.

З урахуванням викладеного, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, ст. 6 Закону України "Про судовий збір" з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 2198, 34 грн., який обраховується, виходячи і двох задоволених вимог немайнового характеру, що становить 1681,60 грн. (840,80 грн.*2), та 516, 75 грн., які обраховані пропорційно до задоволених позовних вимог майнового характеру.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» про припинення трудових відносин, зобов`язання внести відповідний запис до трудової книжки, видачу належно оформленої трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та стягнення моральної шкоди – задоволити частково.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Державним підприємством «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» з 08 травня 2020 року на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України.

Зобов`язати Державне підприємство «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» видати ОСОБА_1 трудову книжку з належним чином оформленим записом про її звільнення з роботи з 08 травня 2020 року на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України.

Стягнути з Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі станом на 08.05.2020 року в сумі 24948,00 грн. та компенсацію за 33 дні невикористаної відпустки в сумі 5131,27 грн., що вказані без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 19836,00 грн, що вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 2000,00 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13500,00 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України» на користь держави судовий збір у сумі 2198,35грн.

В задоволенні решти вимог позову – відмовити.

Рішення суду у частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Богунський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Спеціальне конструкторсько – технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної Академії наук України», місце знаходження: м. Житомир, вул. Пушкінська, 44, код ЄДРПОУ 13550630.

Повний текст рішення складено 09.10.2020 року.

Суддя О.В. Стрілецька