Рішення № 92099474, 06.10.2020, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/8538/19

Провадження № 2/0182/279/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06.10.2020 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Нікопольської територіальної громади в особі виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, третя особа – Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ізюминка» про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача про визнання права власності, посилаючись на наступне.

09 вересня 1996 року між нею та виконавчим комітетом Нікопольської міської ради народних депутатів було укладено договір про передачу виконавчому комітету Нікопольської міської ради народних депутатів грошових коштів для будівництва житла в жилому будинку АДРЕСА_1 ). Згідно п.1.2 вказаного договору, замовник (Виконавчий комітет Нікопольської міської ради народних депутатів) бере на себе обов`язок виступити замовником для будівництва 51 кв.м. житла для сім`ї ОСОБА_1 . Згідно п.1.2 вказаного договору, вона зобов`язалася виплатити 7 492,00 грн. (сім тисяч чотириста дев`яносто дві гривні). Всі умови вищевказаного договору нею були належним чином виконані, що підтверджується довідкою управління капітального будівництва м.Нікополя Дніпропетровської області, згідно якої « ОСОБА_1 повністю виплатила вартість двокімнатної квартири по АДРЕСА_2 в сумі 7 492,00 грн.». На підставі рішення Нікопольської міської ради народних депутатів № 157 від 11 березня 1998 року «Про надання житлової площі» їй була виділена двокімнатна квартира АДРЕСА_3 , жилою площею 30,18 кв.м., загальною площею 51,17 кв.м., згідно підписаної угоди та коштів, які надійшли. Після виділення їй вказаної квартири вона разом з членами своєї сім`ї в 1998 році заселилася у вказане житлове приміщення та проживала там деякий час. На даний час вона мешкає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 у своєї доньки. В грудні 2017 року вона звернулась до виконавчого комітету Нікопольської міської ради із заявою щодо видачі свідоцтва про право власності на вказану квартиру. Листом. Виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 19.12.2017 року їй було відмовлено у реєстрації права власності на житло, оскільки нею не подано документ, який є підставою для реєстрації права власності та рекомендовано звернутися до суду з позовом про визнання права власності. З часу виділення їй квартири АДРЕСА_2 вона утримує належне їй майно в належному стані та сплачує комунальні послуги. Всі особові рахунки по сплаті житлово-комунальних послуг відкриті на її ім`я. З 1998 року і до теперішнього часу жодним власником будинку або балансоутримувачем до неї не пред`являлося претензій щодо незаконності її мешкання у квартирі та володіння нею. Вона правомірно набула право власності на квартири АДРЕСА_2 , оскільки вказана квартира була надана їй рішеннями місцевих органів влади та нею проведено повну виплату вартості вказаної квартири в сумі 7 492,00 грн. За змістом ст.392 ЦК України (в редакції 2004 року), власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. На підставі п.37 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, з урахуванням положень ч.1 ст.15 та ст.392 ЦК України, власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється. У зв`язку з цим змушена звернутися до суду з цим позовом.

В судове засідання сторони не прибули, надали заяви про розгляд справи у свою відсутність, представник позивачки на задоволенні позовних вимог наполягав (а.с.7), представник відповідача проти задоволення позову не заперечувала(а.с.52).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод”, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.

Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як встановлено в судовому засіданні, 09.09.1996 року між позивачкою та виконавчим комітетом Нікопольської міської ради народних депутатів було укладено договір про передачу виконавчому комітету Нікопольської міської ради народних депутатів грошових коштів для будівництва житла в жилому будинку АДРЕСА_1 ) (а.с.6). Згідно п.1.2 вказаного договору, замовник (Виконавчий комітет Нікопольської міської ради народних депутатів) бере на себе обов`язок виступити замовником для будівництва 51 кв.м. житла для сім`ї ОСОБА_1 . Згідно п.1.2 вказаного договору, позивачка зобов`язалася виплатити 7 492,00 грн. (сім тисяч чотириста дев`яносто дві гривні). Всі умови вищевказаного договору нею були належним чином виконані, що підтверджується довідкою управління капітального будівництва м.Нікополя Дніпропетровської області, згідно якої « ОСОБА_1 повністю виплатила вартість двокімнатної квартири по АДРЕСА_2 в сумі 7 492,00 грн.» (а.с.7). На підставі рішення Нікопольської міської ради народних депутатів № 157 від 11.03.1998 року «Про надання житлової площі», позивачці була виділена двокімнатна квартира АДРЕСА_3 , жилою площею 30,18 кв.м., загальною площею 51,17 кв.м., згідно підписаної угоди та коштів, які надійшли (а.с.8). Після виділення вказаної квартири позивачка разом з членами своєї сім`ї в 1998 році заселилася у вказане житлове приміщення та проживала там (а.с.13). На даний час позивачка мешкає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.5). В грудні 2017 року позивачка звернулась до виконавчого комітету Нікопольської міської ради із заявою щодо видачі свідоцтва про право власності на вказану квартиру. Листом. Виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 19.12.2017 року їй було відмовлено у реєстрації права власності на житло, оскільки нею не подано документ, який є підставою для реєстрації права власності (а.с.12) та рекомендовано звернутися до суду з позовом про визнання права власності. З часу виділення квартири АДРЕСА_2 позивачка утримує належне їй майно в належному стані та сплачує комунальні послуги. Всі особові рахунки по сплаті житлово-комунальних послуг відкриті на її ім`я. З 1998 року і до теперішнього часу жодним власником будинку або балансоутримувачем до позивачки не пред`являлося претензій щодо незаконності її мешкання у квартирі та володіння нею. Позивачка правомірно набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 , оскільки вказана квартира була надана їй рішеннями місцевих органів влади та нею проведено повну виплату вартості вказаної квартири в сумі 7 492,00 грн.

За змістом ст.392 ЦК України (в редакції 2004 року), власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

На підставі п.37 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, з урахуванням положень ч.1 ст.15 та ст.392 ЦК України, власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

За таких обставин суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

Враховуючи викладене та керуючись ст.2-5, 9-10, 12, 28, 131, 223, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з двох кімнат, житловою площею 30,2 кв.м., загальною площею 51.2 кв.м.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал