Рішення № 92095739, 22.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.09.2020Справа № 910/8028/19За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЛАР" (03148, м. Київ, вул. Генерала Потапова, б.1, літера "Д", кв. 41

до Державної організації "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України (03126, м.Київ, бульвар Вацвала Гавела, будинок 24)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне агентство резерву України (01601, м.Київ, вул. Пушкінська, будинок 28)

про стягнення 144 208,41 грн. по первісному позову та про стягнення 90 874,86грн. по зустрічному позову

Суддя І.І. Борисенко

Секретар судового засідання Н.С. Холодна

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЛАР" до Державної організації "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України про стягнення 144 208,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача заборгованості перед позивачем за Договором № 48 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2018, що становить різницю між цінами, встановленими відповідачем за послуги зберігання, та цінами, затвердженими Державним агентством резерву України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2019 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8028/19, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання для розгляду справи № 910/8028/19 призначено на 01.08.2019, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Державне агентство резерву України.

25.07.2019 через відділ діловодства суду відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

09.08.2019 через відділ діловодства суду третьою особою було подано пояснення.

25.07.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Державної організації "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЛАР" про стягнення 90 874,86грн.

Зустрічні позовні вимоги також обґрунтовані наявністю у відповідача заборгованості перед позивачем за Договором № 48 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2018, що становить 78 954,70грн. за надані послуги із зберігання товару та 11 920,16грн. за послуги із навантаження-розвантаження товару.

Ухвалою суду від 30.07.2020 прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Державної організації "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЛАР" про стягнення 90 874,86грн.

Відповідно до п. 7 ст. 180 ГПК України у випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до п. 6 ст. 250 ГПК України якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Враховуючи предмет позову у даній справі, з метою забезпечення дотримання прав та законних інтересів всіх учасників судового процесу, суд дійшов до висновку, що справа №910/8028/19 підлягає розгляду у порядку загального позовного провадження.

Відповідно до ст. 181 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій. Підготовче засідання має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

На виконання наведених приписів Господарського процесуального кодексу України, суд вважав за необхідне призначити підготовче судове засідання у справі та встановити учасникам справи строки на подання ними документів на підтвердження своєї правової позиції в даному спорі.

Ухвалою Господарського суду від 01.08.2019 ухвалено справу 910/8028/19 здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі №910/8028/18.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне агентство резерву України заперечила проти первісного позову та просила відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

В підготовчому засіданні 12.11.2019 остаточно визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, позовних вимог. З`ясовані всі питання визначені ст. 182 Господарського процесуального кодекс України.

Суд в підготовчому судовому засіданні поставив на обговорення питання про можливість завершення підготовчого провадження, та призначення справи до судового розгляду по суті.

Представники сторін зазначили про можливість закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 12.11.2019 закрито підготовче провадження у справі. Розгляд справи по суті призначено на 03.12.2019.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Cудові засідання неодноразово відкладалися за клопотаннями сторін, сторонами вирішувалося питання щодо укладання мирової угоди.

В судове засідання 22.09.2020 представники сторін не з`явилися, заяв клопотань про відкладення розгляду справи не подали.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еллар" (поклажодавець) та Державною організацією "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України (зберігач) укладено Договір № 48 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей (надалі також - Договір), за умовами п. 1.1 якого "Зберігач" зобов`язується прийняти в майбутньому товарно-матеріальні цінності "Поклажодавця" і повернути їх після закінчення терміну дії Договору, а "Поклажодавець" зобов`язується попередньо і щомісячно сплачувати "Зберігачу" кошти на умовах цього Договору.

Сторонами укладалися Додатки до Договору №48 № 01 від 01.01.2019, № 02 від 01.04.2019, у яких сторонами погоджувалася договірна ціна щомісячної передоплати за надані послуги по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, загальна сума договору та щомісячна сплата за надані послуги.

За приписами п.п. 1.2-1.4 Договору, "Зберігач" зобов`язується надати платні послуги "Поклажодавцю" в складах, холодильнику, відкритому майданчику згідно з Додатком до Договору.

При поданні листа для укладення Договору "Поклажодавець" надає перелік груп товарно-матеріальних цінностей, які будуть передані на зберігання.

Послуги надаються за адресою: 03126, м.Київ, бул. Вацлава Гавела. 24.

Відповідно до Розділу 2 Договору, "Сторони" домовились про те, що за зберігання ТМЦ "Поклажодавець" здійснює щомісячно 100% передоплату згідно п.2 Додатку №1 до цього Договору, виходячи з калькуляцій враховуючи кон`юнктуру ринку.

Плата за зберігання ТМЦ сплачується "Поклажодавцем" в наcтупному порядку:

Плата за зберігання ТМЦ сплачується щомісячно в порядку попередньої оплати до 5 числа кожного місяця, за який здійснюється оплата, на підставі пред`явленого "Зберігачем" до оплати рахунку, за яким він повинен звернутися до бухгалтерії "Зберігача", а на дільницях зберігання №4,5 до начальника відповідальної дільниці зберігання.

Оплата (в тому числі відшкодування витрат за спожиту електроенергію за інші платежі) здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок "Зберігача".

Факт надання послуг по зберіганню ТМЦ за результатами кожного календарного місяця підтверджується та фіксується підписанням Сторонами Акту про надані послуги.

Акт підписується Сторонами до 5 числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавалися послуги.

"Поклажодавець" зобовязаний до 5 числа місяця, наступного за календарним місяцем, розглянути та підписати вказаний Акт або надати письмові мотивовані заперечення. Після підписання Акту "Поклажодавець" протягом 3 -х календарних днів передає один примірник підписаного Акту Зберігачу ( п. 2.5 договору).

Якщо протягом зазначеного строку у п. 2.5 "Зберігач" не отримає підписаний "Поклажодавцем" Акт або обгрунтованої відмови, Акт вважається підписаним, а послуги такими, що надані належним чином.

"Поклажодавцю" можуть надаватись додаткові послуги, про що укладається відповідний Додаток/Додаткова угода до Договору. У передню плату додаткові послуги не включаються і сплачуються по окремих рахунках протягом 5 банківських днів з моменту надання таких послуг.

Відповідно до п. 2.8 за несвоєчасне або неповне проведення попередньої оплати "Зберігач" має право стягувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня. А за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

За твердженням Позивача, "Зберігач" (Відповідач по первісному позову) надає платні послуги ТОВ "Еллар" (поклажодавець, позивач) по зберіганню товарно-матеріальних цінностей згідно до Постанови Кабінету Міністрів України №586 від 23.04.2003року.

Впродовж дії Договору у 2019 році позивачем здійснено оплату послуг зберігання на користь відповідача загалом на суму 548 035,00 грн на підставі виставлених рахунків, зокрема:

- згідно з рахунком № 75 від 1 січня 2019 року - 101 235,00 грн;

- згідно рахунком № 304 від 1 лютого 2019 року - 101 235,00 грн;

- згідно рахунком № 523 від 1 березня 2019 року - 101 235,00 грн;

- згідно рахунком № 724 від 1 квітня 2019 року - 122 165,00 грн;

- згідно рахунком № 914 від 2 травня 2019 року - 122 165,00 грн;

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідач надав послуги зі зберігання товарно-матеріальних цінностей, а позивач в свою чергу прийняв такі послуги, що підтверджується актами приймання-здавання послуг по зберіганню ТМЦ № 1 від 31.01.2019, № 2 від 28.02.2019, № 3 від 31.03.2019, № 4 від 30.04.2019, № 5 від 31.05.2019.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги по первісному позову, позивач зазначає, що отримав з офіційного сайту Державного агентства резерву України інформацію про вартість послуг, що надаються органами системи Держрезерву зі зберігання товарно-матеріальних цінностей у 2019 року, відповідно до якої позивач провів розрахунок різниці вартості між цінами, затвердженими Державним агентством резерву України та відповідачем, отриманими позивачем послугами за 2019 рік. За доводами позивача, станом на 19.06.2019 борг відповідача перед позивачем складає 144 762,12 грн.

31.05.2019 позивач відповідно до статей 1212 і 530 Цивільного кодексу України направив відповідачу претензію -вимогу на суму 144 762,12 грн, яка залишилась без відповіді.

За твердженнями позивача, відповідач порушив статті 1212 і 530 Цивільного кодексу України та "Порядок надання платних послуг організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву", затвердженого наказом № 237 Держкомрезерву України від 17.10.2003 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України №1051/8372 від 14.11.2003 та повинен нести за це відповідальність.

Відповідач 25.07.2020 подав до суду Відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечив проти позовних вимог та також довів суду, що 21.06.2019 вказаний Договір був припинений на підставі п.9 Договору в зв`язку з систематичним невиконанням зобов`язань за Договором з боку Позивача у вигляді порушення строків та розмірів оплати по Договору.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає про те, що підписавши Договір, сторони погодились з його умовами, в тому числі і щодо ціни послуг, які оплачені позивачем у повному обсязі. Крім того, посилання позивача на статті 530 та 1212 ЦК України, за твердженням Відповідача по первісному позову, є некоректним.

Крім того, Державна організація "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України (відповідач) подала зустрічний позов, в якому позовні вимоги також обґрунтовані наявністю у відповідача заборгованості перед позивачем за Договором № 48 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2019, що становить 78 954,70грн. за надані послуги із зберігання товару не визначивши періоду для стягнення та 11 920,16грн. заборгованість за послуги із навантаження-розвантаження товару.

Оцінюючи подані докази по первісному позову, суд зазначає про наступне.

Внаслідок укладення Договору № 48 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2019 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Згідно ст. 937 Цивільного кодексу України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

За приписами ст. 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 5, 6 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Статтею 43 Господарського кодексу України передбачено свободу підприємницької діяльності, яка полягає в тому, що підприємці мають права без обмежень, самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Частинами 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин.

Суд зазначає, що при укладенні Договору № 48 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2019 як позивач, так і відповідач, здійснюючи господарську діяльність на власний ризик, керувались принципами свободи договору та свободи підприємницької діяльності, а відтак були вільні у визначенні умов цього договору, у тому числі і умов щодо ціни договору (розділ 2 Договору).

Позивач погоджував та підписував Договір та усі Додатки до нього, в яких конкретизовано ціну договору та вартість послуг по зберіганню, без жодних застережень та зауважень, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору його умов та згоду з ними. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Тому Суд доходить висновку, що погодження сторонами умов Договору відповідає принципу свободи договору та вимогам чинного законодавства.

Одночасно суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним Договору № 48 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2019 або окремих його умов.

Крім того, суд зазначає, що будь-яких зауважень щодо вартості послуг зберігання та пропозицій щодо її зміни від позивача протягом дії Договору відповідачу не надходило.

Відповідно до поданих в матеріали справи доказів, позивач та відповідач належним чином виконували свої зобов`язання, визначені умовами Договору.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, слід зауважити, що застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Крім того, суд зазначає, що за змістом положень ст. 1212 Цивільного кодексу України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов`язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 904/5844/17.

Судом встановлено, що між сторонами існували господарські зобов`язальні правовідносини на підставі Договору, на виконання умов якого позивач і перераховував відповідачу грошові кошти у 2019 році, а відповідач зберігав передані йому товарно-матеріальні цінності.

Нормами цивільного та господарського права України в розділі «зобов`язальне право» визначено, що зобов`язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов`язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов`язання (в тому числі, по неналежному оформленню будь-яких документів, що мають відношення до договору), вона має право звернутися до суду по захист своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 Цивільного кодексу України та розділу 5 Господарського кодексу України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов`язання.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що грошові кошти отримані відповідачем в межах договірних правовідносин у передбаченій нормами законодавства формі без доведення позивачем факту необхідності застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України в частині повернення безпідставно набутих коштів. Норми статті 1212 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись тільки, якщо на підставі положень інших спеціальних норм потерпіла особа не в змозі захистити якесь із своїх порушених прав (предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права, в даному випадку нормами зобов`язального господарського права).

До того ж, оскільки між сторонами був укладений договір, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог по первісному позову.

Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого в цьому спорі не відбулося.

На підставі викладеного вище суд зазначає, що підстава даного позову не підтверджена належною доказовою базою та не підпадає під дію норм, а ні зобов`язального права, а ні статті 1212 ЦК України.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у визначеному ним розмірі, а тому такі вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги по первісному позову є недоведеними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору по первісному позову покладаються на позивача.

Щодо зустрічного позову

Зустрічні позовні вимоги також обґрунтовані наявністю у відповідача заборгованості перед позивачем за Договором № 48 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2019.

Позивач в зустрічному позові стверджує, що ТОВ "Елар" має заборгованість в загальному розмірі 90 874,86грн., з яких 78 954,70грн. за надані послуги із зберігання товару не зазначивши періоду для стягнення та 11 920,16грн. за послуги із навантаження-розвантаження товару. При цьому, позивачем в позовній заяві по зустрічному позову не визначено періоду надання послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей у розмірі 78 954,70грн.

Як встановлено судом, 01.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еллар" (поклажодавець) та Державною організацією "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України (зберігач) укладено Договір № 48 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей (надалі також - Договір), за умовами п. 1.1 якого "Зберігач" зобов`язується прийняти в майбутньому товарно-матеріальні цінності "Поклажодавця" і повернути їх після закінчення терміну дії Договору, а "Поклажодавець" зобов`язується попередньо і щомісячно сплачувати "Зберігачу" кошти на умовах цього Договору.

Сторонами укладалися Додатки до Договору №48 № 01 від 01.01.2019, № 02 від 01.04.2019, у яких сторонами погоджувалася договірна ціна щомісячної передоплати за надані послуги по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, загальна сума договору та щомісячна сплата за надані послуги.

Відповідно до п. 9.1 Договору визначений строк договору: з 01.01.2019 та діє по 31.12.2019, в частині розрахунків до повного виконання взятих на себе зобов`язань.

Твердження Позивача в позовній заяві, що 21.06.2019 вказаний договір був припинений на підставі п.9.5 Договору в зв`язку з систематичним невиконанням зобов`язань по вказаному Договору з боку ТОВ "Елар" з посиланням на направлення на адресу останнього Листа від 11.06.2019 №246, в якому було повідомлено про розірвання Договору на підставі п. 9.4 Договору, не найшло свого підтвердження.

Так, в матеріалах справи відсутні докази направлення на адресу ТОВ "Елар" Листа від 11.06.2019 №246, в якому було повідомлено про розірвання Договору на підставі п. 9.4 Договору.

Відповідно до Розділу 2 Договору, "Сторони" домовились про те, що за зберігання ТМЦ "Поклажодавець" здійснює щомісячно 100% передоплату згідно п.2 Додатку №1 до цього Договору, виходячи з калькуляцій враховуючи кон`юнктуру ринку.

Плата за зберігання ТМЦ сплачується "Поклажодавцем" в наступному порядку:

Плата за зберігання ТМЦ сплачується щомісячно в порядку попередньої оплати до 5 числа кожного місяця, за який здійснюється оплата, на підставі пред`явленого "Зберігачем" до оплати рахунку, за яким він повинен звернутися до бухгалтерії "Зберігача", а на дільницях зберігання №4,5 до начальника відповідальної дільниці зберігання.

Оплата (в тому числі відшкодування витрат за спожиту електроенергію за інші платежі) здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок "Зберігача".

Факт надання послуг по зберіганню ТМЦ за результатами кожного календарного місяця підтверджується та фіксується підписанням Сторонами Акту про надані послуги.

Акт підписується Сторонами до 5 числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавалися послуги.

"Поклажодавець" зобовязаний до 5 числа місяця, наступного за календарним місяцем, розглянути та підписати вказаний Акт або надати письмові мотивовані заперечення. Після підписання Акту "Поклажодавець" протягом 3 -х календарних днів передає один примірник підписаного Акту Зберігачу ( п. 2.5 договору).

Якщо протягом зазначеного строку у п. 2.5 "Зберігач" не отримає підписаний "Поклажодавцем" Акт або обгрунтованої відмови, Акт вважається підписаним, а послуги такими, що надані належним чином.

Відповідно до п. 2.7 Договору "Поклажодавцю" можуть надаватись додаткові послуги, про що укладається відповідний Додаток/Додаткова угода до Договору. У передню плату додаткові послуги не включаються і сплачуються по окремих рахунках протягом 5 банківських днів з моменту надання таких послуг.

За твердженням Позивача він звертався до відповідача щодо підписання актів здачі-приймання робіт, надсилав рахунки та вимагав сплатити заборгованість, однак вся кореспонденція поверталась до Позивача, з формулюванням за закінченням встановленого строку зберігання.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає зустрічні позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на ст.ст. 629, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, позивачем по зустрічному позову, в порушення норм зазначеної статті, не доведено належними та допустимими доказами неналежного виконання Відповідачем спірного договору.

Суд не може розцінювати надані Позивачем копії документів належними та допустимими доказами факту надання послуг на суму 78 954,70грн. за надані послуги із зберігання товару та 11 920,16грн. за послуги із навантаження-розвантаження товару за Договором №48.

Так, на підтвердження неналежного виконання Відповідачем Договору № 48 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2019, Позивач додав копії наступних документів:

- рахунок №991 від 27 травня 2019 за надання послуг по зберіганню за травень на суму 8 090,20грн. ;

- рахунок №945 від 24 травня 2019 за надання послуг навантажувача на суму 11 920,16грн;

- не підписаний з обох сторін Акт №5 приймання-здавання послуг по зберіганню за травень на суму 130 255,20грн.;

- не підписаний з обох сторін Акт №5 приймання-здавання послуг по навантаженню на суму 11 920,16грн.

Проте, судом встановлено, що зазначені документи жодного відношення до заявлених вимог по зустрічному позову не мають, адже вони не стосуються факту надання послуг із зберігання товару на заявлену суму 78 954,70грн. по зустрічному позову.

Так, суду надано рахунок №991 від 27.05.2019 на суму 8 090,20грн. за послуги по зберіганню за травень 2019 та Акт від 31.05.2019 №5 приймання-завантаження послуг по зберіганню за травень 2019 на суму 130 255,20грн., який не підписаний з обох сторін. Крім того, при розгляді первісного позову судом встановлено і сторонами не заперечувалось що в травні місяці 2019року, на виконання умов Договору та Додатку №5 до Договору від 23.05.2019р. відповідач надав послуги зі зберігання товарно-матеріальних цінностей на суму 122 165,00грн., а позивач в свою чергу прийняв такі послуги та здійснив оплату на зазначену суму, що підтверджується рахунком №914 від 02.05.2019 та платіжними дорученнями №485 від 14.05.2019 та №487 від 28.05.2019 про сплату 122 165,00грн., відповідно до виставленого рахунку №914 від 02.05.2019.

Також суду на підтвердження суми 11 920,16грн. за послуги із навантаження-розвантаження товару за Договором №48 наданий не підписаний з обох сторін Акт №5 приймання-здавання послуг по навантаженню від 31.05.2019 на суму 11 920,16грн.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази укладання Додатку/Додаткової угода до Договору щодо надання додаткових послуг, як то передбачено пунктом 2.7 Договору.

Відповідно до п. 2.7 Договору "Поклажодавцю" можуть надаватись додаткові послуги, про що укладається відповідний Додаток/Додаткова угода до Договору. У передню плату додаткові послуги не включаються і сплачуються по окремих рахунках протягом 5 банківських днів з моменту надання таких послуг.

Таким чином, наданий Позивачем (по зустрічному позову) акт приймання- здавання робіт №5 від 31.05.2019 на суму 11 920,16грн. не є належним та допустимим доказом на підтвердження надання послуг навантажувача.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, за висновком суду Позивач по зустрічному не надав обґрунтованих доказів, що підтверджують факт надання послуг по зберіганню товару на суму 78 954,70грн. та послуг із навантаження-розвантаження товару в розмірі 11 920,16грн. А наявні в матеріалах справи акти, не можуть вважатися належними, достовірними та допустимими доказами у справі.

Всебічно та об`єктивно дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача по зустрічному позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями ст.ст. 129, 233, 238, 250-252, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

У задоволенні первісного позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Еллар" відмовити повністю.

У задоволенні зустрічного позову Державної організації "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 07.10.2020

Суддя І.І.Борисенко