Рішення № 9209211, 18.03.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

18 березня 2010 р.           Справа 5/33-10

за позовом:ТОВ "Газовик", м. Київ

до:ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз", м. ВІнниця

про стягнення 14501,02 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: ТОВ "Газовик" - Сидоров П.В., довіреність від 10.01.10 р.;

відповідача: ВАТ "Вінницягаз" - Бабійчук О.А., довіреність № 03/10-Д від 10.01.10 р.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення 14501,02 грн. в т. р. 12167,02 грн. заборгованість за грошовим зобов’язанням підвищена в порядку індексації та 2334,00 грн. три проценти річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, що виникло внаслідок наданих позивачем та недоплачених відповідачем послуг.

Відповідач у відзиві від 03.02.2010 р. та його представник у судовому засіданні 04.02.10 р. проти позову заперечує з таких підстав:

1. Ухвалою господарського суду Вінницької області від 09.11.2005 р. по справі № 10/176-05 порушено провадження у справі про банкрутство відносно ВАТ «Вінницягаз». Зазначеною ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Товариства, який діє і на даний час.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, податків і зборів (обов'язкових платежів). Таким чином, по відношенню до Відповідача, як до підприємства, щодо якого розпочато процедуру банкрутства, забороняється застосування будь-яких санкцій.

2. ТОВ «Газовик» в своїй позовній заяві посилається на статтю 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також: 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідно до даної норми сторонами грошового зобов'язання, за прострочення якого настає відповідальність, є кредитор і боржник.

Загальне поняття зобов'язання згідно із ст.509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити кошти тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматись від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Тобто, сторони зобов'язальних відносин (кредитор і боржник) є суб'єктами цивільного матеріального права.

Так, Товариство з Позивачем стосовно викладених позовних вимог в безпосередню господарську діяльність не вступали, зазначені в позові грошові кошти не відносяться до майново-господарського (грошового) зобов'язання, а отже до них не може бути застосована норма статті 625 ЦК України щодо нарахування індексу інфляції та 3% річних.

Також, як зазначає сам Позивач, господарським судом Вінницької області вже розглядалась справа по вирішенню господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, за результатами розгляду якої Судом в межах своєї компетенції винесене рішення, яким з відповідача вже стягнуто суму основного боргу.

Пункт 2 частини 1 статті 80 ГПК України зазначає, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між; тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Відтак, судом першої інстанції провадження у даній справі повинно було бути припинено на підставі вказаної вище статті.

Крім того, статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторонам повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, всупереч зазначеній статті, Позивачем не надано доказів направлення на адресу Відповідача вимоги про сплату 3% річних та інфляційних нарахувань, відповідно до статті 625 ЦК України. Також суттєвою умовою настання відповідальності боржника, в силу статті 625 ЦК України, є прострочення останнім строку виконання грошового зобов'язання, що не мало місце бути, так даний строк між сторонами не погоджувався.

Враховуючи вищевикладене, за відсутності відповідної вимоги кредитора та прострочення терміну виконання зобов'язання обов'язок у боржника по сплаті штрафних санкцій не виникає. А відтак, вимоги Позивача щодо сплати інфляційних нарахувань та 3% річних є неправомірними та безпідставними, так як звернення до суду з позовною заявою є способом захисту порушених прав і охоронюваних законом інтересів і не може тлумачитись як вимога до боржника.

3. Також Позивачем поданий невірний розрахунок сум інфляційних витрат та 3% річних, так як останнім до загальної суми внесена сума державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Так, відповідальність за порушення грошового зобов'язання, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, в той час як відносини, пов'язані із відшкодуванням судових витрат відповідно до ГПК України, не мають характеру цивільно-правових у розумінні частини 1 статті 1 ЦК України.

Враховуючи викладене вище, з огляду на існуючий порядок виконання рішень господарських судів, зважаючи на те, що по відношенню до Товариства відкрите провадження у справі про банкрутство, Відповідач вважає, що позовні вимоги Позивача є безпідставними, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд встановив, що 27.11.2006 року Господарським судом Вінницької області в справі № 10/166-06 було винесено рішення, яким було стягнуто з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" (м. Вінниця, вул. Щорса, 24 р/р № 260053021146 в облдирекції УСБ м. Вінниця МФО 302010, код ЄДРПОУ 03338649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик" (смт. Кирнасівка, вул. Леніна, 1-а, Тульчинський район, Вінницька область р/р 26001055301626 в КБ ВФ Приватбанк, МФО 302689, код ЄДРПОУ 32736800) 28168,78 грн. основного боргу, 281,69 грн. відшкодування витрати на держмито, 118 грн відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

29.03.2007 року Житомирським апеляційним господарським судом було винесено постанову в справі № 10/166-06, якою було рішення першої інстанції залишено без змін.

Судом касаційної інстанції зазначену постанову було залишено без змін (Постанова ВГСУ від 09 липня 2007 року в справі № 10/166-06).

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідач доказів розрахунків за надані послуги суду не надав.

Відповідно до ч.2. ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем поданий розрахунок суми, на яку заборгованість за грошовим зобов’язанням підвищена в порядку індексації станом на 24.11.09 р. за період з січня 2007 р. по жовтень 2009 р. (включно) на суму 12167,02 грн. та розрахунок 3% річних за період з березня 2007 р. по листопад 2009 р. (включно) на суму 2334,00 грн.

Вказані нарахування здійснені позивачем на загальну суму 14501,02 грн., яка крім суми основного боргу містить суми державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи викладене, ухвалою від 04.02.10 р., суд зобов’язав позивача надати в судове засідання правове обґрунтування включення суми витрат на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до загальної суми інфляційних витрат та 3% річних.

18.03.10 р. в судове засідання представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог. Позивач перерахував суму позовних вимог з урахуванням індексу інфляції, і збитків від інфляції станом на 24.11.2009 р. без урахування державного мита та судових витрат.

Позовні вимоги в сумі 14298,14 грн. (в частині стягнення суми, на яку заборгованість за грошовим зобов’язанням підвищена в порядку індексації - 11996,79 грн. та в частині стягнення 3% річних у межах заявлених позовних вимог у сумі 2301,35 грн.) на підставі 625 ЦК України підлягають задоволенню.

Відповідальність за порушення грошового зобов'язання, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, в той час як відносини, пов'язані із відшкодуванням судових витрат відповідно до ГПК України, не мають характеру цивільно-правових у розумінні частини першої статті І Цивільного кодексу України. Тому застосування відповідальності , передбаченої ст. 625 ЦК України є неможливим до державного мита та судових витрат.

Заперечення відповідача не приймаються судом оскільки приписи ст. 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язаним, суми на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення , про що наголошено Листом ВГСУ від 20.1 1.2008 № 01-8/685.

В судовому засіданні за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну чистини рішення.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 3, 12, 18, 12-22, 28, 33, 43, 49, 69, 82-85 ГПК України, ст.ст. 509, 526, 527, 530, 625 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовільнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "ВІнницягаз", м. ВІнниця (21012 м. Вінниця, пров. Щорса, 24 р/р № 260053021146 в облдирекції УСБ м. Вінниця МФО 302010, код ЄДРПОУ 03338649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик" (смт. Кирнасівка, вул. Леніна, 1-а, Тульчинський район, Вінницька область р/р 26001055301626 в КБ ВФ Приватбанк, МФО 302689, код ЄДРПОУ 32736800) 11996,79 грн. - суми, на яку заборгованість підвищена в порядку індексації та 2301,35 - три проценти річних від простроченої суми, 142,98 грн. витрат на державне мито, 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 22 березня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - ТОВ "Газовик" - смт. Кирнасівка Тульчинський р-н, вул.Леніна, 1-а

3 - відповідачу - ВАТ "Вінницягаз" - 21012 м. Вінниця, пров. Щорса, 24