Рішення № 92075867, 07.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року Справа № 160/6701/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет” до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення,-

ВСТАНОВИВ:

19 червня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет” до Одеської митниці Держмитслужби, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UА500070/2020/0000015/2 від 07.02.2020 р.;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА500070/2020/00070 від 07.02.2020 р.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що спірне рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, в яких митна вартість визначена не за ціною договору, а за резервним методом, є неправомірним, оскільки митному органу було надано всі необхідні документи, які в повній мірі підтверджували заявлену митну вартість товарів (числові значення складових митної вартості товарів) і жодних розбіжностей такі документи не містили. Посилання ж митного органу, як на підставу виникнення у нього сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товарів, на нижчий ціновий рівень імпортованого позивачем товару порівняно з митним оформленням інших ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, є нормативно необґрунтованими, оскільки лише сама по собі різниця між вартістю подібних (аналогічних) товарів не свідчить про наявність порушень з боку декларанта та не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює.

10.08.2020 року до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Одеської митниці Держмитслужби надійшов відзив на позовну заяву, у якому митний орган заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування правової позиції відповідач зазначає зокрема, що під час митного контролю товарів за митною декларацією (МД) № UА500070/2020/204396 від 07.02.2020 програмним комплексом автоматизованої системи аналізу та управління ризиками (АСАУР) сформовані форми контролю, які у зв`язку з можливим заниженням митної вартості товарів, передбачали необхідність здійснення митницею перевірки правильності визначення митної вартості із зверненням уваги на митну вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів; проведення перевірки відомостей, що містяться в документах, які підтверджують митну вартість товарів; здійснення запиту додаткових документів; а у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 Митного кодексу України - прийняття рішення про коригування митної вартості. Також під час здійснення Одеською митницею ДФС контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) № UА500070/2020/204396 від 07.02.2020 було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VІ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Відповідач стверджує, що частиною 2 статті 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VІ передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Таким чином, надані позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зазначені обставини виключали можливість перевірки органом доходів і зборів числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов частини 1 статі 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VІ, та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості. Крім того, частиною п`ятою статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VІ передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів мас право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів Інкотермс мінімальне страхування має покривати зазначену в договорі ціну плюс 10% (тобто 110%) і повинно бути обумовлене у валюті договору. Наданий страховий сертифікат не відповідав вищезазначеним умовам.

На думку відповідача, оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці ДФС разом з митною декларацією містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, а саме не подано виписки з бухгалтерських документів, висновків про вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини, то зазначені обставини, у відповідності до п. 2 ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, були підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови органу доходів і зборів у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. У зв`язку із чим, у відповідності ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України відповідачам було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500070/2020/000015/2 від 07.02.2020 року. До того ж, у рішенні про коригування митної вартості товарів № UА500070/2020/000015/2 від 17.02.2020 наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, також у цих рішеннях про коригування митної вартості визначені джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості, а саме: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), у яких міститься інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю із зазначенням номеру митної декларації. Також, відповідачем була видана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500070/2020/00070 та роз`яснено вимоги, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2020 року зазначена вище справа розподілена та 22.06.2020 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 прийнято до свого провадження справу №160/6701/20 та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У період з 03.08.2020 року по 28.08.2020 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній відпустці, а у період з 31.08.2020 року по 04.09.2020 року перебував на лікарняному.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити з огляду на наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 07.02.2020 року у м. Одеса до МД "Одеса-центральний" доставлено вантаж «ТНП» (імпортер ТОВ «АТБ-маркет», ІНВ. № АТ13224 від 19.12.2019 p., виробник NINGBO В&В INTERNATIONAL TRADI NG CO., LTD., (Китай) в контейнері TCNU1828741. Товар постачався на виконання контракту № 2886-NB/CH від 12.02.2015 р. та специфікації № 210 під 19.12.2019р. до зазначеного контракту.

Керуючись вимогами Митного кодексу України, 07.02.2020 року позивач подав відповідачеві митну декларацію № №UA500060/2020/204396 з метою митного оформлення поставленого позивачеві товару:

- речі виготовлені з лицьовою поверхнею з текстильних матеріалів: арт. ВВ-ЕЕ-М070910 – кошик великодній декоративний. (матеріал: фетр)-29160 ш т; торгівельна марка: нема даних; виробник: NINGBO В&В INTERNATIONAL TRADI NG CO., LTD., Китай; Країна походження: CN;

- вироби побутові кухонні з полімерних матеріалів: арт. ВВ-НН802 6 - форма силіконова для випікання - 25920 шт.; арт. ВВ-НН0965 - набір для кухні: пензлик, лопатка, ложка. Матеріал: силікон, пластик - 1536 наборів, торгівельна марка: нема даних; Виробник: NINGBO В&В INTERNATIONAL TRADI NG CO.,LTD., Китай;

- посудини для пиття без ножки зі скла механічного виготовлення: арт. BB-AS1968D - кружка для пива скляна, 500 мл. - 1532 4 шт.; торгівельна марка: нема даних; виробник: NINGBO В&В INTERNATIONAL TRADI NG CO., LTD., Китай; країна походження: CN.

ТОВ «АТБ-маркет» надані документи для підтвердження митної вартості оцінюваного товару відповідно до ч. 2 ст. 53 Митної о Кодексу України, а саме:

- декларація митної вартості (далі по тексту - ДМВ) та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості -подана декларація мінної вартості з додатковим аркушем А (відповідно до якої складовими митної вартості зазначені ціна товару, витрати на страхування, витрата на перевезення), з документами, що підтверджують числові значення (перелічені у гр. 4 ДМВ);

- зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності - надано зовнішньоекономічний договір № 2886-NB/CH від 12.02.2015 р. та специфікації № 210 від 19.12.2019 р. до зазначеного контракту;

- рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу) надано рахунок-фактуру (інвойс) № АТВ224 від 19.12.2019 p.;

- якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару не надавалися, так як згідно Специфікації №210 від 19.12.2019р. оплата здійснюється на протязі 5 банківських днів з моменту митного оформлення;

- якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування - надана заява на страхування № 40-0197-19-00032/4522 від 27.12.2019 р. та договір № 40-0197-19-00032 від 26.02.2019 р.

Натомість, незважаючи на отримання даних документів, 07.02.2020 р. суб`єкт владних повноважень (Одеська митниця Держмитслужби, відповідач по справі) виніс рішення про коригування митної вартості товарів №UA500070/2020/000015/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500070/2020/00070 від 07.02.2020 р.

До того ж, згідно рішення про коригування, суб`єкт владних повноважень збільшив митну вартість товару з 11460, 39 USD до 30295, 55 USD.

Не погоджуючись із здійсненим відповідачем коригуванням митної вартості імпортованого товару, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктами 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

За змістом статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частини 1 та 2 статті 51 МК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною 2 ст. 55 Митного кодексу України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 Митного кодексу України).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч. 3 ст. 57 Митного кодексу України).

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч. 6 ст. 57 Митного кодексу України).

Частиною 1 ст. 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Так, в графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів відповідач зазначив, що подані позивачем документи містять наступні розбіжності:

«1) відповідно до пп. в) п. 1 ч. 10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Згідно п.2.1. зовнішньоекономічного договору від 12.02.2015 № 2886-NB/CH витрати на пакування та маркування включені у вартість товару. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;

2) згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс мінімальне страхування має покривати зазначену в договорі ціну плюс 10% (тобто 110%) і повинно бути обумовлене у валюті договору. Наданий страховий сертифікат 40-0197-19-00032 4522 від 27.12.2019 не відповідає вищезазначеним умовам.

3) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 № 599 до зазначених документів можуть належати:- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Проте, у наданому до митного оформлення рахунках-фактурах про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги відсутня інформація щодо умов поставки товару».

Також відповідачем зазначено у оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості, що декларантом не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ.

Стосовно доводів позивача з приводу того, що відповідно до пп. в) п. 1 ч. 10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Згідно п.2.1. зовнішньоекономічного договору від 12.02.2015 № 2886-NB/CH витрати на пакування та маркування включені у вартість товару. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару суд зазначає наступне.

Так, згідно з пп. в) п. 2 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначені митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням.

За умовами зовнішньоекономічного договору від 12.02.2015 № 2886-МВ/СН витрати на пакування та маркування включені у вартість товару, цей факт не заперечується відповідачем і підтверджується ним у спірному рішенні.

Отже, умовами контракту визначено, що ціна на товар включає в себе вартість пакування, у зв`язку із чим відсутні підстави для окремого додавання вартості упаковки до ціни, що фактично сплачена за Товар, при визначені митної вартості Товару.

До того ж, чинним законодавством не передбачено обов`язку сторін контракту окремо зазначати числові значення таких витрат у коносаменті, інвойсі, тощо.

Таким чином, суд вважає, що доводи митного органу про те, що у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару, не відповідають чинному законодавству.

Слід зазначити, що розглядаючи подібний спір Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 р. у справі № 815/4132/17 (К/9901/11263/18) зазначив: «Посилання контролюючого органу на відсутність у наданих до митного оформлення документах даних щодо такої складової митної вартості як вартість пакування є також необґрунтованими, з огляду на п. 4.1 контракту від 14 грудня 2016 року № 14-12/2016, відповідно до якого вартість упаковки та маркування входить у ціну товару, а отже вартість пакування не є витратами, які понесені покупцем (позивачем), у зв`язку з чим не є такими, що включаються до митної вартості товару».

Аналогічна думка міститься також і в інших судових рішеннях у тому числі у рішеннях прийнятих за участю як позивача так і відповідача (його попередника - Одеської митниці ДФС), наприклад, судові рішення у справах: №160/366/19; 160/4713/19; 160/6158/19; 160/6226/19; 160/8572/18; 160/8712/18; 160/9166/18 .

Таким чином, на думку суду, витрати на пакування у випадку їх включення до ціни товару не повинні окремо зазначатися в наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі тощо.).

Щодо тверджень відповідача про те, щозгідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс мінімальне страхування має покривати зазначену в договорі ціну плюс 10% (тобто 110%) і повинно бути обумовлене у валюті договору. Наданий страховий сертифікат 40-0197-19-00032 4522 від 27.12.2019 не відповідає вищезазначеним умовам су зазначає наступне.

Розділом 9. «Терміни» Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» в редакції 2000 р. передбачено, що існують тільки два терміни, пов`язані із страхуванням: CIF і СІР.

Відповідно до них продавець зобов`язаний забезпечити страхування на користь покупця. В інших випадках сторони самі вирішують, чи бажають вони застрахуватися та в якій мірі.

Термінами CIF і СІР дійсно передбачено обов`язок продавця за власний рахунок застрахувати вантаж у відповідності з договором купівлі-продажу, на умовах надання права покупцю або іншій особі, що володіє страховим інтересом відносно товару, заявляти вимоги безпосередньо до страховика, а також надати покупцю страховий поліс або інший доказ страхового покриття. Мінімальне страхування повинне покривати ціну договору купівлі-продажу плюс 10 відсотків (тобто 110 %) і бути обумовленим у валюті договору купівлі-продажу.

Проте, у даному випадку за зовнішньоекономічним договором (контрактом) від 12.02.2015 № 2886-НВ/СН товар постачався на умовах FОВ.

Відповідно до пунктів А.З. та Б.З. «Договори перевезення та страхування» терміну поставки FОВ як у Продавця та і Покупця відсутні зобов`язання щодо укладення договорів страхування.

Отже, при поставці товару на умовах FОВ сторони самі вирішують, чи бажають вони застрахуватися та в якій мірі.

У зв`язку із чим, ТОВ “АТБ-маркет” у добровільному порядку здійснило страхування товару, із співвідношенням Страхової суми до страхової вартості - 100 %, що підтверджується страховим сертифікатом 40-0197-19-00032/4522 від 27.12.2019 р. Відповідні документи були надані Позивачем відповідачу під час митного оформлення товару, що підтверджується змістом спірної картки відмови та рішення.

До того, ж якщо б навіть поставка відбувалася на умовах терміну інкотермс, який передбачав би обов`язок страхування у розмірі 110 % (наприклад ОБ), то на практиці це означало б що витрати на страхування вже включені до ціни товару, оскільки таке страхування є обов`язком продавця, а покупець такі витрати не несе.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача, що згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс мінімальне страхування має покривати зазначену в договорі ціну плюс 10% (тобто 110%) є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеним.

Також у спірному рішенні суб`єкт владних повноважень стверджує, що страхування має здійснюватися у валюті зовнішньоекономічного договору.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 99 Конституції України: «Грошовою одиницею України є гривня», крім того, відповідно до ст. 192 ЦК: «Законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня».

Генеральний договір добровільного страхування вантажів від 26.02.2019 р. № 40-0197-19-00032 був укладений на території України двома Українськими підприємствами - ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» (Страховик) та ТОВ «АТБ-маркет» (Страхувальник). Отже договір підлягає виконанню у грошовій одиниці - гривня.

Отже, суд вважає, що вимога суб`єкту владних повноважень (відповідача по справі) до ТОВ «АТБ-маркет» щодо визначення валюти страхування в іноземній грошовій одиниці прямо суперечить нормам Закону України «Про страхування».

Зокрема, згідно ст. 19 названого закону: страхувальники-резиденти мають право вносити платежі:

а) згідно з укладеними договорами страхування за видами страхування іншими, ніж страхування життя, - лише у національній валюті України;

б) згідно з укладеними договорами страхування життя - в національній валюті України або в іноземній валюті - у випадках, передбачених законодавством, з урахуванням положень частини п`ятої цієї статті.

Страхувальники-нерезиденти мають право вносити платежі згідно з укладеними договорами страхування у національній валюті України або в іноземній валюті у випадках, передбачених законодавством України, з урахуванням положень частини п`ятої цієї статті при укладенні договорів страхування життя.

Якщо дія договору страхування поширюється на іноземну територію відповідно до укладених угод з іноземними партнерами, то порядок валютних розрахунків регулюється відповідно до вимог законодавства України про валютне регулювання.

Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка передбачена договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України.

Грошові зобов`язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у іноземній валюті або розрахункових величинах, що визначають фактичний розмір зобов`язань страховика на дату виникнення або виконання цих зобов`язань.

Стосовно тверджень відповідача з приводу того, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 № 599 до зазначених документів можуть належати:- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Проте, у наданому до митного оформлення рахунках-фактурах про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги відсутня інформація щодо умов поставки товару суд зазначає наступне.

Так, відповідач стверджує, що «у наданому до митного оформлення рахунках-фактурах про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги відсутня інформація щодо умов поставки товару».

Однак згідно звичаїв ділового обігу, чинних правил та норм, у документах щодо перевезення, складених у відповідності до договору перевезення, не зазначаються умови поставки товару, оскільки умови поставки визначаються у рамках інших правовідносин - між постачальником та покупцем і відомості щодо умов поставки товару вказуються у договорі поставки (у даному випадку у зовнішньоекономічному контракті від 12.02.2015 № 2886-NВ/СН та додатках до нього).

При цьому, виходячи із змісту ст. 265 Господарського кодексу, на думку суду засобом доказування щодо умов поставки є зміст відповідного договору поставки. Цей доказ було надано відповідачу під час митного оформлення про що свідчить зміст спірної картки відмови.

Як було встановлено судом під час розгляду справи, позивач додав до митної вартості товару фактично понесені витрати на транспортування, цей факт не заперечується і відповідачем. Разом із тим не зазначення у рахунках - фактурах виданих перевізником умов поставки товару за договором позивача і Постачальника жодним чином не спростовує факту понесення витрат на транспортування.

Окрім цього, суд зазначає, що згідно із положеннями ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

За приписами ч.1 ст.6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Положеннями ст.ст.179, 189, 190 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч.3 ст.318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Згідно з ч.1 ст.256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів №UА500070/2020/0000015/2 від 07.02.2020 р., а також прийнята на її підставі картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА500070/2020/00070 від 07.02.2020 р.- є протиправними та належать до скасування.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Також, у рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Виходячи з викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими і їх необхідно задовольнити у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 4204 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням №409812 від 17.06.2020 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 4204 грн. підлягає стягненню з Одеської митниці Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет” до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UА500070/2020/0000015/2 від 07.02.2020 р.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці Держмитслужби №UА500070/2020/00070 від 07.02.2020 р.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет” (ЄДРПОУ 30487219) за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 4204 грн. (чотири тисячі двісті чотири гривні), сплачені згідно платіжного доручення №409812 від 17.06.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник