Рішення № 92075470, 01.10.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/2919/19

Провадження № 2/522/3326/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

за участю секретаря Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Приморського районного суду м. Одеси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія" Блакитний поліс", Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія" Форте Лайф" про захист прав споживачів та стягнення страхової виплати, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія" Блакитний поліс" (далі – відповідач1), Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія" Форте Лайф" (далі – відповідач2) про захист прав споживачів та стягнення страхової виплати, -.

Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що позивач з відповідачем1 було укладено договір добровільного страхування життя, оформленого Полісом серії ОХ03 №013699 від 10.09.2008, який в подальшому був замінений Полісом серії ОХ03 №013699 від 10.02.2012р., предметом якого є майнові інтереси, пов`язані з життям, здоров`ям та працездатністю позивача. Позивачем були повністю виконані свої зобов`язання по сплаті вступного та періодичних страхових внесків, обумовлених умовами страхування, що також підтверджується п. 3.6 полісу страхування та відповідними квитанціями. 16.09.2018р. наступив страховий випадок «Дожиття». Інших страхових випадків не було, страхові виплати не здійснювались. У серпні 2018р. позивачу стало відомо від інших страхувальників, що в 2018 році страхові виплати по полісам відповідача1 страхування життя за ризиком «Дожиття» здійснює інший страховик відповідач2 і ця інформація була підтверджена відповідачем2 (за телефонним дзвінком). За інформацією з інтернет ресурсів позивачу стало відомо, що відповідач1 та відповідач2 знаходяться у правовідносинах, за якими до відповідача2 передаються страхові обов`язки і відповідні ним активи, у т.ч. за ризиком «Дожиття». Позивач з урахуванням положень п.5.1. Полісу страхування, п.п.10.4,10.5 Правил добровільного страхування життя звертався до відповідача2 за страховою виплатою, повідомляв про настання страхового випадку «Дожиття» та надавав необхідні документи. Проте, відповідач2 страхової виплати не здійснив, пославшись на те, що поліс позивачки серії ОХ03 №013699 від 10.09.2008р. на обслуговування до нього від відповідача1 не передавався, позивач також звертався із заявою і до відповідача1, який цю заяву проігнорував. Позивач також зазначив, що станом на цей час страхової виплати за полісом страхування у зв`язку з настанням страхового випадку «Дожиття» ані від відповідача1, ані від відповідача2 не отримував. Позивач вважає що має право на отримання страхової виплати за полісом страхування, та просив суд стягнути солідарно з відповідачів страхову виплату в розмірі 1558,45 доларів США та пеню в розмірі 155,85 доларів США.

Ухвалою судді від 25.02.2019 року відкрито провадження у справі.

Представником відповідача2 до суду було подано відзив на позовну заяву, у якій представник заперечує проти позову та просить у його задоволенні відмовити. Представником відповідача2 у відзиві було зазначено, що дійсно, між відповідачем1 та відповідачем2 був укладений договір про передачу страхового портфелю, за яким відповідач2 прийняв від відповідача1 разом з його активами частину договорів страхування життя згідно реєстру на обслуговування. Проте, представник відповідача2 заперечував проти передання на обслуговування полісу страхування позивача (не зазначено в реєстрі, який є додатком до договору відповідачів), у зв`язку з чим вказував, що відповідач2 не може відповідати за цим договором страхування, а тому позовні вимоги в частині відповідача2 не підлягають задоволенню.

Позивачем до суду було подано відповідь на відзив відповідача2 на позовну заяву, у якій позивач навів свої заперечення проти доводів відповідача2, що доводи останнього фактично підтверджують доводи позовної заяви та зазначено, що за суттю виниклих між відповідачем2 та відповідачем1 правовідносин щодо передачі страхового портфелю за певним видом страхування та активів від одного страховика до іншого, за відсутності урегульованості у чинному законодавстві такої передачі, подібними правовідносинами, коли без згоди кредитора (позивача) одночасно передаються майно (активи) та нерозривно пов`язані з ним обов`язки (пасиви) є правовідносини виділу, то відповідно до статті 8 ЦК України, слід керуватись у цих правовідносинах положеннями частин 1, 4 статті 109 ЦК України щодо переходу прав та обов`язків від одної юридичної особи до іншої.

Позивач також зазначив, що передача страхового портфелю від відповідача1 до відповідача2 була обумовлена анулюванням ліцензії відповідача1 на здійснення страхування життя в 2017р. (за його добровільним рішенням за інформацією розміщеною на офіційному сайті Нацкомфінпослуг), тобто з припиненням його права на здійснення цієї діяльності.

Від відповідача1 відзиву на позовну заяву до суду не надходило.

Ухвалою судді від 06.11.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

У судовому засіданні позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача2, який приймав участь у режимі відео конференції, проти заявлених позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання представник відповідача1 не з`явився, хоча про час, дату та місце судового засідання був повідомлений у встановленому порядку, поважних причин неявки суду не представив.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем1 було укладено договір добровільного страхування життя, оформленого Полісом серії ОХ03 №013699 від 10.09.2008, який в подальшому був замінений Полісом серії ОХ03 №013699 від 10.02.2012р. (далі – поліс страхування). Предметом полісу страхування є майнові інтереси, пов`язані з життям, здоров`ям та працездатністю позивача.

Як встановлено в судовому засідання з пояснень позивача та його представника, а також з матеріалів справи, позивачем були повністю виконані свої зобов`язання по сплаті вступного та періодичних страхових внесків, обумовлених умовами страхування, що також підтверджується пунктом 3.6 полісу страхування та відповідними квитанціями.

Згідно з пунктом 3.1. полісу страхування розмір страхової суми по страховому випадку «Дожиття» становить 1558,45 доларів США.

З пояснень позивача та його представника, а також з матеріалів справи, вбачається, що 16.09.2018р. наступив страховий випадок «Дожиття».

Як встановлено з пояснень позивача та його представника, за інформації, отриманої позивачем з інтернет ресурсів, зокрема з офіційного сайту відповідача2, позивач дізнався, що відповідач1 та відповідач2 знаходяться у правовідносинах, за якими до відповідача2 передаються страхові обов`язки і відповідні ним активи, у т.ч. за ризиком «Дожиття», що в 2018 році страхові виплати по полісам страхування життя за ризиком «Дожиття» здійснює інший страховик ПрАТ «Страхова компанія Форте Лайф» (відповідач2).

Позивач з урахуванням положень пункту 5.1. полісу страхування, пунктів 10.4,10.5 Правил добровільного страхування життя звертався з відповідною заявою до відповідача2 за страховою виплатою, повідомляв про настання страхового випадку «Дожиття» та надавав необхідні документи.

Відповідач2 Листом від 21.09.2018р. №859/1 повідомив позивача, що Поліс позивача серії ОХ03 №013699 від 10.09.2008р. на обслуговування до нього від відповідача1 не передавався. Через це позивач з аналогічною заявою та документами також звертався до відповідача1.

Як зазначено в пункті 5.1. полісу страхування, пункті 12 Правил, які є додатком до полісу страхування, Страховик зобов`язаний виплатити Страхувальнику страхову виплату протягом 15 робочих днів після отримання документів від Страхувальника.

Як встановлено в судовому засіданні з пояснень сторін, в зазначений строк страхової виплати позивачу здійснено не було.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Частиною 1 статті 543 ЦК України встановлено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Пунктами 2, 3 частини 1 статті 988 ЦК України встановлено, що Страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до підпункту 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про страхування» Страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Судом встановлено, що 28.06.2017р. відповідачами укладено договір про передачу страхового портфеля до ПрАТ «Страхова компанія Форте лайф» (відповідач 2) від ПАТ «Страхова компанія «Блакитний поліс» (відповідач1) та відповідачі знаходяться у правовідносинах, за якими до відповідача2 перейшли права та обов`язки за діючими договорами страхування життя, у т.ч. за ризиком «Дожиття» (одна з програм страхування життя), та перейшли активи (майно) відповідача1, вартість яких становила 18998795,50 грн., що було підтверджено незалежним страховим актуарієм.

Згідно до статті 31 Закону України «Про страхування» страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування). Страховики зобов`язані формувати і вести облік страхових резервів у порядку та обсягах, встановлених цим Законом, станом на кожен день.

Відповідно до частини 2 Методики формування резервів із страхування життя, затвердженої Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 27.01.2004 № 24 страхові резерви із страхування життя є оцінкою вартості грошових зобов`язань страховика за договорами та майбутніх витрат для забезпечення їх виконання. Страхові резерви із страхування життя поділяються на: резерви довгострокових зобов`язань (математичні резерви); резерви належних виплат страхових сум.

Відповідно до пункту 3.3. цієї Методики розрахунок математичних резервів здійснюється окремо за кожним чинним на звітну дату договором з урахуванням темпів зростання інфляції, якщо це передбачено договором. Загальна величина математичного резерву дорівнює сумі резервів, розрахованих окремо за кожним договором.

З цих положень законодавства вбачається, що договір страхування, створені щодо нього страхові резерви, відповідні активи страховика нерозривно пов`язані та власне їх сукупність складають страховий портфель страховика. Тобто, страховим портфелем є обсяг прийнятих на страхування ризиків і вартісних зобов`язань страховика по сформованій сукупності договорів.

Суд зауважує, що чинним законодавством прямо неврегулювані правовідносини з передачі «страхових портфелів», у т.ч. активів (резервів), від одного страховика до іншого, у т.ч. з урахуванням необхідності забезпечення рівності страхувальників, реалізації майнових прав страхувальників та їх захисту, дотримання засад справедливості, добросовісності та розумності.

Згідно до статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частин 2,3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно до статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

За частинами 1,3,4 статті 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб; після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс; суд, що прийняв рішення про виділ, у своєму рішенні визначає учасника юридичної особи або вищий орган юридичної особи (власника), який зобов`язаний скласти та затвердити розподільчий баланс; юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу; юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно; якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки особи за окремим зобов`язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням.

Аналізуючи наведені норми закону та обставини справи, суд вважає посилання позивача на норми статті 109 ЦК України, як на норму закону, яка регламентує подібні відносини (аналогію закону), зокрема, частинами 1,3,4 якої врегульовані відносини між юридичними особами щодо переходу майна, прав і обов`язків від однієї юридичної особи до іншої, у яких згода кредиторів на такий перехід не потребується, субсидіарної відповідальності, та солідарної відповідальності юридичних осіб у зв`язку з неможливістю точно встановити обов`язки особи за окремим зобов`язанням, що існувало у юридичної особи до виділу є прийнятними, оскільки такі відносини подібні до спірних відносин та обставин, що склалися між відповідачем2, відповідачем1 та позивачем відносно передачі (виділу) страхового портфеля, за умовами якого фактично відбувся перехід майна, прав та обов`язків до нового страховика за певним видом страхування.

Враховуючи зазначене, суд не приймає до уваги заперечення відповідача2, що він не може відповідати за договором страхування позивача з причини, що окремий поліс позивача із страхового портфелю йому на обслуговування не передавався, оскільки його не зазначено у додатку до договору.

Відповідно до частини 1 статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Як вбачається з пункту 6 полісу страхування, за несвоєчасне здійснення страхової виплати передбачена пеня у розмірі 0,1 % від невиплаченої суми за кожний день затримки, але не більше 10% від невиплаченої суми. Враховуючи вказані умови договору суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення пені в розмірі 155,85 доларів США.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», Закон України «про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, та до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема ті, що виникають із договорів страхування.

Згідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Згідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Майновий інтерес, борг є власністю особи (кредитора).

Згідно з нормами статті 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Згідно положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до частин 1, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд вважає, що стягнення з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача належній їй страхової виплати забезпечить ефективний захист її порушеного права як споживача страхових послуг.

Керуючись ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 258-259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 8, 109, 543, 610-612, 979, 988 ЦК України, пп. 3 ч. 1 ст.20 Закону України «Про страхування», ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія" Блакитний поліс", Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія" Форте Лайф" про захист прав споживачів та стягнення страхової виплати - задовольнити.

Стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Блакитний поліс» (код ЄДРПОУ 31029412, місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул. Антоновича, 122), Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія Форте Лайф» (код ЄДРПОУ 33940722, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 46, корпус А) на користь позивача ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) 1558,45 доларів США страхової виплати, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ 28,3105 грн. за 1 долар США на день ухвалення рішення суду становить 44120,50 грн. та пеню 155,85 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ 28,3105 грн.. за 1 долар США на день ухвалення рішення суду становить 4412,19 грн.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 02.10.2020 року.

Суддя

01.10.2020