Рішення № 92072515, 06.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2020 року м. Київ № 640/1232/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління Держпраці у Київській областіпровизнання протиправною та скасування постанови,В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 - фізична особа-підприємець (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - ГУ Держпраці у Київській області, відповідач), про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ТД/ФС-683 від 10.12.2019 року.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що постанова про накладення штрафу винесена необґрунтовано, з порушенням норм чинного законодавства, адже ФОП ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про розгляд справи щодо накладення штрафу, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Також, позивач зазначає, що викладені у Акті фактичної перевірки ГУ ДПС у м. Києві від 14.11.2019 року № 0625/26/15/05/ 3405607838 порушення, а саме фактичний допуск до роботи, фізичної особи ОСОБА_2 , без укладення трудового договору, є необґрунтованим, адже між позивачем та ОСОБА_2 було укладено цивільно-правовий договір від 04.11.2019 року № 04/11/19, який надавався при перевірці, водночас не був врахований при винесені акту перевірки та прийнятті оскаржуваної постанови про накладення штрафу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

25 лютого 2020 року на виконання ухвали про відкриття провадження у справі відповідачем надано відзив на адміністративний позов, який проти позовних вимог заперечив у повному обсязі.

Відзив обґрунтовано тим, що Актом фактичної перевірки ГУ ДПС у м.Києві від 14.11.2019 року № 0625/26/15/05/ 3405607838 встановлено виконання фізичною особою ОСОБА_2 обов`язків продавця-стажера, що також підтверджується поясненнями останнього, натомість цивільно-правовий договір від 04.11.2019 року № 04/11/19, на який посилається позивач, не містить положень про функціональні обов`язки ОСОБА_2 , як продавця, та стосується лише консультативних послуг, за таких умов позивачем допущено порушення частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509) встановлено право органів Держпраці виносити постанови про накладення штрафів за порушення трудового законодавства на підставі актів перевірки ДФС, також зазначеним порядком не встановлено вимоги щодо прийняття участі у розгляді справи про накладення штрафу суб`єкта господарювання або його представника та надіслання йому повідомлення із зазначенням місця та дати розгляду такої справи, за таких умов оскаржувана постанова була прийнята в межах та у спосіб передбачений законодавством та не підлягає скасуванню.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

07 листопада 2019 року ГУ ДПС у м. Києві було проведено фактичну перевірку магазину за адресою: АДРЕСА_1 під час якої встановлено порушення позивачем частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме факт допуску до роботи громадянина ОСОБА_2 без оформлення трудових відносин, що зафіксовано Актом фактичної перевірки від 14.11.2019 року № 0625/26/15/05/ 3405607838 .

21 листопада 2019 року ГУ ДПС у м. Києві, зазначені вище матеріали перевірки, були направлені до відповідача для реагування відповідно до чинного законодавства.

10 грудня 2019 року на підставі Акту фактичної перевірки від 14.11.2019 року № 0625/26/15/05/ 3405607838 , враховуючи встановлені факти порушення позивачем вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, відповідачем винесено постанову №ТД/ФС-683 про накладення штрафу на позивача у розмірі 125 190,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача про накладення штрафних санкцій, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Розглядаючи спірні правовідносини, суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно частини 2 статті 2 Кодексу законів про працю України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому, згідно частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Згідно частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (надалі - Порядок №509).

Згідно приписів пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками.

Штрафи накладаються на підставі:

рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;

акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;

акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 509 справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Положеннями пункту 4 Порядку № 509 встановлено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.

У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб`єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку.

Судом встановлено, що на підставі Акту фактичної перевірки від 14.11.2019 року № 0625/26/15/05/ 3405607838 відповідачем було розглянуто справу про накладення на позивача штрафу у розмірі 125 190,00 грн. за порушення вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме допущення до роботи продавцем громадянина ОСОБА_2 без оформлення трудових відносин.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи, 04 листопада 2019 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 укладено Цивільно-правовий договір № 04/11/19 відповідно до якого ОСОБА_2 надає позивачу послуги по консультуванню товарів в магазині за адресою: АДРЕСА_1 на умовах договору.

При цьому, пунктом 1.2 зазначеного договору визначено, що ОСОБА_2 , як виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес надання послуг, в тому числі використовує власні засоби та матеріали.

За результатами виконання Цивільно-правового договору від 04.11.2019 року № 04/11/19, укладено акт приймання наданих послуг від 26.12.2019 року, сплачено винагороду ОСОБА_2 , подано податкові звіти та сплачено податки, що підтверджується податковими накладними за грудень 2019 року та квитанціями про сплату податкових зобов`язань від 09.12.2020 року № 2 та від 10.01.2020 року № 3.

Суд зазначає, що частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Натомість, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.04.2015 року в справі №6-48369св14, встановлено, що цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні (підрядні) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 08.05.2018 у справі №127/21595/16-ц.

З аналізу наведених норм слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

З огляду на вище зазначене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 надавав позивачу послуги, а не здійснював трудову функцію, оскільки предметом угоди, яка укладена між позивачем та фізичною особою - ОСОБА_2 , є надання певних послуг за винагороду, яка була сплачена на підставі акту виконаних робіт, тобто праця за цією угодою з боку ОСОБА_2 є юридично самостійною, а також вказана фізична особа не підпорядковувалась певному внутрішньому трудовому розпорядку.

Договором не передбачено систематичного (щомісячного) виконанням трудових функцій в межах діяльності позивача, а обумовлено лише надання послуг з надання консультацій по продажу товару Позивача, протягом строку дії договорів, який складає 60 днів з моменту його укладання.

Оскільки чинним цивільним законодавством не визначено обов`язкових випадків укладання трудових договорів при отриманні послуг характеру, який мали ті, що надані позивачу ОСОБА_2 та не містить норм щодо недопустимості отримання таких послуг за цивільно-правовими договорами, тому сторони договору (замовник та виконавець) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення своїх відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

За приписами статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому, обставин, які б вказували на нікчемність договору, укладеного позивачем з ОСОБА_2 відсутні.

У той же час судом надано оцінку письмовим поясненням ОСОБА_2 від 07.11.2019 року на які посилається відповідач, як на основний доказ вини позивача.

Як вбачається з вказаних вище пояснень вони жодним чином не містять в собі відомостей, які б давали суду підстави вважати, що ОСОБА_2 перебував саме у трудових відносинах з позивачем.

Так, у відповідних поясненнях відсутні відомості щодо режиму роботи ОСОБА_2 , розміру фактично отриманої ним заробітної плати, періодичності її отримання, місця отримання, підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, тощо.

На підставі наведеного, факт допущення позивачем до роботи без належного оформлення трудових відносин ОСОБА_2 не підтверджується належними та допустимими доказами.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Одночасно суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

В контексті наведеного суд зазначає, що відповідачем не доведено обставин щодо допущення позивачем працівника ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та, як наслідок, правомірність рішення про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 125 190 грн. за порушення вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм суд дійшов до переконання, про задоволення адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з даним адміністративним позовом було сплачено судовий збір у загальному розмірі 6 306, 00 грн. відповідно до платіжних доручень № 27011 від 14.01.2020 року (2102, 00 грн.), № 30206 від 15.01.2020 року (2102, 00 грн.) та № 0.0.1582282778.1 від 15.01.2020 року (2102, 00 грн.).

Водночас, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2020 року повернуто позивачу надміру сплачену суму судового збору в сумі 5 054, 10 сплаченого до державного бюджету згідно платіжних доручень № 27011 від 14.01.2020 року (2102, 00 грн.), № 30206 від 15.01.2020 року (2102, 00 грн.) та № 0.0.1582282778.1 від 15.01.2020 року (850, 10 грн.)

Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1 251,90 грн.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області (місцезнаходження: 04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10, код ЄДРПОУ 39794214) про накладення штрафу №ТД/ФС-683 від 10 грудня 2019 року.

3. Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 1 251 (одна тисяча двісті п`ядесят одна) 90 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (місцезнаходження: 04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10, код ЄДРПОУ 39794214).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя І.М. Погрібніченко