Рішення № 92072345, 06.10.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/1311/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., за участю: секретаря судового засідання Кіщук О.І., предcтавника позивача Сидори І.Ю., представників відповідача Смутняка О.В. та Кибича В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області в особі державного інспектора з контролю за використанням та охороною земель Кибича Віталія Миколайовича про визнання протиправними та скасування приписів,

У С Т А Н О В И В:

Буковинська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області в особі державного інспектора з контролю за використанням та охороною земель Кибича Віталія Миколайовича про визнання протиправними та скасування приписів №430-ДК/0161Пр/03/01-20 та №430-ДК/0162Пр/03/01-20 від 22 липня 2020 року.

Позов обґрунтовано тим, що в оскаржуваних приписах відповідачем наведено висновок про використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, оскільки такі на день перевірки використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказані приписи позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки окрім права постійного користування земельними ділянками для науково-дослідної діяльності Державним актом на право постійного користування землею №А-000003 передбачено їх використання для ведення дослідних і навчальних цілей, але й для ведення сільського господарства. Вказував, що єдиним доказом, який наводився державним інспектором на підтвердження використання землі лише для товарного сільськогосподарського виробництва, є наявність станом на день перевірки посівів сої та пшениці. Поряд з цим згідно статутних завдань позивач займається, зокрема, рослинництвом і насінництвом, що означає посадку та вирощування, у тому числі зернових та бобових культур. Однак зазначене не було враховане посадовими особами відповідача при винесенні оскаржуваних приписів. Крім цього, в останніх не зазначено, які саме дії повинен здійснити позивач для усунення встановлених перевіркою порушення вимог законодавства. Отже, відповідачем не дотримано вимог щодо змісту, форми обґрунтованості та вмотивованості актів індивідуальної дії в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, що вказує на протиправність оскаржуваних приписів.

Ухвалою суду від 10 вересня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; призначено розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що земельні ділянки, відносно яких проводилась перевірка, використовуються позивачем не за їх основним цільовим призначенням, оскільки на них провадиться виключно товарне сільськогосподарське виробництво, що прямо суперечить основним напрямкам діяльності позивача. Вказує, що під час проведення перевірки державні інспектори діяли згідно порядку її проведення, у визначений спосіб та у межах, передбачених законодавством України. Просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.

Ухвалою суду від 06 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав з підстав, викладених у позові. Просив суд позов задовольнити повністю.

Представники відповідача щодо задоволення позову заперечували з підстав, наведених у відзиві. Просили суд у позові відмовити.

Заслухавши осіб, які з`явились в судове засідання, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Буковинська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України є державною організацією з видами діяльності - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11), консультування з питань комерційної діяльності й керування (КВЕД 70.22), дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук (основний) (КВЕД 72.19).

22 січня 2020 року затверджена нова редакція Статуту названої юридичної особи.

В Статуті зазначається історія реорганізацій цієї установи, зокрема, в 1940 році створено Чернівецьку науково-дослідну станцію рільництва, яка в 1956 році реорганізована в Чернівецьку державну сільськогосподарську дослідну станцію. В подальшому, після ряду перетворень установа отримала назву - Буковинська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України.

У відповідності до пунктів 8, 9 Статуту дослідна станція створена з метою: концентрації та ефективнішого використання наявного наукового потенціалу, фінансових і матеріальних ресурсів та комплексного вирішення проблем агропромислового комплексу Чернівецької області.

Основними напрямами і видами діяльності Дослідної станції є: розробка ґрунтозахисних систем землеробства та проблем агроекології; освоєння і впровадження науково-обґрунтованих систем ведення тваринництва і рослинництва в регіоні; розробка систем кормовиробництва, підвищення продуктивності та ефективності використання природних кормових угідь і пасовищ; селекція, насінництво зернових, зернобобових, кормових та інших сільськогосподарських культур; розробка та наукове супроводження технологічних проектів вирощування сільськогосподарських культур, ефективного використання земельних угідь; вдосконалення існуючих і виведення нових порід, породних груп, типів, ліній сільськогосподарських тварин; технологія виробництва та переробки продукції тваринництва; здійснення науково-консультаційного та інформаційного забезпечення товаровиробників різних форм власності; виконання функцій регіонального центру наукового забезпечення агропромислового виробництва; розробка і науковий супровід регіональних і місцевих програм розвитку галузей сільського господарства та сільських територій; здійснення трансферу інновацій у сфері АПВ; розробка економічно-обґрунтованих моделей виробництва сільськогосподарської продукції в господарствах різних форм власності; ефективне використання інновацій в агропромисловому виробництві з урахуванням загальних особливостей регіону; надання платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами згідно чинного законодавства; господарська діяльність, не заборонена чинним законодавством.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею №А-000003, виданого Чернівецькою міською радою народних депутатів Чернівецької області України 10 лютого 1993 року, позивачу надано у постійне користування для науково-дослідної і виробничої діяльності 2187,5 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

З матеріалів справи вбачається, що державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог земельного законодавства України про охорону земель у Чернівецькій області Кибичем В.М., Дроботом В.Д. та Спинулом І.Г. проведено перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України, які розташовані в адміністративних межах м. Чернівці (вул. М.Кузніцова, 21-А, м. Чернівці), за результатами якої складено Акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 09 липня 2020 року №427ДК/320/АП/09/01-20 та №430ДК/317/АП/09/01-20.

У вказаних Актах, зокрема, зазначено про те, що частини земельних ділянок за кадастровими номерами №7310136900:54:002:008 (площею 38,4866 га) та №7310136900:54:001:1015 (площею 60,6967 га) використовується Буковинською державною сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України в особі директора Осадчука В.Д. під посів та вирощування товарного сільськогосподарського виробництва, а саме: вирощуються сільськогосподарські культури пшениця та соя.

На підставі наведеного зроблено висновки про те, що вказаним суб`єктом такі земельні ділянки використовуються не за цільовим призначенням.

Крім цього, у ході проведення перевірки посадовими особами Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області складались Акти обстеження відповідних земельних ділянок, в яких також зазначено, що указані вище земельні ділянки використовуються позивачем під посів та вирощування товарного сільськогосподарського виробництва, а саме: вирощуються сільськогосподарські культури пшениця та соя.

Після проведених перевірок державними інспекторами контролю за використанням та охороною земель Кибичем В.М. та Спинулом І.Г. 22 липня 2020 року видано приписи №430-ДК/0161Пр/03/01-20 та №427-ДК/0162Пр/03/01-20, відповідно до змісту яких встановлено, що на день перевірки позивач використовує не за цільовим призначенням земельні ділянки державної форми власності, які перебувають у його постійному користуванні (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення для науково-дослідної і виробничої діяльності, цільове призначення: «для дослідних і навчальних цілей»):

- земельна ділянка за кадастровим номером №7310136900:54:002:008 площею 38,4866 га, яка знаходиться в адміністративних межах м. Чернівці, використовується для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (вирощується соя);

- земельна ділянка за кадастровим номером №7310136900:54:001:1015 площею 60,6967 га, яка знаходиться в адміністративних межах м. Чернівці, використовується для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (вирощується пшениця).

Зазначеними приписами встановлено у 30-денний термін з дня їх отримання усунути вказані порушення земельного законодавства шляхом використання зазначених земельних ділянок за цільовим призначенням, яке зазначене у документації із землеустрою.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається складення відповідачем за результатами вказаних вище перевірок відносно директора Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України Осадчука В.Д. протоколів про адміністративне правопорушення та прийняття постанов про накладення адміністративного стягнення.

За таких обставин Буковинська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України звернулася до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пунктів 7 - 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач не погоджується з приписами суб`єкта владних повноважень, прийнятих за результатом здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використання та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Так, статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Згідно із статтею 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначені Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року №963-IV.

Відповідно до статті 2 вказаного Закону основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є, зокрема, забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Статтею 4 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» передбачено, що об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Згідно зі статтею 5 вказаного Закону органом, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, проведення моніторингу родючості ґрунтів є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, передбачено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Аналіз вказаних положень дає підстави для висновку, що відповідач наділений повноваженнями щодо здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. При цьому об`єктом контролю є всі землі на території України, а також порядок їх використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.

Повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі встановлені статтею 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», до яких належить, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: - додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;- виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням;- додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;- ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: - проведення перевірок; - розгляду звернень юридичних і фізичних осіб;- участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об`єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель;- розгляду документації із землеустрою, пов`язаної з використанням та охороною земель;- проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Згідно частини першої статті 144 Земельного кодексу України у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.

Відповідно до пункту 5-1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема, давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків.

Отже, державний контроль за охороною та використанням земель може здійснюватися посадовими особами Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, у тому числі, шляхом проведення перевірок. Для реалізації завдань у сфері здійснення контролю за використанням та охороною земель державний інспектор має право, зокрема, видавати приписи, складати акти перевірки або протоколи про адміністративні правопорушення з метою притягнення винних осіб до відповідальності. При цьому порядок проведення перевірки, види та порядок складання документів за наслідками перевірок у даній сфері, як слідує зі змісту статей 9-10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», визначається іншими нормативно-правовими актами. Приписи про усунення виявлених порушень мають надаватися лише тим особам, які безпосередньо вчинили порушення вимог земельного законодавства.

Як вбачається з оскаржуваних приписів, в них зазначено, що земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні позивача та відносно яких здійснювалась перевірка, використовуються не за цільовим призначенням, а використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також зазначено, що категорія таких земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення «для здійснення науково-дослідної та навчальної діяльності». Оскаржувані приписи прийняті на підставі Актів перевірки від 09 липня 2020 року, в яких вказано про порушенням позивачем вимог статті 96 Земельного кодексу України та пункту «ґ» статті 211 Земельного кодексу України.

Так, статтею 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Згідно пункту «ґ» статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.

За змістом положень статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням- невикористання земельної ділянки, крім реалізації науково обґрунтованих проектних рішень, або фактичне використання земельної ділянки, яке не відповідає її цільовому призначенню, встановленому при передачі земельної ділянки у власність чи наданні в користування, в тому числі в оренду, а також недодержання режиму використання земельної ділянки або її частини в разі встановлення обмежень (обтяжень).

Частиною першою статі 19 Земельного кодексу України землі України визначено, що за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до частини першої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно частини п`ятої статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Указаними статтями встановлено використання земель фермерського господарства (стаття 31), земельних ділянок особистих селянських господарств (стаття 33), земель для сінокосіння та випасання худоби (стаття 34), земельних ділянок для садівництва ( стаття 35), земельних ділянок для городництва (стаття 36), та визначено право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю (стаття 37).

Згідно частини першої статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Наказом Державного Державний комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за №1011/18306, затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (далі - Класифікація).

Згідно розділу І «Загальні положення» Класифікації класифікація видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ) розроблена відповідно до Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" та Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 N 224. Код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Таким чином, з наведених норм вбачається, що землекористувачі земель категорії «землі сільськогосподарського призначення» зобов`язані їх використовувати виключно в межах цільового призначення, види якого визначені розробленою Класифікацією, а за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням такі землекористувачі можуть нести установленому законодавством відповідальність. При цьому землі сільськогосподарського призначення надаються у користування сільськогосподарським науково-дослідним установам для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, КВЦПЗ яких 01.09 та 01.10 відповідно (розділ ІІ Класифікації).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач як науково-дослідна установа, якій на праві постійного користування надано землі за категорією «землі сільськогосподарського призначення» повинен використовувати їх за таким цільовим призначенням земель сільськогосподарського призначення як «для дослідних і навчальних цілей» (КВЦПЗ 01.09).

Згідно матеріалів справи в Актах перевірки від 09 липня 2020 року, на підставі яких і було прийняті оскаржувані приписи, не наведено обставин та, відповідно, доказів, на підставі яких державні інспектори дійшли висновків про те, що земельні ділянки за кадастровим номером №7310136900:54:002:008 площею 38,4866 га, та за кадастровим номером №7310136900:54:001:1015 площею 60,6967 га, використовується позивачем саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте в ході судового розгляду справи відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано суду жодних належних доказів та підтвердження висновків, вказаних в Актах перевірки про те, що земельні ділянки, відносно яких проводилась перевірка та які перебувають у постійному користуванні позивача, використовується позивачем виключно для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, зроблені в Актах перевірки висновки, на підставі яких прийнято оскаржувані приписи, є необґрунтованими та передчасними.

Крім цього, з наявних у справі Актів обстеження земельних ділянок, Актів перевірки та оскаржуваних приписів вбачається, що до висновку про ведення позивачем на земельних ділянках товарного сільськогосподарського виробництва відповідач дійшов лише з огляду на встановлення в результаті обстеження земельних ділянок факту їх засіяння соєю та пшеницею.

Між тим, згідно пункту 9 Статуту позивача одними із основних напрямків і видів його діяльності є рослинництво та насінництво зернових, зернобобових, кормових та інших сільськогосподарських культур.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно позивача у розділі «види діяльності» вказано КВЕД 01.11 - Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Отже, засіяння земельних ділянок, щодо яких здійснювалась перевірка, соєю та пшеницею не суперечить видам діяльності позивача, визначеними його Статутом та відображеними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

До того ж, право позивача засіювати земельні ділянки, відносно яких здійснювалась перевірка, соєю та пшеницею визнавалось представниками відповідача у судовому засіданні.

Відтак, на переконання суду, указана обставина (засіяння земельних ділянок соєю та пшеницею) сама по собі не є безумовним свідченням використання позивачем земельних ділянок не за їх цільовим призначенням.

Поряд з цим ні в Актах перевірки від 09 липня 2020 року, ні у відзиві відповідачем не обґрунтовано (відсутні посилання на обставини та, відповідно, не надано підтверджуючих доказів) встановлення державними інспекторами того, що земельні ділянки використовуються позивачем виключно для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та без використання позивачем земельних ділянок і для науково-дослідної та навчальної діяльності.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач дійшов передчасних та необґрунтованих висновків про використання позивачем земельних ділянок не за цільовим призначенням, а тому прийняті у зв`язку з такими висновками оскаржувані приписи є протиправними та підлягають скасуванню.

Крім цього, вирішуючи спір, судом також враховано таке.

Відповідно до пункту 19 частин першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Предметом даного спору є приписи, які по своїй правовій природі і є індивідуальними актами, що породжують правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата (позивача). Тому заходи, вказані у приписах, що спрямовані на усунення порушень вимог закону, мають бути чітко сформульовані, конкретизовані та передбачати реальну можливість усунення виявлених порушень. При цьому «законність» припису передбачає його обґрунтованість.

Як вбачається з матеріалів справи, в оскаржуваних приписах зазначено про суть виявленого за результатом проведеної перевірки порушення. Однак в них не міститься визначення конкретних дій, обов`язкових до виконання для усунення порушення.

Зміст оскаржуваних приписів полягає в тому, щоб «у 30-денний термін приступити до використання земельної ділянки за цільовим призначенням, яке зазначено у документації із землеустрою». В них також зазначено вимогу повідомити про виконання приписів до «20 серпня 2020 року».

Однак, зазначивши наведене, відповідач не вказав, які саме дії повинен здійснити позивач для усунення встановлених перевіркою порушення вимог законодавства.

Аналіз змісту оскаржуваних приписів свідчить про те, що вони є неконкретними й незрозумілими для виконання, оскільки не містять чітко визначених заходів щодо усунення порушень, які мали місце на думку відповідача.

За таких обставин, а також враховуючи значну площу земельних ділянок за кадастровим номером №7310136900:54:002:008 (38,4866 га) за кадастровим номером №7310136900:54:001:1015 (60,6967 га), засіяних соєю та пшеницею, суд погоджується з твердженнями позивача про фактичну неможливість з 22 липня 2020 року по 20 серпня 2020 року «приступити до використання земельних ділянок за цільовим призначенням, яке зазначено у документації із землеустрою», як вказав відповідач.

Суд зазначає, що невиконання суб`єктом владних повноважень вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах, що відображено у постанові від 17 вересня 2019 року у справі №806/1723/18, яку враховано судом в силу частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім цього, при вирішенні цього спору, судом взято до уваги висновки Сьомого апеляційного адміністративного суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №824/393/20-а з аналогічних правовідносин між тими самими сторонами.

Так, зокрема, апеляційним судом зазначено, що відповідно до змісту частини першої статті 24 Земельного кодексу України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Тобто, цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою.

Цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Зазначений правовий висновок висловлений, зокрема, в постанові Верховного Суду в складі касаційного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року у справі №263/13201/15а.

Враховуючи зазначене, Буковинська державна сільськогосподарська дослідна станція не обмежена в праві використовувати надану їй у постійне користування землю як для науково-дослідної, так і для виробничої діяльності у відповідності до цільового призначення земельної ділянки, визначеному у відповідному Державному акті та відповідно до напрямів і видів діяльності Дослідної станції.

З огляду на викладене, оскаржувані у цій адміністративній справі приписи є протиправними, а тому підлягають скасуванню.

Отже, позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно положень частини першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення позову. Натомість доводи відповідача, викладені у відзиві, не свідчать про обґрунтованість, а відтак і про законність оскаржуваних приписів.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно наявного у справі платіжного доручення №1048 від 07 вересня 2020 року позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 4204,00 грн.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат у виді судового збору в розмірі 4204,00 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати приписи державного інспектора з контролю за використанням та охороною земель Кибича Віталія Миколайовича №430-ДК/0161Пр/03/01-20 та №430-ДК/0162Пр/03/01-20 від 22 липня 2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області на користь Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України судовий збір у розмірі 4204,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 жовтня 2020 року.

Повне найменування учасників справи:

позивач - Буковинська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (вул. Б. Крижанівського, 21-А, м. Чернівці, 58025), відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 194-А, м. Чернівці, 58013).

Суддя О.П. Лелюк