Рішення № 92068669, 05.10.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/94/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2020 справа № 908/1649/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Левкут Вікторія Вікторівна, розглянувши матеріали

за позовом товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01123, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26)

до відповідача приватного акціонерного товариства “Українська акціонерна страхова компанія “АСКА” (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 97-А)

про стягнення 31 280,00 грн.,

Без виклику учасників справи

Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства “Українська акціонерна страхова компанія АСКА” 31280,00 грн. збитків в порядку регресу. Позов заявлено на підставі статей 11, 512, 993, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, Закону України “Про страхування”, Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”. Також позивач просить стягнути з відповідача 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Підставою для звернення з позовом до суду є несплата шкоди, завданої особою, винною у ДТП, відповідальність якої застраховано відповідачем. Спричинення шкоди сталося внаслідок скоєння 21.07.2019 дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу «Subaru», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу «ЗАЗ», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Відповідно до постанови Деснянського районного суду м. Києва від 13.08.2019 у справі № 754/11263/19 вищевказана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_2 вимог ПДР України, в результаті чого його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУАП. Позивачем, на підставі страхового акту та розрахунку страхового відшкодування здійснено страхову виплату в розмірі 32280,00 грн. громадянину ОСОБА_1 за договором добровільного страхування наземного транспорту від 09.01.2019 на рахунок ФОП ОСОБА_3 . Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , як водія транспортного засобу ««ЗАЗ», державний номер НОМЕР_2 застрахована в ПрАТ “Українська акціонерна страхова компанія АСКА” згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що підтверджується полісом обов`язкового страхування №АО/000193524, який є дійючим станом на 21.07.2019. Позивач 30.01.2020 звернувся до відповідача із регресною вимогою про виплату страхового відшкодування в сумі 32280,00 грн., проте страхове відшкодування відповідач у добровільному порядку не сплатив. Посилаючись на приписи статей 11, 512, 993, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 4, 12, 162, 176 Господарського процесуального кодексу України, позивач просив позов задовольнити.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2020 справу № 908/1649/20 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 06.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1649/20, присвоєно справі номер провадження 18/94/20, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу строк для надання суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву – протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 30.07.2020. Встановлено позивачу строк для надання суду відповіді на відзив на позов, а також доказів направлення відповіді на відзив відповідачу – протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Ухвалено розпочати розгляд справи по суті через 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Разом з тим, суд врахував, що процесуальні строки у справі є продовженими на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-2019).

Згідно ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. <…>

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Позивач отримав копію ухвали суду від 06.07.2020 про відкриття провадження у справі 09.07.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвала суду від 09.06.2020 про відкриття провадження у справі направлена відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка співпадає з відомостями, зазначеними в позові, та отримана повноважним представником відповідача 08.07.2020, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Зазначене свідчить, що судом вжиті всі заходи щодо належного повідомлення відповідача про дату, місце і час розгляду справи. За таких обставин суд визнає відповідача таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідач не надав відзиву на позов.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Провадження у даній справі відкрито 06.07.2020. Отже, суд мав розпочати розгляд справи по суті після 05.08.2020 та закінчити 04.09.2020.

Разом із цим, Законом України № 540-IХ від 30.03.2020 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)” доповнено розділ Х “Прикінцеві положення” ГПК України пунктом 4, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду справи по суті продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася (востаннє по 31.10.2020) та наразі не припинена.

З урахуванням викладеного, процесуальні строки є продовженими на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-2019).

З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За період дії карантину та протягом 20-денного строку з дня набрання чинності Законом України №731-ІХ (з урахуванням поштового пробігу) звернень щодо необхідності реалізації своїх прав від учасників справи не надходило.

Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд ухвалив розпочати розгляд справи по суті та прийняти рішення у справі 05.10.2020 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю в судовому засіданні представників позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно відповіді НПУ та постанови Деснянського районного суду м. Києва від 13.08.2019 у справі № 754/11263/19 вбачається, що 21.07.2019 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Subaru Forester», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу «ЗАЗ Lanos», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .

Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення Правил дорожнього руху водієм автомобіля засобу «ЗАЗ Lanos», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , якого визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КуАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді 340,00 грн. штрафу.

Згідно договору добровільного страхування наземних транспортних засобів «Пряме врегулювання до автоцивілки» № 06-ТR/АМ-8582942 від 09.01.2019 та полісу №АМ/8582942 на момент ДТП автомобіль «Subaru Forester», державний номер НОМЕР_1 застрахований ТДВ Страхова компанія “Альфа-Гарант” (позивачем).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 990 ЦК України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Страхувальник за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів «Пряме врегулювання до автоцивілки» № 06-ТR/АМ-8582942 від 09.01.2019 24.07.2019 звернувся до позивача (страховика) з заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

В матеріалах справи міститься копія протоколу огляду транспортного засобу від 25.07.2019, в якому зазначено опис пошкоджень які зазнав автомобіль «Subaru Forester» державний номер НОМЕР_1 , в результаті вказаної ДТП.

Позивачем на підставі страхового акту № СТ/19/0241 від 03.12.2019, розрахунку страхового відшкодування, рахунку-фактури №0391 від 29.08.2019 СТО ФОП Короленко ЛЛ., Акту виконаних робіт №0391 від 20.12.2019 СТО ФОП Короленко ЛЛ., якими визначено розмір страхового відшкодування, виплачено 32 280,00 грн. за договором № 06-ТR/АМ-8582942 від 09.01.2019, що підтверджується платіжним дорученням № 4912 від 03.12.2019.

Відповідно до ст.ст. 8, 9 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно договору страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ст. 25 Закону України «Про страхування»).

За замістом ст.ст. 9, 22, 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Статтею 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено порядок виплати страхового відшкодування. Страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника тощо.

У разі визнання вимог заявника обґрунтованими страховик зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. Виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків. Виплата страхового відшкодування здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.

Так, статтею 993 ЦК України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Вказана стаття, яка дублює положення ст. 27 Закону “Про страхування”, надає страховикові право звернутися з вимогою до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки. Такий перехід права вимоги до страховика в науці та практиці цивільного права отримав назву суброгація.

Суброгація допускається тільки у договорах майнового страхування. Якщо страхові виплати спрямовані на покриття збитків, що виникли у зв`язку із завданням шкоди здоров`ю страхувальника, право вимоги до винної особи до страховика не переходить.

Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

На підставі наведених норм цивільного законодавства та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимагати суму страхового відшкодування в особи, винної у настанні дорожньо-транспортної пригоди.

Вина водія автомобіля «ЗАЗ Lanos» державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_2 у скоєнні ДТП встановлена постановою Деснянського районного суду м. Києва від 13.08.2019 у справі № 754/11263/19.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «ЗАЗ Lanos», державний номер НОМЕР_2 , на момент скоєння ДТП застрахована ПрАТ “Українська акціонерна страхова компанія АСКА”, за полісом №АО/000193524, що підтверджується копією витягу з полісу, доданою до матеріалів справи.

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Регресна вимога № 5951 від 30.01.2020 про виплату страхового відшкодування в розмірі 32280,00 грн. отримана відповідачем 03.02.2020 про що свідчить витяг з поштового відстеження відправлення, який міститься в матеріалах справи.

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальним законом та регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Пунктом 22.1 ст. 22 зазначеного Закону визначено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно ст. 29 вказаного Закону, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Статтею 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Полісом №АО/000193524 встановлено, що розмір франшизи становить 1000,00 грн.

Позивачем сплачене страхове відшкодування в сумі 32280,00 грн. Франшиза, встановлена полісом № АО/000193524, дорівнює 1000,00 грн., ліміт за шкоду майну - 100000,00 грн. До стягнення з відповідача позивачем заявлена сума страхового відшкодування в розмірі 31280,00 грн.

Таким чином, відповідач, як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми - ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленого законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахування зносу на підставі ст. 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов`язковим.

Пунктами 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів встановлено, що значення Ез (коефіцієнт фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для фототехніки.

Винятком, стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля «Subaru Forester», державний номер НОМЕР_1 , вбачається, що рік випуску автомобіля - 2011, а отже на момент ДТП строк його експлуатації перевищував строк, встановлений пунктом 7.38 Методики, згідно з яким значення коефіцієнту фізичного зносу дорівнює нулю.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

В свою чергу, за приписами статті 29 Закону №1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до листа Верховного суду України "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 року, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля".

Тобто, Верховним судом України запропоновано альтернативні варіанти визначення розміру шкоди, а саме, або висновком судової автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

У даному випадку призначення судової автотоварознавчої експертизи судом визнано недоцільним, враховуючи значний проміжок часу, який сплив від моменту проведення відновлювального ремонту та враховуючи відсутність відповідного клопотання з боку сторін, а тому, вирішуючи спір, щодо визначення розміру шкоди, обов`язок відшкодувати яку в розмірах ліміту відповідальності страховика, виник у відповідача, як страховика, яким було застраховано відповідальність винної у ДТП особи, суд вважає за необхідне при визначенні розміру витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фактичного зносу, врахувати відповідні документи станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля та якою для проведення відновлюваного ремонту були використані деталі та комплектуючі, які мають певну зношеність (були у використанні).

Судом досліджено, що положеннями Методики не передбачено застосування коефіцієнту фізичного зносу до деталей, які були використані для ремонту автомобіля, які вже були у користуванні та ремонті, а лише надано вказівки, як оцінювати транспортний засіб та його складники, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, зі спливом часу, оскільки Методика лише встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ.

Крім того щодо застосування Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів ремонтною організацією при здійсненні ремонтних робіт та складанні документації прямої вказівки на це закон не містить. Методика застосовується під час складання експертного звіту про оцінку транспортного засобу, що є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Натомість, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру заподіяної шкоди, повинні виходити із фактичної (реальної) суми, встановленої висновком судової автотоварозначної експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля (лист Верховного суду України "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 року).

З рахунку-фактури №0391 від 29.08.2019 СТО ФОП Короленко ЛЛ., Акту виконаних робіт №0391 від 20.12.2019 СТО ФОП Короленко ЛЛ., вбачається, що деталі, які використовувались для ремонту автомобіля марки «Subaru Forester», державний номер НОМЕР_1 вже були у користуванні (б/у) та ремонті.

Відтак, суд, дійшов висновку щодо незастосування до ремонтних деталей коефіцієнту фізичного зносу, оскільки нормами чинного законодавства та положеннями Методики не передбачено застосування коефіцієнту фізичного зносу до деталей, які вже були у користуванні (б/у) та ремонті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.05.2017 року у справі №922/2773/15.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд дійшов висновку, що до позивача, який сплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, перейшло право вимоги, в порядку суброгації, з відповідача сплаченого страхового відшкодування, у межах фактичних витрат, оскільки відповідальність власника транспортного засобу автомобіля «ЗАЗ Lanos», державний номер НОМЕР_2 , застрахована ПрАТ "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" (відповідач).

Тобто, позивач отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем доведений факт заподіяння шкоди, в розумінні вимог статті 1166 ЦК України, і її розмір, та право регресного відшкодування виплаченої ним суми в розмірі 31280,00 грн. на підставі статті 27 Закону України “Про страхування”, статті 993 ЦК України. Відповідач докази сплати страхового відшкодування на користь позивача суду не надав, заявлених до нього вимог не спростував.

За такими обставинами, позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант” до Приватного акціонерного товариства “Українська акціонерна страхова компанія АСКА” про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 31280,00 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Заявами по суті справи, відповідно до ч. 2 ст. 161 ГПК України, є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно з пунктом 9 частини 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи № 908/1649/20, позивачем у позовній заяві викладений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача та заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 грн.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”: адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 даного Закону, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У матеріалах справи № 908/1649/20 містяться копії Договору про надання правової допомоги № 01Б-1/90 від 21.01.2020, Додаткова угода № 1 до Договору про надання правової допомоги № 01Б-1/90 від 21.01.2020; Розрахунок від 19.06.2020 суми гонорару за надану правову допомогу; Акт виконаних робіт від 22.06.2020 на суму 3000,00 грн, платіжне доручення 9585 від 22.06.2020 на суму 3000,00 грн; копія ордеру серія КС №502838 від 21.01.2020, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія КС 6202/10 від 06.10.2017, посвідчення адвоката України Поліщук Л.І. №6202/10 від 06.10.2017 .

Договір про надання правової допомоги № 01Б-1/90 від 21.01.2020 укладений ТОВ Страхова компанія “Альфа-Гарант” (клієнт) та Адвокатським бюро «Лідії Поліщук» в особі керуючої бюро Поліщук Л.Л. що діє на підставі статуту, за умовами якого клієнт доручає, а бюро приймає на себе зобов`язання надати йому правову допомогу визначену розділом 1 Договору.

Сторони погодили, що відповідно до п. 4.1 договору, розмір гонорару визначаються у Додатках до цього Договору та актах виконаних робіт.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява від 25.06.2020 Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" складена за підписом адвоката Поліщук Л.І.

Додатковою угодою № 1 до Договору про надання правової допомоги № 01Б-1/90 від 21.01.2020 сторони узгодили вартість години часу роботи адвоката Поліщук Л.Л., яка діє від імені Бюро, що буде складати 1000,00 грн.

За фактом надання правової допомоги Адвокатським бюро «Лідії Поліщук» та Клієнтом підписаний акт прийому передачі наданої правової допомоги від 23.06.2020 до договору про надання правової допомоги № 01Б-1/90 від 21.01.2020, відповідно до якого розмір гонорару за договором надання правової допомоги за 3 години роботи адвоката становить 3000,00 грн.

Абзацами 1, 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі “Баришевський проти України” від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі “Гімайдуліна і інших проти України” від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі “Меріт проти України” від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи задоволення позовних вимог, документальну доведеність понесення витрат на професійну правничу допомогу, подання доказів здійснення оплати професійних послуг адвоката, з огляду на співмірність таких витрат, суд взнав за необхідне стягнути з відповідача 3000,00 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства “Українська акціонерна страхова компанія АСКА” (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 97-А, ідентифікаційний код 13490997) на користь товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01123, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код 32382598) 31280 грн. (тридцять одну тисячу двісті вісімдесят грн. 00 коп.) страхового відшкодування, 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) судового збору та 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 07.10.2020.

Суддя В.В. Левкут