Рішення № 92049564, 30.09.2020, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 522/12996/17

Провадження № 2/947/1346/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2020

Київський районний суд м.Одеси в складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Бундєвій Я.І. розглянувши в судовому засіданні цивільну справу №522/12996/17 позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про стягнення грошових коштів за договором позики, визнання недійсним договорів та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики,-

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2017 року позивач ОСОБА_9 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_10 , і просив в порядку виконання зобов`язання за договором позики від 21 липня 2013 року передати йому право власності ОСОБА_11 на нежиле приміщення (магазин) загальною площею 96 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить позичальнику на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 22.12.2011 року, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, нежилі приміщення магазина загальною площею 30,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та належить позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Юрченко І.П. за №738, нежиле приміщення салону-магазину загальною площею 88,9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та належить позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Луняченко Н.В. за №1805, домоволодіння, яке складається з одного жилого будинку під літ. «А», загальною площею 346,5 кв.м., житловою площею 73,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 яке належить позичальнику на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 09.02.2005 року, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, а також земельної ділянки загальною площею 0,992 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яке належить позичальнику на підставі державного акту про право власності на землю серії Р1 №470786, виданого 03.07.2001 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів про право приватної власності на землю під №646/5447, житловий будинок з господарчими будівлями, який складається з «А» - жилого черепашкового будинку житловою площею 16,8 кв.м., загальною площею 42, 0кв.м., «Б», «В» - сарай, 1-3 – огорода, И – цистерна, розташований на земельній ділянці площею 1125 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , який належить позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Юрченко І.П за № 1505.

24 липня 2017 року ухвалою судді Приморського районного суду м.Одеси Загороднюка В.І. відкрито провадження у справі №522/12996/17 за позовом ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про передачу права власності на нерухоме майно в порядку виконання зобов`язання за договором позики від 21 липня 2013 року.

Позов обґрунтовано тим, що позивач ОСОБА_9 21 липня 2013 року позичив відповідачці ОСОБА_11 грошову суму еквівалентну 600 000 євро строком повернення до 20 лютого 2015 року за договором позики, фотокопію договору позики позивач надав до позову, а оскільки з змісту договору позики вбачається, що відповідачка надала позивачу у заставу спірне нерухоме майно, а свої основні зобов`язання щодо повернення коштів не виконала, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав про переведення на його ім`я права власності належного відповідачки ОСОБА_11 .

27 липня 2017 року позивач ОСОБА_9 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовною заявою до ОСОБА_14 про стягнення з них солідарно суми боргу за договором позики від 21 липня 2013 року в розмірі 18 684 000 гривень.

08 серпня 2017 року ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси Свяченої Ю.Б. відкрито провадження у цивільній справі №522/13846/17 за позовом ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про стягнення з них солідарно суму боргу за договором позики від 21 липня 2013 року в розмірі 18 684 000 гривень.

11 серпня 2017 року позивач ОСОБА_9 звернувся до Приморського районного суду міста Одеси у справі №522/13846/17 суддя Свячена Ю.Б., з позовною заявою в порядку ч.2 ст.31 ЦПК України, в якій збільшив розмір своїх позовних вимог, які стосуються, зокрема стягнення солідарно з ОСОБА_11 та ОСОБА_13 суму боргу за договором позики від 21 липня 2013 року в розмірі 18 684 000 гривень, стягнення заборгованості за договором позики від 21.07.2013 року у сумі – 12027023,25 грн. – проценти за позикою, нараховані на рівні облікової ставки Національного банку України за весь строк користування позиченими коштами, стягнення заборгованості за договором позики від 21.07.2013 року у сумі – 1385175,45 грн. – три проценти річних від простроченої суми, визнання недійсним договір купівлі-продажу від 31.07.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В. за №2198, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_15 , визнання недійсним договір купівлі-продажу від 02.08.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Адамець О.І. за №1258, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , визнання недійсним договір купівлі-продажу від 02.08.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Адамець О.І. за №1260, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , визнання недійсним договір купівлі-продажу від 02.08.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. за №4188, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_16 .

31 жовтня 2017 року ОСОБА_11 звернулася до Приморського районного суду міста Одеси з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_17 про визнання недійсним договору позики від 21 липня 2013 року укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 (справа №522/13846/17). Вимоги мотивуються тим, що ОСОБА_11 має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти за вказаними договорами позики від 21 липня 2013 року еквівалентну 600 000 євро ОСОБА_11 від ОСОБА_9 не отримувала, свій підпис під договір позики від 21 липня 2013 року не ставила, договір позики від 21 липня 2013 року з відповідачем ОСОБА_9 не укладала. На підставі наведеного, покликаючись на положення ст.1051 ЦК України, яка передбачає право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані від позикодавця, просить визнати вищевказаний договір позики від 21 липня 2013 року позики недійсним.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси, справа №522/13846/17 суддя Свячена Ю.Б., об`єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_9 про стягнення солідарно з ОСОБА_11 та ОСОБА_13 суму боргу за договором позики від 21 липня 2013 року в розмірі 18 684 000 гривень, зі зустрічним позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_9 та ОСОБА_13 про визнання недійсним договору позики від 21 липня 2013 року.

13 грудня 2017 року заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси у складі головуючого судді Загороднюка В.І. у справи №522/12996/17 задоволено частково позов ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про передачу права власності на нерухоме майно в порядку виконання зобов`язання за договором позики. Передано ОСОБА_9 право власності від ОСОБА_11 на нежиле приміщення (магазин) загальною площею 96 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить позичальнику на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 22.12.2011 року, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, нежилі приміщення магазина загальною площею 30,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та належить позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Юрченко І.П. за №738, нежиле приміщення салону-магазину загальною площею 88,9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та належить позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Луняченко Н.В. за №1805, домоволодіння, яке складається з одного жилого будинку під літ. «А», загальною площею 346,5 кв.м., житловою площею 73,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 яке належить позичальнику на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 09.02.2005 року, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, а також земельної ділянки загальною площею 0,992 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яке належить позичальнику на підставі державного акту про право власності на землю серії Р1 №470786, виданого 03.07.2001 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів про право приватної власності на землю під №646/5447, житловий будинок з господарчими будівлями, який складається з «А» - жилого черепашкового будинку житловою площею 16,8 кв.м., загальною площею 42, 0кв.м., «Б», «В» - сарай, 1-3 – огорода, И – цистерна, розташований на земельній ділянці площею 1125 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , який належить позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Юрченко І.П за № 1505. В іншій частині позову ОСОБА_9 відмовлено.

08 лютого 2018 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси в складі головуючого судді Загороднюка В.І. у справі № 522/12996/17, провадження № 2п/522/135/18 скасоване заочне рішення Приморського районного суду від 13 грудня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_12 про передачу права власності на нерухоме майно в порядку виконання зобов`язання за договором позики. Справу призначенодо розгляду в загальному порядку.

05 березня 2018 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси в складі головуючого судді Ільченко Н.А., у зв`язку із відстороненням судді ОСОБА_18 від посади, справу №522/13846/17 за позовною заявою ОСОБА_9 до ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 про стягнення грошових коштів за договором позики, визнання недійсним договору купівлі-продажу, за зустрічним позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_9 , ОСОБА_13 про визнання недійсним договору позики - прийнято до свого провадження. Призначено підготовче засідання, позивача зобов`язано надати суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

17 квітня 2018 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси під головуванням судді Абухіна Р.Д. у зв`язку зі звільненням судді Приморського районного суду м. Одеси Ільченко Н.А., прийнято до свого провадження цивільну справу у справі № 522/13846/17 за позовною заявою ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 про стягнення грошових коштів за договором позики, визнання недійсним договору купівлі-продажу, за зустрічним позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_9 , ОСОБА_13 про визнання недійсним договору позики.

08 травня 2018 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси матеріали цивільної справи № 522/13846/ об`єднані в одне провадження зі справою №522/12996/17.

16 травня 2018 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси в складі головуючого судді Загороднюка В.І. справу № 522/12996/17 об`єднано в одне провадження зі справою №522/12996/17 та справою №522/13846/17. Об`єднаній цивільній справі присвоєно №522/12996/17.

Ухвалою від 03 серпня 2018 року ухвалою Приморського районного суду міста Одеси суд зажадав витребувати у позивача ОСОБА_9 оригінал договору позики (займу) від 21 липня 2013 року.

21 лютого 2019 року ухвалою Приморського районного суду міста Одеси під головуванням судді Єршової Л.С., у зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_19 прийняти до провадження цивільну справу №522/12996/17.

20 червня 2019 року ухвалою Приморського районного суду міста Одеси під головуванням судді Єршової Л.С. цивільну справу № 522/12996/17 передано на розгляд до Київського районного суду м. Одеси.

22.07.2019 року ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Бескровного Я.В. прийнято до провадження цивільну справу №522/12996/17. Справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 04 вересня 2019 року.

04.10.2019 року ухвалою Київського районного суду м.Одеси повернуто представнику позивача ОСОБА_9 – адвокату Білозор О.О. заяву про зміну предмету позову, разом з додатками у зв`язку з тим, що адвокат Білозор О.О. не подав до суду докази направлення копії заяви про зміну предмету позову та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

05.11.2019 року ухвалою Київського районного суду м.Одеси прийнято до провадження заяву представника позивача ОСОБА_9 – адвоката Білозор О.О. про зміну предмету позову (уточнена позовна заява), яка надійшла до суду 4.11.2019 року та залучено до участі у справі у якості співвідповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

18.11.2019 року представник відповідача ОСОБА_11 – адвокат Корнілова Л.І. надала відзив на заяву позивача ОСОБА_9 про зміну предмета позову (уточнена позовна заява), яка надійшла до суду 04.11.2019 року, у якій проти задоволення позовних вимог заперечувала у повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що відповідач ОСОБА_11 свій підпис під договір позики від 21 липня 2013 року не ставила, договір позики від 21 липня 2013 року з позивачем ОСОБА_9 не укладала, грошову суму еквівалентну 600 000 євро від ОСОБА_9 не отримувала, та взагалі не бачила оригінал договору позики. Також зазначила, що ОСОБА_11 ніколи не мала наміру передачі права власності спірних об`єктів на ім`я позивача ОСОБА_9 , зовсім не знайомого їй чоловіка, крім того ОСОБА_11 ніколи не знала та не була знайома з ОСОБА_9 , та ОСОБА_13 , посилаючись на фіктивність договору позики від 21 липня 2013 року, оскільки до суду оригінал договору позики від 21 липня 2013 року позивачем ОСОБА_9 та його представниками не надано. Також зазначила, що без дослідження оригіналу договору позики неможливо встановити наявність обставин, на які посилається позивач. Позивач ОСОБА_9 взагалі не довів факт укладення договору позики, оскільки не було надано оригіналу договору позики. Договір застави нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню. Фотокопія наданого позивачем договору позики складена у простій письмовій формі. Такий договір є нікчемним і не породжує жодних правових наслідків. Просить у позовної заяви ОСОБА_9 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_11 задовольнити у повному обсязі.

16.12.2019 року ухвалою Київського районного суду м.Одеси призначено судову-почеркознавчу експертизу, проведення експертизи доручено експертам Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, попередивши її про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України. Провадження у справі зупинено до отримання висновку експерта.

6.04.2020р. експертом до суду надіслано клопотання у якому ставилося питання, зокрема, надання оригіналу договору позики від 21.07.2013р. З даним клопотанням представник позивача за первісним позовом - ОСОБА_20 була ознайомлена, однак з 3.08.2018 року по 30.09.2020р. зазначений доказ суду не був переданий більш ніж 2 роки!

16 червня 2020 року з Одеського науково дослідного інституту судових експертиз отримано повідомлення №20-332, яке складене 05 червня 2020 року про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи №522/12996/17, оскільки вимоги заявлені експертом у клопотанні про надання оригіналу договору позики від 21 липня 2013 року не виконанні, проведення експертизи не є можливим.

Ухвалою суду від 28.07.2020 року поновлено провадження у цивільній справі №522/12996/17 та призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 26 серпня 2020 року на 16 год. 00хв. в приміщенні Київського районного суду м. Одеси. Копію ухвали про поновлення провадження по справі надіслано учасникам.

Ухвалою від 26.08.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 11 годину 30 вересня 2020 року в залі №204.

30.09.2020 року представник позивача ОСОБА_9 – адвокат Білозір О.О. в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Однак на адресу суду 29.09.2020 року від іншого представника позивача ОСОБА_21 – ОСОБА_22 , надійшло клопотання, у якому відсутні документи щодо повноважень представника, в якому представник просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Між тим, дослідивши подану заяву представника позивача ОСОБА_21 – ОСОБА_22 , суд приходить до висновку про її необґрунтованість та відмовляє в її задоволенні.

При цьому, позивач за первісним позовом або його представник не були позбавлені можливості участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції в приміщенні суду або поза межами приміщення суду.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014р. № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» вказано на те, що строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів. Враховуючи вищевикладене, у задоволенні заяви представника позивача слід відмовити, адже представник позивача як адвокат мав можливість брати участь при розгляді справи.

Крім того, Європейський суд у своїх рішеннях наголошує, що сторони, які задіяні в ході судового розгляду, зобов`язані з розумним інтервалом часу самі цікавитись провадженням у справі, добросовісно користуватись належними процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У той же час, Європейський суду своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

Крім того, враховуючи нормативне регулювання даного питання національним та європейським законодавством, суд вважає, що позивач (представник позивача) не з`являючись у судові засідання, не даючи суду можливості своїми діями у встановлений законом строк вирішити справу, зловживає своїми процесуальними правами.

Відповідно до принципу диспозитивності кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Крім того, таке положення закону пов`язане із дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.).

Позивач за первісним позовом ОСОБА_9 та його представник адвокат Білозір О.О., сповіщені про дату, час і місце судового засідання належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_11 – адвокат Корнілова Л.І. у судове засіданні 30.09.2020р. не явилася, подала письмову заяву у якій наполягала на розгляді справи, заперечувала щодо позовних вимог ОСОБА_9 , підтримала доводи викладені у зустрічному позові від 31.10.2017 року та відзивах від 10.11.2017 року, 14.02.2018 року, 25.04.2018 року, 11 листопада 2019 року, позов ОСОБА_9 не визнала, а зустрічний позов підтримала, посилаючись на те, що кошти за договором позики не передавались і не отримувались ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, просив розглянути у його відсутності справу, у встановлений строк подавав до суду відзив на позов ОСОБА_9 та просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 відмовити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_15 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, просила розглянути у її відсутності справу, у встановлений строк подавала до суду відзив на позов ОСОБА_9 , та просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 відмовити у повному обсязі.

Представник ОСОБА_23 , в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у встановлений строк відповідач подав до суду відзив на позов ОСОБА_9 , яким позовні вимоги не визнав.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позови об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши фотокопію договору позики від 21 липня 2013 року, вважає, що в задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_9 при зверненні до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу за договором позики зобов`язаний підтвердити своє право вимагати виконання боргових зобов`язань, однак всупереч положенням ст.81ч.1 ЦПК України ним не надано оригіналу договору позики від 21 липня 2013 року на підтвердження його укладення з відповідачем ОСОБА_11 та докази отримання відповідачем від нього за договором позики від 21 липня 2013 року суму у розмірі 600 000 євро, тобто розписку відповідача ОСОБА_11 .

В матеріалах справи відсутній оригінал договору позики та оригінал розписки, укладання якого та отримання грошей заперечує відповідач за первісним позовом, що спростовує отримання відповідачем ОСОБА_11 грошових коштів у розмірі 600 000 євро, оскільки сам факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою позичальника (ч. 2ст. 1047 ЦК України), що узгоджуються з правовою позицією викладеною Верховним Судом України у справі №6-79/цс/14.

На підтвердження укладеного з відповідачем договору позики та передачу йому грошових коштів позивачем ОСОБА_9 та його представниками оригіналу договору позики від 21 липня 2013 року з 3.08.2018 року по 30.09.2020р. до суду не надано, як то вимагає стаття 95 ЦПК України, такий доказ не береться судом до уваги.

Наявність в матеріалах справи лише фотокопії договору позики від 21 липня 2013 року не може вважатись належним доказом, оскільки оригінал договору позивачем не наданий, а відповідач заперечує його дійсність.

Фотокопія договору позики від 21.07.2013 року, надана позивачем до суду, належним чином не посвідчена, і тому суд розцінює фотокопію зазначеного документу як неналежною та недопустимою як доказ, і не бере його до уваги.

Крім того, з пояснень представника відповідачки ОСОБА_11 – адвоката Корнілової Л.І. вбачається, що ОСОБА_11 грошові кошти за договором позики від 21 липня 2013 року еквівалентну 600 000 євро від ОСОБА_9 не отримувала, свій підпис під договір позики від 21 липня 2013 року не ставила, договір позики від 21 липня 2013 року з відповідачем ОСОБА_9 не укладала, також зазначила, що ОСОБА_11 ніколи не мала наміру переведення права власності спірних об`єктів на іншу особу.

Висновок комісійної криміналістичної експертизи № 4836 від 20.10.2017 року, проведений експертами Львівського науково-дослідного інституту наукових експертиз Міністерства юстиції, за заявою позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , судом оцінюється критично, оскільки по-перше почеркознавча експертиза проводилася на основі копій документів, це може підтверджуватися і тим, що відповідно до ст.138 ЦПК України (в ред. 2004 року, діючий на момент винесення заочного рішення) оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія. В такому випадку варто зазначити, що під час ознайомлення із матеріалами справи представник відповідача ОСОБА_11 – адвокат Корнілова Л.І. не виявила в матеріалах справи клопотання про повернення оригіналу договору позики від 21 липня 2013 року, що ще раз підтверджує той факт, що до суду, а також до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз оригінал такого договору поданий не був, дослідження проводилося з фотокопії договору позики від 21.07.2013 року, а по - друге з змісту вказаного висновку взагалі не вбачається, які саме надавалися документи зі зразками писемного мовлення відповідачки ОСОБА_11 . Сторона відповідача ОСОБА_11 посилається, що, суддею Загороднюком В.І. не було дотримано вимоги даного положення, в тому числі і щодо визначення технічної характеристики (оригінал чи копія) безпосередньо договору позики від 21 липня 2013 року (позивачем ОСОБА_21 в позовній заяві подано копію договору позики, в заяві про долучення документів до матеріалів справи наданий «примірник» договору позики від 21 липня 2013 року), а також електрофотографічнії копії аркушів паспорта ОСОБА_11 НОМЕР_3 , виданого Київським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області 19 липня 2011 р.(1 підпис), електрофотографічнії копії заяви про видачу паспорта від 07 грудня 2009 р. (1 підпис), довіреності, укладені від імені ОСОБА_11 10 квітня 2012 р., посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстровані в реєстрі №370 (1 підпис), довіреності укладені від імені Тимощук 03 серпня 2012 р., посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстровані в реєстрі №816 (1 підпис), довіреності, укладені від імені Тимощук 04 січня 2011 р., посвідчені нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстровані в реєстрі №2 (1 підпис), довіреності , укладені від імені ОСОБА_11 , 27 квітня 2011 р., посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстровані в реєстри за №489 (1 підпис).

В результаті проведеної експертизи Приморським районним судом міста Одеси 13.12.2017 року було ухвалене заочне рішення, яке згодом було скасоване ухвалою Приморського районного суду від 08.02.2018 року.

16.12.2019 року суд першої інстанції вважаючи, що висновок №4836 комісійної криміналістичної експертизи з дослідження підписів, складений 20 жовтня 2017 року Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України викликає обґрунтовані сумніви, призначив у справі судову-почеркознавчу експертизу, проведення експертизи доручено експертам Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, попередивши експерта про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України, та провадження у справі зупинів до отримання висновку експерта.

16 червня 2020 року Київським районним судом м. Одеси отримано з Одеського науково дослідного інституту судових експертиз повідомлення №20-332, яке складене 05 червня 2020 року про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи №522/12996/17, оскільки вимоги заявлені експертом у клопотанні про надання оригіналу договору позики від 21 липня 2013 року не виконанні, проведення експертизи не є можливим.

Беручи до уваги копію договору позики від 21 липня 2013 року, необхідно зазначити, що відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. В такому випадку варто додати лише те, що допустимим доказом при розгляді справи про передачу права власності на нерухоме майно в порядку виконання зобов`язання за договором позики, - є лише оригінал договору позики.

Відповідачкою ОСОБА_11 в рамках справи №522/12996/17 подана заява про виключення висновку №4836 комісійної криміналістичної експертизи з дослідження підписів за матеріалами цивільної справи №522/12996/17, складеного 20 жовтня 2017 року Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України з числа доказів. Необхідність такого виключення зумовлена також тим, що оцінюючи, чи відповідає доказ принципу допустимості, слід враховувати не лише дотримання норм матеріального і процесуального права при отриманні доказу, а й джерело походження доказу.

Таким чином суд не знаходить підстав для задоволення первісного позову.

Щодо зустрічного позову суд вважає зазначити наступне.

У справі наявна фотокопія договору позики від 21.07.2013 року складена у простій письмовій формі, а пунктом 2 вказаного договору передбачено, що з метою забезпечення належного виконання грошових зобов`язань з повернення суми позики, позичальник передає у заставу наступне нерухоме майно:

нежиле приміщення (магазин) загальною площею 96 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить позичальнику на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 22.12.2011 року, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради;

нежиле приміщення магазина загальною площею 30,1 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та належить позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Юрченко І.П. за №738;

нежиле приміщення салону-магазину загальною площею 88,9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та належить позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Луняченко Н.В. за №1805;

домоволодіння, яке складається з одного жилого будинку під літ. «А», загальною площею 346,5 кв.м., житловою площею 73,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 яке належить позичальнику на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 09.02.2005 року, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, а також земельної ділянки загальною площею 0,992 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яке належить позичальнику на підставі державного акту про право власності на землю серії Р1 №470786, виданого 03.07.2001 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів про право приватної власності на землю під №646/5447;

житловий будинок з господарчими будівлями, який складається з «А» - жилого черепашкового будинку житловою площею 16,8 кв.м., загальною площею 42, 0кв.м., «Б», «В» - сарай, 1-3 – огорода, И – цистерна, розташований на земельній ділянці площею 1125 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , який належить позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Юрченко І.П за № 1505.

Отже між сторонами виникли правовідносини з договору застави нерухомого майна.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог, передбачених ст. ст. 546, 572, 575, 585, 589 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконана боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення.

У разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до вимог ст.577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтями 215, 216, 220 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Представник ОСОБА_11 стверджувала, що грошові кошти на виконання договору позики від 21 липня 2013 року еквівалентну 600 000 євро відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_11 від позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 не отримувала, свій підпис під договір позики від 21 липня 2013 року не ставила, договір позики від 21 липня 2013 року з відповідачем ОСОБА_1 не укладала, також зазначила, що відповідачка ніколи не мала наміру переведення права власності спірних об`єктів на іншу особу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлені зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню, так як належних та допустимих доказів одержання грошових коштів ОСОБА_11 від позикодавця ОСОБА_9 суду не надано.

Керуючись ст.ст.4-13,76-89,258-273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні первісного позову відмовити.

Зустрічний позов задовольнити.

Визнати договір позики від 21.07.2013р. укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 – недійсним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня її підписання. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суддя Бескровний Я. В.