Рішення № 92048374, 06.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2020 року м. Київ № 640/19621/19

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (надалі по тексту також - відповідач, МОУ), в якому просить визнати дії Міністерства оборони України неправомірними і протиправними, зобов`язати відповідача призначити та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 88 597 (вісімдесят вісім тисяч п`ятсот дев`яносто сім) гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено у виплаті йому одноразової грошової допомоги.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, в якому зазначив, що права на виплату одноразової грошової допомоги позивач не має та, окрім цього, останній звернувся з пропуском строку на отримання такої допомоги.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та пояснення третьої особи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до повідомлення Київського міського військового комісаріату № ВСЗ/263 від 26.07.2019 убачається, що 21 червня 2019 року відбулося засідання комісії Міністерства обороні України з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги. До повідомлення долучено витяг з протоколу від 25.06.2019 № 82.

Згідно з вказаного протоколу встановлено, що ОСОБА_1 , якого 29.12.2005 звільнено з військової служби та 16.08.2010 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби під час участі в бойових діях у складі Миротворчих Сил ООН (довідка МСЕК серія 10ААА № 124182 від 16.08.2010), відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями статті 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Предметом спору у справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІІ групи, яку було встановлено 16.08.2010, отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

У підпункті «б» п.6 Умов №488 встановлено, що НАСК «Оранта» виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Отже, позивач у зв`язку із встановленням йому ІII групи інвалідності набув право на отримання страхової суми за державним обов`язковим особистим страхуванням згідно з Умовами №488.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент і встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Така зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Водночас, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов`язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено законодавством, що діяло на час встановлення позивачу 3 групи інвалідності та Порядком № 975.

Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 278/307/17, від 7 лютого 2019 року у справі № 127/12061/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов`язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Однак, відповідно до ч.9 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ (у редакції, що діяла на момент встановлення ІІІ групи) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року, прийнятою відповідно до п.2 ст.162 та п.9 ст.163 Закону №2011-ХІІ, затверджено відповідний Порядок №975. При цьому в п.2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку №499, Порядку №284, Порядку №1331; допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до п.3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме Закон № 2011-ХІІ, в редакції Закону України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб», яка діяла з 01 січня 2007 року до 01 січня 2014 року та Порядок № 499.

Так, частинами другою та шостою статті 16 Закону № 2011-XII, в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, було передбачено: 2) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України; 6) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

Аналогічне правило закріплено Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499.

Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку № 499 (у редакції до 08.08.2011) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі: 42-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи, а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби - у розмірі: 54-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.

З наведеної норми вбачається, що чинним законодавством на момент встановлення інвалідності у 2010 році вже було визначено спірний вид допомоги.

Разом з тим, позиція відповідача у оскаржуваному рішенні про те, що заявник звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 4 квітня 2006 року № 3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлено до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі ст.16 Закону №2011-ХІІ законодавство пов`язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги. Отже, у спірних правовідносинах застосовується редакція ст.16 Закону №2011-ХІІ, яка діяла до 01.01.2014, оскільки інвалідність встановлена довічно у 2010 році.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.11.2018 у справі № 295/3869/17, від 30.10.2018 у справі № 760/16027/16-а, від 07.02.2019 у справі № 816/1266/16.

З приводу посилань відповідача на те, що право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло у 2010 році, але із відповідною заявою він звернувся лише 25.10.2017, тобто із пропуском трирічного строку звернення, встановленого ч. 8 ст. 16-3 Закону № 2011-XII, колегія суддів зазначає наступне.

Частина 8 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, набрала чинності лише з 01 січня 2014 року відповідно до п. 1 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» № 5040-VI від 04 липня 2012 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, в силу приписів ст. 58 Конституції України, ч. 8 ст.163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», внесена Законом України № 5040-VI від 04 липня 2012 року «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», набрала чинності 01 січня 2014 року, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 29.01.2018 у справі № 336/2660/17, від 13.06.2019 у справі № 1640/2510/18, від 19.09.2019 у справі № 320/247/15-а, який в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, виходячи з того, що оскільки позивачу інвалідність вперше встановлена у 2010, Міністерство оборони України безпідставно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав порушення строку звернення, передбаченого ч.8 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та зобов`язане було розглянути документи позивача у відповідності до Порядку №499, незважаючи на те, що позивач набув право отримання одноразової виплати в 2010, а звернувся про виплату одноразової грошової допомоги лише у 2017 році.

Отже, виходячи із вищезазначеного, суд дійшов висновку про визнання протиправними дії Міністерства оборони України в частині прийняття рішення про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги із зазначених підстав.

Оскільки відповідачем в рішенні від 25.06.2019 № 82 фактично визнано право позивача на виплату одноразової грошової допомоги, однак відмовлено з підстав, зазначених у цьому рішенні, суд дійшов висновку, що в такому випадку відповідач зобов`язаний призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» від 28.05.2008 №499 та ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на дату настання інвалідності з урахуванням висновків суду.

Однак, судом не визначається конкретний розмір одноразової грошової допомоги, що підлягає виплаті позивачу, оскільки визначення такого розміру належить до дискреційних повноважень Міністерства оборони України.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 241, 244, 246, 250, 255, 257, 262, 293, 295-297 КАС України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії щодо відмови Міністерства оборони України в призначені ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

3. Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» від 28.05.2008 №499 та ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на дату настання інвалідності з урахуванням висновків суду.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Міністерство оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 КАС України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко