Рішення № 92047987, 24.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2020 року м. Київ № 640/13043/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., при секретарі судового засідання Ващенко В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказів № 458-ВК від 21.06.2019, № 459-вк від 21.06.2019

за участі представників сторін:

представник позивача: ОСОБА_1

представник відповідача: Штін Д.С.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив суд: визнати протиправними і скасувати накази від 21.06.2019 №458-вк та від 21.06.2019 №459-вк.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2019 суд перейшов до розгляду справи в порядку загального позовного провадження та зобов`язав відповідача надати низку доказів, що мають значення для вирішення справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що при прийнятті оскаржуваних наказів про звільнення позивача та зарахування його в розпорядження відповідач безпідставно застосував Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, оскільки цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, однак, не визначається проходження служби в органах прокуратури.

При цьому згідно з абзацами першим та другим пункту 12 вищевказаного Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Тоді як Генеральний прокурор України, який підписав оскаржувані накази, в розумінні вищевказаної правової норми, не є командиром стосовно позивача.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про прокуратуру» порядок проходження військової служби України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України, однак, таке положення відсутнє.

Відтак, до затвердження вищевказаного положення питання звільнення Генеральним прокурором прокурорів, які проходять військову службу в органах прокуратури, повинне здійснювати лише відповідно до приписів Закону України «Про прокуратуру». Однак, згідно з доводами позивача, підстави для його звільнення і переведення в розпорядження, визначені Законом України «Про прокуратуру», були відсутні.

Крім того, при звільненні позивача із займаної посади у зв`язку з її скороченням, Генеральною прокуратурою України порушено процедуру звільнення, передбачену Кодексом законів про працю України, які полягають у тому, що у двомісячний строк його не попереджено про наступне звільнення з посади, не поінформовано про наявні в Генеральній прокуратурі України вакантні посади для подальшого працевлаштування та не запропоновано жодну із таких посад.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити в її задоволенні, стверджуючи про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Зокрема, зазначив, що позивач безпідставно стверджує про порушення Генеральною прокуратурою України норм трудового законодавства, оскільки останнє не підлягає застосуванню до правовідносин, пов`язаних з проходженням військової служби. Оскаржувані накази відповідач вважає правомірними, зауважуючи, що правовідносини між позивачем та відповідачем, пов`язані з проходженням позивачем військової служби, продовжують тривати, а оскаржувані акти лише засвідчують факт скорочення посади, яку він обіймав в органах прокуратури, проходячи військову службу, тому його права внаслідок прийняття Генеральною прокуратурою України цих наказів не порушені. Водночас відповідач зауважив, що відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», позивач зобов`язаний дотримуватись норм Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Генеральної прокуратури України та упродовж робочого дня перебувати за місцем проходження служби і виконувати доручення керівництва є його обов`язком.

У відповіді на відзив Генеральної прокуратури України на позовну заяву позивач знову зауважив про порушення відповідачем норм трудового законодавства у зв`язку із порушенням процедури його звільнення з посади, а також про те, що приписи Дисциплінарного статуту Збройних Сил України не підлягають до правовідносин між ним та відповідачем, оскільки дія названого Статуту не поширюється на проходження служби в органах прокуратури.

Відповідач надав суду заперечення по суті викладених позивачем пояснень у відповіді на відзив, у якому зазначив, що військовослужбовці військової прокуратури при проходженні служби керуються як Законом України «Про прокуратуру», так і Законом України «Про військовий обов`язок і проходження військової служби», тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню обидва закони. Додатково, на підтвердження того, що під час проходження позивачем служби в органах прокуратури стосовно нього підлягає застосування законодавство про військову службу, відповідач вказав на ту обставину, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» є встановлення позивачу як військовослужбовцю, що проходить службу в органах прокуратури, відповідної надбавки до його грошового забезпечення.

Водночас суд уважає за необхідне зазначити, що пунктом 21 Закону України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до указаних змін Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури та у тексті Закону слова «Генеральна прокуратура України» замінено словами «Офіс Генерального прокурора».

При цьому, п.п. 3, 4 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".

Так, відповідно до наказу Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року № 351, опублікованого у газеті "Голос України" 23 грудня 2019 року, визначено, що днем початку роботи Офісу Генерального прокурора є 02 січня 2020 року.

При цьому, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фактично мала місце зміна назви юридичної особи Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.

Відповідно, в даному випадку не мало місце правонаступництво Офісом Генерального прокурора за Генеральною прокуратурою України, оскільки відбулась лише зміна назви державного органу з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.

Таким чином, в даному випадку не підлягають застосуванню вимоги статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України щодо заміни сторони її правонаступником, тому, суд вважає за можливе змінити назву відповідача з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора (далі - відповідач).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, окрім того просив суд вийти за межі позовних вимог, шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді, яку він обіймав до того, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, що містяться у справі, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив публічну службу, спочатку військову службу в Збройних Силах України, а потім військову службу в органах прокуратури.

Так, зокрема, наказом Міністра оборони України від 27.03.2015 №204 полковника юстиції ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі листа заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора від 20.01.2015 №10/5вих-15 відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду.

Наказом Генеральної прокуратури України від 16.04.2015 №90-вк ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Головної військової прокуратури та призначено на посаду заступника начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

Наказом Генеральної прокуратури України від 21.07.2015 №267-вх ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління представництва інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

Наказом Генеральної прокуратури України від 13.05.2019 №337-вк позивача призначено на посаду начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, увільнивши з посади начальника управління представництва інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Указану посаду позивач обіймав до 21.06.2019

Наказом Генеральної прокуратури України від 21.06.2019 №30-шц «Про внесення зміни до структури та штатного розпису Головного військової прокуратури Генеральної прокуратури України» ліквідовано управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури, а посаду начальника управління процесуального керівництва, яку обіймав позивач, скорочено.

Зважаючи на вищевикладене наказом Генеральної прокуратури України від 21.06.2019 №458-вк позивача з 21.06.2019 увільнено з посади начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури та зараховано його у розпорядження Генерального прокурора України до вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби.

Згідно з преамбулою цього наказу його прийнято відповідно до статей 9 та 41 Закону України «Про прокуратуру» та пунктів 82, 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

У подальшому наказом Генеральної прокуратури України від 21.06.2019 №459-вк відповідно до статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, ОСОБА_1 , зобов`язано дотримуватися Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Генеральної прокуратури України; упродовж робочого дня перебувати у приміщенні Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Антонова, 2а, та виконувати доручення першого заступника Головного військового прокурора Долгополова С.В.; у разі виникнення клопотань подавати їх безпосередньо заступнику Генерального прокурора - Головному військовому прокурору Матіосу А.В. , а у разі порушення питань, що належать до компетенції Генерального прокурора України, подавати відповідні рапорти (заяви, клопотання) через заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора Матіоса А.В.

Не погоджуючись із вищевказаними наказами Генеральної прокуратури України від 21.06.2019 №458-вк та №459-вк, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України закріплене право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Умови та порядок проходження служби в органах прокуратури визначається Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби врегулювано нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» .

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

У пункті 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, і військова служба і служба в органах прокуратури є публічною службою.

Частиною сьомою статті 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.

Відповідно до пункту 9 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.

Згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про прокуратуру» ( в ред. чинній на момент виникнення даних правовідносин) до військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.

У разі якщо в силу виключних обставин у певних адміністративно-територіальних одиницях не діють органи прокуратури України, які мають здійснювати там нагляд, за рішенням Генерального прокурора виконання їх функцій може покладатися на військові прокуратури.

Утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів здійснюються Генеральним прокурором.

За змістом частини четвертої статті 27 Закону України «Про прокуратуру» військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.

Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Посади військових прокурорів та відповідні їм військові звання включаються в переліки військових посад.

Відтак, з огляду на те, що позивач проходив військову службу в органах прокуратури, до правовідносин, які виникли між ним та органом прокуратури, де він проходив військову службу, підлягають застосовуванню як Закон України «Про прокуратуру», так і Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також і інші законодавчі акти, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Як встановлено судом, станом на час прийняття відповідачем оскаржуваних наказів Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, затвердженим Президентом України, відсутній.

Відповідно до пунктів 3 та 5 частини першої 9 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом, а також призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Генеральної прокуратури України у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Закону Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 39 Закону України «Про прокуратуру» посада керівника підрозділу Головної військової прокуратури є адміністративною посадою.

За змістом абзацу сьомого частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» звільнення з адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-8, 11-13 частини другої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором з підстав, визначених законодавством.

Відповідно до частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі: закінчення строку перебування на адміністративній посаді; звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора. Відтак, посада начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, яку обіймав позивач, була адміністративною посадою, звільнення з якої належало до повноважень Генерального прокурора, і здійснювалося Генеральним прокурором з підстав, визначених законодавством.

Відтак, підставою для звільнення прокурора із адміністративної посади можуть слугувати також і підстави, визначені Кодексом законів про працю України, який до правовідносин публічної служби застосовується субсидіарно.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів України про працю трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірне звільнення позивача з адміністративної посади начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України на підставі наказу Генерального прокурора України від 21.06.2019 №30-шц, відповідно до якого внесено зміни до структури та штатного розпису Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, шляхом ліквідації в структурі та штатному розписі Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України такого структурного підрозділу як управління процесуального керівництва.

Доцільно зауважити, що в оскаржуваному наказі Генеральної прокуратури України від 21.06.2019 №458-вк відповідачем стосовно позивача застосовано термін «увільнити з посади», що згідно з його доводами свідчить про те, що позивач лише увільнений від виконання посадових обов`язків, однак правовідносини між ним та Генеральною прокуратурою внаслідок такого «увільнення» не припинилися.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що внаслідок прийняття вищевказаного наказу Генеральної прокуратури України позивача не звільнено з органів прокуратури і його правовідносини з Генеральною прокуратурою України тривали, оскільки наведене випливає зі змісту частини четвертої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті (тобто звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора) не припиняє його повноважень прокурора.

Суд критично сприймає доводи позивача про порушення відповідачем визначеної статтею 49-2 Кодексу законів про працю України процедури його звільнення з вищевказаної посади, відповідно до якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці; при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством; одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації; при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Наведене обґрунтовується судом тим, що Законом України «Про прокуратуру» встановлено інше правове регулювання такого звільнення, тому стаття 49-2 Кодексу законів про працю України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Так, згідно з частиною п`ятою статті 41 Закону України «Про прокуратуру» після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою.

У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.

У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.

До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.

За наведених обставин наказ Генеральної прокуратури України від 21.06.2019 №458-вк в частині увільнення ОСОБА_1 з 21.06.2019 з посади начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України є правомірним, тому підстави для визнання його протиправним і скасування в цій частині у суду відсутні.

Оскільки, як встановлено судом вище, позивача лише звільнено з адміністративної посади та не звільнено з органів прокуратури, то питання подальшого проходження ним військової служби в органах прокуратури повинно вирішуватися відповідно до частини п`ятої статті 41 Закону України «Про прокуратуру».

У ході судового розгляду справи, відповідачем не надано суду жодних доказів вчинення останнім дій, передбачених ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», з метою подальшого працевлаштування позивача.

Водночас судом встановлено, що відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 21.06.2019 №458-вк позивача зараховано в розпорядження Генерального прокурора України до вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби, тоді як частина п`ята статті 41 Закону України «Про прокуратуру» не містить повноважень Генеральної прокуратури України та/або Генерального прокурора України щодо зарахування прокурора, звільненого з адміністративної посади, в розпорядження Генерального прокурора України чи будь-якого іншого прокурора. Не містять таких повноважень і інші норми вищевказаного Закону.

З огляду на це суд дійшов висновку, що в частині зарахування позивача в розпорядження Генерального прокурора України до вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень та діяв не на підставі закону, що є підставою для визнання протиправним і скасування наказу Генеральної прокуратури України від 21.06.2019 №458-вк в цій частині.

Суд погоджується з доводами позивача, що зараховуючи його у розпорядження Генеральна прокуратура безпідставно застосувала пункт 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, яким визначено порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Такі доводи позивача суд бере до уваги з огляду на те, що вказаним Положенням регулюється зарахування у розпорядження відповідних командирів військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України, а не в органах прокуратури.

Крім того, за змістом абз. 5 частини 4 статті 27 Закону України «Про прокуратуру» військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Тобто, стосовно військовослужбовців військової прокуратури однозначно підлягали застосуванню норми Законів України «Про прокуратуру» і «Про військовий обов`язок і військову службу», які не передбачають їх можливості зарахування в розпорядження будь-яких посадових осіб органів прокуратури, а інші законодавчі акти України підлягають застосуванню у випадку, якщо ними встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Оскільки норми пунктів 82 та 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, не містять правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України, то у спірних правовідносинах вони застосуванню не підлягають і відповідач безпідставно послався на них при прийнятті оскаржуваного наказу від 21.06.2019 №458-вк.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання протиправним і скасування наказу Генеральної прокуратури України від 21.06.2019 №458-вк підлягає частковому задоволенню, а саме в частині, яка стосується зарахування позивача у розпорядження Генерального прокурора України до вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби.

Щодо наказу Генеральної прокуратури України від 21.06.2019 №459-вк, яким зобов`язано позивача дотримуватися Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Генеральної прокуратури України; упродовж робочого дня перебувати у приміщенні Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, розташованої за адресою: м. Київ, вул.Антонова, 2а, та виконувати доручення першого заступника Головного військового прокурора Долгополова С.В.; у разі виникнення клопотань подавати їх безпосередньо заступнику Генерального прокурора - Головному військовому прокурору Матіосу А.В., а у разі порушення питань, що належать до компетенції Генерального прокурора України, подавати відповідні рапорти (заяви, клопотання) через заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора Матіоса А.В., то необхідність виконання позивачем таких обов`язків обумовлена продовженням проходження ним як прокурором військової служби у Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України, то суд зазначає наступне.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про протиправність подальшого зарахування позивача у розпорядження Генерального прокурора України, тому накладення на нього оскаржуваним наказом, як на особу, яка перебуває у розпорядженні Генерального прокурора України на підставі п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, обов`язку щодо дотримання Правил внутрішнього службового розпорядку прокурорів Генеральної прокуратури України, виконання доручень та порядку подання клопотань є протиправним, а відтак наказ підлягає скасуванню.

Що стосується заявленої позивачем вимоги про вихід за межі позовних вимог, викладеної у запереченнях на пояснення відповідача, шляхом поновлення останнього на посаді, яку він обіймав раніше, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві, у той же час, в даному випадку має місце пред`явлення нової позовної вимоги, яка має бути заявлена в порядку ч. 1 ст.47 Кодексу адміністративного судочинства України, що у свою чергу, виключає можливість виходу за межі позовних вимог.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Генеральної прокуратури України (01011, м.Київ, вул.Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) від 21.06.2019 №458-вк в частині зарахування ОСОБА_1 в розпорядження Генерального прокурора України до вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби.

Визнати протиправним і скасувати наказ Генеральної прокуратури України (01011, м.Київ, вул.Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) від 21.06.2019 №459-вк.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу генерального прокурора (01011, м.Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) понесені судові витрати в сумі 385,00 грн. (триста вісімдесят п`ять) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст складено: 02.10.2020.

Суддя А.С. Мазур