Рішення № 92045174, 06.10.2020, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/3805/17

Провадження № 2-469/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2020 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Тиханського О.Б.,

за участю секретарів Авсюкевич Н.В., Сокол О.В.,

за участю прокурора Тарасенко А.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Лукомського П.В.,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Державне підприємство «Київське лісове господарство»,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах позивача звернувся до суду з даною позовною заявою, обґрунтовуючи яку зазначив, що в ході проведення перевірки було встановлено, що розпорядженням Київської обласної державної адміністрації було змінено цільове призначення земель лісогосподарського призначення та передано у приватну власність громадянам загальною площею 4,9157 га, яка в подальшому придбана відповідачем ОСОБА_2 .

Проте, як вказує прокурор вказані земельні ділянки є землями лісового фонду, цільове призначення було змінено незаконно, а тому прокурор просить задовольнити позов та визнати недійсним вказане розпорядження, та витребувати земельні ділянки незаконного володіння на користь держави.

Представником відповідача ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, де зазначено, що позов не підлягає до задоволення з підстав того, що відповідач у 2016 році придбав спірні земельні ділянки відповідно до договору купівлі-продажу, відповідно перевіривши всі документи, а тому є добросовісним набувачем. Крім того, прокурором не доведено, що вказані земельні ділянки розташовані одним масивом, а тому КОДА мала повноваження щодо зміни цільового призначення та передачу їх у власність. Крім того, при подачі позову був пропущений строк позовної давності, оскільки КМУ достовірно було відомо при прийняття оскаржуваного розпорядження ще у 2011 році, оскільки прокуратура зверталась в суд в аналогічних спорах ще у 2011 році де зазначались вказані розпорядження, а представники КМУ приймали участь у таких судових спорах. Крім того, інформація про дані земельні ділянки була розміщена у публічній кадастровій карті, а від так позивач мав можливість дізнатись про порушення свого права. Також зазначив на відсутність повноважень прокурора для звернення до суду з вказаним позовом.

Представником КМУ направлено письмові пояснення по справі, де зазначено, що КМУ повністю підтримує заявлені позовні вимоги. Також вказано, що предметом розгляду інших цивільних справ, на які вказує представник відповідача, не було оскаржувані при розгляді даної справи розпорядження, та земельні ділянки законність таких розпоряджень не досліджувалась, а тому КМУ не мала змоги вчасно виявити порушення вимог земельного законодавства.

Прокурор в судовому засіданні позов підтримала з підстав викладених в позовній заяві, додатково зазначила, що про порушення законодавства при виділенні земельних ділянок у власність органам прокуратури стало відомо після отримання інформації від в 2017 році, оскільки з інших джерел таку інформації не можливо було виявити, і саме тоді КМУ було повідомлено про порушення земельного законодавства. Земельні ділянки лісового фонд були надані у власність незаконно, а тому оскаржувані розпорядження повинні бути визнані незаконними а земельні ділянки витребуванні на користь держави.

Представник КМУ в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вказав, що КМУ дізналось про порушення земельного законодавства при виділенні земельних ділянок у власність лише після отримання відповідної інформації від прокуратури при підготовці позовної заяви.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позов. Додатково вказав, що про існування оскаржуваних розпоряджень прокуратура і КМУ дізнались ще у 2011 році при розгляді інших цивільних справ. Відповідач придбав спірні земельні ділянки за відплатним договором, а тому є добросовісним набувачем і земельна ділянка не може бути витребувана.

Інші учасники, які повідомлялись належним чином про час і місце судового розгляду не з`явились, заяв чи клопотань до суду не надавали.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, вислухавши прокурора, представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази та матеріали справи, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.12 ЦПК України , цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення . Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації від 02.11.2007 № № 1168, 1174, 1178, 1180, 1202 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність» вилучено з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» (Козинське лісництво) земельні ділянки (ліси І групи), що розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області; змінено цільове призначення цих земельних ділянок із категорії земель лісогосподарського призначення та передано вказані земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства без права вирубки дерев наступним громадянам: ОСОБА_6 площею 0,9872 га, ОСОБА_4 - 0,99 га, ОСОБА_5 - 0,99 га, ОСОБА_8 - 0,99 га, ОСОБА_7 - 0,9585 га.

На підставі вищевказаних розпоряджень зазначеним громадянам 26.12.2007 видано державні акти на право власності на земельні ділянки, зокрема, ОСОБА_6 видано державний акт серії ЯЖ № 051894 про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:028:0010, площею 0,9872 га, ОСОБА_4 - серії ЯЖ № 051924 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:028:0012, площею 0,99 га, ОСОБА_5 - серії ЯЖ № 051923 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:028:0064, площею 0,99 га, ОСОБА_8 - серії ЯЖ № 051881 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:028:0009, площею 0,99 га, ОСОБА_7 - серії ЯЖ № 051916 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:028:0011, площею 0,9585 га для ведення особистого селянського господарства на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району.

В подальшому, зазначені особи відчужили право власності на вищевказані земельні ділянки на користь ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 18.02.2008 № № 857, 862, 867, 872, 878. В результаті об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:028:0010, 3223187700:05:028:0012, 3223187700:05:028:0064, 3223187700:05:028:0009, 3223187700:05:028:0011 утворено земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:028:0093, загальною площею 4, 9157 га.

Відповідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області та відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:028:0093 площею 4,9157 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області на даний час належить ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2016 № 195 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер - 29215758 від 12.04.2016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 900008132231).

Відповідно до ст.ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України спірні земельні ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Право постійного користування ДП «Київське лісове господарство» спірними земельними ділянками до їх вилучення, відповідно до п. 5 Перехідних положень Лісового кодексу України, посвідчувались планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, а саме проектом організації і розвитку лісового господарства, складеного за матеріалами розширеного лісовпорядкування 2003 року Комплексною експедицією ВО «Укрдержліспроект», розглянутого на засіданні другої лісовпорядної наради від 14.04.2005, який погоджено Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області та затверджено Управлінням лісового господарства в Київській області 14.04.2005.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Нормами ст. 6 Лісового кодексу України визначено, що всі ліси в Україні є власністю держави. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному земельним та цим кодексами.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

За загальним правилом, визначеним у ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Єдиний можливий такий випадок, передбачений ч. 2 ст. 56 даного Кодексу, за якою громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

В той же час, ч. 1 ст. 57 даного Кодексу передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення у приватну власність громадянам та юридичним особам законодавство не містить.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України в державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 31 Лісового кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, зокрема передачу у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 Лісового кодексу України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

За ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України Кабінет вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, вилучення земельних лісових ділянок площею більше 1 га, а також зміна їх цільового призначення, відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації від 02.11.2007 № 1168, 1174, 1178, 1180, 1202 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність» з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» (Козинське лісництво) вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення (ліси І групи), що розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області загальною площею 4,9157 га, що знаходилися в одному кварталі лісництва та використовувалися для ведення лісового господарства, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення, які в подальшому передані у приватну власність.

Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 29.06.2017 № 348 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:028:0093, 3223187700:05:028:0012, 3223187700:05:028:0010, 3223187700:05:028:0009, 3223187700:05:028:0064, 3223187700:05:028:0011, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року, розташовані в межах 23 та 29 кварталів Козинського лісництва ДП «Київський лісгосп».

Згідно інформації ДП «Київське лісове господарство» спірні земельні ділянки знаходяться в єдиному лісовому масиві Козинського лісництва у кварталі 23 виділах 28-31 та кварталі 29 виділах 12,14, 21.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

В порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України розпорядженням Київської обласної державної адміністрації передано у власність відповідачу землі лісогосподарського призначення загальною площею 4,9157 га, що розташовані в кварталі 23 Козинського лісництва (виділи 28-31) та кварталі 29 (виділи 12,14,21), що підтверджується листами Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.06.2017 № 10-10-0.222-10961/2-17, ВО «Укрдержліспроект» від 29.06.2017 № 348, ДП «Київське лісове господарство» від 29.06.2017 № 02-518.

Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Так, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Отже,розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 02.11.2007 № № 1168, 1174, 1178, 1180, 1202 прийнято усупереч ст. 19 Конституції України, ст. ст. 20, 55, 56, 84, 149 ЗК України.

Крім того, надання спірних земельних ділянок у приватну власність для сільськогосподарських потреб відбулась з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Аналізуючи вказані норми закону, суд приходить до висновку, що Київська обласна державна адміністрація при наданні у власність ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок лісогосподарського призначення площею 4,9157 га в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області вийшла за межі своїх повноважень, а отже її розпорядження від 02.11.2007 № № 1168, 1174, 1178, 1180, 1202 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність», якими вилучено з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» (Козинське лісництво, квартал 23 виділи 28-31 та квартал 29 виділи 12 , 14 , 21 ) є незаконним.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту можуть бути в тому числі визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно зі ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, розпорядження Київської державної адміністрації від 02.11.2007 № № 1168, 1174, 1178, 1180, 1202 прийнято всупереч ст. ст. 20, 56, 84, 122, 142, 149 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим на підставі ст. ст. 21, 152, 155 Земельного кодексу України, ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» підлягає визнанню судом недійсним.

Оскільки зазначені розпорядження суперечать вимогам закону, тому отримані у приватну власність земельні ділянки підлягають поверненню належному власнику.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

А за змістом ч. 3 зазначеної статті ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Наведене вище свідчить про можливість застосування віндикації для захисту порушених інтересів держави.

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв`язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 387, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, здійснення Київською обласною державною адміністрацією права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 388 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна від добросовісного набувача.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є заявлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388, Цивільного кодексу України.

Оспорюваними розпорядженнями порушено інтереси держави, адже з державної власності протиправно вибули земельні ділянки лісового фонду.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Зважаючи на те, що третіми особами право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, шляхом визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь держави.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 Земельного кодексу України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Також згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Встановлено, що земельні ділянки надані у приватну власність розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації мали лісогосподарське призначення та вкриті лісами. Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, безоплатно приватизовано громадянами, що призвело до одержання у власність лісових земель загальною площею 4,9157 га.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок з володіння громадян є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми ст. 388 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням органом державної влади вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

За правилами статей 83, 84 Земельного кодексу України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 Лісового кодексу України.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон встановлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Таким чином, законно набути права приватної власності на спірні земельні ділянки, які накладаються на землі лісогосподарського призначення із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й відповідачі по справі. Натомість останні набули таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади розпорядження.

В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 Лісового кодексу України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки, відповідачі знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Надання відшкодування завданих збитків, зокрема, на підставі ст. 661 Цивільного кодексу України або статті 1 Першого протоколу перебуває у безпосередньому зв`язку із поведінкою особи під час набуття такого майна, наявності прямих заборон у законодавстві на набуття у власність відповідного майна та інших факторів і не є абсолютним.

Так, у справі «Hamer проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок лісового фонду, які на даний час вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу, а від так послання представника відповідача на практику ЄСПЛ щодо неможливості позбавлення права власності на спірні земельні ділянки спростовується викладеними обставинами справи.

Щодо строку позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 11.09.2019 даній цивільній справі зазначено, що відмовляючи у задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановив, що позов є обґрунтованим, оскільки розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 02 листопада 2007 року №№ 1168, 1174, 1178, 1180, 1202 прийняті всупереч статті 19 Конституції України, статей 20, 55, 56, 84, 149 ЗК України, а надання спірних земельних ділянок у приватну власність для сільськогосподарських потреб відбулось з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, проте ним було пропущено строк позовної давності та ОСОБА_2 у суді першої інстанції заявлено про застосування наслідків пропуску такого строку

При цьому, районний суд вказав, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. У вказаних правовідносинах строк позовної давності починається, коли державний орган дізнався про порушення свого права, тобто з моменту, коли спірна земельна ділянка вибула з державної власності, тобто з моменту видачі Державних актів відповідачу 03 листопада 2010 року.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки спірне розпорядження видавалося Київською обласною державною адміністрацією, а з позовом до суду прокурор звернувся в інтересах Кабінету Міністрів України. Відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності, у порушення наведених норм права, районний суд взагалі не досліджував момент, коли Кабінету Міністрів України стало відомо про порушення земельного законодавства Київською обласною державною адміністрацією.

Суд апеляційної інстанції послався на те, що відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року у справі № 372/1807/18 заступник Генерального прокурора України у 2011 році звернувся до суду з позовом про визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання недійсними договорів купівлі-продажу землі та повернення землі, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 02 листопада 2007 року за №№ 1141-1210 з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення ліси 1 групи, які складають єдиний масив, загальною площею 67,3427 га, розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, проте не врахував та належним чином не перевірив доводів прокурора про те, що спірні у цій справі розпорядження державної адміністрації не були предметом розгляду у вказаній вище справі, яка стосувалася зовсім інших земельних ділянок також незаконно вилучених у ДП «Київське лісове господарство». А також те, що на час звернення з позовом у справі № 372/1807/18 Генеральній прокуратурі України не було відомо про факт віднесення усіх земельних ділянок, вилучених розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації від 02 листопада 2007 року, до єдиного лісового масиву у складі земель Козинського лісництва.

Крім того, апеляційним судом не було враховано, що матеріальним позивачем є не прокурор, а Кабінет Міністрів України, тому не встановивши належно коли про порушення свого права дізналися вказана особа, в інтересах якої прокурор звернувся з позовом.

Представником відповідача на обґрунтування того, що КМУ було відомо про наявність оспорюваних розпоряджень, яким було вилучено земельні ділянки та передано у власність громадянам надано копії позовних заяв від 08.09.2011 та від 09.09.2011 за позовом Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації та фізичних осіб, предметом яких були оскарження ряду розпоряджень КОДА з аналогічних підстав. Крім того в позовних заявах було зазначено, що відповідно до розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 02.11.2007 №№ 1141-1210 було надано у приватну власність громадянам земельні ділянки загальною площею 67,3427 га.

Як вбачається з відповідних ухвал Обухівського районного суду Київської області по вказаним цивільним справам було відкрито провадження 2-1567/11 та 2-1561/11, а з журналів судових засіданнях, в них приймали участь представники КМУ.

А тому, як вказує представник відповідача, саме з цього часу представники КМУ повинні були та могли довідатись про порушення їх прав.

Проте, суд не погоджується з вказаною позицією представника відповідача щодо часу з якого позивач міг довідатись про порушення його права з огляду на те, що спірні у цій справі розпорядження державної адміністрації не були предметом розгляду у вказаній вище справі, суду не надано доказів, що такі розпорядження досліджувались судом та стосувалися зовсім інших земельних ділянок також незаконно вилучених у ДП «Київське лісове господарство». Також суду не надано доказів, що на час звернення з позовами у справах 2-1567/11 та 2-1561/11 Генеральній прокуратурі України було відомо про факт віднесення усіх земельних ділянок, вилучених розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації від 02 листопада 2007 року, до єдиного лісового масиву у складі земель Козинського лісництва.

Також не підтверджують факту обізнаності КМУ щодо порушенням вказаними розпорядженнями норм земельного законодавства надані представником відповідача акт від 12.09.2019 КМУ № 1 про вилучення документів для знищення та протокол № 2 від 03.10.2019, де зазначено, що знищено розпорядження голів обласних адміністрації з 22.01.2007 по 28.12.2007, оскільки суду не надано доказів, що саме оспорюванні розпорядження були надані в КМУ

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно правової позиції Верховного Суду України відображеної у іншій постанові від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15, визначено, що перебіг строку позовної давності за позовами прокуратури, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватись з часу коли відповідний орган довідався чи міг довідатись про порушення його прав чи особу, що їх порушила, а не з часу отримання таких даних прокуратурою.

Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Як встановлено в судовому засіданні, про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо у 2017 році, що підтверджується відповідною інформацією наданою Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області від 29.06.2017, ВО «Укрдержліспроект» від 29.06.2017 та ДП «Київське лісове господарство» від 29.06.2017.

Кабінет Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття Київською обласною державною адміністрацією оскаржуваних розпоряджень відомо не було до 2017 року (часу повідомлення про такі порушення прокуратурою), оскільки воно приймалось без його участі, погодження у випадках, передбачених законодавством, на вилучення спірних ділянок не надавалось. Крім того, інформація про виведення землі із складу земель лісогосподарського призначення та їх передачу у приватну власність у загальнодоступних базах даних була відсутня. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не виявлено, у зв`язку з чим Кабінет Міністрів України на захист порушених прав держави до суду не звертався.

Інших можливостей працівникам КМУ щодо виявлення порушених прав чим ті, які були досліджені в судовому засіданні, суду не надано і не встановлено.

Крім того, як вже зазначалось суду не надано доказів щодо повноважень КМУ здійснювати контроль у сфері земельних відносин та наявності повноважень щодо витребування та отримання інформації щодо ухвалень рішень з земельних питань, місця їх розташування тощо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що строк позовної давності позивачами та прокурором не пропущений, оскільки КМУ про факт таких порушень стало відомо у 2017 році, а від так позов підлягає до задоволення, а підстав для застосування строку позовної давності в судовому засіданні не встановлено.

Щодо судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до ч.9 ст.141 ЦПК України у випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору

Враховуючи вищенаведене, та те, що судом встановлено порушення законодавства при винесенні оскаржуваних розпоряджень саме Київською обласною державною адміністрацією, а відповідач ОСОБА_2 не приймав участь у первинному набуті права власності на спірні земельні ділянки а придбав їх за відплатних договором, суд приходить до висновку про стягнення судового збору в повному обсязі з відповідача Київської обласної державної адміністрації за подачу позову, апеляційної та касаційних скарг у розмірі 124494,75 грн.

Керуючись ст. ст.19, 20, 23, 30,48, 49, 52, 53, 56, 57, 77, 80, 81, 263-266 ЦПК України, відповідно до ст. ст. 42, 57 Лісового Кодексу України, ст.ст. 3,12,20,21, 22, 38, 152, 153, 155, 207 Земельного Кодексу України, ст.ст. 16, 20, 21,203, 2015, 317, 319, 321, 328, 387, 388 Цивільного Кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Державне підприємство «Київське лісове господарство» - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 02.11.2007 № № 1168, 1174, 1178, 1202 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність», якими вилучено з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» Козинського лісництва, квартал 23 виділи 28-31 та кварталу 29 виділи 12,14,21, змінено цільове призначення та передано у приватну власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 4,9157 га.

Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:028:0093, площею 4,9157 га, що розташована за адресою: Київська обл., Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада.

Стягнути на користь прокуратури Київської області судові витрати за сплату судового збору за подачу позову, апеляційної та касаційних скарг з Київської обласної державної адміністрації у розмірі 124494,75 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 07.10.2020.

Суддя О.Б. Тиханський