Ухвала суду № 92038298, 29.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

29 вересня 2020 року Справа 160/11720/20

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, у якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області N 4783 від 13 грудня 2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора-криміналіста слідчого відділення Чечелівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області";

- визнати незаконним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 1о/с від 02 січня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" з посади інспектора-криміналіста слідчого відділення Чечелівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області

- поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора-криміналіста слідчого відділення Чечелівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Згідно з частиною 1, пунктами 4, 5 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, із зазначенням змісту позовних вимог і викладом обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини.

Відповідно до ч.4 ст.161 КАС України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Частинами першою, другою статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Письмовими доказами відповідно до частини першої статті 94 КАС України є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

До позовної заяви позивачем не додані письмові докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказ про звільнення ОСОБА_1 №1о/с від 02.01.2020р. прийнятий на підставі наказу №4783 від 13.12.2020р. прийнятого за результатами службового розслідування у зв`язку з фактом складання адміністративного протоколу відносно позивача за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП та ст. 185 КУпАП, що мали місце 11.11.2019 року.

Проте, зазначених доказів, зокрема матеріалів службового розслідування, яке не могло бути проведено без участі (пояснень, тощо) позивача не надав та не зазначив причини неможливості подання таких доказів.

Також суд звертає увагу, що згідно з частинами другою, четвертою, п`ятою статті 94 КАС України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Всупереч зазначених вимог, надані позивачем додатки не засвідчені належним чином.

Згідно ч.ч.1, 5 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Судом встановлено, що оскаржувані накази прийняті 13.12.2019р. та 02.01.2020р., проте з даною позовною заявою позивач звернувся до суду 24.09.2020р., тобто з пропуском місячного строку звернення, відповідно до ч.5 ст.122 КАС України.

Разом з позовною заявою позивачем надано заяву про поновлення строків звернення до суду, в обґрунтування якої зазначив, що оскаржувані накази прийняті за результатами службового розслідування у зв`язку з фактом складання адміністративного протоколу відносно позивача за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП та ст. 185 КУпАП. Позивач зазначає, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого, 2020 року за правопорушення передбаченого ст.130 КУпАП його визнано не винним і справу закрито за відсутністю складу правопорушення на підставі ч.1 ст.247 КУпАП та постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року по справі №214/1459/20 його визнано невинуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст..185 КУпАП та провадження по справі закрите на підставі ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю складу правопорушення. Таким чином, до вирішення судами питання щодо його невинуватості у скоєні правопорушень не було можливості обґрунтовано оскаржити незаконність звільнення. 28.08.20 року позивачем було отримано постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року. Оскільки, факт невідповідності підстав для звільнення фактичним обставинам справи судом встановлено лише 14 квітня 2020 року, а отримання постанови Дніпровського Апеляційного суду стало можливе лише 28.08.20 року, що стало підставою для належного обґрунтування порушення його прав з боку роботодавця, тому позивач вважає, що це є підставою для поновлення строку для звернення до адміністративного суду.

Законодавством регламентовано чіткі строки звернення до суду з адміністративним позовом, перебіг яких починається з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права або законного інтересу, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на захист.

Отже, законодавством передбачено, що у разі, якщо особа не знала про порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (Постанова Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №521/21851/16-а).

Посилання позивача про оскарження постанов про притягнення його до адміністративного відповідальності за правопорушення передбачені ст.ст.130, 185 КУпАП, суд не приймає до уваги, оскільки останній не позбавлений був можливості одночасно звернутися до суду про оскарження наказів від 13.12.2019р. про притягнення до дисциплінарної відповідальності та від 02.01.2020р. про звільнення, у т.ч. окремо один від одного. Крім того, коли саме йому стало про них відомо, позивач не зазначає, та відповідних доказів не надає.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач будучи обізнаним про порушення його прав, свобод чи інтересів оскаржуваними наказами у встановлений строк звернення до суду не звернувся, належних доказів та обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом суду не надав.

У рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.

Водночас, практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

З урахуванням викладеного, суд вважає неповажними підстави вказані позивачем у заяві про поновлення строків звернення до суду.

Згідно ч.3 ст.161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Проте поданий адміністративний позов викладеним вимогам не відповідає, оскільки заявником не додано доказів сплати судового збору у визначеному законом розмірі.

Однак, позивачем у позові було вказано, що він звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», згідно якої звільняються від сплати позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, при цьому, даний позов окрім вимоги про поновлення на посаді, містить дві позовні вимоги про оскарження наказів (про притягнення до дисциплінарної відповідальності та про звільнення), а також вимогу про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Згідно п.1 ч.1 ст. 5 Закону України Про судовий збір установлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір, не поширюється на вимоги позивача про оскарження наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та про звільнення.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу законів про працю України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до постанови Верховного Суду в справі № 728/2955/18 від 10 січня 2019 року, починаючи з 01 вересня 2015 року позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Таким чином, позивач не звільнений від сплати судового збору за подання позову в частині оскарження двох наказів та стягнення грошової компенсації.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2102,00 гривень (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України" на 2020 рік).

Відповідно до ч. 3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який сплачується фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 840,80 грн.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Отже, позивач зобов`язаний сплатити до суду судовий збір за три вимоги в розмірі 2522,40грн., отримувач коштів - УК у Чечел.р.м.Дніпра/Чечел.р/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37989253, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача - UA238999980313131206084004008, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Відповідно до п.8 ч.5 ст.160 КАС України, в позовній заяві зазначаються перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Проте, не зазначено щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви.

Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим КАС України, а тому згідно з ст.123, ч.1 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.123, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

Ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - залишити без руху.

Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, а саме:

- надати до суду оригінал документа про сплату судового збору в розмірі 2522,40грн.;

- надати належним чином оформлену заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з чітким обґрунтуванням причин поважності його пропуску та зазначенням дати (моменту), з якої позивач дізнався про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, з підтвердженням відповідними доказами;

- надати у відповідній кількості засвідчені належним чином докази, на які позивач посилається в позовній заяві (у т.ч. матеріали службового розслідування, тощо);

- надати у відповідній до кількості учасників справи додатки завірені належним чином у відповідності до ч.5 ст.94 КАС України;

- відповідно до п.8 ч.5 ст.169 КАС України зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви.

Роз`яснити, що відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачу, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова