Рішення № 92038096, 07.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 жовтня 2020 р. Справа № 120/2790/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що в березні 2020 року він звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, площею 2,0 га, яка розташована на території Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області. Однак, 22.04.2020 відповідач наказом №2-9093/15-20-СГ відмовив в наданні такого дозволу, зазначивши, що земельна ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, розпорядження якими не відноситься до компетенції центральних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 20.07.2020 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначає, що відповідно до листа відділу у Тиврівському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.03.2020 №178/415-20-0.34, бажана позивачем земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення.

Ухвалою від 23.09.2020 витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області належні та допустимі докази, які б підтверджували факт віднесення земельної ділянки, яку ОСОБА_1 бажає отримати у власність, саме до категорії земель історико-культурного призначення.

06.10.2020 представником відповідача на виконання вимог ухвали надано копію листа відділу у Тиврівському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.03.2020 №178/415-20-0.34, викопіювання з кадастрової карти та інформацію щодо земельної ділянки, розташованої в межах 0524585600:01:001.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що в березні 2020 року позивач звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

22.04.2020 відповідач наказом №2-9093/15-20-СГ відмовив у надані такого дозволу. Мотивуючи відмову зазначив, що земельна ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, розпорядження якими не відноситься до компетенції центральних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Незгода позивача із такою відмовою зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Згідно зі статтею 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Частинами 1-3 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 ЗК України визначається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Таким чином, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у клопотанні зазначають цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). При цьому, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені частиною 6 статті 118 ЗК України.

Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Зі змісту оскаржуваного наказу судом встановлено, що підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на виготовлення документації із землеустрою стало те, що бажана ним земельна ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, розпорядження якими не відноситься до компетенції центральних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

На підтвердження даних обставин, а також на виконання вимог ухвали від 23.09.2020, відповідач надав копію листа відділу у Тиврівському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.03.2020 №178/415-20-0.34, викопіювання з кадастрової карти та інформацію щодо земельної ділянки, розташованої в межах 0524585600:01:001.

Із відповідної інформації щодо земельної ділянки, розташованої в межах 0524585600:01:001, яка має вигляд таблиці, слідує, що в графі "чи відноситься земельна ділянка до земель історико-культурного призначення" зазначено "так".

В той же час, у графі цільове призначення земельної ділянки зазначено 17.00 - землі резервного фонду.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, за кодом 17.00 "Секція К" рахуються землі резервного фонду (землі, створені органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування у процесі приватизації сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій).

Разом із тим, відповідна класифікація видів цільового призначення земель також передбачає Секцію G "Землі історико-культурного призначення", у відповідності до якої за кодом "08" рахуються землі історико-культурного призначення (землі, на яких розташовані: пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби).

Зокрема, у Секції G визначено такі види цільового призначення: 08.01 - для забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини; 08.02 - для розміщення та обслуговування музейних закладів; 08.03 - для іншого історико-культурного призначення; 08.04 - для цілей підрозділів 08.01-08.03 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

В даному ж випадку, як уже було зазначено вище, у відповідності до наданих представником відповідача матеріалів, бажана позивачем земельна ділянку входить до складу земель із цільовим призначенням 17.00 - землі резервного фонду.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт віднесення земельної ділянки, яку ОСОБА_1 бажає отримати у власність, саме до категорії земель історико-культурного призначення, представником відповідача не надано.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що відповідач з формальних та непередбачених законом підстав відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, площею 2 га, яка розташована на території Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

За таких обставин, суд доходить висновку, що відмова у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, викладена в оскаржуваному наказі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9093/15-20-СГ від 22.04.2020, не ґрунтується на нормах закону, є протиправною та, відповідно, підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Так, як вже неодноразово зазначалось вище, відповідний суб`єкт владних повноважень за наслідком розгляду клопотання та аналізуючи пакет доданих до нього документів, дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування віднесено вирішення питання щодо надання дозволу. Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб`єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов`язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

За таких обставин, враховуючи, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган. А отже, в досліджуваній частині позов не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що з наведених у позовних заявах мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати, понесені позивачем у даній справі, підлягають відшкодуванню в сумі 560,40 грн., пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9093/15-20-СГ від 22.04.2020.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 560 (п`ятсот шістдесят) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39767547).

Повний текст рішення складено 07.10.2020.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна