Рішення № 92038050, 01.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 жовтня 2020 р. Справа № 120/4058/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни,

представника позивача: Семенчук Оксани Анатоліївни,

представника відповідача: Скляра Олега Володимировича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 37836770, адреса: вул. Театральна, 10, м. Вінниця, Вінницька область, 21050)

про: визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 26.11.2019 року відповідачем прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 . Вказане рішення мотивоване тим, що 22.11.2019 року до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області з Управління боротьби зі злочинами пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у Вінницькій області надійшло обґрунтоване звернення від 19.11.2019 року про прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 . Відповідно до наданих матеріалів, позивачем скоєно адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно з постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.09.2018 року у справі № 127/23103/18, яка набула законної сили 09.10.2018 року, позивача визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10200,00 грн. на користь держави з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік.

Відповідно до наданих Управлінням боротьби зі злочинами пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у Вінницькій області матеріалів, у Замостянському відділі ДВС міста Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області на виконанні перебуває постанова у справі № 127/23103/18, видана 28.09.2018 року Вінницьким міським судом Вінницької області, про стягнення штрафу з громадянина Азербайджану ОСОБА_1 у розмірі 10200,00 грн. Наявні матеріали давали відповідачу підставу заборонити позивачу в`їзд в Україну згідно з абзацами 2-3, 7 частини 1 статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

У свою чергу, представником позивача зазначено, що постановою головного державного виконавця Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 21.07.2020 року виконавче провадження № 58324666 з примусового виконання постанови № 127/23103/18 від 28.09.2018 року про стягнення штрафу у розмірі 10200,00 грн. закінчено у зв`язку з виконанням у повному обсязі. Вказаний штраф сплачено 15.07.2020 року.

При цьому, станом на 10.08.2020 року записи щодо позивача в Єдиному реєстрі боржників відсутні, що також вказує на відсутність будь-яких невиконаних зобов`язань.

Зважаючи на повну сплату штрафу, представник позивача звернулась до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою про скасування заборони в`їзду в України, зважаючи на те, що обставини які зумовили таку заборону відпали. Однак, відповідач відмовив у скасуванні рішення, оскільки на момент його прийняття були наявні всі необхідні умови.

Таким чином, вважаючи, що рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про заборону в`їзду в Україну від 26.11.2019 року прийнято безпідставно та упереджено, а обставини, які слугували підставою для його прийняття відпали, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Даною ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву, з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів.

Позиція Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області з приводу заявлених позовних вимог, викладена у відзиві на адміністративний позов від 27.08.2020 року, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні даного позову. Зокрема представником відповідача зазначено, що за невиконання рішення суду щодо сплати адміністративного штрафу, з метою забезпечення вимог абзацу 7 частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" відповідач мав достатні правові підстави для прийняття рішення про заборону в`їзду позивачу до України строком на три роки, яке є обґрунтованим та прийнятим відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 17.12.2013 року № 1235.

Окрім того, представник відповідача зауважує на тому, що 16.02.2020 року громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 перетнув кордон України маючи діюче рішення про заборону в`їзду останньому на три роки з 26.11.2019 року по 26.11.2022 року, а тому перебуває на території України з порушенням міграційного законодавства.

З огляду на викладене, на думку представника відповідача, підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.09.2020 року, враховуючи зміст спірних правовідносин, а також оцінивши докази, які містяться у матеріалах справи, витребувано з Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) та зобов`язати надати суду у встановлений строк належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 58324666.

З огляду на вжиття судом заходів щодо витребування додаткових доказів, даною ухвалою судовий розгляд справи відкладено на 01.10.2020 року.

21.09.2020 року, на виконання вимог зазначеної ухвали, представником Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) надано матеріали виконавчого провадження № 58324666.

У судовому засіданні, призначеному на 01.10.2020 року, представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини наведені у позовній заяві, просила суд задовольнити позов повністю.

Представник Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

22.11.2019 року на адресу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області надійшло обґрунтоване звернення Управління боротьби зі злочинами пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 19.11.2019 № 1223/16/02-2019 про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 .

Зі змісту даного звернення стало відомо, що 05.09.2018 року о 02.39 год. громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керував автомобілем марки "Опель Вектра - С, номерний знак НОМЕР_2 , у стані наркотичного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився у встановленому законом порядку лікарем-наркологом в комунальному підприємстві "Вінницький обласний наркологічний диспансер "Соціотерапія", висновок № 2220. У зв`язку із цим, відносно позивача, складено адміністративний протокол серія БД №207326 від 05.09.2018 року за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Адміністративні матеріли відносно громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 спрямовано до Вінницького міського суду Вінницької області для вирішення по суті.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.09.2018 року у справі № 127/23103/18, яка набрала законної сили 09.10.2018 року, громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10200,00 грн. на користь держави з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік, а також стягнуто на користь держави 352,40 грн. судового збору. Окрім того, судом встановлено, що громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 не зважаючи на загально прийняті норми поведінки та співжиття у суспільстві, вчинив грубе суспільно-небезпечне порушення Правил дорожнього руху України, в наслідок якого могли настати тяжкі наслідки, своїми діями наражав на небезпеку інших учасників дорожнього руху, легковажно дозволив собі керувати транспортом у стані алкогольного сп`яніння, що свідчить про свідоме порушення Правил дорожнього руху України.

Державним виконавцем Замостянського відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 18.02.2019 року відносно боржника - громадянина іноземної держави ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № 58324666.

Враховуючи наявні матеріали та інші докази, 26.11.2019 року Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 строком на три роки.

15.07.2020 року штраф по виконавчому провадженні № 58324666, відкритому стосовно громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , був погашений, що підтверджується копією квитанції від 15.07.2020 року № 128, а державним виконавцем, у свою чергу, винесена постанова від 21.07.2020 року про закінчення виконавчого провадження № 58324666.

Станом на 10.08.2020 року записи щодо позивача в Єдиному реєстрі боржників відсутні.

Зважаючи на сплату штрафу, представник позивача звернулась до відповідача з письмовою заявою від 24.07.2020 року про скасування заборони в`їзду в Україну, зважаючи на те, що обставини які зумовили таку заборону відпали.

Листом Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області № 0501.9-4695/05.1-20 від 29.07.2020 року позивачу відмовлено у скасуванні рішення про заборону в`їзду в Україну від 26.11.2019 року, оскільки на момент його прийняття були наявні всі необхідні умови.

Враховуючи зазначене, а саме обставини, які стали причиною для заборони в`їзду в Україну відпали, позивач вважає, що рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про заборону в`їзду в Україну від 26.11.2019 року підлягає скасуванню, у зв`язку із чим звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на території України.

У відповідності до частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну визначено у Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Відповідно до пункту 6, 8, 17 частини першої статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Як зазначено у частині 3 статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з частиною 4, 16 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Як передбачено частиною 3 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій та вісімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Відповідно до частини 13 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов`язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про відрахування з такого закладу.

За приписами частини 3 статті 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Абзацом сьомим частини 1 статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

У відповідності до частини 3 вказаної статті рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Згідно з пунктом 18 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" (у редакції постанови від 16.03.2012 року) при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Отже, законодавство України забороняє в`їзд на територію України іноземцю, який не виконав рішення щодо накладення на нього адміністративного стягнення. Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Окрім того, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 року № 1235 затверджено Інструкцію про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства.

Відповідно до підпункту "д" пункту 4 Інструкції № 1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається Державною міграційною службою України та її територіальними органами за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця - у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

За приписами пункту 8 Інструкції № 1235 Державна міграційна служба України або її територіальний орган, який готував рішення про заборону в`їзду в Україну особі, у триденний строк надсилає засвідчену копію такого рішення разом з дорученням щодо заборони в`їзду в Україну особі до Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України, розташованого: вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601, оформленого відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 17.04.2013 року № 280.

Положеннями пункту 12 Інструкції № 1235 встановлено, що строк заборони в`їзду в Україну особі обчислюється з дати затвердження рішення про заборону в`їзду в Україну особі.

Отже, з урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що рішення про заборону в`їзду в Україну приймається на підставі обґрунтованого звернення та після отримання даних, які обґрунтовують необхідність такої заборони.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 02.09.2018 року о 02.39 год. громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керував автомобілем марки "Опель Вектра - С, номерний знак НОМЕР_2 , у стані наркотичного сп`яніння.

Огляд на стан сп`яніння проводився у встановленому законом порядку лікарем-наркологом в комунальному підприємстві "Вінницький обласний наркологічний диспансер "Соціотерапія", висновок № 2220. У зв`язку із цим, відносно позивача, складено адміністративний протокол серія БД № 207326 від 05.09.2018 року за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Адміністративні матеріли відносно громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 спрямовано до Вінницького міського суду Вінницької області для вирішення по суті.

У судовому засіданні вина громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 повністю доведена доказами зібраними в адміністративних матеріалах, на підставі яких, вказаного вище водія транспортного засобу визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та відповідно до постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 28.09.2018 року у справі № 127/23103/18 (набрала законної сили 09.10.2018 року) до останнього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10200,00 грн. на користь держави з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік, а також стягнуто на користь держави 352,40 грн. судового збору.

Постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 28.09.2018 року у справі № 127/23103/18 для примусового стягнення з правопорушника грошових коштів спрямована до Замостянського відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області.

18.02.2019 року державним виконавцем Замостянського відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Буряк Вікторією Вікторівною відкрито виконавче провадження № 58324666 відносно боржника громадянина іноземної держави ОСОБА_1 .

На підставі викладеного вище, відповідачем прийнято рішення від 26.11.2019 року про заборону громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 в`їзду в Україну строком на 3 роки.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відтак, суд зазначає, що твердження позивача щодо безпідставності оскаржуваної постанови є необґрунтованими.

Отже, враховуючи доведеність вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачена заборона в`їзду в Україну, відповідачем правомірно винесено постанову про заборону в`їзду позивачу на територію України терміном на три роки.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїй постанові від 13.06.2018 року у справі № 815/5991/15 (провадження №К/9901/11489/18).

Стосовно доводів представника позивача, в частині застосування пункту 8.3 Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.12.2011 року № 946 (далі за текстом Інструкція № 946), оскільки Інструкція № 1235 не передбачає порядок скасування рішення про заборону в`їзду, суд зазначає, що дане припущення представника позивача є помилковим, оскільки Інструкція № 946 застосовується лише до рішень прийнятих Державною прикордонною службою України, а у даному випадку рішення про заборону в`їзду приймалось Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області.

При цьому, пункт 8.3 Інструкції № 946 передбачає, що у разі припинення обставин, які стали причиною для заборони в`їзду в Україну відповідно до розділу V цієї Інструкції за невиконання рішень про накладання штрафу за правопорушення, розгляд справ за якими належить до компетенції Державної прикордонної служби України орган охорони державного кордону, який прийняв рішення про заборону в`їзду в Україну, невідкладно виносить постанову про скасування заборони в`їзду в Україну (додаток 7), вживає заходів, передбачених абзацом другим підпункту "а" пункту 8.2 цього розділу.

У той же час, абзацом "а" пункту 8.2 Інструкції № 946 передбачено, що у випадку скасування заборони в`їзду (зміни її терміну) органами, зазначеними у пункті 8.1 цього розділу, або рішенням суду, яке набрало законної сили, орган охорони державного кордону:

- негайно письмово повідомляє про це Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України з обов`язковим зазначенням інформації відповідно до вимог підпункту "а" пункту 3.2 розділу III цієї Інструкції;

- скасовує в паспортному документі особи відмітку "Заборонено в`їзд в Україну терміном на ..." шляхом проставлення на ньому штемпеля "Анульовано", форма якого наведена в додатку 6 до цієї Інструкції;

- проставляє у паспортному документі нову відмітку "Заборонено в`їзд в Україну терміном на ...", засвідчує її підписом та печаткою, із зазначенням нового терміну заборони (у разі зміни терміну заборони в`їзду).

Окрім того, посилання представника позивача на положення статті 7 КАС України є також помилковими, оскільки у відповідності до частини 6 статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

У свою чергу, Державна міграційна служба України не є органом охорони державного кордону, є органом державної влади, а тому доводи представника позивача у цій частині не можуть бути враховані судом.

Разом із тим, судом враховується, що позивачем до 15.07.2020 року не вживались жодні заходи щодо виконання постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 28.09.2018 року у справі № 127/23103/18.

Таким чином, станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 26.11.2019 року, позивачем добровільно не виконано рішення суду, що є підставою для винесення рішення про заборону в`їзду. При цьому, факт сплати штрафу уже після винесення рішення про заборону в`їзду, не може слугувати підставою для його скасування та є покаранням для порушника, яким у даному випадку є громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 .

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи у сукупності фактичні обставини справи та норми закону, суд дійшов висновку, що дії Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 є правомірними та такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною першою, другою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. " від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.

Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, не здійснюється.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 37836770, адреса: вул. Театральна, 10, м. Вінниця, Вінницька область, 21050).

Повний текст рішення складено: 06.10.2020 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна