Рішення № 92038032, 06.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 жовтня 2020 р. Справа № 120/2952/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до військової частини А0549 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на виконання рішення суду військовою частиною йому було нараховано та виплачено індексацію доходів та середній заробіток за час затримки при виплаті. Однак нараховуючи суму середнього заробітку, відповідачем протиправно утримано податок з доходів фізичних осіб (18%) та військовий збір (1,5%).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення позову, зокрема зазначає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.

Крім того, вказав, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні був присуджений позивачу уже після його звільнення та не пов`язаний із виконанням ним обов`язків під час проходження служби.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військових частинах А0215 та А0201, які перебувають на всіх видах забезпечення у військовій частині А0549.

Наказом командира військової частини А0201 № 250 від 28.12.2017 року позивача з 29.12.2017 року виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату Вінницької області.

В подальшому, позивач вважаючи, що з ним не проведено повний розрахунок при звільненні, звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.01.2020 року у справі № 120/3789/19-а, окрім іншого, зобов`язано військову частину А0549 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 30.12.2017 року по 23.01.2020 року включно, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2017 року по 23.12.2020 року включно.

На виконання зазначеного рішення 30.03.2020 року відповідачем здійснено виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 9487,76 грн. (дана сума була виплачена із урахуванням податку з доходів фізичних осіб 18% та військового збору 1,5 %), згодом по надходженню коштів, військовою частиною була компенсована сума податків у розмірі 2121,49 грн., яку в подальшому зараховано на картковий рахунок позивача 09.04.2020 року.

Також виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2017 року по 23.01.2020 року, нараховано 208395,10 грн., із зазначеної суми утримано податок з доходів фізичних осіб 18% та 1,5 % військового збору, що складає в сумі 40637,05 грн. На картковий рахунок позивача 29.04.2020 року зараховано суму в розмірі 167758, 05 грн. /а.с. 12-13, 19-25/.

Разом із тим, такі дії відповідача щодо утримання із сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні податку на доходи фізичних осіб, на думку позивача, є протиправними.

Окрім того, вважаючи, що остаточний розрахунок при звільненні з ним було проведено лише 29.04.2020 року, позивач звернувся до відповідача із заявою від 01.05.2020 року, в якій, окрім іншого, просив виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні /а.с. 16/.

Разом із тим, листом № 350/118/1585/пс від 28.05.2020 року відповідач відмовив в нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні /а.с. 17/.

Незгода позивача із такими діями відповідача зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Пунктом 2 зазначеного Порядку встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (п. 3 Порядку).

Зі змісту пунктів 4, 5 вказаного вище Порядку вбачається, що виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

В силу частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, військовослужбовці мають право на виплату компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Розрахунок з військовослужбовцями на день їх виключення зі списків особового складу повинен бути здійснений у повному обсязі.

В даному ж випадку, як слідує із матеріалів справи, позивач вважаючи, що з ним не проведено повний розрахунок при звільненні, звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.01.2020 року у справі № 120/3789/19-а зобов`язано військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.12.2017 року по 23.01.2020 року включно, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2017 року по 23.01.2020 року включно.

При цьому, здійснюючи на виконання рішення суду по справі № 120/3789/19-а виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 30.12.2017 року по 23.01.2020 року відповідачем, як роботодавцем (податковим агентом), із нарахованої суми утримано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір в загальній сумі 40637,05 грн.

В той же час, позивач, обґрунтовуючи протиправність таких дій відповідача, зазначає, що він має право на повну компенсації втрати доходів як військовослужбовець, адже при проходженні військової служби сума податків підлягала компенсації. Також зазначив, що відповідач сам своєю відповіддю підтверджує протиправність таких дій, адже зазначає, що при виплаті компенсації за не використані дні додаткової відпустки податки відповідачем не утримувались, хоча відповідні кошти також були виплачені уже після звільнення позивача зі служби.

Надаючи оцінку даним твердженням позивача, суд зазначає наступне.

Так, статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Із наведеного слідує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є складовою грошового забезпечення, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією за не використанні дні додаткової відпустки чи/або за не отримане речове майно), тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати/грошового забезпечення.

Що ж до посилань позивача на виплату відповідачем індексації грошового забезпечення, то суд зазначає, що право на зазначену виплату позивач набув ще до свого звільнення з військової служби, однак станом на день його виключення із списків особового складу відповідач відповідної виплати не здійснив. Саме тому, виплата виконання судового рішення була здійснена відповідачем у повному обсязі із компенсацією податків і зборів, адже право на таку виплату відповідач набув ще до свого звільнення.

В той же час, виплачений відповідачем середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2017 року по 23.01.2020 року включно є спеціальним видом його відповідальності, як роботодавця, який своєчасно не здійснив виплату індексації грошового забезпечення, а тому і підстави для компенсації звільненим військовослужбовцям сум податків та зборів, утриманих роботодавцем при виплаті відповідних сум середнього заробітку, на переконання суду, відсутні.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем цілком обґрунтовано утримано суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору під час виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2017 року по 23.01.2020 року, а тому заявлені позивачем вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Що ж до заявлених позивачем вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.01.2020 року по 28.04.2020 року, то суд зазначає наступне.

Як слідує із змісту позовної заяви, обґрунтовуючи заявлені вимоги у цій частині, позивач зазначає, що індексація належних йому доходів в повному обсязі була виплачена лише 29.04.2020 року.

З огляду на викладене, позивач стверджує, що він має право на отримання середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку з 24.01.2020 року по 28.04.2020 року.

Разом із тим, дані твердження позивача суд оцінює критично, з огляду на наступне.

Як уже зазначалось судом вище, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.01.2020 року у справі № 120/3789/19-а зобов`язано військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 грудня 2017 року включно, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2017 року по 23 січня 2020 року включно.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю стягує на корись працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Такі ж висновки містяться і у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 16 січня 2019 року у справі № 802/1052/17-а.

Також аналогічних висновків дійшов і Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 01 жовтня 2019 року (справа №120/1450/19-а).

Відповідне рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23.01.2020 року у справі № 120/3789/19-а набрало законної сили згідно ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2020 року.

Таким чином, питання виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема несвоєчасну невиплату індексації грошового забезпечення, уже вирішено Вінницьким окружним адміністративним судом в рішенні від 23.01.2020 року у справі № 120/3789/19-а.

При цьому, мотиви заявлених вимог у цій частині фактично зводяться до незгоди позивача із строками виконання рішення по справі № 120/3789/19-а, в частині виплати індексації грошового забезпечення. Однак, відповідальність, визначена положеннями ст. 117 Кодексу законів про працю України, на переконання суду не може розповсюджуватись на строки виконання судового рішення, яким, до того ж, чітко визначено період за який здійснюється виплата середнього заробітку за порушення термінів виплати позивачу індексації грошового забезпечення.

Суд також критично оцінює посилання позивача на оскарження відповідачем рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23.01.2020 року у справі № 120/3789/19-а, як на спосіб затягування відповідачем його виконання, адже положеннями ч. 2 ст. 255 КАС України визначено, що у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. В той же час, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття (ч. 1 ст. 325 КАС України).

Таким чином, з огляду на викладені вище обставини, а також беручи до уваги факт того, що питання, які стосуються періоду (терміну) виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема несвоєчасну невиплату індексації грошового забезпечення, уже вирішенні Вінницьким окружним адміністративним судом в рішенні від 23.01.2020 року у справі № 120/3789/19-а, в якому чітко визначено період за який відповідачу необхідно виплатити такий середній заробіток (за невиплату індексації), суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги у цій частині також не підлягають задоволенню.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що з наведених у позовних заявах мотивів і підстав, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович