Рішення № 92038003, 05.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 жовтня 2020 р. Справа № 120/3062/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - відповідач), в якому просить:

- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 в сумі 5732,98 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 по 31.10.2017 в сумі 3005,00 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2020 по день постановлення судом рішення.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в період з 19.02.2016 по 08.04.2020 позивач проходив службу в Управлінні патрульної поліції у Вінницької області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України. 13.05.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив вирішити питання щодо виплати доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення.

Листом від 04.06.2020 відповідач повідомив, що за період з 21.03.2016 по 31.01.2018, відповідно до розстановки сил та засобів позивач відпрацював 142 нічних зміни. Разом з тим, позивач зазначає, що всупереч положенням постанови Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" відповідач не здійснив виплату позивачу доплати за службу в нічний час у розмірі 35% посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.

Крім того, відповідач не проводив індексацію грошового забезпечення позивача за період з 19.02.2016 по 31.10.2017 з урахуванням ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію".

Оскільки листом від 04.06.2020 відповідач відмовився добровільно здійснити вищевказані виплати, позивач за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду. Водночас окрім вимог про стягнення заборгованості у вигляді доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення, позивач також просить суд стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2020 по день постановлення судом рішення.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, яка передбачена ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 13.07.2020 відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

28.07.2020 до суду надійшло клопотання представника позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. До клопотання додано детальний опис робіт наданої правничої допомоги, оригінал квитанції до прибуткового касового ордера, копія договору про надання правової допомоги та доказ направлення клопотання на адресу відповідача.

05.08.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк з дня, коли особа дізналася про порушення свого права. Натомість позивач звернувся до суду з цим позовом через півтора роки після звільнення зі служби. Тому, на думку відповідача, позивач пропустив строк звернення до суду з позовними вимогами в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і в цій частині позов підлягає залишенню без розгляду.

Крім того, відповідач вважає, що виплата грошового забезпечення позивача здійснювалась з дотриманням вимог постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі – Постанова № 988) та наказу Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06.04.2016 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" (далі – Порядок № 260), та відповідно до затвердженого кошторису, яким встановлений граничний розмір грошового забезпечення працівників патрульної поліції. Отже, виплата грошового забезпечення здійснювалася позивачу у відповідності до вимог чинного законодавства України, в межах номенклатури посад та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат.

Також відповідач звертає увагу на те, що при розрахунку суми недоплати за службу в нічний час позивач не враховував положення пункту 11 Розділу ІІ Порядку № 260, яким передбачено двогодинну перерву на відпочинок для поліцейських, які несуть службу в нічний час, що не включається в службовий час.

Щодо індексації грошового забезпечення, відповідач зазначив, що таке право виникло після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 782 від 18.10.2017, якою доповнено Порядок проведення індексації грошових доходів населення та передбачено право на індексацію особам, які проходять службу в лавах Національної поліції. Тому індексація грошового забезпечення поліцейських здійснюється після набрання чинності вказаною постановою, а саме з 24.10.2017. Відтак підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період з червня 2016 року по жовтень 2017 року немає.

Відповідач також вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2020 суперечить приписам ч. 2 ст. 116 КЗпП України, оскільки у даному випаду між сторонами виник спір про розмір сум, належних працівникові до виплати при звільненні. Тобто виплата доплати за службу в нічний час не входить до суми, яка мала б бути виплачена позивачу при звільненні. Тому вимога про стягнення середнього заробітку є передчасною, адже не було затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби. До того ж, на думку відповідача, позивач навмисне затягував зі зверненням до суду щодо виплати доплати за службу в нічний час, що призвело до штучного накопичення суми середнього заробітку при звільненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, – через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

Позивач в період з 19.02.2016 по 08.04.2020 проходив службу в Управлінні патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на посаді інспектора роти № 1 батальйону УПП у Вінницькій області.

13.05.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив вирішити питання щодо нарахування і виплати йому доплати за службу в нічний час за період з дати прийняття на службу по 31.01.2018 та заборгованості по індексації грошового забезпечення по жовтень 2017 року включно, посилаючись на те, що всупереч вимогам Постанови № 988 та ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" відповідач не здійснив виплату позивачу доплати за службу в нічний час у розмірі 35% посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час та не забезпечив проведення індексації грошового забезпечення позивача.

Листом від 01.06.2020 за №П-5851/41/5/05-2020 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для задоволення його вимог.

Відтак за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ (далі – Закон № 580-VIII).

За змістом положень частини десятої статті 62 цього Закону до гарантій професійної діяльності поліцейського віднесено право поліцейського на своєчасне і в повному обсязі отримання грошового забезпечення та інших компенсаційних виплат відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (Постанова № 988) визначено, що Національна поліція з метою організації своєї діяльності фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України інших джерел, не заборонених законом, а також забезпечує ефективне і цільове їх використання.

Відповідно до п. 1 Постанови № 988 грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Водночас підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 988 постановлено виплачувати поліцейським доплату за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 у відповідності до ст. 94 Закону № 580-VIII та Постанови № 988, з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (Порядок № 260).

Згідно з пунктом 3 Розділу І вказаного Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 11 Розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Відповідно до п. 11 Розділу ІІ Порядку № 260 поліцейським, які виконують службові обов`язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні.

Підставами для виконання службових обов`язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції.

Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов.

Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.

Пунктом 15 Порядку № 260 визначено, що у разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.

Отже, грошове забезпечення має бути виплачене поліцейському в повному обсязі не пізніше дня звільнення зі служби.

Як встановлено судом, за період роботи в поліції з 19.02.2016 по 31.01.2020 позивач відповідно до розстановки сил та засобів відпрацював 142 нічних змін, що підтверджується листом УПП у Вінницькій області від 04.06.2020 (а.с. 16-17).

Втім, відповідач не здійснював позивачу доплату за службу в нічний час, як це передбачено Постановою № 988 та Порядком № 260.

Згідно з розрахунками представника позивача, правильність яких судом перевірена, заборгованість відповідача перед позивачем у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 становить 5732,98 грн.

При цьому суд критично оцінює посилання відповідача на те, що позивачу виплачувалося грошове забезпечення в межах граничних розмірів такого грошового забезпечення, згідно із займаними посадами, які включають в себе всі складові та види грошового забезпечення поліцейських та схеми посадових окладів, встановлених Постановою № 988, оскільки відповідно до вимог Постанови № 988 та Порядку № 260 доплата за службу в нічний час є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення поліцейського, який входить до складу грошового забезпечення поліцейського, а обов`язок з її виплати чітко закріплений у пп. 3 п. 5 Постанови № 988.

Відповідач також вказує на те, що поліцейським, які несуть службу в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин, і цей час не включається у службовий.

Однак суд зауважує, що факт надання позивачу під час несення служби в нічний час перерви для відпочинку та харчування не підтверджується документально.

За змістом положень пункту 11 Порядку № 260 належним та допустимим доказом фактично відпрацьованого позивачем часу служби в нічний час, в тому числі з урахуванням перерви на відпочинок, могла б бути Довідка обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку № 260. При цьому обов`язок зі складення такої довідки покладається саме на відповідача.

Разом з тим, як встановлено судом, зазначена довідка відсутня та щодо позивача не оформлялась.

Таким чином, оскільки в силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок доказування покладено на суб`єкта владних повноважень, суд не бере до уваги посилання відповідача на необхідність виключення зі службового часу роботи позивача в нічні зміни перерви на відпочинок та харчування.

До того ж суд враховує, що пунктом 11 Розділу ІІ Порядку № 260 закріплено право, а не обов`язок поліцейського на перерву для відпочинку під час служби в нічний час. Водночас тривалість такої перерви може становити до двох годин (а не дві години рівно), що додатково свідчить про недоведеність доводів відповідача в цій частині.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що відповідач безпідставно не здійснював позивачу доплату за службу в нічний час, а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 в сумі 5732,98 грн. визнаються судом обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Оцінюючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Закону № 580-VIII грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-XII (надалі – Закон № 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення – встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас в силу вимог ст.ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі – Порядок № 1078). Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, індексація грошового забезпечення позивача у період з червня 2016 року по жовтень 2017 року не нараховувалась та не виплачувалась.

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 "Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі – Постанова № 782) внесено зміну до пункту 2 Порядку № 1078 шляхом доповнення абзацу п`ятого після слова "військовослужбовців" словом "поліцейських". Тому індексація грошового забезпечення позивача проводилась саме з 24.10.2017, тоді як у спірний період позивач не мав права на виплату індексації грошового забезпечення.

Однак суд з зазначеною позицією не погоджується та наголошує на тому, що грошове забезпечення поліцейських підлягає індексації в силу вимог закону, про що прямо зазначено у ч. 5 ст. 94 Закону № 580-VIII.

Тобто Постанова № 782 лише усунула прогалину в правовому регулюванні питання щодо індексації грошового забезпечення поліцейських, а не визначила право поліцейських на таку індексацію, яке, як вже зазначалось, було гарантоване законом.

При цьому необхідно врахувати, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону № 1282-ХІІ за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.

Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Держстату України, у квітні місяці 2016 року величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у 103 відсотка та складала 103,5 відсотка.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1282-ХІІ для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Таким чином, оскільки індекс споживчих цін за квітень 2016 року було опубліковано в травні цього ж року, то індексація грошового забезпечення позивача повинна була здійснюватись починаючи з червня 2016 року.

Натомість відповідач неправомірно та всупереч вимогам Законів України "Про Національну поліцію" та "Про індексацію грошових доходів населення" розпочав нарахування та виплату позивачу індексації лише з листопада 2017 року.

Внаслідок зазначених неправомірних дій, за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року позивачу не проведено виплату індексації грошового забезпечення поліцейського на загальну суму 3005,00 грн., що підтверджується наданим суду розрахунком.

Відтак суд визнає підставними і такими, що належить задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 (а не з 19.02.2016, як помилково зазначено у прохальній частині позовної заяви) по 31.10.2017 в сумі 3005,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2020 по день постановлення судом рішення, суд зазначає таке.

Законом № 580-VIII та іншими спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. Водночас такий порядок встановлений КЗпП України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17, постанова від 06.06.2018 у справі № 803/1105/16).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпП України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу положень ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення, а у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні та при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України положення спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з служби в поліції.

Як вже зазначалось, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

Судом встановлено, що остаточного розрахунку з позивачем при звільненні не відбулося, що стало причиною виникнення спору між сторонами у ційсправі.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19).

Відтак лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому для того, щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку.

Тобто лише факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Інакше, навіть у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на дату судового рішення, спір не буде вирішений, адже за відсутності остаточного розрахунку права працівника на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні далі вважатимуться порушеними.

Окрім того, суд враховує, що на необхідності проведення остаточного розрахунку як обов`язкової підстави для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні також звернуто увагу у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012. Так, аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Конституційний Суд України зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (пункт 2.2 вказаного Рішення).

Таким чином, оскільки у правовідносинах між сторонами в цій справі спірна заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час та по індексації грошового забезпечення позивачу не виплачена, а остаточний розрахунок не проведений, суд вважає позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні передчасними і такими, що фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату спірних сум недоплати грошового забезпечення. Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі № 240/10057/19, від 20.03.2020 у справі № 240/12477/19, від 02.04.2020 у справі № 240/12037/19.

Крім того, подібного висновку неодноразово доходив Верховний Суд у своїх постановах від 18.06.2019 у справі № 808/307/17, від 09.10.2019 у справі № 805/1917/17-а, від 22.01.2020 у справі 620/1982/19, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

При вирішенні справи суд відхиляє доводи відповідача про недотримання позивачем тримісячного строку звернення до суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Адже згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012, на яке посилається відповідач, тримісячний строк для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку необхідно обчислювати з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (а не з дати звільнення з роботи, як помилково вважає відповідач).

Отже, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши надані ними докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, а саме в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 в сумі 5732,98 грн. та заборгованості по індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.06.2016 по 31.10.2017 в сумі 3005,00 грн. Водночас у задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі – Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Мазуром О.В. укладено Договір №б/н про надання правничої допомоги від 06.05.2020.

Відповідно до п. 1.1 предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у суді у справі за позовом клієнта до Департаменту патрульної поліції України про стягнення частини невиплаченого грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час і заборгованості по індексації грошового забезпечення, а також стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з пунктом 2.1 цього договору адвокат зобов`язується надати правову допомогу клієнту щодо належного захисту прав та інтересів останнього щодо розгляду справи, яка зазначена у п. 1.1 Договору.

Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 Договору визначено, що клієнт несе обов`язки сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк погоджені між ними.

Відповідно до пункту 4.1 Договору на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару.

Пунктом 4.2 Договору визначено суму гонорару, яка складає 6000,00 грн, які клієнт зобов`язується сплатити адвокату одразу при підписанні даного договору.

Як вбачається з детального опису робіт наданої правничої допомоги, вартість послуг за 1 годину роботи адвоката складає 500,00 грн. (п`ятсот гривень 00 копійок).

Адвокат відпрацював 12 годин, що становить загальну вартість наданих правових послуг адвокатом всього 6000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 копійок), а саме:

- збір доказів та подача адвокатських запитів, пов`язана із необхідністю отримання таких доказів – 1 год. (500,00 грн.);

- підготовка проекту заяви для досудового врегулювання спору – 1 год. (500,00 грн.);

- розрахунок розміру доплати за службу в нічний час, індексації грошового забезпечення та обчислення сум середнього заробітку, які підлягають стягненню з відповідача – 5 год. (2500,00 грн.);

- підготовка та подача до суду позовної заяви, підготовка і подача заяв та клопотань – 4 год. (2000,00 грн.);

- вивчення чинного законодавства з даного питання та аналіз наявної судової практики по аналогічним справам – 1 год. (500,00 грн).

Згідно з квитанціями до прибуткового касового ордеру № 32/20 від 06.05.2020 та №35/20 від 13.05.2020 позивач оплатив гонорар адвоката в сумі 6000,00 грн. на підставі Договору №б/н від 06.05.2020.

Отже, витрати позивача в розмірі 6000,00 грн. на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу щодо розміру таких витрат, суд виходить з того, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат у цій справі документально підтверджені витрати позивача на правничу допомогу становлять 6000,00 грн.

В силу вимог ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач фактично заявив три вимоги майнового характеру:

1) про стягнення заборгованості у вигляді доплати за службу в нічний час в сумі 5732,98 грн;

2) про стягнення заборгованості по індексації грошового забезпечення в сумі 3005,00 грн;

3) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2020 по день ухвалення судом рішення. Водночас у мотивувальній частині позовної заяви (стор. 8) розмір такого заробітку станом на дату звернення до суду позивачем визначено в сумі 22798,44 грн.

Отже, загальна ціна позову становить 31536,42 грн. А оскільки заявлені позовні вимоги судом задоволені на суму 8737,98 грн. (27,70% зі 100%), то, відповідно, понесені позивачем витрати на правову допомогу в сумі 6000,00 грн. підлягають відшкодуванню пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме в сумі 1662,00 грн. (6000 х 27,70% / 100%).

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1662,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 в сумі 5732,98 грн. (п`ять тисяч сімсот тридцять дві гривні 98 коп.).

Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2018 в сумі 3005,00 грн. (три тисячі п`ять гривень 00 грн.).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1662,00 грн. (одна тисяча шістсот шістдесят дві гривні 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Департамент патрульної поліції Національної поліції України (вул. Федора Ернеста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646)

Повний текст рішення складено 05.10.2020

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна