Рішення № 92028745, 30.01.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/15336/18-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2020 року Печерський районний суд міста Києва

у складі: головуючого судді - Писанця В.А.,

при секретарі судових засідань - Єряшевій А.О.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача І - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачів, у якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив стягнути відшкодування заподіяної йому матеріальної шкоди у розмірі 3 360 420,00 грн. та моральної в сумі 100 000,00 грн, мотивуючи тим, що він до 2015 року був власником будинку АДРЕСА_1 . Зазначає, що домоволодіння постраждало у 2014-2015 роках внаслідок артилерійських обстрілів, а 09 грудня 2015 року будинок згорів повністю. На момент знищення знищення будинку, Україна контролювала територію, на якій він знаходився.

Ухвалою судді від 07 серпня 2018 року відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено здійснювати за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання, сторонам роз`яснено підстави, час та черговість подання заяв по суті справи.

30 жовтня 2018 року від представника Кабінету Міністрів України надійшов письмовий відзив, а 07 листопада 2018 року відповідь на відзив та 18 лютого 2019 року клопотання про долучення доказів.

Відзиву, заяв або клопотань від Державної казначейської служби Українидо суду не надходило.

Ухвалою суду від 20 лютого 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті.

Вислухавши представника позивача, який в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити у повному обсязі, присутнього представника відповідача І, який проти задоволення позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити з підстав викладених у його письмовому відзиві.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, і, відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України, вважається, що він не з`явився в судове засідання без поважних причин, заяви по суті від якого до суду не надходили.

Суд, вислухавши обґрунтування та заперечення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування за № 198 від 14 вересня 1993 року (а.с. 9).

З паспорту серія НОМЕР_1 (а.с. 6) вбачається, що позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . В матеріалах справи також міститься довідка ВПО від 04 серпня 2017 року № 0000288798, згідно якої ОСОБА_3 є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8).

Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1520-VIII з метою упорядкування адміністративних зв`язків між окремими населеними пунктами Донецької області, які були розірвані внаслідок проведення антитерористичної операції , створення умов для ефективного здійснення повноважень органами місцевого самоврядування адміністративно - територіальних одиниць, що знаходяться поза межами зони проведення антитерористичної операції, та забезпечення життєдіяльності у таких населених пунктах було змінено межі Бахмутсього району Донецької області, збільшивши територію Бахмутського району на 1643,8 гектара земель за рахунок передачі до його складу 1516,0 гектара земель, що знаходяться у виданні Зайцівської селищної ради Горлівської міської ради, 127,8 гектара земель Горлівської міської ради ( а саме територію вілиць Станція Майорська, Сонячна, заливна, Кольцова міста Горлівка), включивши їх в селище міського типу Зайцеве Горлівської міської ради, та затверджено територію Бахмутського району загальною площею 19241,8 гектара та міста Горлівка загальною площею 42117,2 гектара.

Позивачем не надано суду доказу, що його будинок знаходився у віданні Зайцевської селищної ради, територію якої було передано до Бахмутського району.

Разом з тим, листом від 07 лютого 2019 року, наданим керівником військово-цивільної адміністрації селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області, підтверджується, що його будинок знаходиться у непридатному для мешкання стані. (а.с. 56-58).

Згідно з актом обстеження пошкоджень нерухомого майна (житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами), розташованого за адресою АДРЕСА_1 , складеного 17 серпня 2017 року та затвердженого керівником військово-цивільної адміністрації с. Зайцеве ОСОБА_4 , вказаний будинок належить до приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 14 вересня 1993 року за № 198. На момент обстеження в будинку зареєстровано 5 осіб. Зі слів власника вказане нерухоме майно пошкоджене 08 грудня 2015 року в результаті обстрілів з неконтрольованої території ОРДЛО. Зі слів власника та його оцінкою орієнтовна сума збитку внаслідок руйнування та знищення вказаного нерухомого майна складає 1 500 000,00 грн. Обстеженням візуально встановлено наступний стан майна: будинок одноповерховий; фундамент кам`яний стрічковий. Стіни будинку - з шлакоблоків, обштукатурені зовні на всередині, - частково зруйновані, наявні тріщини, обвали ділянок стін, відсутній зв`язок між ділянками кладки стін. Наявне вогневе пошкодження від пожежі кладки неармованих стін, тріщини та відпадання штукатурки великими масивами. Покрівля даху - листи шиферу поверх дощаної обрешітки - зруйнована і відсутня. Дерев`яне міжповерхове перекриття зруйноване і відсутнє. Підлога - лінолеум та килимове покриття поверх дощаного настилу - відсутні. Вікна дерев`яні 8 шт., віконні коробки та рами вікон 6 шт. згоріли та відсутні, рами вікон 6 шт. вирвані з місць кріплення та пошкоджені, скління відсутнє. Двері вхідні металеві, полотно дверей має осколкові пробоїни, пошкоджені замок та заповнення дверей. Міжкімнатні дерев`яні двері 8 шт. згоріли та відсутні. Опалення будинку твердопаливний котел. Електромережа та електрообладнання зруйновані. Водопостачання наявне. Каналізація вигрібна яма. Газопровід відсутній. Наявні руйнування шиферної покрівлі та стін літньої кухні, частково відсутнє облицювання стін літньої кухні керамічною плиткою, руйнування покрівлі та пошкодження стін сараїв 3 шт. та душу. Наявні осколкові пошкодження в`їздних воріт та огорожі з фарбованого оцинкованого профнастилу, листи профнастилу на огорожі зірвані з місць кріплення та деформовані. Наявні обгорілі залишки меблів, посуду, побутової техніки, інших речей домашнього особистого вжитку. Виходячи з вищезазначеного комісія прийшла до висновку, що обстежене нерухоме майно непридатне для проживання, знаходиться в зруйнованому стані та не підлягає відновленню та ремонту (а.с. 12).

При ухваленні рішення судом враховується наступне.

Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

У ст. 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів. Підтвердженням того виступають положення самих міжнародних договорів про права людини, які не виключають їх застосування у період збройних конфліктів, хоча й передбачають можливість відступу держави від окремих зобов`язань під час надзвичайної ситуації.

Стаття 15 Конвенції вказує, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, держава може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом. При цьому не допускається відступ від зобов`язань, передбачених статтями 2 (право на життя), крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, а також 3 (заборона катування), 4 (заборона рабства і примусової праці) та 7 (ніякого покарання без закону).

У рішенні від 08 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» ЄСПЛ указав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70).

Отже, правова позиція ЄСПЛ ґрунтується на принципі про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і особисту безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського порядку і миру, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 1 та 3 ст. 22 ЦК України).

За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст. 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Позивач у позовній заяві посилається як на одну з підстав для задоволення позовних вимог на ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та на рішення Європейського суду з прав людини.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в ст. 1 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313-VII від 05 червня 2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18 травня 2010 року № 2258-VI).

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена ст. 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених ст.ст. 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

З наведеного вбачається, що ці поняття не є тотожними, є різними за змістом та значенням.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька та Луганська області - з 07 квітня 2014 року.

Згідно зі ст. 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Обов`язковою умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення антитерористичної операції, є розташування пошкодженого майна на території антитерористичної операції.

Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об`єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 2 грудня 2015 року м. Горлівка Донецької області, де розташований будинок позивача, належить до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 5 січня 2000 року у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).

Стосовно права, гарантованого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме:

У матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113).

У процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

В своєму позові, позивач посилається на вимоги Кодексу цивільного захисту України.

З приводу зазначених посилань позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров`ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Частиною 1 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб`єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 цієї ж статті, будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований. Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок.

Згідно з частиною десятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України, розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

За приписами ст. 4 та ч. 4 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб`єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов`язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій.

За змістом ст. 4 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із, зокрема, складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; забезпечення виконання відповідного бюджету; сприяння розширенню житлового будівництва, надання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла; надання допомоги власникам квартир (будинків) в їх відбудові у разі пошкодження в результаті терористичних актів, диверсій; організації за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об`єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, житлових будинків, а також шляхів місцевого значення; виконання або делегування на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підрядній організації) функцій замовника на будівництво, реконструкцію і ремонт житла, інших об`єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

У той же час, положеннями ч. 1 ст. 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв`язку, інші матеріально-технічні засоби) суб`єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному ч. 2 ст. 12 цього Закону. Покриття витрат та відшкодування збитків, що виникли у зв`язку із проведенням антитерористичної операції, здійснюються згідно з законодавством.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р затверджено план заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, зокрема щодо затвердження Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, яким повинно бути урегульовано процедуру відшкодування майнової шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у зазначеному регіоні.

Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року № 892-р схвалено Концепцію Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України та зобов`язано Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати в установленому порядку у тримісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Визначення предмета спору та підстав позову є правом позивача, в свою чергу, встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, виходячи із заявлених позивачем предмета та підстав позову.

Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір.

Відповідно до ч. 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання.

Аналіз зазначених вище норм права свідчить про те, що, пред`являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, після чого припиняється його право власності на зруйноване майно.

Позивач скористався своїм правом та звернувся до військово-цивільної адміністрації, як місцевої державної адміністрації.

Судом встановлено, що на звернення позивача щодо добровільної передачі облдержадміністрації зруйнованого внаслідок проведення антитерористичної операції житла та виплати компенсації за це житло, керівник військово-цивільної адміністрації селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області ОСОБА_4 повідомив листом від 07 лютого 2019 року за № Х-2 про те, що на урядовому рівні відсутній нормативно-правовий акт, який би врегульовував порядок добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації та виплати компенсації за це за рахунок держави, що передбачено ч. 9ст. 86 Кодексу цивільного захисту (а.с. 56-58).

Отримавши таку відповідь від органу державної влади, позивач звернувся з заявою про збільшення позовних вимог з посиланням як на підставу такого збільшення на наказ Мінрегіонбуду від 06 грудня 2018 року № 335 щодо затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України.

Згідно з Порядком визначення та застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затвердженого наказом Держбуду України від 27 вересня 2005 року № 174, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 жовтня 2005 року за № 1185/11465, який є чинним на дату розгляду справи, показники застосовуються при визначенні у поточному періоді обсягів державних інвестицій, що спрямовуються на будівництво житла для громадян, які потребують поліпшення житлових умов та державної підтримки відповідно до законодавчих актів України, визначенні розміру пайової участі державних інвестицій у спорудженні житла для таких громадян, а також розміру пільгових кредитів, що надаються відповідно до законодавства окремим категоріям громадян із зазначеною метою (п.3.2). Прогнозні показники щорічно затверджуються наказом уповноваженого органу, направляються зацікавленим центральним органам виконавчої влади і застосовуються при прогнозуванні обсягів державних інвестицій, що спрямовуються на будівництво, реконструкцію, придбання житла для окремих категорій громадян, що потребують підтримки держави (п.3.6).

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6852/16-ц висловлено правову позицію, що ст. 86 Кодексу цивільного захисту України регламентує забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій і встановлює умови як такого забезпечення, так і його заміни грошовою компенсацією. Тому припис частини 10 вказаної статті (який передбачає, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна) не можна застосувати безвідносно до інших приписів цієї статті, зокрема частини дев`ятої, яка передбачає умовою забезпечення житлом постраждалого або виплати грошової компенсації за рахунок держави добровільне передання постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання).

Отже, позивачу для реалізації його права на відшкодування вартості пошкодженого майна недостатньо лише опосередкованого показника вартості майна, розмір заподіяної шкоди, завданої внаслідок артилерійських обстрілів (як вказує позивач) має бути підтверджений висновком експертизи, чого позивачем не зроблено.

Також у постанові Верховного Суду у вказаній справі зроблено висновок про те, що позивач правильно визначив належних відповідачів у справі, а саме: КМУ як представника держави та ДКСУ як органу, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

У ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

У самій статті не зазначено, що держава несе відповідальність лише за власні винні дії. Відшкодування шкоди пов`язано з наявністю спричинення шкоди особі чи її власності і така шкода має бути заподіяна саме терористичним актом.

Отже, обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини, оскільки у самій нормі відшкодування шкоди не пов`язується з наявністю чи доведеністю вини держави.

Тому суд не приймає аргументів відповідача, що він не є належним відповідачем.

Також Відповідач І в обгрунтування своєї позиції щодо відмови в задоволенні позову вказує, що позивач ОСОБА_3 не надав належних доказів пошкодження його нерухомого майна саме внаслідок терористичного акта, не навів прийнятих процесуальних рішень у кримінальному проваджені щодо обставин пошкодження будинку, не надав доказів, що шкода завдана позивачу саме внаслідок влучення снарядів: відсутні протоколи огляду місця правопорушення слідчим, висновок вибухово- технічної експертизи, пояснень свідків тощо.

Згідно вимог ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України кримінальні правопорушення підлягають розслідуванню, а відомості щодо кримінального правопорушення вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

За приписами ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Пункт 10 ст. 3 КПК України визначає, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого еоном України про кримінальну відповідальність.

Згідно положенням ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Відповідно до ст. 3 Кримінального кодексу України злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом, а його застосування за аналогією заборонено.

Доводи відповідачів про те, що оскільки позивач не надав доказів щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань про пошкодження майна внаслідок вчинення терористичного акту та стану розслідування кримінального провадження, наявності вироку, який набрав законної сили, а тому шкода, завдана позивачу внаслідок пошкодження будинку, завдана саме внаслідок проведення антитерористичної операції, терористичним актом або внаслідок злочину, не підлягає відшкодуванню, - є помилковими, тому що ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», яка передбачає право на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не містить положень стосовно необхідності існування обвинувального вироку суду як підстава для відшкодування шкоди.

10 липня 2019 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 623, якою внесені зміни до Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947. Так, згідно з вказаним Порядком особи, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації мають право отримати грошову компенсацію. Розмір грошової компенсації постраждалим визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження житлових будинків (квартир), які зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації (але не більше ніж 300 000 гривень). Під час визначення розміру грошової допомоги або компенсації враховується розмір заподіяної матеріальної шкоди, страхових виплат, інших видів допомог. Цим же Порядком визначено, що органи місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності - військово-цивільні адміністрації проводять обстеження пошкоджених або зруйнованих житлових будинків (квартир), обліковують їх, складають і затверджують списки постраждалих на відповідній території та видають довідки про встановлення статусу особи, яка постраждала від надзвичайної ситуації, з підстав, зазначених у п. 2 цього Порядку, за наявності паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу. Особам, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, органи місцевого самоврядування на відповідній території, а в разі їх відсутності - військово-цивільні адміністрації також видають акт обстеження за формою, що затверджується МТОТ (Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб).

Отже, позивач не позбавлений можливості на підставі цього Порядку звернутися до місцевих органів виконавчої влади з відповідною заявою та документами про отримання грошової компенсації внаслідок руйнування його будинку.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Позивач не надав належних доказів що вартість пошкодженого майна з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, який становить 3 360 420,00 грн., тому, на підставах викладених вище, суд дійшов до висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині відшкодування матеріальної шкоди відсутні. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн. визначені як отримані пошкодженням майна внаслідок терористичниго акту, тому в їх задоволення також слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 6, 12, 81, 141, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 18 вересня 2020 року.

Суддя В. А. Писанець