Ухвала суду № 92023650, 07.09.2020, Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/1001/20

У х в а л а

про залишення позовної заяви без руху

"07" вересня 2020 р. м. Звенигородка

Суддя Звенигородського районного суду Черкаської області Сакун Д.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 виданий 18.01.2000 року Звенигородським РВ УМВС України в Черкаській області, РНОКПП НОМЕР_2 , електронна пошта відсутня) представник позивача Іващенко Ігор Юрійович (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 560 від 05.03.2014 року, адреса для поштового листування: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , тел. НОМЕР_5 , електронна пошта відсутня), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_3 , засоби зв`язку та паспортні дані невідомі), ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_3 , засоби зв`язку та паспортні дані невідомі) про визнання правочину удаваним та поділ спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и л а:

До Звенигородського районного суду Черкаської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач також просить розстрочити сплату судового збору до виходу суду до нарадчої кімнати.

Положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК України, передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» та ст. 136 ЦПК України, підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати є врахування судом майнового стану сторони.

Вказаною нормою передбачено право суду, а не його обов`язок щодо звільнення від сплати судового збору чи відстрочення сплати судового збору, при цьому,статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, виходячи з вимог статей 81, 83 ЦПК України, покладається на особу, яка звертається з відповідним клопотанням.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Відповідно до частини 1статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (п. 111 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia»)).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; пункти 6364 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»).

Вирішуючи клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору з урахуванням наданих ним доказів, суд не вбачає достатніх підстав для його задоволення, в зв`язку з тим, що позивачем не доведено підстав, які б поза розумним сумнівом вказували на неможливість повної сплати ним судового збору.

З огляду на викладене, суддя вважає, що в даному випадку підстав для відстрочення сплати судового збору немає, в зв`язку з чим у задоволенні відповідного клопотання про відстрочення сплати судового збору необхідно відмовити.

Разом з тим, пред`явлена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам ст.177 ЦПК України, а саме:

У позовній заяві позивач вказує, що даний позов немайнового характеру, однак вказане твердження не є вірним з наступних підстав.

Позивачем заявлено окрім немайнової вимоги, вимогу - про визнання права власності на 13/100 та 6/50 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних споруд.

В даному випадку така вимога підлягає вартісній оцінці.

ВССУ у постанові Пленуму від 17.10.2014 № 10 «Про застосування законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснив, що розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п`ятою статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК такий обов`язок покладається на позивача (у тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у виді повернення майна застосовуються за ініціативою суду, наприклад, при визнанні договору недійсним згідно з частиною п`ятою статті 216 ЦК).

Відповідно до п. 2 ч.1ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

За змістом даної норми, під вартістю нерухомого майна розуміється грошова сума, за яку зазначене майно може бути продано в цьому населеному пункті чи місцевості на час розгляду справи, однак в супереч зазначеним вимогам позивачем не додано до позову жодного документу, який підтверджує вартість майна на день подачі позову до суду.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Ціна позову це грошовий вираз майнових вимог позивача. Ціна позову має важливе значення, насамперед, для правильного визначення судового збору, що підлягає сплаті під час звернення до суду.

Для визначення дійсної ціни позову позивачу слід долучити до позовної заяви звіт про ринкову вартість будинку на час звернення до суду та визначити ціну позову у відповідності до п.2 ч.1 ст.176 ЦПК України, виходячи з дійсної вартості нерухомого майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позовна заява містить одну вимогу немайнового характеру про визнання правочину удаваним та вимогу майнового характеру про визнання права власності на 13/100 та 6/50 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних споруд.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки заявлені позивачем позовні вимоги є похідними, то йому необхідно сплатити судовий збір (відповідно до Закону України «Про судовий збір" в редакції, чинній з 1 січня 2020року - 1 відсоток ціни позову) та надати суду оригінал квитанції про оплату судового збору.

Вказану суму судового збору необхідно сплатити за такими реквізитами: Отримувач коштів УК у Звен.р-н/Звенигород.р-н/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37864724, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Код банку отримувача (МФО) 899998, Рахунок отримувача UA218999980313191206000023100, Код класифікації доходів бюджету 22030101,призначення платежу: судовий збір у цивільній справі із зазначенням номера справи.

Крім того, відповідно до ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються до суду в оригіналі або в належним чином завіреній копії, учасник справи, який подає документи в копіях повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Таким чином, копії будь-яких документів мають засвідчувати їх дійсність, оскільки мають бути виготовлені виключно з оригіналів цих документів.

Вказуючи на належність засвідчення копії суд зазначає, що ксерокопія має бути належної якості, щоб на ній можна було прочитати весь текст документа, чітко було видно всі реквізити, поля документа не було порушено, з відміткою про засвідчення копії документа, особою, яка його посвідчує, яка складається: зі слів "Згідно з оригіналом", назви та особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису, та печатки.

В порушення даної норми позивачем надано до суду ксерокопії документів, які належним чином не завірені, що позбавляє суд можливості встановити чинність даних документів на час розгляду справи.

Також, до позовної заяви додано рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 01.07.2010 року № 2-403/10 про розірвання шлюбу. Вказане рішення виготовлено з єдиного державного реєстру судових рішень, в якому замість прізвищ сторін вказано «ОСОБА 1» та «ОСОБА 2». З даного рішення не можливо встановити стосовно яких осіб приймалося вказане рішення. Позивач ОСОБА_1 не позбавлений можливості отримати у Звенигородському районному суді Черкаської області належним чином завірену копію рішення про розірвання шлюбу, якщо він був учасником справи.

Тому позивачу необхідно надати до суду копію рішення про розірвання шлюбу, яка завірена належним чином.

Згідно з ч. 7ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Згідно зі ст. 131-2 Конституції України, незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Згідно з ч. 4 ст. 62 ЦПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Разом з тим, до позовної заяви додано копію доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 17.10.19р. № 228, згідно якого адвокату Івщенку І.Ю. надано доручення на «складення процесуальних документів стосовно визнання договору дарування удаваним та визнання права власності на житло, а також поділ спільного майна подружжя».

Відповідно до п.2 вказаного доручення - адвокату забезпечити надання безоплатної вторинної правової допомоги Клієнту в межах повноважень, визначених довіреністю, а у разі здійснення захисту (представництва інтересів потерпілого або свідка у кримінальному провадженні) - в межах процесуальних прав і обов`язків, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України, протягом строку дії цього доручення.

Однак, позивач не є ані потерпілим ані свідком у кримінальному провадженні, вказана справа не розглядається у порядку Кримінального процесуального кодексу України, як передбачено у вказаному дорученні, а повноваження адвоката згідно вказаного доручення є виключно «складення процесуальних документів стосовно визнання договору дарування удаваним та визнання права власності на житло, а також поділ спільного майна подружжя».

Тому, вказаним дорученням не надано право адвокату в інтересах позивача підписувати позов.

Оскільки жодного іншого доручення чи ордера, який би визначив право адвоката на підпис позову від імені позивача до позовної заяви не додано, наразі відсутні підстави вважати, що позов підписаний особою, яка має право його підписувати.

За таких обставин, суддя приходить до висновку, що позовна заява підписана особою, яка не має права її підписувати.

Враховуючи вказані норми позивачу необхідно надати докази, які підтверджують повноваження адвоката Іващенка І.Ю. на підписання позову від імені позивача ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

За змістом ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Враховуючи вищевикладене вважаю, що позовну заяву необхідно залишити без руху як неналежно оформлену, а позивач повинен в 10 ти-денний строк з моменту отримання копії ухвали усунути зазначені в ній недоліки.

Керуючись, ст.ст.95,175,177,185,258,260,261 ЦПК України,

постановив :

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 виданий 18.01.2000 року Звенигородським РВ УМВС України в Черкаській області, РНОКПП НОМЕР_2 , електронна пошта відсутня) представник позивача Іващенко Ігор Юрійович (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 560 від 05.03.2014 року, адреса для поштового листування: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , тел. НОМЕР_5 , електронна пошта відсутня), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_3 , засоби зв`язку та паспортні дані невідомі), ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_3 , засоби зв`язку та паспортні дані невідомі) про визнання правочину удаваним та поділ спільного майна подружжя - залишити без руху.

Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення цієї копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Попередити позивача про наслідки недотримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені ч.3ст. 185 ЦПК України,якщо позивач не усуне недоліків позовної заяви у строк встановлений судом, заява буде вважатися неподаною і буде повернута позивачеві. Водночас, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, які стали підставою для повернення позовної заяви.

Копію ухвали направити позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Д.І. Сакун