Рішення № 92017218, 02.10.2020, Радивилівський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №568/833/18

Провадження №2-о/568/4/20

02 жовтня 2020 р. м.Радивилів

Радивилівський районний суд Рівненської області у складі

головуючий суддя Троцюк В.О.,

секретар судового засідання Гуменюк А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Радивилів в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,-

в с т а н о в и в :

Заявник звернулася до суду з заявою, в якій просить встановити факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні обов`язку військової служби 06 листопада 2014 року поблизу смт.Нижнє Попяснянського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 29 жовтня 2013 року її син ОСОБА_2 був призваний Дубенсько-Радивилівським ОРВК Рівненської області на строкову службу у Збройні Сили України, яку проходив за контрактом на посаді старшого стрільця-сапера взводу снайперів військової частини А0284 (польова пошта В3720). Відповідно до бойового розпорядження керівника сектору «А» від 30.08.2014 року солдат ОСОБА_2 перемістився з ст. Олега Крюкова (с.Богуславівка Харківської області) у н.п. Побєда Новоайдарівського району Луганської області для виконання бойових завдань..

В період з 30.08.2014 по 06.11.2014 рр. ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.

Згідно акту спеціального розслідування від 11.02.2015 року в період з 14 години 00 хвилин до 23 години 00 хвилин 06.11.2014 р під час виконання завдань за призначенням в зоні бойових дій на сході України в ході проведення операції по блокуванню та проведенню фільтраційних дій поблизу населених пунктів Нижнє та Сокільники особовий склад зведеного підрозділу 2 БТГр військової частини - польова пошта В3720потрапив під обстріл артилерійських систем незаконних збройних формувань, в результаті чого старший солдат ОСОБА_2 снайпер взводу снайперів роти снайперів військової частини - польова пошта В3720, отримав смертельне осколкове поранення та загинув на місці події. Згідно із лікарським свідоцтвом про смерть від 07.11.2014 р. №3623-Дм, довідкою про причину смерті від 07.11.2014 р. №3623-Дм, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 08.11.2014 року, «Осколкове поранення тулубу, вибухова травма», отримані під час виконання бойового завдання солдатом ОСОБА_2 , послужили причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно витягу з наказу командира військової частини - польова пошта В3720 (по стройовій частині) від 19.11.2014 року №60 старшого солдата ОСОБА_2 снайпера взводу снайперів роти снайперів військової частини - польова пошта В3720, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті вибухової травми, було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення в зв`язку зі смертю.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень контузій, травм, каліцтв від 08.12.2014 р. №3853, травма «Вибухова травма, осколкове поранення тулубу (ушкодження внаслідок дій, передбачених законом та воєнних операцій)» старшого солдата ОСОБА_2 послужили причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таке поранення та вищевказана причина смерті пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

.

28.11.2014 р. Рівненський ОВК видав ОСОБА_1 посвідчення члена сім`ї загиблого військовослужбовця серії НОМЕР_2 , що дає право користуватися відповідними пільгами, встановлені законодавством України, як для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

Указом Президента України «Про відзначення державними нагородами України» від 04.06.2015 року №311/2015 старшого солдата ОСОБА_2 «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Отже, саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, старший солдат ОСОБА_2 загинув поблизу смт. Нижнє Попаснянського району Луганської області України, 06.11.2014 р.

Заявник вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації проти України на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя її сина ОСОБА_2 , передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р.

Вказує, що встановлення даного факту заявнику необхідно для набуття ОСОБА_2 статусу жертви міжнародного збройного конфлікту як особи, що перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, при цьому будь-який інший позасудовий спосіб встановлення причинно-наслідкового зв`язку між загибеллю ОСОБА_2 та військовою агресією Російської Федерації законодавством не визначено.

В судове засідання заявник не з`явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, заявлені вимоги підтримує, просить задовольнити.

В судове засідання представник Міністерства соціальної політики України не з`явився, згідно поданої заяви просять розглядати справу без їх участі.

Представник посольства Російської Федерації в судове засідання не з`явився,про день, місце та час розгляду справи повідомлялись завчасно та належним чином. Причин своєї неявки суду не повідомили заяв чи клопотань про перенесення розгляду справи до суду не подавали. Заяв чи пояснень з приводу вимог заявника суду у встановлений строк не подано.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених ст. 223 ЦПК України.

Оскільки, усі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності заявника та представників заінтересованих осіб, за наявними матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 13 лютого 1998 року Радивилівським РВ УМВС України в Рівненській області. (а.с.21-25)

ОСОБА_2 , є сином ОСОБА_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 . (а.с.27)

Довідкою №2013 від 16.08.2017 року виданою Радивилівським РВК підтверджується те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за контрактом старшим стрільцем-снайпером взводу снайперів військової частини А0284 (пп в/ч В3720) з 29.10.2013 року. (а.с.38)

У відповідності до витягу з наказу ТВО командира військової частини А0284 від 30 серпня 2014 року №214 відповідно до вимог бойового розпорядження керівника сектору «А» від 30.08.2014 року здійснено переміщення особового складу в тому числі снайпера ОСОБА_2 з ст. Олега Крючкова (с.Богуславівка) Харківської області у н.п. Побєда Новоайдарівського району Луганської області для участі в антитерористичній операції. (а.с.39).

Як убачається з довідки ТВО командира військової частини А2084 від 24.01.2018 року № 55 старший солдат ОСОБА_2 в період з 30.08.2014 року по 06.11.2014 року безпосередньо брав в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей (а.с.89).

Згідно витягу з наказу командира військової частини - польова пошта В3720 (по стройовій частині) від 19.11. 2014 р. № 60, старший солдат ОСОБА_2 був виключений із списків особового складу частини у зв`язку із загибеллю (а.с.99).

З лікарського свідоцтва про смерть №3623-Дм від 07 листопада 2014 року Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи убачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 поблизу смт. Нижнє Попаснянського району Луганської області. Причина смерті: «Осколкове поранення тулубу. Вибухова травма». (а.с.95-96)

Відповідно до витягу з протоколу Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань. поранень, контузій, травм, каліцтв (Протокол №3853 від 08 грудня 2014 року) травма «вибухова травма: осколкове поранення тулубу (ушкодження внаслідок дій, передбачених законом, та воєнних операцій) старшого солдата ОСОБА_2 , 1993 року народження, яка послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №3623-Дм від 07.11.2014 року, виданим КЗ охорони здоров`я Харківське обласного бюро судово-медичної експертизи, свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 від 08.11.2014 року серія НОМЕР_1 , видане Михайлівською сільською радою Радивилівського району Рівненської області, витягом з наказу ТВО командира військової частини пп В3720 (по стройовій частині) №60 від 19.11.2014 року, - травма і причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини. (а.с.100).

Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками утворень «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04 лютого 2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».

Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIIIзаконодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Ради Європи, Парламентської Ради НАТО, Парламентської асамблеї ради ОБСЕ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Зокрема, як визначено в статті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому-сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому-восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Із врахуванням наведеного можна дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії належить до компетенції конституційних, політичних органів (суб`єктів) Верховної ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної ради України" "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Донецької області України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3ст. 82 ЦПК України.

Згідно з ч. 3ст.82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

У статті 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що факт смерті ОСОБА_2 під час проходження ним служби в смт. Нижнє Попаснянського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України підтверджується належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-80 ЦПК України.

Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою та пунктом п`ятим частини другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту зазначеної норми права, а також роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

ОСОБА_1 звернулась до суду у порядку окремого провадження з метою встановлення факту, що має юридичне значення у порядку, передбаченому статтею 315 ЦПК України. Метою встановлення такого факту є визначення статусу ОСОБА_2 як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (далі Конвенція), яка набрала чинності 21 жовтня 1950 року, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР від 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту та з подальшим отримання допомоги від гуманітарних організацій.

Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129).

Статтею 2 Конвенції передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. В усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

Статтею 4 Конвенції передбачено, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.

Приписами статті 13 Конвенції передбачено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.

Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.

Крім того, обґрунтовуючи необхідність встановлення факту того, що факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час захисту Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі смт. Нижнє Попаснянського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, заявниця акцентувала увагу суду на відсутність іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між його загибеллю та військовою агресією Російської Федерації, оскільки такий порядок законодавством не визначено.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Отже, дослідженими в суді доказами стверджується факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час захисту Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_4 в районі смт. Нижнє Попаснянського району Луганської області України внаслідок зброї агресії Російської Федерації проти України.

Крім того, встановлення цього факту відповідно до наведеного вище в рішенні породжує юридичні наслідки, оскільки судове рішення про встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час захисту Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_4 в районі смт. Нижнє Попаснянського району Луганської області України внаслідок зброї агресії Російської Федерації проти України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України може слугувати підставою для визначення статусу особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що була ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 03 липня 1954 року.

Встановлення зазначеного юридичного факту іншим способом, окрім судового неможливо, аналіз зібраних по справі доказів та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення заяви про встановлення факту загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час захисту Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_4 в районі смт. Нижнє Попаснянського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, що передбачено ч.1 ст. 315 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ч. 4 ст. 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 293, 273, 315-319, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 06 листопада 2014 року поблизу смт. Нижнє Попаснянського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Апеляційна скарга може бути подана до Рівненського апеляційного суду через Радивилівський районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт СР виданого 13 лютого 1998 року Радивилівським РВ УМВС України в Рівненській області.

Заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, код ЄДРПОУ 37567866, місце знаходження: 01601, вул.Еспланадн,8/10 м.Київ.

Заінтересована особа: Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, місце знаходження: 03049 Повітрофлотський проспект, 27 м.Київ

Суддя В.О. Троцюк