Ухвала суду № 92011464, 06.10.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9913/20

УХВАЛА

06 жовтня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до старшого державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бурмістр Вероніки Григорівни, третя особа - Перший Суворівський відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просить визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бурмістр Вероніки Григорівни щодо винесення постанови від 11.05.2019 про арешт майна боржника та постанови від 24.09.2019 щодо арешту коштів боржника на виконання постанови № 51002852 про стягнення виконавчого збору; зобов`язати старшого державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бурмістр В.Г. зняти арешт з майна та коштів позивача, що накладені спірною постановою від 24.09.2019; зобов`язати посадових осіб Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) закрити виконавче провадження 59073573.

Вивчивши подані матеріали, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.3 ст.181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

В порушення приписів вищезазначеної норми відповідачем в адміністративному позові визначено державного виконавця, а не відповідний орган державної виконавчої служби. У зв`язку із чим позивачу належить подати до суду уточнений адміністративний позов, який пред`явлений до належного відповідача - суб`єкта владних повноважень, відповідно до вимог КАС України.

Крім того, згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить поновити їй строк на звернення до суду із даними вимогами про оскарження постанов від 11.05.2019 та від 24.09.2019, зважаючи на те, що саме з отриманням 26.09.2020 листа начальника відділу ДВС від 16.09.2020 на її скаргу від 04.09.2020 позивач пов`язує своє право на звернення до суду із даними вимогами.

В той же час, зверненню позивача зі скаргою від 24.09.2020 передували три аналогічні скарги від 04.01.2020, від 29.01.2020 та від 18.03.2020. При цьому, скарга від 18.03.2020 була розглянута по суті та останньою відмовлено у задоволенні вимог про зняття арешту з майна. З огляду на викладене суд вважає, що після отримання позивачем відповіді на скаргу від 18.03.2020 № С-177-10/П-01 від 13.04.2020 вона могла і повинна була звернутися до суду із зазначеними вимогами в межах встановленого ст. 287 КАС України десятиденного строку, чого позивачем зроблено не було.

Разом із тим, з огляду на позовні матеріали, про винесення оскаржуваних постанов ОСОБА_1 дізналась у листопаді 2019 року під час проходження спеціальної перевірки для працевлаштування в Офіс Президента України, про що останньою зазначено у скарзі на ім`я начальника Першого Суворовського відділу ДВС м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеси) від 04.09.2020.

Вирішуючи питання про поважність пропущеного строку для звернення із даними вимогами, суд враховує низку рішень Європейського суду з прав людини, в яких зазначено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Осман проти Сполученого Королівства" від 28.10.1998 зазначено, що обмеження не буде сумісним з п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., "якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою".

Існування процесуальних строків на оскарження судових рішень зумовлене вимогами щодо забезпечення швидкого та ефективного розгляду справ, дисциплінування поведінки учасників процесу. Саме тому закон передбачає різноманітні способи визначення проміжку часу, протягом якого такі учасники можуть здійснити свої процесуальні права.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

За цих підстав Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

Слід зазначити, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Втім, наведені позивачем обставини пропуску строку на звернення до суду із даними вимогами таким критеріям не відповідають.

Отже позивачу відповідно до ст. 123 КАС України необхідно звернутися до суду з обґрунтованою заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даними вимогами, зазначивши інші причини, які перешкоджали вчасно звернутися до суду із даними вимогами та надати відповідні докази.

Крім того, в порушення вимог ч. 1 ст. 161 КАС України до позовної заяви не додано доказів сплати позивачем судового збору, який за подачу даного позову складає 1681,60 грн (840,80 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб) х 2) - за дві вимоги немайнового характеру (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно з ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Натомість, до позову додано клопотання про відстрочення сплати судового збору, в обґрунтування якого зазначено, що позивач непрацездатна, перебуває на амбулаторному лікуванню та доглядає за малолітньою дитиною чоловіка, з яким наразі мешкає. У жовтні 2018 року позивач витрачала значні кошти на проходження консультацій лікаря, обстеження та отримання лікування, а також на придбання ліків у зв`язку із депресією. На її утриманні перебувають пенсійного віку батько та мати. На даний час позивач має тимчасові фінансові труднощі, тому сплатити судовий збір не може.

При цьому в позові зазначено попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс, у зв`язку із розглядом даної справи: 11 061 грн (10 000 грн витрати на професійну правничу допомогу; 861 грн судовий збір; 200 грн витрати на відвідування суду).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною 2 статті 8 Закону № 3674-VI встановлено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

При цьому, в обґрунтування наведених підстав для відстрочення від сплати судового збору позивачем не надано до суду жодного доказу, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Згідно з ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

На підставі викладеного, враховуючи, що виявлені недоліки перешкоджають суду вирішити питання про відкриття провадження в адміністративній справі, керуючись ст. ст. 122, 123, 169, 170 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави, викладені у заяві ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду із вимогами до старшого державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бурмістр Вероніки Григорівни, третя особа - Перший Суворівський відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

В задоволення клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору відмовити.

Позовну ОСОБА_1 до старшого державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бурмістр Вероніки Григорівни, третя особа - Перший Суворівський відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху, надавши десятиденний строк на усунення недоліків.

У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовну заяву повернути позивачу зі всіма доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І.В. Завальнюк