Рішення № 92010746, 17.09.2020, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9109/18

Провадження № 2/344/1631/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.,

за участі секретаря Грегулецької Х.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачів ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Бімор», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано, що позивач припускає, що вона вдихала пари ртуті за місцем роботи у відповідача в ДП «Фармація» ТзОВ «Іва-Фарм» в період 1995-1996 років, що заподіяло шкоду її здоров`ю, а тому просила суд про стягнення з відповідача на свою користь спочатку одного мільйона гривень майнової шкоди та одного мільйона гривень моральної шкоди, в наступному збільшила розмір вимоги до суми в три мільйони гривень кожного виду та остаточно до п`яти мільйонів гривень за кожною вимогою.

В судовому засіданні позивач підтримала позов з підстав, що в ньому зазначені та надала перед судом пояснення про те, що:

- про отруєння позивачка дізналась від невідомої їй особи жіночої статі, яка виходила з приміщення церкви, для чого позивачка стояла під церквою і запитувала людей, які виходили з приміщення церкви чи часом вони не можуть щось сказати щодо її отруєння;

- після звинувачення нею жителів села в отруєнні ртуттю води колодязя біля її будинку в сільській місцевості між ними виникали неприязні відносини;

- її лікар пропонувала оформити їй інвалідність у зв`язку з психічним захворюванням, але вона відмовилась від такої пропозиції;

- позивачка отруює місце свого проживання та осіб, які з нею проживають та усе і усіх довкола парами ртуті вже двадцять п`ятий рік внаслідок своєї присутності;

- зять позивачки помер від того, що набрався від неї випаровувань ртуті, які вона сама особисто виділяла в минулому і виділяє на даний час;

- позивачка є живою на даний час виключно внаслідок її зцілення особисто Богом , але одночасно з цим вважає себе тяжко хворою і небезпечною для себе і оточуючих, внаслідок виділення нею парів ртуті;

- також позивачка є живою на даний час виключно внаслідок регулярного святого причастя та регулярних примочок, але через що з неї кепкують оточуючі;

- внаслідок отруєння позивачка втратила пам`ять і взагалі нічого не пам`ятає, а згадує потрібні їй спогади про обставини тільки внаслідок надіслання їх їй особисто Богом у відповідний момент, на коли їй це потрібно, оскільки з Богом у неї особливий прямий зв`язок;

- у позивачки наявні шрами на тілі, внаслідок отруєння парами ртуті;

- позивачка відмовилась від послуг вторинної правової допомоги, оскільки зверталась в прокуратуру, поліцію, Обласну державну адміністрацію і мала надію на задоволення її претензій, внаслідок втручання цих органів, а не на консультації, що отримувала від вторинної правової допомоги;

- постійне, безперервне отруєння позивачки парами ртуті триває вже 25 років, як і особисте виділення нею парів ртуті та у зв`язку з цим отруєння нею всього і всіх довкола парами ртуті теж триває вже 25 років;

- позивачка особисто виділяє пари ртуті в три рази більше задуманої нею граничної норми;

- позивачка хворіла з 1995 року;

- суд не зобов`язаний призначати експертизу, не повинен цього робити, а повинен ухвалити рішення про задоволення позову на основі пояснень позивачки та наданих нею медичних документах;

- оскільки в експертних установах немає наукового підходу, а проведення експертизи позивачка ототожнює із лікуванням позивачки тому суду належить направити позивачку на лікування туди де лікуються депутати і краще всього за кордон України;

- позивачка окремо зверталась в поліцію в 2015 році щодо отруєння колодязя;

- позивачка вважає, що звернулась в усі установи про отруєння ртуттю, але акт про нещасний випадок на виробництві щодо її отруєння не складався;

- пішла в експертну установу, після призначення експертизи судом, щоб відмовитись від проходження огляду та обстеження за відповідною ухвалою суду, але натомість пройшла там огляд та обстеження на запрошення помічника експерта;

- пред`явила експерту шрами та плями на тілі, на що експерт її повідомив, що у нього теж наявні плями на тілі;

- інші експертизи позивачка просила суд не призначати.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив позов та надав перед судом пояснення про те, що відповідач змінив назву на ТзОВ «Бімор», будь-яких актів про нещасні випадки на виробництві за місцем роботи позивача складено не було; на час роботи позивача у відповідача повідомлень і звернень від позивачки щодо обставин, які вона зазначила в позові не було; висновок судово-медичної експертизи не підтвердив наявність у позивачки тілесних ушкоджень від отруєння ртуттю; висновок судово-медичної експертизи не містить лише оцінки стану здоров`я щодо претензій позивачки у зв`язку з позовом; позивачка постійно маніпулює інформацією про обставини; позов та пояснення позивачки за позовом є формою зловживання правом; позивачка уникала виконання її обов`язків, затягувала судовий розгляд взаємно суперечливими поясненнями; подавала клопотання про експертизу, від якого неодноразово відмовлялась; надавала суду неправдиву інформацію про те, що відмовилась від проходження експертизи, а в дійсності відвідала експертну установу, пройшла обстеження; позивачка проголошує, а наступному спростовує одні і ті ж обставини; позивачка отримала від України можливість в змагальному процесі довести свої претензії, натомість постійно випитувала у головуючого чи достатньо доказів на ухвалення рішення на її користь, не звертаючи увагу на роз`яснення і зауваження головуючого про це.

В судовому засіданні позивач надала перед судом взаємно суперечливі пояснення щодо підстав позову про те, що в одному випадку вона припускає вдихання парів ртуті за місцем роботи у відповідача ДП «Фармація» ТзОВ «Іва-Фарм», а в іншому випадку вона припускає умисне отруєння за місцем знаходження будинку в сільській місцевості через воду в колодязі; позивачка надала перед судом пояснення про те, що вона тяжко отруєна парами ртуті дозою, що не сумісна із життям, а життя вона зберегла внаслідок особистого втручання Бога і повного зцілення її особисто Богом , але при цьому надала пояснення про те, що вона є тяжко хворою особою внаслідок отруєння, від якого її було зцілено.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже відшкодування шкоди відповідачем на користь позивача, а також і покладення на відповідача обов`язку спростування пояснень та претензій позивача може бути здійснено за положенням ст. 1166 ЦК України виключно у випадку доведення позивачем обставини її отруєння парами ртуті саме за місцем роботи позивача.

Однак жодного доказу на підтвердження отруєння позивача за місцем роботи у відповідача позивач суду не надала.

Натомість саме позивачкою надано пояснення, які свідчать про припущення позивача про обставину отруєння ртуттю за місцем роботи у відповідача.

Також неправдивими є пояснення позивачки про те, що вона сама є джерелом виділення парів ртуті, оскільки загальновідомою є та обставина, що пари ртуті виділяються безпосередньо і виключно відповідним металом.

Так, інформація про фізичні і хімічні властивості ртуті є частиною загальноосвітньої програми середньої школи, а тому належить до загальновідомої інформації.

У свою чергу відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Взаємно суперечливими є пояснення позивачки про те, що в смерті її зятя винуватий відповідач, оскільки одночасно з цим позивачкою надано пояснення про те, що причиною його смерті є те, що її зять від неї ж надихався парами ртуті, які позивач вважає, що нею виділяються.

Однак позивачка не надала суду жодного доказу на підтвердження обставини її меркуріалізму, а також меркуріалізації нею її зятя.

Позивачка не надала суду жодного доказу лабораторного встановлення наявності в її організмі ртуті і виділення нею особисто парів ртуті за будь-який період з 1995 року.

Позивачем не доведено її припущення про її шрамування ртуттю, утворення шрамів чи рубців внаслідок взаємодії з парами ртуті; позивачкою не доведено обставину контактування частин тіла з ртуттю, на яких присутні шрами чи плями.

При цьому сторони не заперечували обставину виконання позивачем функцій провізора у відповідача в період 1995-1996.

В ч. 1 ст. 82 ЦПК України вказано, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Натомість представник відповідача надав суду пояснення про те, що під час роботи позивача у відповідача вона жодного разу не зверталась із заявами, скаргами повідомленнями про меркуріалізацію, не складались будь-які акти про нещасні випадки на виробництві; робота позивачки не була пов`язана із взаємодією з ртуттю чи з будь-якими півфабрикатами; робота позивачки була пов`язана виключно із продажем готових лікарських засобів, як і робота інших провізорів у відповідача, які працювали з нею, за її робочим місцем, контактували з позивачкою або відвідували її.

Позивачка не надала суду жодного доказу на підтвердження обставини, що в приміщеннях позивача будь-коли мало місце забруднення її робочого місця, що вона будь-коли, протягом будь-якого часу за завданням відповідача перебувала в таких забруднених приміщеннях.

Уявлення, міркування та висновки позивачки щодо предмету позову та його правових підстав засновано на припущеннях, а окремі з них на вигадуванні, як, наприклад, що вона особисто є джерелом виділення парів ртуті в смертельних дозах, так само як і відповідний метал. Однак національним законодавством та міжнародно-правовими зобов`язаннями України позивачці не гарантовано право на доказування обставин за позовом про стягнення грошових коштів з відповідача на основі виключно її пояснень про те, що інформацію про докази щодо фактичних обставин їй надіслано Богом , засобами існуючого між ними двома особливого зв`язку. Крім цього в судовому засіданні позивачка неодноразово надала пояснення про те, що вона особисто не пам`ятає взагалі нічого, а розказує про обставини інформацію, виключно ту, яку їй особисто надсилає Бог .

Відповідно до ст. 35 Конституції України церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви.

Отже позивач не вправі розраховувати на доказування фактичних обставин юридичного спору на основі пояснень про те, що факти, які за змістом ст. 12 ЦПК України підлягають доказуванню сторонами надіслані позивачці Богом .

Так само національним законодавством та міжнародно-правовими зобов`язаннями України позивачці не гарантовано право на доказування обставин «з чужих слів», які, як нею особисто повідомлено в судовому засіданні, нею отримано від невідомої їй особи, що залишала приміщення церкви і, яку позивачка перед виходом з приміщення як і всіх інших, які залишали приміщення, запитувала про те чи їм не відомо будь-що про обставини отруєння позивачки парами ртуті.

Поведінка позивачки в судовому засіданні, що полягала в наданні пояснень про інші її припущення у відносинах з третіми особами, які не відносились до предмету даного спору, не складали правові підстави цього спору і не складали фактичні обставини цього спору вказує на обґрунтованість пояснення представника відповідача про те, що основною метою позивача було затягування судового розгляду задля досягнення її мети, що була спрямована на намагання отримати від головуючого судді відповідь на її неодноразові запитання про те, чи на думку головуючого в справі достатньо або ж не достатньо доказів для ухвалення рішення на користь позивачки.

Судом було неодноразово роз`яснено позивачці про порушення нею принципу змагальності судового розгляду її запитаннями головуючому судді про те, чи на думку суду достатньо доказів для задоволення її позову, без призначення експертизи.

Судом було неодноразово роз`яснено позивачці про те, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини неодноразово встановлено, що сторонам судового розгляду не гарантується право на отримання консультацій від головуючого судді під час судового розгляду спору за участі відповідних осіб, оскільки такі дії означали б порушення принципу змагальності та порушення прав іншої сторони спору.

Роз`яснення позивачці неможливості подання головуючому судді запитань про достатність доказів для ухвалення рішення на її користь позивачка проголошувала небажанням суду захищати її права і повторно в чергове ставила запитання головуючому чи достатньо на думку суду доказів для задоволення позову та ухвалення рішення саме на користь позивача вже у формі безпосередньо її захисту.

При цьому судом неодноразово оголошувались позивачці назви стадій судового розгляду та роз`яснювалось їй вид процесуальних прав, які реалізуються на відповідній стадії судового розгляду.

Так позивачці неодноразово роз`яснено, що відповідно до принципів змагальності та диспозитивності внесення клопотання на розгляд суду, його підтримання та обґрунтування процесуальним законом покладено безпосередньо на відповідну зацікавлену сторону.

Відповідно до ст. 105 ЦПК України призначення експертизи є обов`язковим за клопотанням однієї сторони.

Однак позивач особисто, неодноразово і категорично повідомила суду в усній та письмовій формі, в тому числі і на неодноразові запитання суду про її небажання не тільки вносити на розгляд суду клопотання про призначення експертизи, а так само і вирішувати його, призначати експертизу судом, а також проходити експертизу за її клопотанням. Позивач особисто в судовому засіданні однозначно та категорично, на неодноразові запитання суду та представника відповідача, відмовилась від розгляду питання про призначення та проведення повторної або додаткової експертизи.

Крім цього позивача особисто в її заяві від 10/07/2020 повідомила суд про своє небажання вносити на розгляд суду питання про призначення експертизи та відмовилась від проведення експертизи.

Таким чином відсутні правові підстави для розгляду, вирішення та призначення експертизи, оскільки позивач особисто, неодноразово і однозначно відмовилась від внесення такого клопотання на розгляд суду, від його обґрунтування, від проходження такої експертизи.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже саме на позивачу лежать правові наслідки невчинення нею зазначених процесуальних дій.

Також в ч. 1 ст. 106 ЦПК України вказано, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Таким чином позивач і не була позбавлена можливості на виконання положення ч. 1 ст. 106 ЦПК України подати суду висновок експерта, складений на її замовлення.

Позивачка отримала нічим не обмежену можливість на представлення її позиції на змагальний справедливий судовий розгляд.

Разом з цим у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, п. 50), в аспекті змагальності, наголошується на тому, що оцінка доказів є компетенцією національних судів.

Тому саме цьому суду належить надати оцінку доказам сторін.

Проте відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже на час звернення до суду у позивача була однозначна інформація про те, що обставини за її позовом не можуть бути встановлені на одних лише припущеннях позивача.

Протягом судового розгляду позивачем не доведено жодної фактичної обставини, що була б правовою підставою для стягнення з відповідача на користь позивача по п`ять мільйонів гривень майнової шкоди та моральної шкоди.

Так кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом; у розумінні «справедливого балансу» кожній стороні повинна надаватися розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справі «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., заява №17748/91 п. 38).

Тому не може бути поставлено відповідача у становище стягнення з нього на користь позивача сукупно десяти мільйонів гривень на підставі одних лише припущень позивачки та повідомлення нею взаємно суперечливої та неправдивої інформації.

Також відповідно до ч. 4 ст. 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Таким чином позивачці не гарантовано можливість доказування обставин на основі доказів, які не стосуються обставин даного спору за предметом спору, який визначено самостійно і особисто позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

В ч. 4 ст. 43 ЦПК України вказано, що за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Зазначене вигадування фактичних обставин є формою введення суду в оману.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Так 10/08/1993 було прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях», в Розділі І, якого передбачалось обов`язкове розслідування такого характеру заяв, яка розміщена в позові. Тільки за результатами розслідування складався акт про нещасний випадок на виробництві, сам випадок ставився на відповідний державний облік.

В п. 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях» передбачалось, що облік нещасного випадку та розслідування його проведення могло бути здійснено за заявою працівника чи потерпілого.

Отже саме позивачка могла повідомити державний орган про відповідний нещасний випадок на виробництві.

Відповідно до п. 13 постанови Кабінету Міністрів України «Про положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях» обстеження робочого місця забезпечувалось протягом 3 діб з часу виникнення нещасного випадку.

Відповідно до п. 15 постанови Кабінету Міністрів України «Про положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях» акти про нещасні випадки підлягають збереженню протягом 45 років.

Таким чином позивачем порушено встановлену законом процедуру звернення за встановленням обставин нещасного випадку на виробництві.

Встановлення нещасних випадків на виробництві за змістом процесуального закону не допускається в окремому провадженні.

Отже для встановлення факту нещасного випадку на виробництві законом встановлено форму такої дії у порядку та з підстав, що визначені в постанові Кабінету Міністрів України «Про положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях».

У свою чергу відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже факт нещасного випадку на виробництві не може бути підтверджено будь-яким іншим видом і засобом доказування, крім того, що встановлено законом.

Разом з цим відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Отже суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так само в ч. 3 ст. 16 ЦК України вказано, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

В ч. 2 ст. 13 ЦК України вказано, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Оскільки інститут позову є дуалістичним за правовою природою, тому позивачу не належить права на подання позову з метою порушення прав інших осіб.

В ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено заборону зловживання правами, передбаченими в конвенції.

Поняття «зловживання» представлене в статті 17 та статті 35§ 3 (a) (зловживання правом на індивідуальне звернення). Вона посилається на своє звичайне значення відповідно до загальної теорії права, а саме - шкідливе здійснення права її власником в такий спосіб, який явно не відповідає або суперечить цілям, для яких таке право надане/створене (Miroпubovs і інші проти Латвії, §§ 62 та 65; S.A.S. проти Франції [ВП], § 66).

В параграфі 68 рішення в справі Європейського суду з прав людини «Birsan проти Румунії» вказано, що ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямована на забезпечення демократій засобами боротьби з діями та діяльністю, які знищують або неналежним чином обмежують основні права та свободи незалежно від того, чи дії або діяльність здійснюються «державою», «групою» або «особою».

Отже позивачу не гарантовано право на стягнення з відповідача грошових коштів на основі зловживання правом за звернення до суду із завідомо безпідставним позовом про встановлення обставин всупереч встановленому порядку встановлення факту нещасного випадку на виробництві за опосередкуванням засобів доказування який однозначно визначений законодавством на час його виникнення.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

У Х В А Л И В:

в позові ОСОБА_1 до ТзОВ «Бімор», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя Бородовський С.О.