Рішення № 92010577, 05.10.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2020 р. № 1440/1967/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "РосКосметика", вул. Казарського, 3/2, м. Миколаїв, 54007

до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

про:визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.05.2018 р. № 00040061402 у частині,

ВСТАНОВИВ:

11.09.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РосКосметика" (далі - Товариство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

визнати протиправним та скасувати прийняте 25.05.2018 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області (далі - Управління або відповідач) податкове повідомлення-рішення № 00040061402;

визнати протиправним та скасувати прийняте 25.05.2018 Управлінням податкове повідомлення-рішення № 00040041402.

Рішенням Миколаївського окружного адмінстративного суду від 07.12.2018р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РосКосметика" до Головного управління ДФС у Миколаївській області задовольнити частково: визнано протиправним та скасувано прийняте 25.05.2018 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області податкове повідомлення-рішення № 00040061402 частково, в сумі 176 098,64 грн., з яких 140 878,92 грн. - за податковим зобов`язанням, 35 219,72 грн. - за штрафними санкціями; визнано протиправним та скасувано прийняте 25.05.2018 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області податкове повідомлення-рішення № 00040041402. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019р. рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2018 року - скасувано, прийняти у справі нове рішення, яким частково задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Роскосметика» до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області: визнано частково протиправним та скасувано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області від 25 травня 2018 року № 00040061402, в частині збільшення податкового зобов`язання зі сплати податку на прибуток, у сумі 126 483,19 грн., а також нарахування штрафних (фінансових) санкцій, у сумі 31 620,79 грн. В задоволенні решти вимог - відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 10.04.2020р. рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.12.2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 року у частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним та

скасування податкового повідомлення-рішення від 25 травня 2018 року №00040061402 у частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» суми грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем на 127054,08 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 31763,52 грн., а загалом у розмірі 158817,60 грн. скасувано та направлено справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 року залишено без змін.

Згідно розпорядження в.о. керівника апарату Миколаївського окружного адміністративного суду №31/02-10 від 29.04.2020р. про призначення повторного автоматизованого розподілу справи №1440/1967/18, адміністративну справу передано на розгляд судді Устинова І.А.

Ухвалою від 30.04.2020р. справу № 1440/1967/18 прийнято до провадження судді устинова І.А. та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 22.05.2020р. продовжено строк для подання відзиву на позовну заяву відповідачем та відкладено розгляд справи на 04.06.2020р. Вказаною ухвалою суд встановив відповідачу строк для подання відзиву на позову - до 04.06.2020р. та запропонував позивачу надати до суду в строк до 04.0.62020р. додаткові пояснення по справі з урахуванням позиції Верховного суду викладеної в постанові від 10.04.2020р. Ухвалою від 22.05.2020р. суд ззаначив, що розгляне справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання на наявними у справі матеріалами (після зібрання всіх витребуваних судом документів, доказів, пояснень).

На виконання ухвали від 22.05.2020р. до суду 27.05.2020р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

01.06.2020р. від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

16.07.2020р. від позивача надійшли письмові заперечення проти доводів відповідача.

Суд розглянув справу в письмовому провадженні, за наявними у справі матеріалами, з урахуванням висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 10.04.2020р.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням чинного законодавства, без урахування всіх осбтавин, що мають значення для справи. Висновки Акту перевірки не відповідають ст.134 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Норми ПК України не передбачають коригування фінансового результату до оподаткування на суми витрат повязаних з придбанням товару, на суму витрат повязаних з їх переробкою, на суму витрат по придбанню робіт з реконстркуції нежитлового приміщення будівлі цеху по вул.Казарського. Висновок контроюючого органу не доведено дійсними доказами та не підтверджено відповідною податковою інформацією.

Відповідач у відзиві від 27.05.2020р. вказав, що за результатами перевірки контролюючого органу складено акт перевірки від 25.04.2018р., яким встановлено, що позивач не в повному обсязі надав запитувані в ході перевірки відповідачем документи. З належними доказами відповідачем прийнято відповідні рішення. В задоовленні позовних вимог відповідач просив суд відмовити повністю.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

З 14.03.2018 по 11.04.2018 посадові особи ГУ ДФС у Миколаївській області провели планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, в тому числі з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.02.2015 по 31.12.2017, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, результати якої оформили актом від 04.05.2018 № 989/14-29-14-02/31613817 (далі - Акт, т. спр. 1, арк. 18-101).

Як вказано у висновках Акта, Товариство порушило:

пункт 44.1 статті 44, підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункт 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 267 933 грн., в тому числі за 2015 рік - на 51 999 грн., за 2016 рік - на 98 638 грн., за 2017 рік - на 117 296 грн.;

пункти 198.1, 198.4, 198.6 статті 198, пункти 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок на 15 153 грн.

14.05.2018 Товариство подало заперечення до Акта (т. спр. 1, арк. 102-112), відповідь на які відповідач надав 23.05.2018 (т. спр. 1, арк. 117-155).

25.05.2018 відповідач, з посиланням на висновки Акта, на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, прийняв податкові повідомлення-рішення:

№ 00040061402 про збільшення суми грошового зобов`язання Товариства з податку на прибуток на 321 916,50 грн., з яких 267 933 грн. - за податковим зобов`язанням, 53 983,50 грн. - за штрафними санкціями (надалі - Рішення № 1, т. спр. 1, арк. 113-114);

№ 0004001402 про зменшення Товариству суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2017 року на 15 153 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 3 788 грн. (далі - Рішення № 2, т. спр. 1, арк. 115-116).

Скарги Товариства на Рішення (т. спр. 1, арк. 156-162, 163-165) ДФС України залишила без задоволення (т. спр. 1, арк. 167-176).

Згідно з Актом (стор. 9), Товариство занизило показники рядка 02 декларацій "Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності" на 1 488 518 грн. (з цієї суми, із застосуванням ставки 18%, Рішенням № 1 було визначено податкове зобов`язання позивача з податку на прибуток).

Сума 1 488 518 грн. складається з:

970 545 грн. - вартість придбаних молока та молочних продуктів (263 650 грн.) та вартість придбаних послуг щодо підтвердження відповідності власної продукції (706 895 грн.). На думку Управління, Товариство не мало права відображати суму 970 545 грн. у рядку 2050 "Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)" "Звітів про фінансові результати" за 2015, 2016, 2017 роки (стор. 10-17 Акта), оскільки використання придбаних товарів та послуг "… не доведено підприємством в господарській діяльності та не підтверджено відповідними первинними (бухгалтерськими) документами в ході проведення перевірки …";

517 973 грн. - вартість виконаних ТОВ "СМУ-67" робіт з реконструкції нежитлового приміщення будівлі цеху миючих засобів (75 767 грн.). та вартість виконаних іншими особами робіт з будівництва, реконструкції, модернізації (інших поліпшень) основних засобів (442 206 грн.). На думку Управління, Товариство, не мало права відображати суму 517 973 грн. у рядку 2180 "Інші операційні витрати" "Звітів про фінансові результати" за 2015, 2016, 2017 роки (стор. 19-31 Акта).

Зазначена у Рішенні № 2 сума бюджетного відшкодування (15 153 грн.) - результат невизнання відповідачем задекларованого позивачем податкового кредиту з ПДВ (а в подальшому - бюджетного відшкодування), що виник у Товариства в зв`язку із придбанням послуг ТОВ "СМУ-67" (стор. 39-52 Акта).

Висновки про безпідставне відображення у складі собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) вартості придбаного Товариством молока та молочних продуктів (263 650 грн.) Управління обґрунтувало тим, що Товариство, в порушення пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, не підтвердило документально понесення витрат у вказаній сумі. Згідно з викладеним в Акті, позивач не надав "… результати атестації робочих місць за умовами праці, згідно з Порядком, затвердженим постановою КМУ від 01.08.1992 № 442, колективний договір (угода, трудовий договір) та інші, про що фахівцями ГУ ДФС у Миколаївській області складено акт від 25.04.2017 №352/14-29-14-02/31613817 "Про надання ТОВ "РосКосметика" не в повному обсязі документів запитуваних в ході проведення документальної планової виїзної перевірки" …".

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Таким чином, фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості

про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між Товариством (замовник) та ТОВ «СМУ-67» (підрядник) 29 квітня 2016 року укладено договір підряду №42, за умовами якого підрядник зобов`язується своїми силами, на свій ризик та з використанням своїх матеріалів виконати роботи з реконструкції нежитлового приміщення будівлі цеху миючих засобів по вул. Казарського, 3/2 (гідроізоляція фундаменту, влаштування благоустрою навколо будівлі, ремонт даху, утеплення фасаду цеху ароматизаторів, улаштування каналізації), а замовник - прийняти і оплатити виконані підрядником роботи та використані матеріали. Договір зі сторони ТОВ «СМУ-67» підписано його директором ТОВ "РосКосметика".

Як вказав позивач в позові, виконання операцій за вказаним договором підтверджується: рахунками-фактурами, актами прийому виконаних робіт, а також складеними до них розрахунками вартості робіт.

У позовній заяві Товариство зазначило, що визнання витрат у бухгалтерському обліку здійснюється відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318. Пунктом 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Товариство надало для перевірки документи щодо придбання та використання молока та молочних продуктів - накладні на придбання, акти на списання, книга видачі.

Крім того, судом встановлено, вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2018 року у справі №490/8551/17 засновника та директора ТОВ «СМУ-67» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України (пособництво у створенні суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності). У зазначеному рішенні судом встановлено, що наприкінці березня 2015 року ОСОБА_1 на прохання невстановленої в ході досудового слідства особи на ім`я ОСОБА_2 погодився за грошову винагороду в сумі 1000 грн.

придбати на своє ім`я ряд підприємств, не маючи на меті здійснення підприємницької діяльності

та отримання прибутку. На виконання досягнутої домовленості він: сприяв у створенні ТОВ «СМУ-67», а саме: підписав договір доручення на реєстрацію вказаного підприємства; перебуваючи в нотаріальній конторі приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Лашиної О.П. за адресою: місто Миколаїв, вул. Московська, 13-А , завірив своїм підписом складений Олександром статут цього підприємства, згідно якого став його засновником та керівником; 03.02.2017 року відкрив на своє ім`я розрахунковий рахунок в АТ «ОТП Банк». Також на виконання досягнутої домовленості ОСОБА_1 сприяв у створенні ТОВ «Південь Буд-М», а саме: підписав договір доручення на реєстрацію вказаного підприємства; перебуваючи в нотаріальній конторі приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Лашиної О.П. за адресою: місто Миколаїв, вул. Московська , 13-А , завірив своїм підписом складений Олександром статут цього підприємства, згідно якого став його засновником та керівником; 03 лютого 2017 року відкрив на своє ім`я розрахунковий рахунок в АТ «ОТП Банк». На підставі вказаних документів невстановлені особи здійснили державну реєстрацію ТОВ «СМУ-67» та ТОВ «Південь Буд-М».

Зважаючи на зазначене, а також на те, що укладений із позивачем договір та інші документи від імені ТОВ «СМУ-67» підписані директором ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що первинні документи, надані позивачу ТОВ «СМУ-67», не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами та, як наслідок, визнаватись такими, що посвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг), адже підписані особою, яка заперечує свою фактичну участь в управлінні підприємством.

Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм матеріального права, які регулюють подібні спірним правовідносини, зокрема у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (від 24 травня 2016 року у справі №21-5332а15, від 14 червня 2016 року у справі №21-1318а16, від 22 листопада 2016 року у справі №21-2430а16), зазначав, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами.

Також й Верховний суд у постановах від 07 листопада 2019 року у справі №440/422/19 та від 20 грудня 2019 року у справі №826/16776/18 зазначив, що наявність у платника податку первинних документів, які не мають дефекту форми, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів. Якщо документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.

Такий висновок в силу норм частини п`ятої статті 242, підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України підлягає врахуванню судом при застосуванні норм права до подібних правовідносин.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення конкретних фактичних обставин справи, врахувавши ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх виконання, відсутність у контрагента матеріально-технічної можливості здійснювати обумовлені договором із позивачем зобов`язання, у сукупності із виявленими фактами фіктивної діяльності контрагента, суд вважає, що надані позивачем документи підтверджують виконання робіт (надання послуг) на користь позивача саме згаданим

суб`єктом господарювання, адже відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх змісту та оформлення.

Разом з тим, що ж стосується висновку Управління про безпідставне віднесення Товариством до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) витрат, пов`язаних з придбанням молока та молочних продуктів (сметана, кефір, ряжанка, закваска), у сумі 263650,00 грн., слід зазначити таке.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (далі - П(С)БО 16 «Витрати»).

Як передбачено пунктом 6 вказаного Положення, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Частиною першою статті 166 Кодексу законів про працю України передбачено, що на роботах зі шкідливими умовами праці працівникам видається безоплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №994 затверджено Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат, пунктом 6 якого (в редакції, що була чинна у період спірних відносин) до таких заходів віднесено надання працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці, спеціального харчування, молока чи рівноцінних харчових продуктів, а також газованої солоної води.

За змістом пункту 11 П(С)БО 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Підпунктом ж 15.8 пункту 15 П(С)БО 16 «Витрати» передбачено можливість включення до складу загальновиробничих витрат витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.

Отже, вартість виданої певним категоріям працівників нормативної кількості молока (інших рівноцінних харчових продуктів) може бути включена до витрат на охорону праці та, відповідно, у складі загальновиробничих витрат - до виробничої собівартості продукції.

Виходячи з матеріалів справи, суд зазначає, що твердження позивача стосовно проведеної на підприємстві атестації відповідних робочих місць з метою віднесення робіт до категорії із шкідливими умовами праці та визначення права на пільги і компенсації працівникам за роботу в цих умовах ще у 2014 році, які обґрунтовувались залученими до матеріалів справи висновком експертизи якості проведення первинної атестації робочих місць від 14 липня 2014 року №2281/10 та накладними, актами на списання і книгою видачі молока і молочних продуктів працівникам підприємства є обгрунтованими та доведеними перед судом.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Щодо висновку вілповідача про заниження позивачем фінансового результату до оподаткування внаслідок безпідставного віднесення до інших операційних витрат вартості придбаних робіт (послуг) з будівництва, реконструкції, модернізації (інших поліпшень) основних засобів у сумі 442206,00 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати

діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Абзацом 1 пункту 44.2 статті 44 ПК України установлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначено П(С)БО 7 «Основні засоби».

Відповідно до пунктів 14 і 15 зазначеного П(С)БО 7 «Основні засоби» (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта. Витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Відповідно до статті 6 Закону №996-XIV, якою встановлено, що державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов`язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів, а також удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, Міністерство фінансів України наказом від 30 вересня 2003 року №561 затвердило Методичні рекомендації №561.

Зміст наведених положень П(С)БО 7 «Основні засоби», а також рекомендацій (методичної допомоги) щодо порядку відображення операцій в бухгалтерському обліку, дає підстави для висновку про те, що роботи, пов`язані з поліпшенням основних засобів, приводять до збільшення первісно очікуваних вигод від використання об`єкта .

Такими роботами можуть бути модернізація, модифікація, добудування, дообладнання, реконструкція, у результаті яких відбувається збільшення очікуваного строку корисного використання об`єкта, кількості й/або якості продукції (робіт, послуг), виробленої (надаваної) цим об`єктом. Крім того таким поліпшенням вважається капітальний ремонт. Роботами ж, пов`язаними з підтримкою основних засобів у робочому стані, є поточні ремонти, техогляд, обслуговування тощо. Видатки на проведення таких робіт включаються у видатки поточного періоду відповідного напрямку.

Як саме класифікувати видатки, вирішує керівник підприємства з урахуванням результатів аналізу поточної ситуації і їх істотності. Тобто керівництво підприємства визначає, які роботи вважаються поліпшенням об`єкта основних засобів, а які пов`язані з підтримкою їх у робочому стані. Залежно від цього видатки відображаються або як капітальні інвестиції з наступним збільшенням первісної вартості об`єкта основних засобів, або як видатки поточного періоду (загальновиробничі, адміністративні видатки, видатки на збут).

Саме вид фактично здійсненого поліпшення визначає порядок обліку витрат підприємства на проведення такого.

З наведеного випливає, що проведення поліпшення об`єкта передбачає вдосконалення конструкції, що забезпечує підвищення продуктивності об`єкта, який модернізується, сприяє розширенню його технологічних можливостей, досягненню економії ресурсів, покращення умов праці тощо. Здійснення ж ремонту полягає у частковому відновленні окремих об`єктів для підтримання їх у робочому стані.

Виходячи з доводів наведених позивачем, суд приходить до висновку, що Товариство включило до інших операційних витрат (бухгалтерські проводки: Дт рах. 92 «Адміністративні витрати» Кт рах. 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками») витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення) основних засобів, а саме вартість: виготовлення

полотна воріт складу; виготовлення двері; виготовлення металевих дверей складу; децентралізованої системи вентиляції; виготовлення дверних блоків, монтажу, навісної фурнітури;

виготовлення проектної документації; робіт з «Реконструкції нежитлової будівлі цеху миючих засобів з пристроєм 2-го поверху для розміщення офісних приміщень, за адресою: м. Миколаїв, вул. Казарського, 3/2»; монтажних, електромонтажних, пусконалагоджувальних робіт в частині пожежної сигналізації на об`єкті: перший та другий поверхи будівлі за адресою: м. Миколаїв, вул. Казарського, 3/2»; робіт з виробництва інженерно-геологічних винаходів на дільниці проектної реконструкції будівлі, за адресою: м. Миколаїв, вул. Казарського, 3/2»; робіт з монтажу сходів; робіт з ремонту покрівлі; робіт з «Коригування проектної документації в зв`язку із збільшенням потужності нового об`єкту потужністю 22 кВт»; земельних робіт та робіт з монтажу каналізації; робіт з надання «Послуг з виготовлення проекту реконструкції нежитлової будівлі під розміщення виробничо-складської будівлі на майновому комплексі, за адресою: м. Миколаїв, вул. Казарського, 3-4/4, 3/2»; робіт з надання «Послуг з виготовлення проекту реконструкції нежитлової будівлі майстерні під розміщення цеха з виробництва сухих гранульованих ароматичних сумішей на майновому комплексі за адресою: м. Миколаїв, вул. Казарського, 3-4/4».

Аналізуючи докази у справі та висновки Верховного Суду по даній справі, суд зазначає, що понесені позивачем витрати пов`язані з поліпшенням об`єктів, що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання таких об`єктів, достеменно не встановили, який саме вид поліпшень основних засобів мав місце у даному випадку, який комплекс робіт було здійснено виконавцями та очікуваний результат від виконання таких робіт (послуг), не порівняли технічні характеристики основних засобів до та після проведення відповідних поліпшень з метою виявлення того, чи були вони лише відновлені на рівні попереднього стану чи були покращені, вдосконалені тощо.

В матеріалах справи (том 4 а.с. 1-16) містяться надані позивачем копії актів приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів за формою №ОЗ-2, яка затверджена наказом Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року №352.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. В Акті відсутня інформація про Ухвалу, що свідчить про те, що вона не була покладена в основу податкових повідомлень-рішень, тому суд відхилив відповідні посилання Управління на цей доказ.

У постанові від 27.03.2018 у справі № 816/809/17 (адміністративне провадження № К/9901/1349/17) Верховний Суд дійшов висновку, що фіскальний орган в акті перевірки не може посилатися лише на наявність матеріалів досудового розслідування щодо контрагента (наприклад, протоколів допиту) як на підставу прийняття оскаржуваного рішення. За відсутності вироку суд не може вважати викладений в акті висновок податкового органу про нереальність господарських операцій обґрунтованим.

Твердження відповідача про відсутність (дефектність) первинних документів спростовується змістом Акта у відповідній частині.

Податковий кодекс України не містить визначення "реальна/нереальна господарська операція".

При цьому, контролюючому органу підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України надано право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Доказів звернення до суду та прийняття відповідних судових рішень становм на час розгляду даної справи відповідач не надав.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 25 травня 2018 року №00040061402 підлягає скасуванню повністю.

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог ст.139 КАС України.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РосКосметика" (вул. Казарського, 3/2, м. Миколаїв, 54007, 31613817) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати прийняте 25.05.2018р. Головним управлінням ДФС у Миколаївській області податкове повідомлення-рішення № 00040061402 в повному обсязі.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РосКосметика" (вул. Казарського, 3/2, м. Миколаїв, 54007, 31613817) судовий збір в розмірі 5112,18 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов