Рішення № 92010544, 06.10.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2020 р. № 400/2179/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М. розглянув за правилами спрощеного провадження в письмовому порядку адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Військової частини А0224, пр. Героїв України, 72, м. Миколаїв, 54025

про:визнання протиправними дій, висновку службового розслідування, визнання протиправними та скасування акту від 16.03.2020р., наказу від 16.03.2020р. №848, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі-позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А 0224 (надалі-відповідач або військова частина) в якому просив визнати протиправними дії військової частини А0224 щодо не підтвердження факту отримання ОСОБА_1 контузії (травми, поранення каліцтва) при виконанні службових обов`язків та бойового завдання по захисту Батьківщини під час антитерористичної операції в Донецькій області 03.06.2014 р. та 09.02.2015 р.,; визнати протиправними висновки службового розслідування проведеного з метою з`ясування обставин та встановлення факту отримання ОСОБА_1 контузії (травми, поранення каліцтва) при виконанні службових обов`язків та бойового завдання по захисту Батьківщини під час антитерористичної операції в Донецькій області 03.06.2014 р. та 09.02.2015 р.,оформлені актом службового розслідування від 16.03.2020 р. та наказом від 16.03.2020 р. №848 про результати службового розслідування; визнати протиправним та скасувати наказ від 16.03.2020 р. №848 про результати службового розслідування проведеного з метою з`ясування обставин та встановлення факту отримання ОСОБА_1 контузії (травми, поранення каліцтва) при виконанні службових обов`язків та бойового завдання по захисту Батьківщини під час антитерористичної операції в Донецькій області 03.06.2014 р. та 09.02.2015 р.; зобов`язати військову частину А0224 провести службове розслідування з метою з`ясування обставин та встановлення факту отримання ОСОБА_1 контузії (травми, поранення каліцтва) при виконанні службових обов`язків та бойового завдання по захисту Батьківщини під час антитерористичної операції в Донецькій області 03.06.2014 р. та 09.02.2015 р., взявши за основу покази свідків та видати довідку про обставини отримання травми (поранення, контузії, каліцтва).

Ухвалою від 12.06.2020 року провадження у справі відкрито та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 08.07.2020 року на 10:00 год. Даною ухвалою Суд зобов`язав відповідача надати відзив на позов у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття провадження, але не пізніше 03.07.2020 р.

Відповідач ухвалу суду не виконав, в судове засідання представника не направив, про причини неявки не повідомив, витребувані судом документи не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України не подання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Відповідно до ч.2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Позивач 08.07.2020 р. подав до суду відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України клопотання про розгляд справи за відсутності представника , в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного тексту судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши письмові докази, суд встановив таке:

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що був призваний до лав Збройні Сили України та направлений до навчального центру Військової частини А0665 м.Десна Чернігівської області 12.04.2014 р., після закінчення навчального центру, для проходження військової служби був направлений до військової частини А0224, де відповідно до наказу командира військової частини був зарахований до штату військової частини на посаду майстер-номер обслуги зенітно-артилерійського взводу 1 аеромобільно-десантного батальйону військової частин А0224, у період з 23.05.2014 р. по 07.08.2014р, з 37.08.2014 р. по 02.10.2014р., з 10.10.2014 р. по 30.10.2014 р., з 05.11.2014 р. по 10.12.2014 р., з 04.01.2015 р. по 12.01.2015 р., з 20.01.2015 р. по 18.02.2015 р брав участь в бойових діях на нульовій лінії фронту з ворожими окупаційними військами РФ та ЛДНР, тобто, перебував в зоні АТО, що підтверджується довідкою про участь в антитерористичній операції, записами у військовому квитку та посвідченням учасника бойових дій.

У вказаний період отримав травми від ударної хвилі вогню, як наслідок отримав контузію, закриту черепну мозкову травму та травму хребта.

У військовий госпіталь на той час не звертався, так як на той час поруч не було медичних працівників та медичної частини. Однак, після повернення із зони проведення АТО на ротацію 11.08.2014 р. звернувся до санчастини військової частини А0224 зі скаргами на погане самопочуття. Позивач просив направити його у військовий госпіталь для комплексного обстеження та лікування, але мед. працівник направлення у військовий госпіталь не дав.

В період з 20.01.2015 р. по 18.02.2015 р. позивач, перебуваючи в зоні проведення АТО, виконував бойове завдання. 09.02.2015 р. позивача від вибуху снаряду та вибухової хвилі контузило, він на деякий час втратив свідомість. У військовий госпіталь на той час не звертався, так як на той час поруч не було медичних працівників та медичної частини.

На протязі 2014-2015 рр., позивач неодноразово звертався із скаргами на погіршення загального стану здоров`я до мед. Працівників та просив їх направити його у військовий госпіталь на комплексне обстеження та лікування.

Проте, вчасного службового розслідування проведено не було.

10.04.2014 р. позивача було звільнено в запас.

В 2015 р та 2016 р. позивач проходив санаторно-курортне лікування опорно-рухового апарату. Починаючи з 2018 р. у позивача почалося погіршення самопочуття. З січня 2019 р. позивач систематично почав звертатися за медичною допомогою, неодноразово проходив різноманітні обстеження, стаціонарне та амбулаторне лікування в різних медичних закладах: в Миколаївському обласному клінічному госпіталі ветеранів війни Миколаївської обласної ради, в Інституті ЛОР в м. Києві, що підтверджується доданими до позовної заяви медичними документами.

10.01.2020 р. Медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено 3 групу інвалідності строком до 01.01.2021 р.

У зв`язку з погіршенням загального стану здоров`я в період з 24.01.2020 р по 056022020 р. позивач проходив стаціонарне лікування в Миколаївському обласному клінічному госпіталі ВВ.

Для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини та отримання відповідних пільг, передбачених законодавством України позивач звернувся до військової частини А 0224 із заявою про проведення службового розслідування та видачі йому відповідних документів.

Проте, службове розслідування проведене не було та довідка про обставини отримання травми (поранення, контузії, каліцтва) не була видана.

02.03.2020 р. позивачу надійшов лист від 28.01.2020 р.№254 за підписом командира військової частини А 0224, в якому позивачу повідомлено, що йому відмовлено в проведенні службового розслідування.

06.03.2020 р. позивач звернувся до Командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України зі скаргою на бездіяльність командира військової частини А0224.

06.04.2020 р. позивач отримав лист № 117/130 від 18.03.2020 р., в якому повідомлено, що з метою встановлення факту отримання позивачем контузії (поранення, каліцтва).

За результатами проведеного службового розслідування факт отримання позивачем контузії (поранення, каліцтва) не підтвердився. До листа було додано копію акту службового розслідування від 16.03.2020 р. В акті службового розслідування комісія не вірно зазначила дату отримання позивачем контузії (поранення, каліцтва), зазначивши 11.08.2014 р., в той час, як контузію позивач отримав 03.06.2014 р. та 09.02.105 р.

Надані позивачем докази його перебування в зоні проведення АТО та копії медичних документів не були враховані під час проведення службового розслідування.

Дослідивши подані представниками сторін документи і матеріали, заслухавши учасників справи у відкритому судовому засіданні, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом розгляду даної справи є встановлення правомірності висновків службового розслідування Військовою частиною А0224, наданих ОСОБА_1 від 16.03.2020 р. та правомірності дій посадових осіб Військової частини А0224 при проведенні відносно позивача службового розслідування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема, принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т.ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Перевіряючи правомірність дій відповідача у контексті із обставинами викладеними позивачем у адміністративному позові та встановленими судом у процесі розгляду справи, суд враховує, що відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» N2232-XII від 25.03.1992 зі змінами та доповненнями (далі - Закон N 2232-XII).

Статтею 2 Закону N2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Військова служба в Україні організовується з дотриманням конституційної вимоги про відокремлення церкви і релігійних організацій від держави.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551.

Приписи ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), визначають, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Згідно зі статтею 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за стан дисципліни у військовому з`єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів (начальників) підтримувати на належному рівні військову дисципліну.

Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів поліції України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров`я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об`єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об`єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку (частина перша).

Отже, законодавець виокремлює порядок дій військовослужбовця під час несення ним військової служби.

Поряд з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до нормативно правового акту, а саме статті 12 розділу 1 частини 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові про все, що з ним сталося і стосується виконання ним службових обов`язків.

Судом встановлено, що стосовно випадків, що описано позивачем в адміністративному позові з приводу отримання ним травми під час перебування у 2014-2015 рр. в зоні проведення АТО при здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, службове розслідування своєчасно проведено не було.

Відповідач вказує в акті службового розслідування від 16.03.2020 р., що за період служби у військовій частині А0224 ОСОБА_1 травми не отримував, факт отримання контузії (поранення, каліцтва) не підтвердився, оскільки позивач до медичної роти у вказаний ним період не звертався .

Відповідно до пункту 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі- Статуту) необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців обов`язок свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Пунктом 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до пункту 58 Статуту командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості. Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 року №1503/31371 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України.

Вказаним Порядком визначено підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів).

За змістом пункту 5 розділу І вказаного Порядку розслідування нещасних випадків, професійних захворювань, аварій проводиться відповідно до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 06.02.2001 року №36, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 23.02.2001 року за №169/5360.

Так, наказом Міністра оборони України від 06.02.2001 року №36, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 року №169/5360 затверджена Інструкція про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України (далі Інструкція).

Вказана Інструкція визначає порядок розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Збройних Сил України (в тому числі з відрядженими зі Збройних Сил України військовослужбовцями), військовозобов`язаними та резервістами, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, отриманих ними професійних захворювань, їх загибелі або смерті під час виконання обов`язків військової служби та аварій, що сталися у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України.

За змістом пункту 1 розділу ІІ Інструкції розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на військовослужбовця небезпечного фактора чи середовища під час виконання ним обов`язків військової служби, внаслідок чого зафіксовано шкоду здоров`ю, зокрема, від одержання ним поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного отруєння, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, отримання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрус, зсув, повінь, ураган, тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, комахами, іншими представниками флори і фауни, які призвели до звільнення від виконання обов`язків військової служби військовослужбовця на один день і більше, а також у випадку смерті військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ вищевказаної Інструкції визначено, що про кожний нещасний випадок потерпілий або військовослужбовець, який його виявив, чи інша особа повинен (на) негайно сповістити безпосереднього командира (начальника) чи керівника робіт і вжити заходів щодо надання необхідної допомоги потерпілому. У разі настання нещасного випадку безпосередній командир (начальник) або керівник робіт зобов`язаний:

- терміново організувати надання домедичної допомоги, а по можливості - невідкладної (екстреної) медичної допомоги потерпілому військовослужбовцю, забезпечити за необхідності його доставку до військового або найближчого лікувального закладу;

- негайно повідомити про нещасний випадок командира військової частини;

- зберегти до прибуття комісії з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку місце події та устаткування, яке там знаходилось, у такому стані, у якому вони перебували на момент настання нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоров`ю інших військовослужбовців і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів щодо недопущення подібних нещасних випадків.

Нещасний випадок, про який не було своєчасно повідомлено командуванню військової частини або внаслідок якого втрата працездатності настала не відразу, розслідується згідно з цією Інструкцією протягом місяця з дня надходження рапорту потерпілого військовослужбовця або заяви особи, яка представляє його інтереси (пункт 3 розділу ІІІ Інструкції).

Судом встановлено, що про обставини, що трапилися з позивачем у червні 2014 та лютому 2015 року під час несення ним військової служби на території Донецької та Луганської областей, позивач як про нещасний випадок відповідний рапорт до командування військової частини не подавав.

Згідно пункту 18 розділу ІІ Інструкції за результатами розслідування командир військової частини видає наказ, в якому зазначаються: дата, місце та обставини, за яких стався нещасний випадок; військове звання, ім`я, по батькові та дата народження потерпілого військовослужбовця; вид, характер і локалізація поранення, травми, контузії, каліцтва; коли стався нещасний випадок (під час виконання обов`язків військової служби чи ні); перебував чи ні потерпілий військовослужбовець в стані алкогольного сп`яніння або під впливом наркотичних чи інших отруйних речовин тощо; порушення нормативно-правових актів, що спричинили нещасний випадок або були супутніми факторами його настання, посадові особи, які допустили ці порушення; заходи з попередження подібних нещасних випадків у майбутньому; вжиті заходи дисциплінарного впливу щодо осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів, внаслідок яких стався нещасний випадок.

На підставі наказу командира військової частини складається довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) у двох примірниках за формою, визначеною додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року N 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за N 1109/15800.

Особливості розслідування нещасних випадків, що сталися в районах бойових дій або проведення антитерористичної операції визначені розділом V Інструкції.

Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції, при настанні нещасних випадків, зазначених у пункті 1 розділу II та пункті 1 розділу III цієї Інструкції, що сталися в районі ведення бойових дій або проведення антитерористичної операції, свідок або військовослужбовець, який виявив нещасний випадок, повинен негайно надати потерпілому військовослужбовцю домедичну допомогу, а за можливості - екстрену медичну допомогу і в разі необхідності вжити всіх можливих заходів щодо евакуації потерпілого військовослужбовця до військового або найближчого лікувального закладу та повідомити найближчого за місцезнаходженням старшого командира (начальника), у безпосередньому або у прямому підпорядкуванні якого на час настання нещасного випадку перебував потерпілий військовослужбовець.

Командир (начальник), який отримав повідомлення про нещасний випадок, першочергово зобов`язаний: одразу після прибуття на місце нещасного випадку організувати надання потерпілому військовослужбовцю домедичної допомоги, а за можливості - невідкладної (екстреної) медичної допомоги та за необхідності - його евакуацію до військового або найближчого лікувального закладу у разі, якщо ці заходи не були здійснені свідком нещасного випадку або військовослужбовцем, який його виявив; оглянути та обстежити місце нещасного випадку, у разі наявності необхідних засобів здійснити його фото - або відеофіксацію; опитати прямих та опосередкованих свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб, отримати від них письмові пояснення; скласти ескіз або схему місця, де стався нещасний випадок; отримати за можливості письмові пояснення військовослужбовців, витяги з наказів або їх копії та інші документи, що підтверджують виконання потерпілим військовослужбовцем під час настання нещасного випадку обов`язків військової служби (Пункт 2 розділу V Інструкції).

Приписами пункту 3 розділу V Інструкції, командир (начальник), який отримав повідомлення про нещасний випадок, після вжиття ним першочергових заходів, зазначених у пункті 2 цього розділу, складає, особисто підписує рапорт та за можливості негайно надсилає (надає) його разом з зібраними ним безпосередньо на місці нещасного випадку матеріалами (пояснення, ескізи, схеми та інші документи) командиру військової частини, у складі якої на момент настання нещасного випадку проходив службу потерпілий військовослужбовець.

У рапорті зазначаються: дата і час настання нещасного випадку; стислий опис та характеристика місця нещасного випадку; відомості про потерпілого військовослужбовця: посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові, число, місяць та рік народження; стислий опис обставин та ймовірних причин нещасного випадку; вид, характер та локалізація травми або поранення, що отримав потерпілий від нещасного випадку військовослужбовець; відомості про свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб; інформація про обсяг домедичної допомоги або невідкладної (екстреної) медичної допомоги, наданої безпосередньо на місці нещасного випадку; лікувальний заклад, у який евакуйовано потерпілого військовослужбовця; час та дата складення рапорту, посада, військове звання, прізвище, ініціали командира (начальника), який склав та підписав рапорт.

Командир військової частини після отримання рапорту зобов`язаний організувати проведення розслідування та його документальне оформлення згідно з вимогами цієї Інструкції. Комісія з розслідування після розгляду та вивчення інформації, що міститься у первинному рапорті та наданих разом з ним документах, оформлює акт за формою НВ-2 та у разі, якщо випадок за висновком комісії визнано таким, що пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби, складає акт за формою НВ-3. Комісія з розслідування нещасного випадку за необхідності може провести повторний огляд місця нещасного випадку та повторне опитування свідків нещасного випадку і причетних до нього осіб. У разі якщо у складеному на місці нещасного випадку первинному рапорті та наданих разом з ним документах не міститься достатньої інформації щодо характеристики місця нещасного випадку (відсутні опис, ескіз, схема тощо), а повторний його огляд здійснити неможливо внаслідок певних обставин (знищення місця нещасного випадку внаслідок обстрілу, знаходження місця нещасного випадку на території противника, знаходження місця нещасного випадку в зоні постійних обстрілів або на мінних полях тощо), комісія з розслідування проводить огляд місця нещасного випадку на відстані за допомогою оптичних приладів та за можливості здійснює його фото- або відеофіксацію (в тому числі за допомогою безпілотних літальних апаратів), складає карту-схему місця нещасного випадку із зазначенням його стислої характеристики і координат (довготи і широти), додає карту-схему до матеріалів розслідування та зазначає про це в акті за формою НВ-2. Посадова особа, яка призначила розслідування нещасного випадку, за наявності непередбачуваних обставин з урахуванням реальної бойової обстановки має право за клопотанням голови комісії з розслідування нещасного випадку подовжити строк проведення розслідування понад встановлений до 20 діб, а при настанні випадків, зазначених у пункті 1 глави III цієї Інструкції, - до 45 діб або на строк, необхідний для проведення судово-медичної експертизи та отримання її висновку, із зазначенням у наказі обґрунтованих причин подовження розслідування (пункти 4-8 розділу V Інструкції).

Відтак, з наведених законодавчих приписів слідує, що вищевказаними нормами законодавцем закріплений чіткий порядок та особливості розслідування нещасних випадків, що сталися з військовослужбовцями у Збройних силах України.

Поряд з тим, у відповідності до частини 10 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402).

Згідно із пунктом 1.1 глави 1 Розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до абз. 7 п.1.3 Положення №402, основними завданнями військово-лікарської експертизи є визначення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.

Відповідно до пункту 2.1 глави 2 Розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Центральна військово-лікарська комісія є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України (пункт 2.3 глави 2 Розділу І Положення).

У свою чергу, порядок встановлення причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України визначений у главі 2 Розділу 2 Положення №402.

Згідно з підпунктом 21.1., 21.3. глави 21 Розділу 2 Положення №402 у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.

Причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом.

При цьому, постанови, які приймає ВЛК із встановлення причинного зв`язку захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва), наведені у главі 21 розділу II цього Положення (пункт 20.7 глави 20 Розділу 2 Положення №402).

Також, пунктами 21.7.-21.8 глави 21 Розділу 2 Положення №402 передбачено, що постанова ВЛК про причинний зв`язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року №36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 за №169/5360 (зі змінами), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров`я Збройних Сил України).

При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 04.01.1994 №2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.07.1994 за №177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи).

Таким чином, встановлення причинного зв`язку поранень (контузії) та захворювання у колишніх військовослужбовців встановлюється Центральною військово-лікарською комісією.

З огляду на вказане, суд звертає увагу відповідача на процедурні моменти визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, Порядком розслідування нещасних випадків, професійних захворювань, аварій та Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, та на алгоритм їх дій щодо застосування у разі настання такого випадку.

Суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, обов`язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Вирішуючи питання про застосування ст. 13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Аманн проти Швейцарії» (Заява N 27798/95 п.88) зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди.

Разом з тим, сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини»).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих доказів, суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Військової частини А0224 про визнання протиправними дій військової частини А0224 щодо не підтвердження факту отримання ОСОБА_1 контузії (травми, поранення каліцтва) при виконанні службових обов`язків та бойового завдання по захисту Батьківщини під час антитерористичної операції в Донецькій області 03.06.2014 р. та 09.02.2015 р.,; визнання протиправними висновків службового розслідування проведеного з метою з`ясування обставин та встановлення факту отримання ОСОБА_1 контузії (травми, поранення каліцтва) при виконанні службових обов`язків та бойового завдання по захисту Батьківщини під час антитерористичної операції в Донецькій області 03.06.2014 р. та 09.02.2015 р.,оформлені актом службового розслідування від 16.03.2020 р. та наказом від 16.03.2020 р. №848 про результати службового розслідування; визнання протиправним та скасування наказу від 16.03.2020 р. №848 про результати службового розслідування проведеного з метою з`ясування обставин та встановлення факту отримання ОСОБА_1 контузії (травми, поранення каліцтва) при виконанні службових обов`язків та бойового завдання по захисту Батьківщини під час антитерористичної операції в Донецькій області 03.06.2014 р. та 09.02.2015 р.; зобов`язання військову частину А0224 провести службове розслідування з метою з`ясування обставин та встановлення факту отримання ОСОБА_1 контузії (травми, поранення каліцтва) при виконанні службових обов`язків та бойового завдання по захисту Батьківщини під час антитерористичної операції в Донецькій області 03.06.2014 р. та 09.02.2015 р., підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини А0224 (пр. Героїв України, 72, м. Миколаїв, 54025 ідентифікаційний код 08489704) задовольнити.

2. Визнати визнання протиправними дій військової частини А0224 щодо не підтвердження факту отримання ОСОБА_1 контузії (травми, поранення каліцтва) при виконанні службових обов`язків та бойового завдання по захисту Батьківщини під час антитерористичної операції в Донецькій області 03.06.2014 р. та 09.02.2015 р.

3. Визнати протиправними висновки службового розслідування проведеного з метою з`ясування обставин та встановлення факту отримання ОСОБА_1 контузії (травми, поранення каліцтва) при виконанні службових обов`язків та бойового завдання по захисту Батьківщини під час антитерористичної операції в Донецькій області 03.06.2014 р. та 09.02.2015 р., оформлені актом службового розслідування від 16.03.2020 р. та наказом від 16.03.2020 р. №848 про результати службового розслідування.

4. Визнати протиправним та скасувати наказ від 16.03.2020 р. №848 про результати службового розслідування проведеного з метою з`ясування обставин та встановлення факту отримання ОСОБА_1 контузії (травми, поранення каліцтва) при виконанні службових обов`язків та бойового завдання по захисту Батьківщини під час антитерористичної операції в Донецькій області 03.06.2014 р. та 09.02.2015 р.

5. Зобов`язати військову частину А0224 провести службове розслідування з метою з`ясування обставин та встановлення факту отримання ОСОБА_1 контузії (травми, поранення каліцтва) при виконанні службових обов`язків та бойового завдання по захисту Батьківщини під час антитерористичної операції в Донецькій області 03.06.2014 р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Мельник