Рішення № 92010353, 01.10.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/4318/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2020 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Крутько О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лізогуб В.В.,

розглянув у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування вимоги про сплату боргу, -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:

-визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу №Ф-5352-52У від 08.11.2019 року.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що з 14.10.2014 позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, однак підприємницьку діяльність не здійснювала, доходу від такої діяльності не отримувала. Вважає, що визначення контролюючим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності підстав, адже у період, за який відповідачем визначено борг зі сплати єдиного внеску, зокрема у 2017 році позивач працювала за трудовим договором, була найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Ухвалою суду від 05.06.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 07.07.2020. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Просив суд у задоволенні позову відмовити та зазначив, що на дату формування вимоги №Ф-5352-52У від 08.11.2019 у позивача обліковується недоїмка по єдиному внеску у розмірі 26 539,26 грн., а саме за звітний 2017 рік 8448 грн. (3200,00*12*22%), щоквартальний платіж у 2018 рік 2457,18 грн. (3723,00*3*22%), а у 2019 рік складає 2754,18 грн. Крім цього, вказує на те, що на даний час суми податків є узгодженими та у встановлені законом строки до бюджету не сплачені, тобто визнаються сумою податкового боргу. На підставі викладеного, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд у задоволенні таких відмовити.

Ухвалою від 10.08.2020 суд перейшов із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 10.09.2020 року.

10.09.2020 ухвалою без виходу до нарадчої кімнати судом поновлено позивачу строк звернення до суду.

10.09.2020 року оголошено перерву до 01.10.2020 року.

Сторони у судове засідання не з`явилися належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

01.10.2020 представником позивача подано заяву про розгляд справи у письмову провадженні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Головне управління ДПС у Львівській області відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформувало та надіслало на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 № Ф-5352-52 про сплату заборгованості з єдиного внеску станом на 31.10.2019 в розмірі 26539,26 грн.

Позивач, не погодившись із винесеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) суб`єкта владних повноважень, оскаржив її до суду.

Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 у № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон України № 2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону України №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону України №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пункт четвертий частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом першим частини п`ятої статті 8 Закону України №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону України №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено «Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція № 449).

Пунктом 1 Розділу 1 Інструкції №449 встановлено, що дана Інструкція визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

Згідно з п.3 Розділу ІІІ Інструкції № 449, для платників, зазначених у підпунктах 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону в розмірі 22 відсотків на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У 2017 році мінімальний страховий внесок складав 704,00 грн., що становить 22% від мінімальної заробітної плати (3200), у 2018 році - 819,06 грн. (22% від 3723), а у 2019 році - 918,06 грн. (22% від 4173).

Відповідно до абз. 3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI (в редакції, чинній до на момент виникнення недоїмки), платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Згідно з абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI (в редакції, чинній після 01.01.2018), платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

На дату формування вимоги №Ф-5352-52У від 08.11.2019 у позивача обліковується недоїмка по єдиному внеску у розмірі 26 539,26 грн., а саме за звітний 2017 рік 8448 грн. (3200,00*12*22%), щоквартальний платіж у 2018 рік 2457,18 грн. (3723,00*3*22%), а у 2019 рік складає 2754,18 грн

У силу вимог Закону України № 2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно оскаржуваної вимоги позивачу нарахований єдиний внесок за 2017 р. - 8448 грн., за 2018 р. - 9828,72 грн. та за 2019 р. - 8262,3 грн.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 з лютого 2017 року по вересень 2017 року працювала у Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна лікарня» на посаді медсестри.

За вказаний період Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна лікарня» сплачувало за позивача єдиний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу.

Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) на суму 5632,00 грн. (3200*8*22%) підлягають до задоволення.

Проте, доказів сплати ОСОБА_1 єдиного внеску за період: січень 2017 року, жовтень - грудень 2017 року, 2018 рік та 2019 рік у сумі 20907,26 грн., позивачем суду не надано.

Позивачем також не надано доказів наявності права на звільнення від сплати єдиного внеску, або ж того, що позивач у період січень 2017 року, жовтень - грудень 2017 року, 2018 рік та 2019 рік був найманим працівником та страхові внески за нього сплачував роботодавець.

Враховуючи всі вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5352-52У від 08.11.2019 року в частині суми 20907,26 грн. відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 178,00 грн. підлягає стягненню з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Щодо відшкодування судових витрат у вигляді оплати на правову допомогу, суд зазначає таке.

Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (ч.3 ст.132 КАС України).

Згідно ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4)дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

На обґрунтування вимог про стягнення правничої допомоги представником позивача долучено: договір про надання правової допомоги від 25.05.2020 року, ордер на надання (правової) допомоги, детальний опис робіт (обсяг послуг), квитанція на суму 2700,00 грн.

Враховуючи те, що позов задоволено частково у сумі 5632,00 грн., суд прийшов до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань у сумі 573,00 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5352-52У від 08.11.2019 року в частині визначення суми боргу платника єдиного внеску на суму 5632,00 грн.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5352-52У від 08.11.2019 року на суму 20907,26 грн. - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039) сплачений судовий збір в сумі 178,00 грн. та 573,00 грн. витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 06.10.2020.

Суддя Крутько О.В.