Рішення № 92009052, 28.08.2020, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/732/20

провадження 2/216/2301/20

РІШЕННЯ

іменем України

28 серпня 2020 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого судді Кузнецова Р.О.

за участю:

секретаря судового засідання Кузь А.Ю.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в приміщенні місцевого суду, в м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету - відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Центрально-Міської районної у місті ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-

встановив:

07 лютого 2020 року представник позивача, адвокат Ткаченко О.П. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету - відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Центрально-Міської районної у місті ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивачу відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 01.07.1996 належить квартира АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі зареєстровані, але з вересня 2006 року не мешкають відповідачі, що підтверджується актом від 05.02.2020. Перебування відповідачів на реєстраційному обліку створює для позивача необґрунтовані матеріальні витрати з комунальних платежів. Оскільки, відповідачі в спірній квартирі не проживають, житло за призначенням не використовують понад один рік без поважних причин, будь-якої домовленості між сторонами щодо користування житлом немає, відповідно вони можуть бути визнані такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Враховуючи викладене, представник позивача просить визнати відповідачів такими, що втратила право користування зазначеним житловим приміщенням.

26 березня 2020 року на підставі ухвали суду з метою виконання вимог частини 1 статті 189 Цивільного процесуального кодексу України розпочато підготовче провадження у справі, розгляд якої здійснюється у загальному порядку.

У підготовче судове засідання позивач ОСОБА_5 не з`явилася, її представником, адвокатом Руденко Ю.В. надано заяву, в якій просять розглянути справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримують та наполягають на їх задоволенні.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , у підготовче судове засідання не з`явилися, кожен окремо, надали заяви про визнання позовних вимог, просили розглянути справу за їх відсутності.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною 3 статті 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

За приписами ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наведені докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За приписами ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому, згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 01.07.1996, позивачу ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1 . (а.с. 9)

Вказаний договір зареєстрований у Криворізькому бюро технічної інвентаризації, записаний в реєстровій книзі №118, сторінка №364, запис №364, про що свідчить реєстраційне посвідчення. (а.с. 10)

З довідки виданої відділом реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради №307 від 07.01.2020, убачається, що за відомостями що містяться в реєстрі територіальної громади м. Кривого Рогу, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 11)

Відповідно до акту обстеження квартири у житловому приміщенні по факту проживання, складеного зі слів сусідів ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_5 ), посвідченим майстром (технік) дільниці ТОВ "Дивобуд" Терновою І.В. та затвердженим директором ТОВ "Дивобуд" ОСОБА_9 від 05.02.2020, у квартирі АДРЕСА_1 , з вересня 2006 року по теперішній час ніхто не проживає. Прописані: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 12).

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 ЖК УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.(ст. 72 ЖК УРСР)

Згідно з частиною 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц висловлено правову позицію щодо застосування ст. 391 ЦК України, зокрема, право членів сім`ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, і з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Факт реєстрації відповідача в будинку за умови відсутності для того передбачених законом підстав є сам по собі достатнім доказом того, що такі перешкоди чиняться, оскільки унеможливлює користування та розпорядження власником належним йому майном на власний розсуд.

З врахуванням встановлених обставин у справі та положень згаданих норм права, зокрема ст. 391 ЦК України, суд вважає, що реєстрація у житлову приміщенні відповідачів за відсутності для того передбачених законом підстав, позбавляє позивача права вільного користування та розпорядження своїм майном.

Так, як відповідачі порушують права позивача, позов про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням підлягає задоволенню.

Разом з цим, суд зазначає, що зняття з реєстрації відповідачів не потребує судового захисту, так як є похідним від задоволення судом вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та є підставою для зняття відповідача з реєстрації. Даний висновок ґрунтується на положеннях п. 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207, де серед підстав зняття з реєстрації місця проживання особи є наявність рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до суду позовної заяви про розірвання шлюбу складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, та становить 840,80 грн.

Отже, з урахуванням наведеного з відповідачів на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 316, 319, 321, 383, 391, 406 ЦК України, ст. 71,72, 150, 156 ЖК УРСР, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 200, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України суд,

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету - відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Центрально-Міської районної у місті ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,- задовольнити.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнати такими, що втратили право користування житловим приміщенням (квартирою), за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути у рівних частинах з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 , судові витрати по справі, у вигляді судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_6 ;

- представник позивача: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мешкає за адресою: АДРЕСА_7 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- третя особа: відділ реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, код ЄДРПОУ 04052560, місце знаходження: м. Кривий Ріг, вул. Староярмаркова, 44.

Рішення надруковане суддею в одному примірнику.

Суддя Р.О.Кузнецов