Рішення № 92007042, 05.10.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/1271/18

провадження 2/201/289/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Вердикт Фінанс» 09 лютого 2018 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові і з представником посилаються на те, що 24 липня 2008 року між ПАТ «Укрсиббанк» (правонаступником якого по договору факторингу є зараз позивач) та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кредитні кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися. З відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки, цей відповідач зобов`язався погашати борг кредитонабувача. Але в порушення умов цього договору і закону відповідач перестав виплачувати тіло кредиту, відсотки по договору та інш., утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. Рішенням суду заборгованість була стягнута, рішення набрало законної сили. 20 квітня 2012 року вказана фінансова установа уклала з позивачем договір факторингу і право вимоги перейшло до позивача, на їх звернення до відповідача погасити заборгованість отримано відмову. Вважають вказане незаконним і просили стягнути солідарно з вказаних відповідачів на користь позивача заборгованість по вказаному кредитному договору з урахуванням штрафних санкцій: відсотків та витрат на судовий збір, задовольнивши позов у повному обсязі.

Представники відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в судовому засіданні. позовні вимоги не визнали, вказавши на те, що рішеннями судів заборгованість вже стягнута, договір не діє, позивачем пропущено строк позовної давності, відповідачі заперечують проти позову та просили в задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення представників позивача і відповідачів, з`ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного між ПАТ «Укрсиббанк» (АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Фінанс») та відповідачем ОСОБА_1 договору № 11375823000 від 24 липня 2008 року останньому надано кредит на загальну суму 37 370 доларів США, встановлено відсотки за користування кредитом в оговореній сумі на суму залишку заборгованості за кредитом – 12.64% зі встановленням кінцевого терміну повернення кредиту – строк дії 48 місяців – до 24 липня 2015 року.

В забезпечення виконання зобов`язань по вказаним кредитним договорам між банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено окремий договір поруки, цей відповідач сам взяв на себе зобов`язання відповідати по кредитним зобов`язанням ОСОБА_1 (у вказаних в договорі межах) та нести відповідальність перед позивачем – фінансовою установою, банком - у повному обсязі цих зобов`язань, включаючи сплату основного боргу за кредитними договорами, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки (штрафу, пені). Фінансова установа, банк виконав умови кредитного договору та на підставі заяви відповідача надав йому вказані кредитні кошти, що фактично не заперечується сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

20 квітня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк»» та ТОВ «Кредекс Фінанс» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю – договір факторингу № 05/12, згідно з яким ПАТ «УкрСиббанк» у відповідності до ст. ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступило, а ТОВ «Кредекс Фінанс» прийняло право вимоги, права кредитора і відносно відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 11375823000 від 24 липня 2008 року. Відповідно до зазначеного договору сторони свої зобов`язання виконали повністю.

20 квітня 2012 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю – договір факторингу № 05/12, згідно з яким ТОВ «Кредекс Фінанс» у відповідності до ст. ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступило, а ТОВ «Вердикт Фінанс» прийняло право вимоги, права кредитора і відносно відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 11375823000 від 24 липня 2008 року. Відповідно до зазначеного договору сторони свої зобов`язання виконали повністю.

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Відповідно до вимог ст. 1082 ЦК України на адресу відповідача рекомендованим листом позивач надіслав повідомлення-вимогу про погашення кредитної заборгованості, але відповіді отримано не було.

Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатках до цих договорів, які є їх невід`ємною частиною. В разі порушення позичальником обов`язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

Позивач, кредитодавець, відповідно до умов договору відправив на ім`я відповідача, позичальника, претензію про припинення своїх обов`язків через невиконання відповідачем умов договору. Претензія відповідачем була отримана.

В порушення зазначених норм закону та умов укладеного кредитного договору, на думку позивача, відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по кредитам, утворилася заборгованість. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

24 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11375923000, за умовами якого банк надав позичальнику в строкове, платне використання 37370 доларів СІЛА, під 12.64 процентів річних із кінцевим терміном повернення - не пізніше 23 липня 2015 року. Відповідно до п 1.2.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку № 1 до договору.

Із Додатку № 1до кредитного договору вбачається, що кредитні кошти повертаються рівними частинами шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі 446 доларів США, не пізніше 10 числа місяця, що йде за звітнім місяцем. Якщо 10 число місяця припадає на вихідний чи святковий день, то день платежу переноситься на перший робочий день, що йде за вихідним та святковим днем.

В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед Банком за вищезазначеним кредитним договором, 24 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 219444, за умовами якого ОСОБА_2 стала фінансовим поручителем за вищезазначеним кредитним договором. Строк дії договору поруки договором не встановлений, а лише зазначено що договір діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним зобов`язанням.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Положення ст. 627 ЦК України встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміна обставин та необізнаність про укладення вказаних договорів кредиту, на які може посилатися відповідач ніяким чином не пов`язана з умовами виконання договору. Банк свої зобов`язання по договорам виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошові кошти для споживчих потреб. Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов`язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Кредитним договором обов`язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож, стає зрозумілим, що валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов`язання за кредитним договором.

20 квітня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк»» та ТОВ «Кредекс Фінанс» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю – договір факторингу № 05/12, згідно з яким ПАТ «УкрСиббанк» у відповідності до ст. ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступило, а ТОВ «Кредекс Фінанс» прийняло право вимоги, права кредитора і відносно відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 11375823000 від 24 липня 2008 року. Відповідно до зазначеного договору сторони свої зобов`язання виконали повністю.

20 квітня 2012 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю – договір факторингу № 05/12, згідно з яким ТОВ «Кредекс Фінанс» у відповідності до ст. ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступило, а ТОВ «Вердикт Фінанс» прийняло право вимоги, права кредитора і відносно відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 11375823000 від 24 липня 2008 року. Відповідно до зазначеного договору сторони свої зобов`язання виконали повністю.

Як зазначено у позовній заяві у зв`язку із невиконанням договірних зобов`язань за кредитним договором щодо строків та порядку повернення кредитних коштів, у ОСОБА_1 перед банком виникла заборгованість, яка станом на 05 січня 2018 року складає 528789.63 грн., та яка складається з: 273 641.52 грн. - заборгованості по основній сумі кредиту (тіло кредиту); 56935,07 - заборгованість за відсотками станом на момент переуступки боргу; 198213,04 грн. - заборгованість за відсотками нарахованих з моменту переуступки боргу по дату виготовлення розрахунку.

Позивні вимоги ТОВ «Вердикт Фінанс» стосуються стягнення виключно заборгованості за відсотками нарахованих з моменту переуступки боргу по дату виготовлення розрахунку, тобто 198 213.04 грн., які позивач просить стягнути солідарно з боржника за основним зобов`язанням та фінансового поручителя.

Однак такі вимоги не гуртуються на вимогах чинного законодавства та не відповідають усталеній практиці Верховного Суду, адже кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 19 вересня 2018 року справа № 643/16336/16-ц, провадження № 61-12848св18 (ЄДРСРУ № 76596781), від 12 вересня 2018 року справа № 473/825/16-ц, провадження № 61-3240св18 (ЄДРСРУ № 76502922), 12 вересня 2018 року справа № 186/1974/14-ц, провадження № 61-24172св18 (ЄДРСРУ № 76502947) та інш..

Верховний Суд у своїй постанові від 14 лютого 2018 року № 564/2199/15-ц зазначив, що згідно ст. 611 ЦК України після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором. Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення після дати направлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

Досудова вимога направлялася на адресу боржника та поручителя, ще до уступки боргу колекторським компаніям. Із умов договору вбачається, що позичальник повинен повернути кредитні кошти не пізніше 23 липня 2015 року. З огляду на зазначене, нарахування процентів за користування кредитними коштами після 23 липня 2015 року є безпідставними. Більш того, нарахування відсоткової ставки здійснюється на основну суму боргу (не кредиту). Враховуючи те, що позичальник зобов`язався повертати кредитні кошти частинами, шляхом щомісячної сплати рівних платежів, то для кожного з таких платежів застосовується позовна давність в три роки. З огляду на те, що позивач пред`явив позов лише 09 лютого 2018 року, позовна давність до платежів, які підлягали поверненню до 09 лютого 2015 року сплила, а тому при нарахуванні процентів за користуванням кредитними коштами, якщо і повинна нараховуватися то лише із суми основної заборгованості, яка виникла після 09 лютого 2015 року. Згідно з розрахунком заборгованості проценти за користування кредитними коштами нараховувалися із розрахунку заборгованості, яка виникла до 09 лютого 2015 року (за період з 14 травня 2012 року по 01 січня 2018 року), а тому розрахунок є необгрунтований.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України передбачено три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позов до поручителя.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора та суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не має права.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію цього виду забезпечення виконання зобов`язань, застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред`явления вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки, необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Керуючись положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України, Верховний суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 2-1283/11, зробив висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців із часу настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, установленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинно бути погашено одноразовим платежем).

Отже, закінчення строку, установленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлено, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Зазначену правову позицію також висловлено в постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року в справі № 6-53цс14, від 14 вересня 2016 року в справі № 6-145Іцсіб. Підстав відступити від такого правового висновку щодо застосування норми права в подібних відносинах під час розгляду справи Верховним Судом не встановлено.

Як вбачається із розрахунку заборгованості (а. с. 34), станом на 14 травня 2012 року заборгованість боржник за основним зобов`язанням складає 273 641.52 грн. Така заборгованість в подальшому не зменшувалася, що дає підстав стверджувати те, що позичальник після 14 травня 2012 року не здійснював погашення кредитних коштів, тобто не вчиняв добровільних дій направлених на повернення щомісячних чергових платежів. Таким чином, як первісний кредитор так і нові кредитори мали право пред`явити позов до фінансового поручителя щодо стягнення заборгованості за кредитним договором протягом шести місяців починаючи з 14 травня 2012 року.

Не пред`явлено позов до поручителя і протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов`язання в цілому, тобто з 23 липня 2015 року.

Таким чином, позовні вимоги до фінансового поручителя щодо стягнення заборгованості за кредитним договором є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі ст. 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх не внесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.

З огляду на те, що сума боргу за основним зобов`язанням станом на дату укладання договору Купівлі-продажу права вимог за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11375923000 від 24 липня 2008 року не змінювалася, є достатньо підстав стверджувати, що первісний кредитор скористався своїм право на дострокове повернення всієї суми кредиту, а тому трьох річний строк на стягнення заборгованості за кредитним договором сплив.

Відповідно до ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, рішенням Московського районного суду м. Харкова задоволено позовні вимоги ТОВ «Вердикт Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором, але рішенням апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2015 року вказане рішення місцевого суду скасоване і винесене нове рішення про часткове задоволення позову зі стягненням заборгованості за вказаним кредитним договором, відсотків, штрафних санкцій і судових витрат, витребувано заставний автомобіль, надано право позивачу вирішити питання його реалізації та інш. Цим рішенням встановлено строк дії спірного кредитного договору (з урахуванням уточнень), порядок його виконання і припинення та інш. Рішення набрало законної сили і виконане.

Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Отже, зазначений позивачем кредитний договір припинив свою дію, по ньому стягнуто всі передбачені законом суми, рішення судів з цих питань набрали законної сили. Строк на пред`явлення заявлених позивачем вимог пройшов.

Як визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року в справі № 15-рп/2011, держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Цивільного Кодексу України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на до контрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.

Зокрема, в п. 22 Директиви визначено, що Держави-члени ЄС повинні мати право приймати або вводити в дію національні положення, які забороняють кредитору вимагати від споживача відповідно до кредитного договору відкривати рахунок у банку, або укладати договір у відношенні іншої додаткової послуги, або виконувати платежі або сплачувати комісію для таких банківських рахунків або інших додаткових послуг. У Державах-членах ЄС, в яких подібні комбіновані пропозиції дозволені, споживачі повинні бути проінформовані до закінчення строку дії кредитного договору про будь-які додаткові послуги, які є обов`язковими для кредиту, який може бути отриманий одночасно або відповідно до умов ринку. Платежі, які підлягають оплаті у зв`язку з цими додатковими послугами, повинні бути включені в загальний розмір кредиту, або, якщо розмір цих платежів не може бути визначений раніше, споживачі повинні отримати достатню інформацію про наявні платежі на попередній стадії укладення договору. Кредитор має бути обізнаний про платежі на додаткові послуги, коли він сам пропонує їх споживачу або діє від імені третьої особи, якщо ціна цього залежить від конкретних особливостей або матеріального становища споживача.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України_якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, що порушення зобов`язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України_встановлено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з того, що відповідачі всі передбачені договором сторін умови та рішення судів виконали в повному обсязі.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги наполягання сторони позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та ні чим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ТОВ «Вердикт Фінанс» в задоволенні позову до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат відмовити.

Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами та витрат не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 95, 509, 510, 512, 514-519, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 629, 1048-1050, 1054, 1055, 1077 ЦК України, ст. 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» в задоволенні позову до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 05 жовтня 2020 року.

Суддя -