Рішення № 92004843, 01.10.2020, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

01 жовтня 2020 року м. Чернігівсправа № 927/617/20

Господарським судом Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Дзюб Г.В., за правилами спрощеного позовного провадження в відкритому судовому засіданні розглянуто справу

за позовом: Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради,

проспект Миру, 49а, м. Чернігів, 14005;

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Попелишко Лариси Іванівни,

юридична адреса: АДРЕСА_1 ;

предмет спору: 36315,50грн

за участю представників сторін:

від позивача: Литвин Я.В. - представник, довіреність №10-20 від 25.08.2020;

від відповідача: не прибув.

У судовому засіданні 01.10.2020 Господарським судом Чернігівської області на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

08.07.2020, Комунальним підприємством «Діловий центр» Чернігівської обласної ради (надалі - КП «Діловий центр») подано позов до Фізичної особи-підприємця Попелишко Лариси Іванівни (надалі - ФОП Попелишко Л.І.) про стягнення 36315,50грн, з яких: 33383,16грн основного боргу за послуги з оренди нежитлового приміщення за період з серпня 2019 року по березень 2020 року (11 календарних днів) на підставі договору оренди нежитлових приміщень №19-14 від 01.07.1999 та додаткових угод до нього (надалі - Договір), 1890,44грн пені за період з 22.10.2019 по 07.07.2020, 524,14грн інфляційних нарахувань та 517,76грн трьох відсотків річних за цей же період.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині своєчасної оплати вартості послуг з орендного користування спірним нежитловим приміщенням.

Ухвалою від 03.08.2020, після усунення недоліків, відкрито провадження в справі №927/617/20 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання по розгляду справи по суті призначено на 26.08.2020, сторонам установлено процесуальні строки для подачі до суду заяв по суті спору, зокрема відповідачу 15 календарних днів з дня її отримання для подачі відзиву на позов.

Додатково на офіційному веб-сайті судової влади України (https://court.gov.ua) для відповідача розміщено повідомлення про відкриття провадження в справі №927/617/20 за позовом КП «Діловий центр» до ФОП Попелишко Л.І. про стягнення 36315,50грн та про встановлення відповідачу строку для подачі до суду відзиву на позов.

26.08.2020, у судове засідання прибув повноважний представник позивача; відповідач до суду не прибув, повноважного представника не направив, процесуальним правом на подання в порядку статей 178, 251 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надіслав, причини неприбуття до суду не обґрунтував.

Судом, у порядку частини 1 статті 216 ГПК України, в межах процесуальних строків розгляду спору постановлено відкласти судове засідання в справі №927/617/20 на 01.10.2020, про що відповідач повідомлений в порядку статей 120, 121 ГПК України. Додатково на офіційному веб-сайті судової влади України (https://court.gov.ua) для відповідача розміщено повідомлення про відкладення розгляду справи по суті на 01.10.2020 о 12:45.

01.10.2020, у судове засідання прибув повноважний представник позивача; відповідач повторно до суду не прибув, повноважного представника не направив, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надіслав, причини неприбуття до суду не повідомив.

Ухвала суду про відкриття провадження в справі від 03.08.2020 та ухвала повідомлення від 26.08.2020 направлені за адресою державної реєстрації відповідача згідно з даними ЄДРПОУ (витяг наявний в матеріалах справи, актуальність даних судом перевірено), повернуті відділом поштового зв`язку на адресу суду без вручення адресату з відмітками «за закінченням терміну зберігання», «адресат відсутній за вказаною адресою».

За висновком суду, відповідно до п.5 частини 6 статті 242 ГПК України відповідач неодноразово належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи №927/617/20, однак своїми процесуальними правами на участь у судових засіданнях та подання правової позиції щодо заявлених до нього вимог не скористався.

Частиною 1 статті 202 ГПК України встановлено, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті крім випадків, визначених цією статтею. Пунктом 2 частини 3 вказаної статті визначено: якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника в разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

За умовами частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Судом враховано, що відкладення справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення наявного спору в відповідному судовому засіданні.

Враховуючи, що відповідач неодноразово належним чином повідомлявся про дату, час та місце судових засідань у справі №927/617/20, натомість процесуальним правом на участь у судових засіданнях не скористався, явку повноважного представника не забезпечив (без пояснення причин), правом на подачу відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надіслав, суд вважає, що неприбуття його в судові засідання та неподання відзиву на позов не перешкоджає розгляду справи по суті.

01.10.2020, повноважний представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві. Додатково, звертав увагу на умови п.10.5. договору оренди №19-14 від 01.07.1999, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002 (з урахуванням внесених змін та доповнень), що встановлює обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування об`єктом оренди до повернення його орендодавцю з орендного користування в порядку обумовленому договором.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, заслухавши повноважного представника позивача, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.1999, між Чернігівською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та приватним підприємцем Попелишко Ларисою Іванівною (орендар, відповідач у справі) укладено договір оренди №19-14 нежитлових приміщень в будівлі по вул. Леніна, 20, м. Чернігова, яка належить до обласної комунальної власності (надалі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення перукарні в складі: кімната №5-1 згідно плану будівлі (12,3кв.м), підсобне приміщення №5-2 згідно плану будівлі (6,8кв.м), кімната №1-16 згідно плану будівлі (11,9кв.м), вестибюль №1/4/ІХ згідно плану будівлі (16,7кв.м), загальною площею 47,7кв.м, які знаходяться на першому поверсі адміністративної будівлі (колишній готель «Десна»), розташованій за адресою м. Чернігів, вул. Леніна, 20.

01.07.1999, сторонами підписано акт прийому-передачі в оренду нежитлових приміщень в адміністративній будівлі (колишній готель «Десна»), розташованій за адресою м. Чернігів, вул. Леніна, 20.

За умовами п. 9.1. цей Договір діє з 01.07.1999 до 30.06.2009 строком на 10 років.

01.05.2002, між Управлінням з питань майна комунальної власності облдержадміністрації (орендодавець) та приватним підприємцем Попелишко Ларисою Іванівною (орендар, відповідач у справі) укладено додаткову угоду №03-02/25у до Договору, якою внесено зміни та доповнення до Договору, викладено його текст у новій редакції.

Відповідно до п.1.1. Договору, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення, що складаються із шести кімнат з окремим входом, загальною площею 51,1м. кв., що знаходяться на першому поверсі будівлі, спорудженої у 1949 році і розташованої за адресою пр. Миру, 20, (перейменовано з вул. Леніна) в м. Чернігові. Зазначеним майном орендар користується відповідно до діючого законодавства і використовує тільки за цільовим призначенням для розміщення перукарні (п.1.3. Договору, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002).

Згідно з п.2.1. Договору, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002, орендар вступає в строкове платне користування майном одночасно із підписанням сторонами цього Договору та акту приймання-передачі майна зазначеного в розділі 1 (п.1.1.Договору).

На виконання наведених умов, 01.05.2002 сторонами підписано акт №03-02/25у прийому-передачі в оренду майна комунальної власності області, розташованого за адресою пр. Миру, 20, м. Чернігів.

За умовами п.10.1. Договору, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002, Договір діє з 01.05.2002 по 31.12.2019 строком на сімнадцять років вісім місяців.

28.04.2006, між Комунальним підприємством «Діловий центр» Чернігівської обласної ради (орендодавець, позивач у справі) та приватним підприємцем Попелишко Л.І. (орендар) укладено угоду №1 до Договору №19-14 від 01.07.1999 з додатковою угодою №03-02/25у від 01.05.2002 до нього.

Сторони прийшли до згоди внести відповідні зміни до додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002 до Договору оренди №19-14 від 01.07.1999, в зв`язку з тим, що Управління з питань майна комунальної власності Чернігівської облдержадміністрації, що виступало орендодавцем за Договором, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002, ліквідовано; господарське відання щодо будівлі комунальної власності по пр. Миру, 20, в м. Чернігові здійснює КП «Діловий центр» ЧОР на підставі статуту підприємства, затвердженого рішенням Чернігівської обласної ради від 21.04.2005.

За умовами п.1.1. угоди №1 від 28.04.2006 до Договору з додатковою угодою №03-02/25у від 01.05.2002 до нього, преамбулу вказаної додаткової угоди викладено в наступній редакції: КП «Діловий центр» ЧОР (орендодавець); суб`єкт підприємницької діяльності Попелишко Л.І. (орендар).

28.04.2006, між КП «Діловий центр» та ПП Попелишко Л.І. підписано акт № 1 прийому-передачі в оренду майна комунальної власності, розташованого за адресою м. Чернігів, пр. Миру, 20.

Судом встановлено, що на момент винесення рішення в даній справі орендоване майно входить до статутного фонду позивача та перебуває в його господарському віданні, про що свідчать п.4.1., п.4.2. Статуту КП «Діловий центр» ЧОР, затвердженого наказом від 03.12.2018.

26.10.2006, між КП «Діловий центр» ЧОР та СПД Попелишко Л.І. укладено додаткову угоду №2 до Договору з додатковою угодою №03-02/25у від 01.05.2002 та угодою №1 від 28.04.2006 до нього, за якою в зв`язку із затвердженням рішенням обласної ради від 18.09.2006 (5 сесія 5 скликання) Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області до договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, сторонами змінено редакцію пунктів 3.3., 3.4. та 3.6. Договору.

Додатковими угодами №3-5 до Договору, укладеними в період з 09.02.2010 по 31.12.2010, сторонами переглядалась редакція п.3.2.- п.3.4. Договору.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що починаючи з 01.07.1999 між сторонами склались правовідносини з оренди нерухомого майна комунальної власності, що врегульовані положеннями §5 глави 30 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), §1 глави 58 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

За п.3.1. Договору, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002 до нього, орендна плата є платежем у грошовій формі, який вносить орендар орендодавцеві незалежно від наслідків діяльності орендаря. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги (водопостачання, водовідведення, електрична та теплова енергія і т.п.), які орендар сплачує за окремими договорами з постачальниками таких послуг та плата за землю. Якщо комунальні послуги сплачує орендодавець, то орендар компенсує йому здійснені витрати по сплаті рахунків за надані комунальні послуги пропорційно орендованій площі (п.3.2. Договору в редакції додаткової угоди №5 від 31.12.2010).

За умовами п.3.3., п.3.4. Договору, в редакції додаткової угоди №5 від 31.12.2010, розмір орендної плати визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області від 16.09.2006 (зі змінами та доповненнями від 10.07.2007).

Розмір та порядок розрахунку орендної плати наведено в додатку №1 до додаткової угоди №5 від 31.12.2010, що є її невід`ємною частиною і становить за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) - 1542,60грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди (січень 2011 року) визначається шляхом множення базового розміру орендної плати на індекси інфляції за грудень 2010 року та січень 2011 року, ПДВ розраховується і сплачується в розмірах та порядку згідно з чинним законодавством.

Пунктом 3.5. Договору, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002 до нього, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Сторонами в п.3.6. Договору, в редакції додаткової угоди №2 від 26.10.2006, погоджено, що орендну плату орендар зобов`язаний перераховувати щомісячно в 10-денний термін після офіційного повідомлення про індекс інфляції за минулий місяць, згідно з виставленими рахунками орендодавцем у співвідношенні встановленому Методикою розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області.

Рішенням Чернігівської обласної ради (19-ї сесії 7-го скликання) від 25.09.2019 №61-19/VII «Про розподіл орендної плати КП «Діловий центр» ЧОР» для позивача на період з 01.08.2019 по 31.07.2020 встановлено наступний розподіл орендної плати - 100 відсотків орендної плати підприємству.

За умовами п.3.7. Договору, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002 до нього, орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується за весь період заборгованості, з урахуванням пені в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Як вбачається з умов п.10.1. Договору оренди №19-14 від 01.07.1999, у редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002 та угоди №1 від 28.04.2006, сторонами погоджено, що цей Договір діє по 31.12.2019.

За частиною 3 статті 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.10.2019 у справі №927/557/19 задоволено повністю позовні вимоги КП «Діловий центр» ЧОР до ФОП Попелишко Л.І. про розірвання договору оренди від 01.07.1999 №19-14. Вирішено розірвати договір оренди від 01.07.1999 №19-14 нежитлового приміщення загальною площею 51,1кв.м., розташованого по проспекту Миру, 20, в м. Чернігові, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, та перебуває в господарському віданні КП «Діловий центр» ЧОР.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.10.2019 у справі №927/557/19 оскаржено ФОП Попелишко Л.І. до суду апеляційної інстанції.

Північний апеляційний господарський суд, розглянувши матеріали апеляційної скарги ФОП Попелишко Л.І. на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.10.2019 у справі №927/557/19, виніс ухвалу від 16.12.2019 про повернення скаржнику апеляційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 241 ГПК України рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.10.2019 у справі №927/557/19 набуло законної сили 16.12.2019.

Таким чином, починаючи з 16.12.2019 правовідносини сторін щодо оренди спірного нежитлового приміщення припинились.

За частиною 1 статті 785 ЦК України в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або в стані, який було обумовлено в договорі.

За частиною 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції чинній на час існування спірних правовідносин), у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Таким чином, виходячи з наведених норм орендар має обов`язок після припинення дії договору оренди повернути об`єкт оренди орендодавцю, якому кореспондує право орендодавця вимагати повернення об`єкта оренди.

Наведене узгоджується з умовами п.2.4.-п.2.6. Договору (з урахуванням редакції додаткової угоди №03-02/25у), у випадку розірвання Договору оренди, закінчення терміну його дії та відмови від його продовження, банкрутства орендаря, він повинен у триденний термін повернути зазначене в розділі 1 майно в задовільному технічному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням його фізичного зносу. Майно вважається повернутим орендарем орендодавцю після підписання акту прийму-передачі майна із орендного користування. Обов`язок по складанню акту прийому-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні Договору.

При цьому, за умовами п.10.5. Договору (з урахуванням редакції додаткової угоди №03-02/25у), за час фактичного користування об`єктом оренди після припинення дії даного Договору до передачі приміщення за актом прийому-передачі орендар зобов`язаний внести плату за користування приміщенням в розмірі орендної плати.

Матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів, в розумінні статей 76-79 ГПК України, які б свідчили що відповідачем у добровільному порядку виконано обов`язок щодо повернення позивачу орендованого майна в порядку, встановленому Договором.

09.01.2020, позивачем, в особі трьох повноважних представників: Герасименко А.О. (першого заступника директора підприємства позивача), Рогового О.І. (заступника директора підприємства позивача) та Конькова О.А. (інженер з організації експлуатації та ремонту будівель позивача) складено акт, яким зафіксовано відмову ФОП Попелишко Л.І. від підпису акту прийому-передачі орендованого нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, розташованого в будівлі по проспекту Миру, 20, в місті Чернігові.

24.03.2020, позивачем повторно в особі трьох повноважних представників: Сахно Л.М. (провідного економіста), Конькова О.А. (інженера з організації експлуатації та ремонту будівель) та Крикніної С.М. (помічника керівника підприємства з адміністративної діяльності) складено акт, яким зафіксовано відмову ФОП Попелишко Л.І. від підпису акту прийому-передачі орендованого нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, розташованого в будівлі по проспекту Миру, 20, в місті Чернігові.

Даним документом також зафіксовано, що станом на 25.03.2020 спірне приміщення фактично звільнено орендарем без підписання акту прийому-передачі орендованого нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2020 у справі №927/28/20, що набуло законної сили 07.08.2020, позов КП «Діловий центр» до ФОП Попелишко Л.І. задоволено, ухвалено виселити ФОП Попелишко Л. І. з нежитлового приміщення загальною площею 51,1кв.м., розташованого по проспекту Миру, 20, в м. Чернігові, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, та перебуває в господарському віданні КП «Діловий центр».

Обґрунтовуючи заявлений позов позивач вказав, що в період з 01.08.2019 по 11.03.2020 в відповідача, який в указаний період був фактичним користувачем орендованого приміщення, виникла заборгованість по сплаті орендної плати в розмірі 33383,16грн. За доводами позивача, припинення договору оренди нерухомого майна з 16.12.2019 (шляхом дострокового розірвання в судовому порядку) не звільняє відповідача, який не повернув з орендного користування орендоване приміщення в установленому Договором порядку, від обов`язку вносити плату за фактичне користування таким приміщенням у розмірі орендної плати, як це погоджено сторонами в п.10.5. цього Договору, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002.

Додатково пояснив, що при визначенні періоду стягнення плати за фактичне користування відповідачем спірним орендованим приміщенням ним враховано рішення Чернігівської обласної ради від 12.05.2020 №55-23/VII «Про звільнення від сплати за оренду майна», за яким у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до п.14 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, вирішено звільнити з 12.03.2020 по 11.05.2020 всіх орендарів від сплати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, крім операторів мобільного зв`язку.

Відповідач проти заявленого позову не заперечив; належних доказів на підтвердження повернення в установленому порядку позивачу після припинення договору оренду спірного приміщення до суду не надав; факт продовження користування орендованим приміщенням після розірвання в судовому порядку договору оренди не спростував.

За пунктом 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 цієї статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За дефініцією, закріпленою статтею 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно в користування за плату на певний строк.

Як встановлено частинами 1, 6 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України, з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 статті 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

З урахуванням змісту наведених норм вбачається, що в орендаря наявний обов`язок сплачувати оренду плату за весь час користування об`єктом оренди.

За частиною 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, установлений договором.

Як встановлено судом, починаючи з 01.07.1999 у користуванні відповідача знаходилось нерухоме майно - нежитлові приміщення, що складаються з шести кімнат з окремим входом, загальною площею 51,1кв.м., розташованих на першому поверсі будівлі за адресою: проспект Миру, 20, в м. Чернігові, на підставі договору оренди №19-14 від 01.07.1999 нежитлових приміщень, у редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002 (з урахуванням внесених змін та доповнень), діючого в період з 01.07.1999 по 15.12.2019.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.10.2019 у справі №927/557/19, що набуло законної сили 16.12.2019, ухвалено розірвати договір оренди від 01.07.1999 №19-14 нежитлового приміщення загальною площею 51,1кв.м., розташованого по проспекту Миру, 20, у м. Чернігові. Тобто зобов`язання сторін за цим договором припинились 16.12.2019, оскільки згідно приписів частини 1 статі 598 та частини 3 статті 653 ЦК України зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом, однією з яких є дострокове розірвання договору в судовому порядку.

Таким чином, за висновком суду, на дату звернення позивача з даним позовом (08.07.2020) між сторонами відсутні договірні правовідносини починаючи з 16.12.2019.

Згідно з частиною 1 статті 785 ЦК України в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або в стані, обумовленому в договорі.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як встановлено судом, договір оренди від 01.07.1999 №19-14 нежитлового приміщення, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002 (з урахуванням змін та доповнень до нього) припинив свою дію 16.12.2019, однак у порушення вимог частини 1 статті 785 ЦК України орендоване нежитлове приміщення в порядку встановленому цим Договором відповідач з орендного користування не повернув (акт приймання-передачі об`єкту оренди з орендного користування ним не підписано), тобто після 16.12.2019 продовжив фактично користуватись спірним приміщення (що відповідачем не спростовано).

Актом від 24.03.2020 зафіксовано відмову відповідача від підпису акту приймання-передачі з орендного користування нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, розташованого в будівлі по проспекту Миру, 20, в м. Чернігові, констатовано, що станом на 25.03.2020 спірне приміщення фактично звільнено орендарем.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2020 у справі №927/28/20, що набуло законної сили 07.08.2020, ухвалено виселити ФОП Попелишко Л. І. з нежитлового приміщення загальною площею 51,1кв.м., розташованого по проспекту Миру, 20, в м. Чернігові, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, та перебуває в господарському віданні КП «Діловий центр».

Статтею 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Сторони мають право врегулювати в договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (частини 2, 3 статті 6 ЦК України).

Таким чином, сторони не позбавлені права передбачити в договорі оренди положення стосовно обов`язку орендаря сплачувати орендодавцю орендну плату після припинення дії договору оренди до дня фактичного повернення майна. Таке право сторін повністю узгоджується із приписами глави 58 ЦК України, оскільки буде передбачати продовження обов`язку внесення плати за фактичне користування майном.

Тобто, сторони погоджуючи умови правочину мають право відступити від загального правила та встановити обов`язок щодо сплати орендних платежів після припинення дії договору оренди до дня фактичного повернення майна.

Пунктом 10.5. договору оренди від 01.07.1999 №19-14 нежитлового приміщення, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002 сторони погодили, що після закінчення строку дії Договору оренди орендоване майно має бути звільнено і передано орендодавцю за актом прийому-передачі. За час фактичного користування об`єктом оренди після припинення дії даного договору до передачі приміщення за актом, орендар зобов`язаний внести плату за користування приміщенням в розмірі орендної плати.

З урахуванням погоджених сторонами умов, а саме п.10.5. договору оренди від 01.07.1999 №19-14 нежитлового приміщення, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002, суд дійшов висновку про правомірність вимоги позивача про стягнення орендної плати за цим договором після припинення його дії (16.12.2019) до повернення об`єкту оренди орендодавцю шляхом підписання акту прийому-передачі майна з орендного користування (обов`язок щодо складання якого в силу п.2.6. Договору покладено на відповідача), тобто за весь час фактичного користування відповідачем орендованим приміщенням.

Матеріали справи підтверджується, що на момент винесення рішення в даній справі в відповідача наявна прострочена заборгованість з орендної плати перед позивачем у сумі 33383,16грн, що утворилась за користування орендованим майном у період з 01.08.2019 по 11.03.2020: за серпень 2019 року заборгованість складає 4488,07грн (з ПДВ), за вересень 2019 року - 4519,49грн (з ПДВ), за жовтень 2019 року - 4551,13грн (з ПДВ), за листопад 2019 року - 4555,68грн (з ПДВ), за грудень 2019 року - 4546,57грн (з ПДВ), за січень 2020 року - 4555,66грн (з ПДВ), за лютий 2020 року - 4541,99грн (з ПДВ), за березень 2020 року - 1624,57грн (з ПДВ) (за 11 календарних днів, беручи до уваги рішення Чернігівської обласної ради від 12.05.2020 №55-23/VII «Про звільнення від сплати за оренду майна»).

У вказаному періоді позивачем до оплати відповідачу виставлено наступні рахунки: №УА-0001532 від 25.09.2019 (за серпень 2019 року), №УА-0001872 від 30.09.2019 (за вересень 2019 року), №УА-0001960 від 31.10.2019 (за жовтень 2019 року), №УА-0002159 від 30.11.2019 (за листопад 2019 року), №УА-0002377 від 31.12.2019 (за грудень 2019 року), №УА-0000200 від 31.01.2019 (за січень 2019 року), №0000415 від 29.02.2020 (за лютий 2020 року), №УА-0000634 від 31.03.2020 (за березень 2020 року).

Розмір орендної плати визначений з урахуванням співвідношення, встановленого рішенням Чернігівської обласної ради (19-ї сесії 7-го скликання) від 25.09.2019 №61-19/VII, за яким позивачу в період з 01.08.2019 по 31.07.2020 розподілено 100% розміру орендної плати, погодженого сторонами.

Відповідачем наведені обставини справи не спростовані; докази погашення наявної заборгованості до суду не надані.

Беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача простроченої заборгованості по орендній платі перед позивачем в сумі 33383,16грн за період з 01.08.2019 по 11.03.2020 суд дійшов висновку, що заявлений позов в цій частині вимог є обґрунтованим та правомірним, відтак підлягає задоволенню в повному обсязі.

Правові висновки суду в даній справі узгоджуються з позицією Вищого господарського суду України, наведеною в постанові від 12.04.2016 у справі №910/20246/15, у постанові від 12.02.2014 у справі №927/1215/13 (залишеній без змін в частині визнання правомірним стягнення орендної плати після припинення договору за фактичний час користування орендованим майном постановою Верховного Суду України від 02.09.2014), у постанові від 22.10.2009 у справі №26/399.

У межах позову заявлено вимогу про стягнення з відповідача 524,14грн інфляційних нарахувань за період з листопада 2019 року по травень 2020 року, 517,76грн трьох відсотків річних за період з 22.10.2019 по 07.07.2020, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 ЦК України за прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань зі сплати орендної плати; 1890,44грн пені в розмірі 120% облікової ставки Національного банку України за період з 22.10.2019 по 07.07.2020, нарахованої на підставі п.3.7. Договору за порушення грошових зобов`язань за Договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом. Виходячи зі змісту частини 1 статті 612 вказаного Кодексу, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошових зобов`язань по оплаті орендної плати за Договором, нарахованої за фактичне користування відповідачем орендованим майном у період з 01.08.2019 по 11.03.2020, суд, перевіривши розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлені періоди, керуючись частиною 2 статті 625 ЦК України, дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат у межах заявлених вимог в сумах 517,76грн та 524,14грн відповідно.

Частина 1 статті 216 ГК України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно статті 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції в вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, стаття 3 вказаного Закону визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами п.3.7. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, підлягає індексації та стягується за весь період заборгованості з урахуванням пені в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

З урахуванням змісту наведених норм, суд констатує, що пеня може бути стягнута лише в тому випадку, коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, що встановлює її розмір.

Тобто, необхідною умовою для застосування такої відповідальності є визначення в законі чи в договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру. Даний правовий висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, до стягнення з відповідача заявлено пеню в розмірі 120% облікової ставки Національного банку України, нараховану за прострочення сплати орендних платежів за період з 22.10.2019 по 07.07.2020, тобто в тому числі і за період після розірвання договору (16.12.2019).

За висновком суду, враховуючи, що дія договору припинилася 16.12.2019, у зв`язку з його достроковим розірванням у судовому порядку, починаючи з 16.12.2019 відсутні правові підстави для нарахування пені, встановленої за цим договором, оскільки закінчення дії договору має своїм наслідком припинення забезпечувального зобов`язання - нарахування неустойки (у формі пені).

Таким чином, беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання зі сплати орендної плати, суд, перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок штрафних санкцій (пені), дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені (в розмірі 120 облікової ставки НБУ) частково в сумі 313,30грн за період з 22.10.2019 по 15.12.2019.

Судом відмовлено в частині стягнення 1577,14грн пені за період з 16.12.2019 по 07.07.2020, оскільки забезпечення неустойкою виконання грошового зобов`язання припинилося в зв`язку з припиненням дії договору.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів встановлено статтею 74 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3 статті 74 ГПК України).

Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтями 78, 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тобто, виходячи зі змісту статей 13, 74 ГПК України, кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.

Проаналізувавши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, які мають значення в ході вирішення наявного спору, заслухавши повноважного представника позивача, суд дійшов висновку, що позивачем доведено на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів, у розумінні статей 76-79 ГПК України, порушення його прав та охоронюваних законом інтересів як орендодавця за договором в частині своєчасного отримання плати за весь час фактичного користування відповідачем орендованим приміщенням.

Наведені обставини відповідачем не спростовувались.

При ухваленні рішення суд, зокрема, вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат, до яких, в тому числі, належить судовий збір.

Таким чином, беручи до уваги вимоги частини 1 статті 129 ГПК України суд вирішив покласти судові витрати по сплаті судового збору на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 2010,77грн.

Керуючись статтями 42, 46, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 129, частиною 2 статті 178, статтями 202, 233, 236, 238, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради (проспект Миру, 49-А, м. Чернігів, Чернігівська область, 14000, код ЄДРПОУ 33469496) до Фізичної особи-підприємця Попелишко Лариси Іванівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 36315,50грн, задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Попелишко Лариси Іванівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради (проспект Миру, 49-А, м. Чернігів, Чернігівська область, 14000, код ЄДРПОУ 33469496) основний борг у сумі 33383,16грн, пеню в сумі 313,30грн, інфляційні втрати в сумі 524,14грн, три відсотка річних у сумі 517,76грн та судовий збір у сумі 2010,77грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 05.10.2020.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя А.В. Романенко