Рішення № 92003868, 06.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.10.2020Справа № 910/6648/20

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Акціонерного товариства «РВС БАНК» (вул. Введенська, буд. 29/58, м. Київ, 04071) до Приватного підприємства «ЕЛЕКТРОФАРФОР 2000» (Залізничне шосе, буд. 47, оф. 18, м. Київ, 01103) про стягнення 209689,84 грн,

Без виклику сторін

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Акціонерне товариство «РВС БАНК», звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «ЕЛЕКТРОФАРФОР 2000», в якому просить суд стягнути з Приватного підприємства «ЕЛЕКТРОФАРФОР 2000» на користь Акціонерного товариства «РВС БАНК» заборгованість в розмірі 199134,22 грн, яка складається з 182062,18 грн основної заборгованості, 10296,95 грн 30% річних, 6775,09 грн пені; судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання гарантії № Д-4004-17Г від 31.07.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2020 позову заяву прийнято до розгляду, у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу запропоновано у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, відповідачу надано строк протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив (у разі подання такого) подати заперечення на відповідь на відзив.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі отримано позивачем 25.05.2020, відповідачем - 26.05.2020, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

01.06.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача. В обгрунтування заперечень щодо заявлених позовних вимог відповідач у поданому відзиві зазначає, що відповідач виконав поставку продукції, тобто договір поставки. Вважає, що позивач допустив істотне порушеня умов договору гарантії, що слугує підтсавою для його розірвання, гарантія видана поза межами прав у зв`язку з чим не може вважатися такою, що відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України та підлягає визнанню недійсною, а договір гарантії - розірванню, про що відповідач зазначив у своєму листі за № 20 від 28.02.2020, адресованого позивачу. Також, зазначає про самовільне збільшення позивачем, без згоди відповідача, переліку гарантійниї випадків з виключно «невиконання припципалом своїх зобов`язань» до «порушеня принципалом зобов`язань», тобто невиконання та виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Тобто, позивач, надавши гарантію в якості забезпечення будь-якого порушення зобов`язання відповідача, замість забезпечення тільки виконання зобов`язання, відповідно до розділу «Визначення термінів» та п. 1.1. розділу 1 «Предмет договору» договору гарантії - вийшов за межіправ та обов`язків, передбачених договором гарантії. Позивач здійснив виплату суми банківської гарантії за неналежне виконання умов договору поставки, про що сторони у договорі гарантії не досягли згоди. Крім того, обсяг прав та обов`язків, які покладаються на гаранта не має самостійного характеру, а є похідним від обсягу прав та обов`язків, якими банк наділяється згідно із умовами договору гарантії.

Копію відзиву із доданими до нього документами отримано позивачем 03.06.2020, про що свідчить реєстр поштових відправлень (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

09.06.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що підставою позову є невиконання Приватним підприємством «Електрофарфор 2000» регресної вимоги, яка грунтується на положенням ст. 569 Цивільного кодексу України, рішенні Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі № 910/11344/19, яке набрало законної сили відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2020. Сума у розмірі 182062,18 грн, сплачена банком, відповідає умовам гарантії, встановлена судовим рішенням у зв`язку з чим позивач має право на зворотню вимогу (регрес) до принципала в межах суми, сплаченої ним за гарантією бенефіціару.

22.06.2020 до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 209689,84 грн, що складається з основної заборгованості у розмірі 182062,18 грн, 30% річних у розмірі 17310,81 грн та пені у розмірі 10316,85 грн; судові витрати покласти на відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Подана позивачем заява про збільшення позовних вимог відповідає вимогам ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим приймається судом до розгляду.

Відповідач правом подання заперечення на відповідь на відзив не скористався, сторонами додаткових клопотань, пояснень не подано.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

31.07.2017 між Публічним акціонерним товариством «РВС БАНК» (банк) та Приватним підприємством «ЕЛЕКТРОФАРФОР 2000» (принципал) укладено договір про надання гарантії № Д-4004-17Г, за умовами якого за заявою принципала банк надає на користь бенефіціара гарантію, за якою зобов`язується сплатити бенефіціару на його письмову вимогу грошову сум у разі гарантійного випадку та дотримання умов гарантії та цього договору.

Сума гарантії складає 157080 грн, цифровий код валюти - 980. Відповідальність банку за гарантією та/або у зв`язку із цим договором обмежується сумою гарантії. Будь-який платіж, здійснений банком за гарантією, зменшує відповідальність банку за цією гарантією на суму платежу (п. 1.2., 1.3. розділу 1 договору).

Відповідно до п. 1.4. розділу 1 договору гарантія вступає в силу з моменту її підписання та строком дії до 12.12.2017 включно.

Додатковою угодою № 1 від 11.08.2017 до договору сторонами погоджено, що гарантія вступає в силу з моменту видачі та діє по 29.01.2018 включно, за якою зобов`язується сплатити бенефіціару на його письмову вимогу грошову суму у разі гарантійного випадку та дотримання умов гарантії та цього договору.

Згідно із п. 4.2. розділу 4 договору якщо на вимогу бенефіціара банк виплачує кошти за гарантією, принципал зобов`язаний протягом п`яти робочих днів, з моменту отримання (одержання) повідомлення від банку, але не пізніше дня закінчення строку гарантії, повністю відшкодувати банку такі виплати та усі пов`язані з цим витрати банку, у валюті гарантії. До повного такого відшкодування принципал сплачує банку проценти від суми боргу у розмірі 30% процентів річних (за методом факт/факт (фактична кількість днів у місяці/фактична кількість днів у році - 365 (366)) у валюті гарантії, за період з моменту виконання банком вимоги бенефіціара до моменту зарахування суми боргу на належні рахунку банку.

Відповідно до п. 5.1. розділу 5 договору за порушення строків повернення банку коштів, сплачених банком за гарантією/сплати процентів, комісій та/або інших платежів за цим договором принципал сплачує банку пеню від суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки, що діяла в період, за який нараховується пеня.

01.08.2017 Публічним акціонерним товариством «РВС БАНК» видано гарантію виконання зобов`язань № 4004-17Г, згідно якої ПАТ «РВС БАНК» (гарант) безумовно, тобто за першою вимогою бенефіціара без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, та безвідклично приймає на себе зобов`язання сплатити бенефіціару протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги бенефіціара, передбаченою цією гарантією, грошову суму, що не перевищує 157080,00 грн, цифровий код валюти - 980 у випадку порушення принципалом зобов`язань за договором поставки, який має намір укласти Приватне підприємство «ЕЛЕКТРОФАРФОР 2000» та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго».

За умовами вказаної гарантії від 01.08.2017 гарант протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги зобов`язується сплатити бенефіціару грошову суму в межах суми гарантії. Письмова вимога бенефіціара надсилається через банк бенефіціара. Письмова вимога бенефіціара має бути підписана належним чином уповноваженою особою бенефіціара, яка має право першого підпису згідно з карткою із зразками підписів бенефіціара та скріплена печаткою бенефіціара. Справжність підпису на письмовій вимозі бенефіціара має бути підтверджена банком бенефіціара.

Договір поставки № 04-1/2191-17 укладено між Приватним підприємством «ЕЛЕКТРОФАРФОР 2000» та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» 07.08.2017.

14.08.2017 Публічним акціонерним товариством «РВС БАНК» внесено зміни № 1 до гарантії № 4004-17Г, згідно яких гарантія набирає чинності з моменту підписання і залишається дійсною до 29.01.2018 (включно) та будь-яка вимога стосовно неї повинна убти одержана гарантом у цей період.

В подальшому Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «РВС БАНК», третя особа Приватне підприємство «ЕЛЕКТРОФАРФОР 2000» про стягнення 182 062,18 грн.,з яких: 157 080,00 грн. основного боргу, 17 907,12 грн. інфляційних втрат та 7 075,06 грн. три проценти річних, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач не здійснив свої зобов`язання з виплати позивачу грошових коштів за банківською гарантією № 4004-17Г від 01.08.2017 (справа № 910/11344/19).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «РВС БАНК» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» 157080 грн. основного боргу, 17907 грн. 12 коп. інфляційних втрат, 7075 грн. 06 коп. трьох процентів річних, а також 2790 грн. 93 коп. витрат по сплаті судового збору.

Судом у межах розгляду справи № 910/11344/19 встановлено, що третя особа Приватне підприємство «ЕЛЕКТРОФАРФОР 2000» поставку товару позивачу здійснила несвоєчасно, поставивши товар лише 01.12.2017 та 04.12.2017, замість обумовленого договором поставки строку 30.11.2017, у зв`язку з чим третьою особою сплачено на вимогу позивача 10179 грн. штрафних санкцій. Відтак, оскільки істотними умовами договору поставки є предмет, ціна та строк поставки, то забезпечення відповідачем за банківською гарантією належного виконання умов договору поставки включає в себе, зокрема, здійснення поставки товару у вставлені договором строки. Отже, відповідач як гарант за виданою ним банківською гарантією забезпечив саме належне виконання третьою особою зобов`язання з поставки товару за договором, тобто в обсязі, порядку та у строки, встановлені договором поставки, оскільки в гарантії не конкретизовано, яке саме порушення зобов`язання за договором поставки забезпечується. Таким чином, позивач набув права вимоги до відповідача у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання третьою особою, а відповідач зобов`язаний сплатити кошти у разі настання гарантійного випадку - порушення третьою особою зобов`язань за договором, зокрема і у разі прострочення поставки товару. Ураховуючи те, що гарантійний випадок за наданою відповідачем гарантією є таким, що настав, оскільки факт порушення третьою особою виконання зобов`язання зі своєчасної поставки товару є доведеним та визнаним самим постачальником, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу грошову суму відповідно до умов виданої ним гарантії у розмірі 157080 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі № 910/1134/19 залишено без змін.

14.02.2020 позивачем здійснено сплату 184853,11 грн на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», з яких 157080 грн. основного боргу, 17907 грн. 12 коп. інфляційних втрат, 7075 грн. 06 коп. трьох процентів річних, а також 2790 грн. 93 коп. витрат по сплаті судового збору.

14.02.2020 позивач звернувся до відповідача із регресною вимогою № 194/20БТ про погашення 184853,11 грн за договором про надання гарантії № Д-4004-17Г від 31.07.2017.

Згідно листа-відповіді відповідача за № 20 від 28.02.2020 відповідач висловив пропозицію розірвати договір про надання банківської гарантії № Д-4004-17Г від 31.07.2017 у зв`язку із істотним порушенням умов договору зі сторони позивача. Зі змісту наданої відповіді відповідач стверджував факт того, що позивач здійснив виплату суми банківської гарантії за неналежне виконання умов договору поставки, що не було обумовлено сторонами у договорі, поза волею відповідача, при цьому банком висунуті регресні вимоги про повернення суми банківської гарантії, яка виплачена поза межами гарантійного випадку. На підставі вказаних доводів відповідач зазначив про недійсність гарантії.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено види забезпечення виконання зобов`язань. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 560 Цивільного кодексу України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи та її фактичними обставинами підтверджується факт укладення між сторонами договору на надання гарантії № Д-4004-17Г від 31.07.2017, за яким позивач зобов`язався сплатити бенефіціару Державному підприємству «Національна енергетична компанія «Укренерго» на його письмову вимогу, у разі гарантійного випадку, грошову суму у розмірі 157080,00 грн.

В подальшому, на виконання вказаного договору, 01.08.2017 позивачем видано гарантію виконання зобов`язань № 40004-17Г, відповідно до якої ПАТ «РВС БАНК» (гарант) безумовно, тобто за першою вимогою бенефіціара без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, та безвідклично приймає на себе зобов`язання сплатити бенефіціару протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги бенефіціара, передбаченою цією гарантією, грошову суму, що не перевищує 157080,00 грн, цифровий код валюти - 980 у випадку порушення принципалом зобов`язань за договором поставки, який має намір укласти Приватне підприємство «ЕЛЕКТРОФАРФОР 2000» та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго».

Договір поставки № 04-1/2191-17 укладено між Приватним підприємством «ЕЛЕКТРОФАРФОР 2000» та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» 07.08.2017.

В подальшому, у зв`язку із порушенням Приватним підприємством «ЕЛЕКТРОФАРФОР 2000» умов договору поставки № 04-1/2191-17 від 07.08.2017 щодо своєчасної поставки товару за договором та невиплатою гарантом (позивачем) у визначений строк гарантійного забезпечення бенефіціару, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 по справі № 910/11344/19, яке набрало законної сили згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2020, з АТ «РВС Банк» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» 157080 грн основного боргу, 17907,12 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 7075,06 грн, а також 2790,93 грн витрат по сплаті судового збору.

Частиною 4 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, вищевказаним рішенням суду встановлені обставини порушення принципалом (відповідачем) договору поставки № 04-1/2191-17 від 07.08.2017 та визначений обов`язок гаранта виплатити бенефіціару гарантійне забезпечення. Позивач, АТ «РВС БАНК», вказане судове рішення виконав у повному обсязі, сплативши на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» 184853,11 грн.

Статтею 200 ГК України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управленої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України.

Згідно зі ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Сторонами договорі про надання гарантії № Д-4004-17Г від 31.07.2017 погоджено, що у разі виплати банком на вимогу бенефіціара коштів за гарантією, принципал зобов`язаний протягом 5 робочих днів з моменту отримання повідомлення від банку, але не пізніше дня закінчення строку гарантії, повністю відшкодувати банку такі виплати та усі пов`язані з цим витрати банку у валюті гарантії (п. 4.2 розділу 4 договору гарантії).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи доказів відшкодування суми банківської гарантії з боку відповідача не містить.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що у відповідача виник обов`язок відшкодувати банку сплачену банківську гарантію, а у позивача виникло відповідне право регресної вимоги до відповідача.

Таким чином, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача в порядку регресу 182062,18 грн.

Щодо тверджень відповідача щодо недосягнення між ним та позивачем згоди щодо збільшення переліку гарантійних випадків в контексті зазначення надання гарантії позивачем у випадку порушення принципалом зобов`язань, суд вважає за необхідне зазначити.

Сторонами у договорі про надання гарантії визначено про сплату бенефіціару ДП «Національна енергетична компанія «Укренерго» на його письмову вимогу суми гарантії у разі настання гарантійного випадку та дотримання умов гарантії та цього договору. При цьому, зі змісту договору, гарантійний випадок передбачає, що гарант зобов`язується сплатити на користь бенефіціара суму цієї гарантії у випадку невиконання принципалом своїх зобов`язань перед бенефіціаром за договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Виконання принципалом зобов`язання з поставки товару в повному обсязі не спростовує того факту, що таке зобов`язання принципал (постачальник) виконав з порушенням умов договору, а саме: з порушенням строку поставки продукції.

Крім того, ні зміст виданої позивачем гарантії, ні вимоги чинного законодавства не визначають незначне прострочення виконання зобов`язання (у даному випадку прострочення строку поставки, що встановлено судовим рішенням) підставою для відмови у задоволенні вимоги кредитора та здійснення виплати за гарантією. Зміст гарантії не містить застережень, які б ставили в залежність виплату банком гарантії від кількості днів прострочення боржником виконання основного зобов`язання.

За змістом гарантії має значення лише сам факт порушення принципалом зобов`язання за договором. При цьому одного лише факту наявності прострочення виконання основного зобов`язання (незалежно від періоду та обсягу простроченого зобов`язання) достатньо для заявлення бенефіціаром вимоги до гаранта про виплату відповідного забезпечення.

Крім того, суд вважає за необхідне також зазначити, що копія апеляційної скарги, долучена до відзиву, була предметом розгляду в межах справи № 910/11344/19, а надані заперечення на відповідь на відзив, а також наведені відповідачем цитати у відзиві - в межах справи № 910/18199/19 у зв`язку з чим останні не стосуються розгляду даної справи № 910/6648/20.

Позивачем у межах поданого позову також нараховано до сплати відповідачу, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, пеню у розмірі 10316,85 грн та 30% річних у розмірі 17310,81 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 552 Цивільного кодексу України визначено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наданий позивачем розрахунок 30% річних за договором відповідає фактичним обставинам справи, а тому вимога про стягнення з відповідача 30% річних у розмірі 17310,81 грн підлягає задоволенню. При цьому під час здійснення розрахунку суми пені позивачем допущено помилку у підрахунку загального розміру пені. Судом проведено належний розрахунок та сума пені складає 10316,84 грн, що підлягає до стягненню з відповідача.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 120, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ЕЛЕКТРОФАРФОР 2000» (Залізничне шосе, буд. 47, оф. 18, м. Київ, 01103, ідентифікаційний код 34729004) на користь Акціонерного товариства «РВС БАНК» (вул. Введенська, буд. 29/58, м. Київ, 04071, ідентифікаційний код 39849797) заборгованість у розмірі 182062 грн 18 коп, пені у розмірі 10 316 грн 84 коп, 30% річних у розмірі 17310 грн 81 коп та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3145 грн 35 грн, а всього 212835 (двісті дванадцять тисяч вісімсот тридцять п`ять) грн. 18 (вісімнадцять) коп.

3. В решті позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Дата складення та підписання рішення 06.10.2020.

Суддя В.О.Демидов