Рішення № 92003843, 29.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.09.2020Справа № 910/18510/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскона Груп»

до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Охорона-Дніпро»

про визнання недійсним договору поруки № 4Б13422И/П від 15.11.2016

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Кимлик Ю.В.

за участю представників сторін

від позивача Руденко А.О., ордер серії КС № 713823 від 09.07.2020

від відповідача Фурманчук О.І., адвокат за довіреністю б/н від 09.06.2020

від третьої особи не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

23.12.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскона Груп» до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним укладеного між сторонами договору поруки № 4Б13422И/П від 15.11.2016 на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи позовну заяву позивач зазначає що між ним та відповідачем 10.11.2016 був укладений кредитний договір № 4А16112Г, згідно якого позивач отримав кредит в сумі 4.400.000.000,00 грн. Згодом між сторонами в забезпечення виконання зобов`язань інших осіб (боржників) було укладено ряд договорів поруки, в тому числі № 4Б13422И/П від 15.11.2016. Зазначає, що дії позивача з отримання кредитних коштів по кредитному договору № 4А16112Г від 10.11.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників Банку в рамках реалізації плану «трансформації» кредитного портфелю Банку ініційованого НБУ. Така діяльність позивача (укладення кредитного договору та договорів поруки) була направлена на отримання прибутку від реалізації таких активів, або набуття права власності на них. Позивач вказує, що ним як поручителем виконано зобов`язання боржників шляхом сплати коштів за кредитними договорами. Проте, зобов`язання Банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечення зобов`язання боржників не виконано. Позивач намагався в судовому порядку отримати відповідні документи від Банку, проте судом встановлено, що Банк не зобов`язаний передавати такі документи позивачу. Банком ні в порядку встановленим договором поруки ні в судовому порядку документи, які б дали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань боржників перед Банком не передано. Така поведінка свідчить про відсутність намірів Банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки ні в момент його укладення ні протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/18510/19 від 27.12.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

05.02.2020 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2020 відкрито провадження у справі № 910/18510/19 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 03.03.2020.

28.02.2020 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що згідно рішення № 1 від 07.11.2016 засновника ТОВ «Аскона Груп» у зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності ТОВ «Аскона Груп» вирішено укласти з ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір на суму 4.400.000.000,00 грн. Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 08.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 08.11.2016, що були надані ТОВ «Аскона Груп» на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. Наведене надійшло своє відображення і в самому кредитному договорі № 4А16112Г від 10.11.2016, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності позивача. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки. Вважає твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договорів поруки було направлено на отримання прибутку не відповідає дійсності. Позивачем не подано жодного доказу на підтвердження мети укладення договорів отримання прибутку.

У відзиві відповідача міститься клопотання про витребування у позивача докази/документи на підтвердження мети та обставин укладення договору поруки № 4Б13422И/П від 15.11.2016, зокрема, але не виключно, відповідні рішення органів управління ТОВ «Аскона Групс» що були підставою для укладення спірного договору.

В підготовчому засіданні 03.03.2020 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, відповідно до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, про відмову в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів з огляду на наступне

Відповідно до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;

5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Суд розглянувши заявлене відповідачем клопотання відмовив в його задоволенні оскільки воно не відповідає вимогам ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, зокрема заявником не подано доказів вжиття заходів щодо отримання зазначених в клопотанні документів та неможливості їх отримання.

В підготовчому засіданні 03.03.2020 відповідно до 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 02.04.2020.

17.03.2020 від позивача на електрону пошту суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, у зв`язку з тим, що постановою Кабінету міністрів України № 211 від 11.03.2020 з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 установлено на усій території України карантин.

02.04.2020 на електрону пошту суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з тим, що постановою Кабінету міністрів України № 211 від 11.03.2020 з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 установлено на усій території України карантин.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінет Міністрів України постановлено установити з 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020» введено заборону залізничних, авіа- та автобусних міжміських та міжобласних пасажирських перевезень, а також робота метрополітенів; заборонено проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб. Дозволено лише заходи, необхідні для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України № 239 від 25.03.2020 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» постановлено внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та постановлено установити з 12 березня до 24 квітня 2020 року на усій території України карантин.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 338-р від 25.03.2020 «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 24 квітня 2020 року.

У зв`язку з вищевикладеним підготовче засідання у справі № 910/18510/19 призначене на 02.04.2020 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2020 підготовче засідання у справі № 910/18510/19 призначено на 09.07.2020.

09.07.2020 позивачем до суду подано клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Охорона-Дніпро».

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/18510/19 від 09.07.2020 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Охорона-Дніпро».

В підготовчому засіданні 09.07.2020 відповідно до 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 08.09.2020.

09.07.2020 позивачем до суду подано клопотання про витребування у відповідача доказів.

23.07.2020 позивачем до суду подано докази надіслання залученій третій особі копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Позивачем в підготовчому засіданні 08.09.2020 заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку для подачі клопотання про витребування доказів.

В підготовчому засіданні 08.09.2020 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, про поновлення позивачу пропущеного строку для подачі клопотання про витребування доказів.

В підготовчому засіданні 08.09.2020 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, відповідно до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України про відмову в задоволенні даного клопотання позивача про витребування доказів з огляду на наступне

Відповідно до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;

5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Суд розглянувши заявлене позивачем клопотання відмовив в його задоволенні оскільки воно не відповідає вимогам ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, зокрема докази які просить витребувати позивач не підтвердять обставини справи.

В підготовчому засіданні 08.09.2020 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 29.09.2020.

Позивач в судовому засіданні 29.09.2020 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 29.09.2020 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Третя особа в судове засідання 29.09.2020 не з`явилась.

Згідно з ч. 2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами), відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України установлено з 12.03.2020 до 31.07.2020 на усій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020» введено заборону залізничних, авіа- та автобусних міжміських та міжобласних пасажирських перевезень, а також робота метрополітенів; заборонено проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб. Дозволено лише заходи, необхідні для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Листом № 9/рс-186/20 від 16.03.2020 Радою суддів України з метою убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, рекомендовано встановити особливий режим роботи судів України та роз`яснено сторонам про можливість відкладення розгляду справ у зв`язку з карантином.

Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

В судовому засіданні 29.09.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (Банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аскона Груп» (позичальник, позивач) укладено кредитний договір № 4А16112Г, відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 4.400.000.000,00 грн.

Між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аскона Груп» (поручитель) було укладено ряд договорів поруки в тому числі договір поруки № 4Б13422И/П від 15.11.2016 (далі - договір поруки).

Відповідно до п. 1 договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Охорона-Дніпро» (боржником) своїх зобов`язань за кредитним договором № 4Б13422И від 04.07.2013, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що договір поруки був укладений внаслідок обману останнього відповідачем, а саме при укладенні спірного договору позивач мав намір отримати прибуток від укладення спірного договору поруки у вигляді отримання права власності на активи, що забезпечували зобов`язання попереднього боржника за кредитними договорами. Натомість, прибутку (майна) не отримав, що на думку позивача свідчить про те, що його ввели в оману при укладенні договору поруки № 4Б13422И/П від 15.11.2016, а тому вважає, що відповідно вказаний договір є недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 справа № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення № 1 від 07.11.2016 засновника ТОВ «Аскона Груп» Дзюбинського Ю.В. у зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності ТОВ «Аскона Груп» вирішено укласти з ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір на суму 4.400.000.000,00 грн.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 08.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 08.11.2016, що були надані ТОВ «Аскона Груп» на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведене надійшло своє відображення і в самому кредитному договорі № 4А16112Г від 10.11.2016, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності позивача.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Таким чином, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Таким чином, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, позивачем не доведено обставин які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання договору поруки № 4Б13422И/П від 15.11.2016 недійсним.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскона Груп» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскона Груп» відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 06.10.2020.

СуддяВ.В. Сівакова