Рішення № 91984206, 23.09.2020, Гуляйпільський районний суд Запорізької області

Справа № 315/1437/19

Номер провадження № 2/315/120/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року м. Гуляйполе

Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі:

головуючої судді - Романько О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Сухової С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Гуляйполе Запорізької області цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області ОСОБА_3 перебувала вищевказана цивільна справа.

В обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначено, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 26.10.2006 року уклали кредитний договір №ZPG0AU19070911, згідно якого АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 61110.00 грн. на термін до 26.10.2011 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання за договором, прохали стягнути з відповідача на їх користь заборгованість у розмірі 226684.80 грн. за кредитним договором №ZPG0AU19070911від 26.10.2006 року, яка складається з наступного: 42266.12 грн. - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 184418.68 гри. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; стягнути з відповідача судові витрати.

13.01.2020 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача зазначив, що позов є необґрунтованим, незаконним та таким, що не підлягає задоволенню судом, а позивач не мав законного права для звернення із цим позовом до суду з огляду на те, що дійсно 26.10.2006 року ОСОБА_1 укладав кредитний договір №ZPG0AU19070911 з ПАТ «Приватбанк», у відповідності до якого йому були надані кредитні кошти щляхом їх перерахування на відкритий у банку «Аваль» поточний рахунок №0 ХРП «Заз-сервіс» на строк із 26.10.2006 року по 26.10.2011 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 61110,00 гривень для купівлі автомобіля марки «Chevrolet» моделі «Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також у розмірі 17314,50 грн. на сплату сграхових платежів - зі встановленням йому згідно умов Договору щомісячних платежів з 21 по 28 число кожного місяця. Забезпеченням виконання зобов`язань відповідача за даним Договором, виступала застава придбаного ним автомобіля, який було оформлено на відповідача, із відміткою про заборона його відчуження у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу. Вказаний договір було укладено терміном на 5 років із 26.10.2006 року по 26.10.2011 року. Кредит погашався відповідачем до 21.12.2009 року, а потім через фінансові труднощі кредит не погашався. 26.10.2011 року сплинув термін дії кредитного договору. 15.05.2013 року Гуляйпільським районним судом Запорізької області було винесене заочне рішення по цивільній справі №0806/1399/2012 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , про звернення стягнення па предмет застави згідно Договору, а саме автомобіль марки «Chevrolet» моделі «Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 2006 року випуску - яким позов Банка було задоволено та було звернуте стягнення на цей автомобіль. Судове рішення у справі набрало своєї законної сили 06.06.2013 року. Проте ще в процесі розгляду справи Гуляйпільским районним судом Запорізької області, в березні 2013 року, ПАТ КБ «Приватбанк» звертається ще й до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент- Банк» - знову ж таки про звернення стягнення на предмет застави, того самого належного ОСОБА_1 автомобіля марки «Chevrolet» моделі «Aveo» 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ZPG0AU19070911 від 26.10.2006 року - але вже у сумі 180357,94 грн., що підтверджується заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська по цивільній справі № 202/22892/13-ц. Ці обставини були встановлені Запорізьким апеляційним судом та відображені у Постанові від 16.01.2019 року. Вказане рішення набрало законної сили 17.06.2013 року, тобто через 11 днів після набрання законної сили заочним рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області у справі № 0806/1399/2012.

Представник відповідача у своєму відзиві зазначає, що Банк, зловживаючи своїми процесуальними правами, незаконно та безпідставно звернувся до зовсім різних судів, з приводу одного ж самого предмету судового спору, між тими ж самим сторонами (принаймні однієї зі сторін).

Як слідує далі з відзиву, незважаючи на те, що рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області по цивільній справі №0806/1399/2012 набрало своєї законної сили раніше, ще 06.06.2013 року, - Банк скористався виконавчим листом, виданим йому саме Індустріальним судом м.Дніпропетровська по цивільній справі №202/22892/13-ц, яке набрало своєї законної сили 17.06.2013 року, через 11 днів після набрання чинності рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області. Зазначений виконавчий лист Банк надав до Гуляйпільського ВДВС і в рамках заведеного на підставі нього виконавчого провадження №40138444 - 22.10.2013 року державним виконавцем Клименко Г.В., було складено акт опису та арешту автомобіля марки «Chevrolet» моделі «Aveo» 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та вилучено його у ОСОБА_1 28.03.2014 року, ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із питанням зняття арешту із вказаного автомобіля, для його подальшої реалізації у рахунок погашення заборгованості за кредитом. 28.05.2014 року, Гуляйпільським районним судом Запорізької області за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» було винесене рішення по цивільній справі №315/379/2014-ц про зняття арешту із цього заставного майна, а саме із автомобіля марки «Chevrolet» моделі «Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 2006 року випуску і який належав відповідачу. 25.07.2014 року, вказаний автомобіль було реалізовано банком за 44500,00 грн., що підтверджується доданим позивачем розрахунком заборгованості за договором станом на 11.09.2019 року і зазначена сума була зарахована, як погашення заборгованості за процентами кредиту.

Таким чином вказане вище судове рішення по цивільній справі №0806/1399/2012 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 - було виконане фактично.

Проте, як йдеться далі у відзиві, Банк на підставі виконавчого напису №10194 виданого 27.07.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Руслана Олеговича із ОСОБА_1 в безспірному порядку була стягнута заборгованість за кредитним договором №ZPG0AU 19070911 від 26.10.2006 року - за період починаючи із 26.10.2006 року і аж по 05.07.2017 року у загальному розмірі 482593,37 грн.

07.08.2018 року по цивільній справі № 315/284/18 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - Гуляйпільським районним судом Запорізької області було прийняте заочне рішення про часткове задоволення його позову. Було визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №10194 виданий 27.07.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №ZPG0AU 19070911 від 26.10.2006 року у розмірі 482593,37 грн. В частині стягнення із ПАТ КБ «Приватбанк» на його користь витрат па правничу допомогу у розмірі 5000 грн. - цей розмір було зменшено судом до 3500 грн. Банк подав на судове рішення апеляційну скаргу.16.01.2019 року Запорізьким апеляційним судом в ході розгляду апеляційного провадження № 22-ц/807/617/19 по справі №315/284/18 за апеляційною скаргою банка було винесено Постанову, якою рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 07.08.2018 року по справі № 315/284/18 було змінене і якою був зменшений розмір стягнутих із Банка на користь ОСОБА_1 суми сплаченого ним судового збору із 4825,94 грн. до 704,80 грн. В іншій решті рішення суду 1-ї інстанції по цій справі - було залишене без змін. Таким чином, в день проголошення зазначеної постанови Запорізького апеляційного суду, тобто 16.01.2019 року - рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 07.08.2018 року по справі № 315/284/18 - набрало своєї законної сили. Банк не оскаржив цю постанову в касаційному порядку, а отже він із цією постановою Запорізького апеляційного суду від 16.01.2019 року та заочним рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 07.08.2018 року по справі № 315/284/18, як і з усіма обставинами, встановленими цими судами - погодився.

Стаття 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» регламентує, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Підсумовуючи, представник відповідача зазначив про те, що рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 07.08.2018 року по справі № 315/284/18 були встановлені наступні обставини: «ПАТ КБ «ПриватБанк із заявою про вчинення виконавчого напису звернулось до нотаріуса у 2017 році. Відповідачем при поданні заяви про вчинення виконавчого напису ставилась вимога про стягнення коштів за кредитним договором, починаючи із 2006року, а строк дії договору закінчився 26.10.2011 року і саме з цієї дати у банка виникло право вимоги про стягнення заборгованості. Отже виконавчий напис від 27.07.2017року, у порушення статті 88 Закону України «Про нотаріат», було вчинено після спливу трирічного строку з дня виникнення права вимоги. Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність у приватного нотаріуса законних підстав для посвідчення виконавчого напну, у зв`язку з чим задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 , щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню». Постановою Запорізького апеляційного суду від 16.01.2019 року по справі № 315/284/18 були встановлені наступні обставини: «Посилання АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі на відмінність природи строку вчинення нотаріусом виконавчого напису від строку позовної давності, а також довідки про відсутність пропуску банком зазначеного трирічного строку, у зв`язку із тим, що його початок розраховується від дня направлення боржнику письмової вимоги про усунення порушень, колегія суддів не прийняла до уваги, виходячи з наступного. З наданої до матеріалів справи копії кредитного договору вбачається, що він укладений строком на 5 років, а саме до 26.10.2011 року. Також умовами даного договору передбачено право відповідача на дострокове стягнення заборгованості за кредитом, у випадку неналежного виконання позичальником його обов`язків. Отже строк для звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису сплив у 2014 році.

Окрім того, представник відповідача зазначає про наявність заочного рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 15.05.2013 року про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № ZPG0AU19070911 від 26.10.2006 року в розмірі 136515 грн. 63 коп., а також заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 07.06.2013 року про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк заборгованості із ОСОБА_1 за кредитним договором № ZPGOAI119070911 від 26.10.2006 року в розмірі 180357 грн. 94 коп.

Відповідно до ч.1 ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зазначене свідчить про те, що відповідач (Банк) реалізував своє право ня стягнення заборгованості, шо виникла у позивача шляхом звернення до суду, а звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до приватного нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису є зловживанням правом на захист порушених інтересів». Однак знову звертається до суду з позовом, який наразі розглядається.

Далі, представник відповідача звертає увагу на доданий банком до позову «Розрахунок заборгованості за кредитним договором № ZPGOAI119070911 від 26.10.2006 року станом на 11.09.2019 року, тобто за 13 років, незважаючи на те, що дія договору скінчилася 26.10.2011 року та існування судових рішень з цього питання, а також те, що автомобіль, придбаний на кредитні кошти, було реалізовано Банком у 2014 році. Як видно із наданого Банком Розрахунку заборгованості - у ньому взагалі відсутні деякі періоди часу, а саме: період із 27.10.2011 року по 29.11.2013 року (повністю випав із розрахунку 2012 рік), потім із 29.11.2013 року по 25.07.2014 рік, а потім взагалі із 25.07.2014 року і аж по 01.04.2019 року (взагалі десь випало п`ять років), після чого ОСОБА_1 нараховано проценти 11.09.2019 року (знову перестрибнувши через п`ять місяців) - по кредиту, визначеному періодичними щомісячними платежами із 21 по 28 число кожного місяця, у відповідності до умов п.1.1. Договору.

Як видно із наданої банком копії Договору - термін його дії скінчився іще 26.10.2011 року і саме із нього моменту у Банка виникло право вимоги до ОСОБА_1 . Цей кредитний договір не пролонгувався, термін його дії не продовжувався, якоїсь додаткової угоди до нього, або нового Договору ОСОБА_1 із Банком не укладав та не підписував.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену ним у своїй постанові від 14.12.2016 року по справі № 6-2462цс16 теж за позовом ПАТ КБ «Приватбанк»: «у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу» - в даному випадку у Банка взагалі сплинув трирічний строк позовної давності, у розумінні до вимог ст.ст. 257, 258 ЦК України для пред`явлення позову до ОСОБА_1 в частині стягнення із нього суми основного зобов`язання (тіло кредиту та відсотки за користування) та однорічний спеціальний строк позовної давності в частині стягнення із нього комісії та пені.

Представник відповідача вважає, що фактично, вказані обставини та поведінка банку - свідчать про грубе порушення вимог ст. 61 Конституції України, в частині заборони подвійної цивільної відповідальності однієї особи за одне й теж саме порушення.

Крім того, банк ще й грубо порушив вимоги цивільно-процесуального законодавства, в частині подвійного розгляду справ різними судами з приводу одного й того ж самого предмету судового спору та між тими ж самими сторонами по справі.

До того ж, представником відповідача, зазначено що у ст. 251 ЦК України зазначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Стаття 252 ЦК України регламентує, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Стаття 256 ЦК України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 ЦК України регламентує, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У статті 258 ЦК України зазначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно до ст. 259 ЦК України - позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Договору про збільшення строку позовної давності ОСОБА_1 не підписував, доказів цьому позивачем не надано.

Стаття 260 ЦК України визначає, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253, 255 цього Кодексу.

У статті 261 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Стаття 266 ЦК України чітко регламентує, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

У відповідності до ст. 267 ЦК України - позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду(а.с.41-44).

10.02.2020 року від представника відповідача адвоката Рябка Ю.М. надійшла заява про застосування судом строків позовної давності, де він зазначав про застосування до спірних правовідносин строків спеціальної та загальної позовної давності (а.с.62-63).

24.04.2020 року до суду від позивача було надано відповідь на відзив, де зазначили, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відповідач 26.10.2006 року уклали кредитний договір № ZPG0AU19070911, згідно якого АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 61110.00 грн. на термін до 26.10.2011 р., а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Позивач зобов`язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору. Щодо раніше винесених рішень щодо звернення стягнення на предмет застави. На підставі рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 07.06.2013 року Банком було звернуто стягнення на заставне майно боржника, а саме автомобіль, та реалізовано в рахунок погашення заборгованості за кредитним Договором, на підтвердження чого надано меморіальний ордер. Однак вказаних коштів виявилося недостатньо для погашення заборгованості в повному розмірі, в результаті чого банк був змушений звернутись до суду з метою стягнення залишку заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, вважають, що раніше винесене рішення суду не позбавляє відповідача

відповідальності за взяті зобов`язання за договором. Посилання відповідача на вчинення виконавчого напису на стягнення заборгованості за кредитним договором №ZPG0AU19070911 від 26.10.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем від 27.07.2017 року, зареєстрованого в реєстрі за №10194 не повинні братися судом до увагу, оскільки рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області, залишений в цій частині без змін Запорізьким апеляційним судом, він визнаний таким, що не підлягає виконанню. Зазначили про те, що статтями 509, 526, 527, 629 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (виконати роботу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняються його виконанням, проведеним належним чином. Частиною 4 статті 591 ЦК України, ст. 24 ЗУ «Про заставу» передбачено, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, вимога банку, щодо стягнення з позичальника залишку заборгованості по кредиту повністю відповідає, як нормам договору, так і положенням чинного законодавства. Стосовно наданого банком розрахунку заборгованості зауважили, що розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу. Тому, вважали за необхідне надати виписку по рахунку. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів відповідача - всі проведені операції. Виписка є первинним бухгалтерським документом. Зазначили, що з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі. Надана виписка по рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Звернули увагу на те, що в період з 29.11.2013 року по 25.07.2014 року, а також з 25.07.2014 по 01.04.2019 року рух коштів на рахунку відсутній, внаслідок чого вказані періоди не відображені у розрахунку. Щодо строку дії кредитного договору зазначили, що згідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Звернули увагу, що згідно п.5.1 кредитного договору договір діє в обсязі виданих позичальникові коштів до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором. Отримані відповідачем кредитні кошти до теперішнього часу банку не повернені, тим самим, враховуючи що договір не є розірваним або припиненим згідно правових підстав визначених ст. ст. 599, 651, 654 ЦК України, відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування заборгованості по кредиту, таким чином, кредитний договір є дійсним. Щодо строків позовної давності зазначили, що відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто, позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подання позовної заяви до суду.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч.1 ст. 259 ЦК України). Статтею 261 ЦК України встановлено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно п.5.1 кредитного договору договір діє в обсязі виданих Позичальникові коштів до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором. У зв`язку з цим вважають, що обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду. Одночасно посилалися на ст. 526 ЦК України, згідно якої зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Так, на даний час, відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, прохали суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.85-87, 101-103).

У зв`язку із прийняттям 11.08.2020 року на засіданні Вищої ради правосуддя рішення про звільнення судді ОСОБА_3 , у зв`язку з поданням заяви про відставку та на підставі наказу Гуляйпільського районного суду Запорізької області № 1-ос від 11.08.2020 року про припинення повноважень судді ОСОБА_3 , акту прийому-передачі справ судді ОСОБА_3 від 11.08.2020 року, відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, на підставі розпорядження керівника апарату суду від 12 серпня 2020 року за № 46/20, було проведено повторний автоматичний розподіл вищевказаної справи.

Відповідно до повторного автоматичного розподілу вищезазначена справа була 12.08.2020 року передана на розгляд судді Романько О.О.

27.08.2020 року ухвалою судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області Романько О.О. справу прийнято до свого провадження та призначено судове засідання на 23.09.2020 року.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в тексті позовної заяви та в доданому до позову клопотанні від 03.06.2020 року прохали розглядати справу за відсутності представника позивача. На позовних вимогах наполягають у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, будь-яких заяв чи клопотань суду не надав, причини неявки не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав суду письмове клопотання про розгляд справи без участі сторони відповідача, у задоволенні позовних вимог прохав відмовити з огляду на строки позовної давності.

Виходячи з наведеного, а також положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності сторін.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Суд, вивчивши матеріали справи, надавши їм оцінку, вважає, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлені обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно розрахунку заборгованості за договором №ZPG0AU19070911від 26.10.2006 року, станом на 11.09.2019 року ОСОБА_1 має загальну заборгованість перед банком на суму 226684,80 грн. (а.с. 6-8).

Кредитний договір №ZPG0AU19070911 було укладено 26.10.2006 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , згідно якого банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на відкритий у Аваль поточний рахунок № 0 ХРП «ЗАЗ-сервис» на строк з 26.10.206 року по 26.10.2011 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 61110,00 грн. на наступні цілі: купівля автомобіля, а також у розмірі 17314,50 грн. на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,34% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 21 по 28 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1581,49 грн. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії) (а.с. 9-10).

Згідно копії заочного рішення Гуляйпільського районного суду від 15.05.2013 року у цивільній справі № 0806/1399/2012, задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення, яким в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №ZPG0AU19070911 від 26.10.2006 року склала 136515,63 грн., з яких заборгованість за кредитом в сумі 42266,12 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 55300 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 1967,65 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором в сумі 36981,27 грн. та витрат на сплату судового збору в сумі 1365,16 грн., а всього на сумум137880,79 грн. звернути стягнення на автомобіль CHEVROLET модель AVEO, рік випуску 2006, тип ТЗ: легковий седан, № кузова шасі НОМЕР_2 реєстраційний номер НОМЕР_1 , належний ОСОБА_1 , шляхом продажу вказаного предмету застави Публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету застави. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с 47-48).

Згідно копії рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 28.05.2014 року у цивільній справі № 315/379/14-ц, частково задоволено позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на боці відповідача: відділ державної виконавчої служби Гуляйпільського районного управління юстиції Запорізької області, ВДАІ по обслуговуванню адміністративної території Пологівського району УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області, про зняття арешту з заставленого майна. Знято арешт з заставленого рухомого майна: автомобіля CHEVROLET модель AVEO, рік випуску 2006, тип ТЗ: легковий седан, № кузова шасі НОМЕР_2 реєстраційний номер НОМЕР_1 , належного ОСОБА_1 , накладений постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Гуляйпільського районного управління юстиції Запорізької області Узун О.І. від 16.05.2012 року з примусового виконання за зведеним виконавчим провадженням № 25/07-12, виданим 13.03.2012 року відділом державної виконавчої служби Гуляйпільського районного управління юстиції Запорізької області, в рамках виконавчого провадження №31561264 про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_1 на користь стягувачів відшкодування боргу в сумі 59650,14 грн. В решті позовних вимог відмовлено (а. с. 49-50).

Згідно копії заочного рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 07.08.2018 року у цивільній справі № 315/284/18, частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Гуляйпільський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис за реєстровим № 10194, вчинений 27.07.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Пат КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №ZPG0AU19070911 від 26.10.2006 року в розмірі 482593,37 грн., стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» витрати по оплаті судового збору (а.с. 52-53).

16.01.2019 року постановою Запорізького апеляційного суду у цивільній справі 3 315/284/18 частково задоволено апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», змінено вищевказане заочне рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 07.08.2018 року, зменшено суму судових витрат по оплаті судового збору, що підлягає стягненню з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 з 4825,94 грн. до 704,80 грн., в решті заочне рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 07.08.2018 року залишено без змін (а.с. 54-55).

Банком була надана на підтвердження відповіді на відзив виписка з рахунку № НОМЕР_3 за період з 26.10.2006 року по 24.03.2020 року (а.с.93-127).

Суд вивчивши матеріали справи прийшов до таких висновків.

При вирішенні справи суд керується наступним.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК).

За ст. 526 ЦК України , зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ст. ст. 256, 267 ЦК України, суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Суд вважає за необхідне зазначити про наявність заочного рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 15.05.2013 року за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави та стягнення заборгованості за кредитним договором №ZPG0AU19070911 від 26.10.2006 року в розмірі 136515,63 грн., а також заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.06.2013 року про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №ZPG0AU19070911 від 26.10.2006 року в розмірі 180357,94 грн..

Також, позивач в 2017 році звернувся до приватного нотаріуса з приводу вчинення виконавчого напису про стягнення з відповідача за цим же кредитним договором заборгованості.

Вказані обставини були предметом розгляду як суду першої інстанції -Гуляйпільського районного суду Запорізької області ( рішення від 07.08.2018 року у справі № 315/284/18), так я суду апеляційної інстанції - постанова Запорізького апеляційного суду від 16.01.2019 року.

В зазначених рішення були встановлена певні обставини, вказані рішення судів набрали законної сили, щодо звернення стягнення на предмет застави фактично виконані, оскільки майно банком було реалізовано, тому в порядку визначеному ч. 4 ст. 82 ЦПК України, такі обставини не підлягають додатковому доказуванню.

Таким чином, враховуючи, що за рішеннями судів заборгованість у повному обсязі за тим самим кредитним договором вже стягнута, тому повторне стягнення кредиту, всупереч положенням ст.61 Конституції, призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне й те саме зобов`язання. За таких обставин, в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими, у зв`язку із чим суд не може застосувати до них позовну давність.

Вказане стосується й нарахованих відсотків за період з 27.10.2006 року до 11.09.2019 року (а.с. 6-8).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена ВС у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 175/4753/15-ц.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис ч.1 ст.1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів та пені після жовтня 2011 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Такі правові висновки, узгоджуються з позицією Великої Палати ВС, висловленою у постанові від 28.03.2018 у справі №14-10цс18.

У ст.1050 ЦК передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та пені, однак таких вимог банк не заявляв, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є необґрунтованими.

За таких обставин, оскільки у позивача було відсутнє право повторно стягувати заборгованість за тілом кредиту та проценти, нараховані в межах строку дії кредитного договору при наявності судового рішення про стягнення цих сум, а також проценти після закінчення строку дії кредитного договору, а вимог про застосування наслідків, передбачених ст.625 ЦК, банк не заявляв, у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі за його безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 2-5, 13, 76-82, 141, 211, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.

Повний текст рішення складено 30.09.2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду через Гуляйпільський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О. О. Романько