Рішення № 91978946, 02.10.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2863/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 )

до відповідача - Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871; адреса: вул. Канатна, 83, 13-й поверх, м. Одеса, Одеська область, 65107)

про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - відповідач) у ненаданні адміністративної послуги по заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 , учаснику АТО від 21.04.2020 року (яка отримана відповідачем 28.05.2020 року) відповідно до пункту 5 статті 10 ЗУ «Про адміністративні послуги»;

- визнати протиправним та скасувати лист Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 01.07.2020 року № К-10131/0-238/0/37-20;

- зобов`язати Головне управління Дсржгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,06 га для ведення садівництва, що розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подати суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

- стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області моральну шкоду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати;

- повернути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6200 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує, що маючи намір отримати у власність земельну ділянку для ведення садівництва, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Одеській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області», долучивши до заяви передбачені законом документи. Натомість листом від 01 липня 2020 року № К-10131/0-238/0/37-20 Головне управління Держгеокадастру у Одеській області відмовило позивачеві у наданні такого дозволу з мотивів непогодження Молодіжненською сільською радою Овідіопольського району Одеської області надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки. Позивач вважає, що відповідачем порушені вимоги статті 118 Земельного кодексу України, тому його позовні вимоги належить задовольнити.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року відкрите провадження в адміністративній справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подав письмовий відзив на позов та заяву про поновлення пропущеного строку для такого відзиву. Ухвалою від 02 жовтня 2020 року суд поновив відповідачеві такий строк, визнавши причини його пропуску поважними.

У відзиві відповідач наголосив, що позивачеві у задоволенні його заяви відмовлено правомірно, на підставі вимог чинного земельного законодавства. Вказав зокрема, що за дорученням Віце-прем`єр міністра-Міністра розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 року №37732/0/1-14 під час розгляду клопотань про надання дозволів на розробку документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності необхідно враховувати позицію органів місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування.

Крім того, зазначено, що повноваження ГУ Держгеокадастру щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою є дискреційними, а відтак - відповідач не може бути зобов`язаний до вчинення дій щодо надання дозволу судовим рішенням.

У відповіді на відзив позивач навів правові позиції судів різних інстанцій, які, на його думку, спростовують доводи відповідача.

Своїм процесуальним правом на подання заперечень у відповідності до статті 164 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не скористався

З огляду на достатню кількість зібраних у справі доказів для її вирішення, суд вважає можливим розглянути та вирішити дану справу по суті у межах строку, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши заяви сторін по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , громадянин України, учасник бойових дій (посвідчення НОМЕР_2 ), 21 квітня 2020 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області за межами населеного пункту, орієнтовним розміром 0,06 га.

До заяви позивачем долучені додатки згідно переліку.

Листом від 01 липня 2020 року № К-10131/0-238/0/37-20 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повідомило позивача про відмову у задоволенні його заяви з посиланням на доручення віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 0810.2014 року №37732/0/1-14, з огляду на те, що наразі відсутнє погодження Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області щодо надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.

Статтею 14 Конституції України та статтею 373 Цивільного кодексу України земля визнається основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом «б» частини першої статті 81 Земельного кодексу України передбачено що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Зокрема, пунктом «в» частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадянам України гарантується право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

При цьому, з огляду на зміст підпункту «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 Земельного кодексу України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри (частина шоста статті 118 Земельного кодексу України).

У свою чергу, згідно з вимогами абзацу першого частини сьомої статті 117 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що відмову ОСОБА_1 надано поза межами строку, встановленого статтею 117 ЗК України, однак такі обставини судом у межах спірних правовідносин не досліджуються, оскільки позивачем не заявлено про застосування правових наслідків порушення такого строку (щодо принципу "мовчазної згоди" відповідача).

Перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, вказаний у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України, є вичерпним. При цьому у разі надання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічний за своїм змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №825/2228/18.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до заяви про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га (за межами населених пунктів сільської ради) для ведення садівництва, додано такі документи: копію паспорта громадянина України та копію ідентифікаційного коду; згоду на використання та обробку персональних даних; копію посвідчення учасника бойових дій (АТО); графічний додаток із зазначенням бажаного місця розташування та такий же додаток у формі витягу з Публічної кадастрової карти - тобто усі матеріали, подання яких передбачене частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.

При цьому стаття 118 ЗК України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що подані позивачем заява та графічні додатки (викопіювання), на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив`язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту, площу бажаної земельної ділянки, тобто позивачем подано заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у відповідності до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України.

Принагідно суд зауважує, що відповідачем у спірному листі не зазначено про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Натомість відповідач мотивує відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою відсутністю погодження Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

Стаття 118 Земельного кодексу України не містить такої підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як відсутність погодження органів місцевого самоврядування дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, перелік законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі №813/4498/16 та від 04 травня 2020 року у справі №813/2061/17.

Отже, відсутність погодження сільської ради не є законною підставою для відмови у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою.

Доручення Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, на яке посилаються відповідач, повинно застосовувались з обов`язковим врахуванням вимог статей 118 та 123 Земельного кодексу України.

Більше того, у такий спосіб до вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності всупереч вимогам статей 118 та 122 Земельного кодексу України залучається іще один суб`єкт - сільська рада.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження, в т.ч. органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Так, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною четвертою наведеної статті визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з пунктом 1 Положення № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Підпунктом 13 пункту 4 цього Положення передбачено, що Головне управління Держгеокадастру в області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, відповідач є спеціально уповноваженим органом на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення та наділений відповідними повноваженнями на прийняття самостійного рішення з питань, віднесених до його компетенції. Наявність у відповідача цих повноважень виключає необхідність участі у спірних правовідносинах органу місцевого самоврядування.

За таких умов суд доходить висновку, що відмова відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою із зазначених вище підстав не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, є незаконною та необгрунтованою.

Крім того, рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо передачі земельної ділянки у власність для ведення садівництва або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Так, пунктом 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області (затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за №1391/29521, далі - Положення №333) передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Згідно з пунктом 80 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року №55, накази (розпорядження) видаються як рішення організаційно-розпорядчого чи нормативно-правового характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основної діяльності установи, адміністративно-господарських або кадрових питань.

При цьому, пунктом 123 вказаної Типової інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як відповіді на виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, дорученнях вищих посадових осіб, на запити, звернення, а також кореспонденцію Верховної Ради України, на виконання доручень установ вищого рівня, на запити інших установ, звернення громадян, запити на інформацію, а також як ініціативні та супровідні листи.

Відтак, аналізуючи наведені приписи, суд звертає увагу, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ.

Отже, рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою стосовно відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва або про відмову в наданні такого дозволу повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом органу Держгеокадастру у формі наказу.

Такої ж позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, про що свідчать висновки, наведені у постанові від 28 листопада 2018 року за результатами розгляду справи №820/4219/17.

В межах даного спору позивач звернувся до відповідача із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого суб`єкту владних повноважень слід було прийняти рішення. Натомість ГУ Держгеокадастру направило позивачу відповідь у формі листа від 01 липня 2020 року № К-10131/0-238/0/37-20.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв не у спосіб, що передбачений законом, без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже - протиправно відмовив позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою листом від 01 липня 2020 року № К-10131/0-238/0/37-20.

Викладене обумовлює й висновок суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання адміністративної послуги по заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 , учаснику АТО від 21 квітня 2020 року відповідно до пункту 5 статті 10 Закону України «Про адміністративні послуги».

Так, пунктом 1 статті Закону України "Про адміністративні послуги" від 6 вересня 2012 року № 5203-VI (далі- Закон №5203-VI) адміністративна послуга визначається як результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону; суб`єкт звернення - фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг.

Отже, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою (відповідно до Закону України "Про адміністративні послуги") є адміністративною послугою у розумінні Закону №5203-VI, а заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою - заявою на отримання адміністративної послуги відповідно.

Посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2011 року № 835 «Деякі питання надання Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг» щодо невключення отримання дозволу на розробку проекту землеустрою до переліку адміністративних послуг, судом не беруться до уваги, оскільки такий акт спрямований на розмежування адміністративних послуг, що надаються платно і безоплатно та не встановлює вичерпного їх переліку.

Адміністративна послуга вважається наданою з моменту отримання її суб`єктом звернення особисто або направлення поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) листа з повідомленням про можливість отримання такої послуги на адресу суб`єкта звернення. У випадках, передбачених законодавством, відповідний документ може бути надісланий поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або за допомогою засобів телекомунікаційного зв`язку. При цьому строк доставки поштової кореспонденції не зараховується до строку надання адміністративної послуги (частина п`ята статті 10 Закону № 5203-VI).

З огляду на те, що відповідач, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою без прийняття акту індивідуальної дії за заявою ОСОБА_1 , діяв не на підставі чинного законодавства України та без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що було встановлено судом, адміністративна послуга ОСОБА_1 надана не була, а отже - мала місце протиправна бездіяльність відповідача (позивачем така бездіяльність помилково охарактеризована як дії, попри це - сутність позовної вимоги не змінилася).

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд виходить з такого.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними - такими, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву), зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що у спірних правовідносинах позивач дотримався усіх визначених законом умов для отримання позитивного рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. У свою чергу, відповідач протиправно відмовив ОСОБА_1 у наданні такого дозволу. Спосіб, у який відповідач надав таку відмову (не рішенням, а листом від 01 липня 2020 року № К-10131/0-238/0/37-20), має значення для надання правової оцінки діям ГУ Держгеокадастру в Одеській області, однак не є визначальним при обранні судом способу захисту порушеного права позивача, оскільки за своїми наслідками для позивача відмова, викладена у листі та відмова, оформлена наказом ГУ Держгеокадастру, є тотожними - зупинення процедури реалізації позивачем права власності на земельну ділянку.

За таких умов, з метою захисту законних інтересів позивача, порушених оскаржуваною відмовою, та враховуючи недоведеність відповідачем наявності передбачених статтею 118 ЗК України підстав, за яких дозвіл не надається, що вказує на відсутність у відповідача передумов для прийняття іншого рішення, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва.

Керуючись частиною шостою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на те, що відповідача зобов`язано до вчинення певних дій, суд вважає за необхідне встановити відповідачеві для виконання цього судового рішення розумний строк- не більше тридцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

При цьому суд враховує, що надання дозволу не є рішенням про надання земельної ділянки у власність, оскільки процедура передбачає подальше погодження проекту землеустрою і його затвердження.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області моральної шкоди в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно частини першої та другої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 Цивільного кодексу України).

Стаття 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди та надати належні докази того, що саме дії або бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань.

Проте, у позовній заяві позивач відмовився від деталізованого обрахунку моральної шкоди, обмежившись лише посиланням на судову практику у справах про стягнення морвльної шкоди та не надав суду належних у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказів того, що протиправним рішенням відповідача ОСОБА_1 завдано моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

За таких умов суд вважає, що позовна вимога про стягнення з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області моральної шкоди в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, є недоведеною, а отже - не підлягає задоволенню.

Щодо зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановленому законом.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 372 КАС України) .

Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

З огляду на встановлені у даній справі обставини та визначений судом спосіб захисту прав позивача, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю під час ухвалення судового рішення.

Судові витрати, які підлягали б розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адмінвстративного судочинства України, у справі відсутні: позивач звільнений від сплати судового збору, а докази про витрати на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 наразі не надані.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871; адреса: вул. Канатна, 83, 13-й поверх, м. Одеса, Одеська область, 65107) про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо ненадання адміністративної послуги за заявою ОСОБА_1 від 21 квітня 2020 року відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про адміністративні послуги».

Визнати протиправною та скасувати викладену в листі від 01 липня 2020 року № К-10131/0-238/0/37-20 відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки у власність для ведення садівництва на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, орієнтовною площею 0,06 га.

Зобов`язати Головне управління Дсржгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва, що розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, орієнтовною площею 0,06 га, у строк не більше тридцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

У задоволенні іншої частини позовних вимог- відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд (а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції).

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук