Рішення № 91978592, 01.10.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 жовтня 2020 року м. Ужгород№ 0740/752/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Дору Ю.Ю.,

за участі:

секретаря судового засідання - Завидняк А.В.,

перекладача - Фурдь В.Й.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Лучинець О.В.,

представника відповідача - Магдинець О.-Л.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), якою просить: 1) Провести розгляд справи за його участю за правилами загального позовного провадження; 2) Зобов`язати відповідача надати суду для огляду оригінал особової справи ОСОБА_1 ; 3) Скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 4) Зобов`язати даний орган влади повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року в справі №0740/752/18 скасовано, а адміністративну справу №0740/752/18 направлено на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.

16 березня 2020 року справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду та згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано на розгляд головуючому судді Дору Ю.Ю ..

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року прийнято до розгляду у порядку спрощеного позовне провадження адміністративну справу №0740/752/18 у зв`язку із направленням її згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2019 на новий розгляд.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Державної міграційної служби України від 20 червня 2018 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту створює для позивача загрозу повернення до країни громадянської належності, де йому загрожує небезпека, а саме реальна небезпека бути підданому нелюдському чи такому, що принижує гідність поводженню або покаранню, зобов`язанню брати участь у військових діях проти його волі, через внутрішній збройний конфлікт та відсутність безпеки та будь-якого захисту в країні мого походження. Тому просить визнати рішення про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправним, скасувати його та зобов`язати повторно розглянути питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, згідно якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню мотивуючи тим, що на основі всебічного вивчення наданих позивачем матеріалів, а також матеріалів по країні (Сирія), співбесід по уточненню викладених заявником фактів, немає підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань. Таким чином, рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з врахуванням та дослідженням всі обставин справи та є правомірним.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили такі задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 04 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС України в Закарпатській області із заявою про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту. В заяві ОСОБА_1 зазначив, що є громадянином Сирії, ІНФОРМАЦІЯ_1 , араб за національністю, сповідує іслам. Заявник народився та проживав у селі ОСОБА_3, район Ель-Кусейр, провінції Хомс, Сирія.

Відповідно до Висновку від 25 квітня 2018 року головного спеціаліста відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Закарпатській області щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту твердження заявника про те, що до нього могло мати місце переслідування з боку органів влади через ухилення від мобілізації, що змусило його виїхати з країни походження викликають сумнів і не можуть вважатися достовірними та правдоподібними. На підставі наведеного, головний спеціаліст вважає доцільним громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 01 червня 2018 року за № 181-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 , відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, що визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України від 08.07.2011р. № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

П. 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

При оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно із ч. 12 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", орган міграційної служби: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Згідно із ч. ч. 4, 6, 7 ст. 8 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Наказом МВС України від 07.09.2011р. № 649 затвердженні Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі Правила).

Згідно із п. 1.1 розділу І Правил ці правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно підпункту "е" п. 2.1 Правил, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні має обґрунтувати, що вона є жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Згідно із п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Вказане знаходить своє підтвердження і у національному законодавстві.

Судом встановлено, що згідно з протоколом співбесіди з ОСОБА_1 , такий вказав, що він нелегально виїхав з Сирії у вересні 2017 року автомобільним транспортом до Туреччини. Протягом двох днів проживав у Стамбулі (Туреччина), звідки кораблем дістався Одеси (України).

24 вересня 2017 року ОСОБА_1 перетнув державний кордон України на підставі візи, яку йому оформляли посередники ліванці. У Туреччині позивач захисту не просив, оскільки країною призначення для нього була Україна. Діставшись Одеси позивач втратив паспортний документ, після чого поїхав на Західну Україну. Отримавши, роботу у Мукачеві, звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Закарпатській області.

З матеріалів особової справи вбачається, що позивач на підтвердження його особи та громадянства документів не надав. Водночас, на підтвердження місця проживання в Сирії ним надано копію документу проживання Сирійської Арабської Республіки Міністерства внутрішніх справ Лідерства сил внутрішньої безпеки. Згідно перекладу вказаного документу зазначено громадянство сирійське.

Як вбачається з висновку відповідача від 25 квітня 2018 року під час розгляду справи ОСОБА_1 відповідачем виділено твердження заявника, які потребували детального аналізу для оцінки правдоподібності тверджень позивача, а саме: чи заявник є громадянином Сирії та уродженцем села ОСОБА_3 провінції Хомс та чи могло мати місце переслідування з боку сирійської влади через ухилення від мобілізації. Згідно вказаного висновку за наслідками аналізу даних відомих відповідачу, вказано, що факти викладені заявником про те, що місцем народження є ОСОБА_3 провінції Хомс та громадянської належності Сирійська Арабська Республіка не можуть вважатися правдоподібними, тому що відповідно до поданих заявником документів це є місто Арсаль, Ліван, а сирійське громадянство залишилося недоведеним.

Суд зауважує, що у даному випадку відповідачем було взято до уваги ті факти, що згідно перекладу документу проживання місцем народження позивача є місто Арсаль. В той же час, позивачем в заяві-анкеті від 04 квітня 2018 року зазначив місцем свого народження ОСОБА_3 провінції Хомс , Сирія, тобто у заяві та наданій довідці про проживання факт місця проживання суперечить один одному. Окрім цього, під час проведеної співбесіди 22 січня 2018 року позивач зазначив, що має вищу освіту, яку здобув в Одеському національному політехнічному університеті, та що документ про освіту залишився в Сирії. Разом з тим, відповідно до довідки Одеського національного політехнічного університету від 16 березня 2018 року № 616/07-5 громадянин Сирії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ніколи не був студентом Одеського національного політехнічного університету.

У постанові Верховного суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року по справі №0740/752/18 Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки ситуації, яка склалася в країні походження позивача, не дослідили поточної та актуальної інформації щодо ситуації в Сирії й не спростували можливості загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення (п. 59 ухвали).

Водночас, при новому розгляді справи, суд зауважує, що ситуація в Сирії залишається несприятливою для біженців. Зокрема, згідно даних джерел інформації, які перебувають у загальному доступі, встановлено, що з подіями 2019 року до сьогодні в Сирії мають місце жорстокі порушення прав людини у зв`язку із конфліктом. Дії сирійської влади і російських сил в Ідлибі супроводжуються наступами із використанням забороненої зброї, на підконтрольних Дамаску територіях відбувалась конфіскація нерухомості, масове знищення будинків і незаконні затримання, тощо.

Проте, відповідачу слід повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та встановити належність такого до громадянства Сирії. Так, в ході судового розгляду позивачем надавалися суперечливі відомості щодо місця проживання та розташування об`єктів на території, де зі слів позивача такий проживав у Сирії. Окрім цього, позивач повідомив дані про перебування в Україні, які не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, зокрема про легальний приїзд до України в 2017 році, навчання в Одеському національному політехнічному університеті. Отже, тільки в ході поглиблених співбесід відповідач може встановити належність до громадянства Сирії ОСОБА_1 а отже, і про необхідність надання тимчасового захисту в Україні.

Варто зауважити, що ухвалою ВАС України від 03.02.2015 року №К/9991/77969/12 визнана правова позиція згідно якої - ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням в країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Також слід зазначити, що свідчення особи, яка бажає отримати статус біженця, і докази, що їх підтверджують відносно загрози переслідування, повинні задовольняти тому, що є прийнятним вважати "можливим у розумних межах" або правдоподібним, тобто заявник не повинен обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця.

Крім того, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

У цілому, "обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування" є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому, на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто, на користь того хто звернувся за наданням статусу біженця.

Виходячи з вищевикладеного суд встановив, що відповідачем неповно проаналізовано подану ОСОБА_1 в Україні заяву (з додатками) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та не дослідив та не врахував повної інформації наданої позивачем на підтвердження власного громадянства, відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до Постанови Пленуму ВАСУ "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця..." від 16.03.2012 року № 3, під час вирішення справи щодо оскарження рішення органу про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд може визнати таке рішення протиправним, скасувати його та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом відповідного рішення, в зв`язку з чим слід зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем з урахуванням обставин, встановлених судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ст. 77 КАС України, обов`язок доказування покладається в даному випадку на відповідача. Відповідачем не доведено правомірності оскарженого рішення, в зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають вимогам закону та встановленим в судовому засіданні обставинам справи, що підтверджується дослідженими належними та допустимими доказами, відтак, адміністративний позов слід задовольнити, визнавши протиправним та скасувавши рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01 червня 2018 року №181-18 та зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Керуючись ст. ст. 6, 72-77, 244-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ПТРБ: АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01024, м.Київ, вул.Володимирська, буд.9, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470) про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01 червня 2018 року №181-18.

Зобов`язати Державну міграційну службу України (01024, м.Київ, вул.Володимирська, буд.9, код ЄДРПОУ 37508470) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 05.10.2020 року.

СуддяЮ.Ю.Дору