Вирок № 91976716, 05.10.2020, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/806/20

Провадження № 1-кп/553/189/2020

В И Р О К

Іменем України

05.10.2020м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Чистик І.О.,

при секретарі - Павленко І.В.,

з участю прокурора - Корнієнко Є.В,

представника потерпілого - Козленка О.М.,

потерпілого - ОСОБА_1 ,

обвинуваченого - ОСОБА_2 ,

захисників - Баранової В.І. та Лук`яненко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві матеріали кримінального провадження, за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Полтави, громадянина України, із середньою освітою, зі слів зареєстрованого як ФОП, одруженого, який має малолітню дитину, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за статтею 286 ч. 2, 135 ч. 3 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

08 січня 2020 року приблизно о 16:55 год. у темну пору доби ОСОБА_3 перед виїздом не перевірив і не забезпечив технічно справний стан транспортного засобу автомобіля марки BMW, номерний знак НОМЕР_1 . Згідно з висновком експертизи технічного стану транспортного засобу № 29 від 22.01.2020 року з виявленою невідповідністю вимогам Правил дорожнього руху України, зокрема п. 31.4.5. а) який передбачає, що в легкових автомобілях залишкова глибина малюнку протектора шин повинна бути не менше 1.6 мм, дана несправність настала внаслідок тривалої експлуатації вищевказаної шини заднього правого колеса, від`їхав від будинку № 75 по вул. Панянка та рухався на вказаному автомобілі по вулиці Панянка, яка освітлена міським електроосвітленням, у напрямку вулиці Шолома Алейхема у м. Полтаві. Пересуваючись на вищевказаному автомобілі зі швидкістю 80.02 - 81.23 км/год., яка є перевищенням дозволеної швидкості у населених пунктах, порушуючи вимоги п.п. 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України у районі будинку № 65-А, по вулиці Панянки у м. Полтава, ОСОБА_3 в порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України при виникненні небезпеки для руху або перешкоди, яку він об`єктивно спроможній був виявити у вигляді пішохода ОСОБА_4 , який перетинав дорогу з права наліво по напрямку руху автомобіля у недозволеному для переходу місці, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та допустив наїзд на нього. У результаті порушення водієм ОСОБА_3 п.п. 12.3., 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, пішохід ОСОБА_4 згідно висновку судово-медичної експертизи № 49 від 04.02.2020 року отримав тілесні ушкодження, які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, а в даному випадку, як такі, що призвели до смерті потерпілого і знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку із безпосередньою причиною смерті. Причиною смерті ОСОБА_4 стала відкрита черепно-мозкова травма із переломом склепіння та основи черепа та крововиливами під оболонки речовини головного мозку. Причиною дорожньо-транспортної пригоди та наслідків, що перебувають у причинному зв`язку з виникненням даної пригоди, згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 59 від 30.01.2020 року та висновку судової автотехнічної експертизи № 181 від 19.03.2020 року стало порушення п. 12.3. Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_3 , згідно з яким: п. 12.3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. В умовах даної події водій ОСОБА_3 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_4 шляхом виконання вимог п.12.3. Правил дорожнього руху України при вибраній швидкості руху рівній 80.02 - 81.23 км/год. Згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 246 від 15.04.2020 року причиною дорожньо-транспортної пригоди та наслідків, що перебувають у причинному зв`язку з виникненням даної пригоди стало порушення п.п. 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_3 , згідно з якими: п.12.4 У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.; п.12.9 б) Водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4 - 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил. В умовах даної події водій ОСОБА_3 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_4 , шляхом виконання вимог п.п. 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України.

Таким чином, ОСОБА_3 своїми діями, що виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.286 КК України.

Крім того, 08 січня 2020 року приблизно о 16:55 год. водій автомобіля марки BMW, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_3 після здійснення наїзду на пішохода ОСОБА_4 в районі будинку № 65-А по вул. Панянка у м. Полтава, будучи причетним до скоєння даної дорожньо-транспортної події, в порушення вимог п. 2.10 Правил дорожнього руху України, достовірно знаючи, що пішохід ОСОБА_4 внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження, розуміючи, що поставив потерпілого в небезпечний для життя стан та усвідомлюючи те, що залишає без допомоги особу, яка внаслідок отриманих травм позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, маючи реальну можливість надати потерпілому допомогу, не виконав свого обов`язку, покладеного на нього законом і загальновизнаними нормами моралі, не переконався, чи потребує потерпілий допомоги, не викликав карету швидкої допомоги, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу та, з метою уникнення відповідальності за скоєне, на автомобілі причетному до ДТП з місця пригоди поїхав, чим завідомо залишив без допомоги потерпілого ОСОБА_4 , який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану. При цьому водій ОСОБА_3 сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан та був зобов`язаний і мав змогу надати потерпілому допомогу, що у результаті спричинило смерть потерпілого ОСОБА_4 .

Таким чином, ОСОБА_3 своїми умисними діями, що виразилися в умисному завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через безпорадний стан, особою, яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, що спричинило смерть потерпілого, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст.135 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні винуватим себе в пред`явленому обвинуваченні визнав, не оспорював фактичних обставин справи та показав суду, що 08 січня 2020 року йому зателефонував знайомий ОСОБА_5 та попросив допомогти перевезти речі на автомобілі знайомому на ім`я ОСОБА_6 , який проживав по АДРЕСА_3 . Він приїхав до них десь о 16-50 годині. ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ще один хлопець сіли до його автомобіля марки BMW номерний знак НОМЕР_1 . Метрів через 300 після того, як вони від`їхали, біля буд. 65-а по вул. Панянка в м. Полтаві сталася дорожньо-транспортна пригода. Потерпілого він побачив метрів за 10-15, він вийшов із кущів та був вже на проїжджій частині, рухаючись зліва направо. Метрів за 7 до потерпілого він натиснув на гальма, машину кинуло та відбувся контакт правого крила його автомобіля з потерпілим. В момент наїзду транспортний засіб траєкторію не змінював. В подальшому обвинувачений дав показання про те, що у присутніх в машині сталася паніка, всі відчинили двері, але він сказав їх зачинити. Спочатку хотів викликати швидку допомогу, а потім на автомобілі залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, вирушивши в бік водосховища, де ОСОБА_3 та його пасажири заховали транспортний засіб. Хтось з хлопців, пасажирів його авто, сказав, що треба зітерти відбитки пальців рук. Після цього вони забрали свої речі з транспортного засобу та розійшлись по домах. Після тієї події цих хлопців він вже не бачив. На запитання прокурора обвинувачений пояснив, що транспортний засіб він покинув, оскільки на ньому утворились пошкодження від удару з потерпілим. Після цього пройшло біля двох місяців до того моменту як його викликали у поліцію. На запитання пояснив, що протягом цього часу йому було страшно та, що він перевіряв в інтернеті чи є повідомлення про дорожньо-транспортні пригоди, але до поліції про події, що відбулись не заявляв. Крім того, на запитання захисників пояснив, що співпрацював в подальшому з поліцією, що на його думку полягає в тому, що він з`являвся на виклики до поліції за власні кошти, та в його чесності. Також пояснив суду, що вже після направлення обвинувального акту до суду він вжив заходи для відшкодування спричиненої матеріальної шкоди шляхом передачі батькові потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_1 через представника потерпілого грошових коштів в розмірі 37 тисяч гривень. Від відшкодування моральної шкоди батько померлого відмовився.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 пояснив, що він є настоятелем Свято-Миколаївської церкви, та проживає за межами м. Полтава. Його син ОСОБА_4 навчався у м. Полтаві в кооперативному інституті. 08.01.2020 року ввечері йому зателефонували та повідомили про те, що сталася дорожньо-транспортна пригода, та що його син знаходиться у лікарні у важкому стані. Самого обвинуваченого ОСОБА_3 він вперше побачив в суді в судовому засіданні. Представник потерпілого повідомляв, що обвинувачений хотів приїхати до нього, але він заперечив проти такого візиту. Через представника йому дійсно передали грошові кошти чи 25 чи 37 тисяч гривень, він їх до цього часу навіть не рахував. Потерпілий висловився також щодо того, що вважає, що обвинувачений просто втік, та що якби він залишився на місці та надав допомогу потерпілому ОСОБА_4 , його сина можна було би врятувати. Всі показання обвинуваченого вважає формою захисту, а не каяттям у вчиненому. ОСОБА_7 також в судовому засіданні наполягав на призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 самої високої міри покарання за вчинене, що передбачена законом.

В судовому засіданні встановлено, що обвинувачений та інші учасники процесу правильно розуміють зміст обставин справи, які ніким не оспорюються. Судом встановлено, що відсутні сумніви у добровільності та істинності позицій обвинуваченого ОСОБА_3 та інших учасників процесу. Тому враховуючи думку прокурора, обвинуваченого, захисників, потерпілого та його представника суд відповідно до ч. 3 статті 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів відносно обставин справи, які ніким не оспорюють ся, обмежившись вивченням процесуальних документів щодо речових доказів та процесуальних витрат, а також даних що характеризують особу обвинуваченого.

В зв`язку з викладеним, суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за статтею 286 ч. 3 КК України, оскільки він вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого. Також дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за статтею 135 ч.3 КК України, оскільки своїми діями він вчинив умисне завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через безпорадний стан, особою, яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, що спричинило смерть потерпілого.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Обставиною, яка відповідно до статті 66 КК України пом`якшує покарання ОСОБА_3 , суд визнає добровільне відшкодування під час судового розгляду спричиненої матеріальної шкоди.

Інших обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_3 судом не встановлено.

При цьому суд наголошує на тому, що сукупність дій обвинуваченого ОСОБА_3 безпосередньо після вчинення дорожньо-транспортної пригоди та протягом двох місяців до часу його виклику до правоохоронних органів у зв`язку з вчиненим кримінальним правопорушенням не може бути розцінена судом ані як щире каяття, ані як активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання є "з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину". Ця обставина є ситуацією врахування постзлочинної поведінки особи. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки. Пом`якшуючий потенціал цієї поведінки полягає в явній демонстрації винним розкаяння у вчиненому злочині, бажанні понести відповідальність за нього, сприяння розкриттю злочину та економії витрат суспільства на досудове слідство та процес судочинства.

Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_3 добровільно в правоохоронні органи з приводу вчинення ним злочинів взагалі не звертався, а визнання ним в судовому засіданні своєї вини та каяття, пов`язане виключно із встановленням його особи та викликом до поліції за минуванням значного проміжку часу (два місяці) після вчинення кримінальних правопорушень, а також із пред`явленням обвинувачення та направленням кримінального провадження до суду.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 11.06.2020 року у справі № 601/1378/19.

При цьому, стороною обвинувачення в обвинувальному акті також не встановлено існування таких обставин, що могли би пом`якшити покарання ОСОБА_3 .

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 , не встановлено.

Обираючи обвинуваченому вид та міру покарання суд також враховує те, що вивченням даних про особу обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий, відшкодував спричинену кримінальними правопорушеннями матеріальну шкоду, що не оспорював потерпілий, який в той же час наполягав на тому, що спричинена моральна шкода не відшкодована, оскільки її відшкодування в грошовому еквіваленті з огляду на смерть сина є неможливим. Також встановлено, що ОСОБА_3 позитивно характеризується за місцем проживання, не перебуває на обліку в наркологічному диспансері а також психоневрологічному диспансері, одружений, має малолітню дитину.

При цьому суд відхиляє позицію сторони захисту про наявність в ОСОБА_3 розладів адаптації з істерично-акцентуального характеру, з огляду на те, що згідно довідки КП «Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О.Ф. Мальцева Полтавської обласної ради» із вказаним розладом він перебував на лікуванні протягом нетривалого періоду з 10.03.2015 року по 01.04.2015 року, в той же час згідно наданого стороною обвинувачення Акту судово-психіатричного експерта № 175 від 28.04.2020 року встановлено, що: 1- на даний час ОСОБА_3 будь-яким хронічним психічним захворюванням, недоумством, іншим хворобливим станом психіки не страждає і не перебуває в стані тимчасового розладу психічної діяльності, і може усвідомлювати свої дії та керувати ними, 2- ОСОБА_3 в період часу, що відноситься до інкримінованого йому протиправного діяння, будь-яким хронічним психічним захворюванням, недоумством, іншим хворобливим станом психіки не страждав і не перебував в стані тимчасового розладу психічної діяльності, і міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, 3- ОСОБА_3 під дію ч. 2, ч. 3 ст. 19 та ст. 20 КК України не підпадає. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Згідно розділу 3 досудової доповіді органу пробації оцінка ризику вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_3 оцінюється як СЕРЕДНЯ, оцінка ризику небезпеки для суспільства як НИЗЬКА. Згідно розділу 4 органом пробації складено висновок про те, що виправлення обвинуваченого можливе без обмеження чи позбавлення волі.

Відповідно до ст. 368 КПК України при ухваленні вироку суд приймає до відома досудову доповідь органу пробації з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого ОСОБА_3 .

В той же час згідно положень ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд враховує не тільки особу обвинуваченого, соціально-психологічна характеристика якого охоплюється серед іншого змістом досудової доповіді органу пробації, але й обставини що пом`якшують та обтяжують покарання, тяжкість вчиненого злочину, межі покарання, встановлені санкцією статті особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Враховуючи викладене, а також те, що визначений висновок досудової доповіді органу пробації в частині можливості виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 без обмеження чи позбавлення волі не узгоджується з сукупністю інших обставин справи, які згідно ст. 65 КК України враховуються при призначенні покарання, суд визнає неможливим виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства та вважає, що необхідним та достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів є основне покарання, передбачене санкцією ч. 3 ст. 135 та ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі.

Крім того, з метою дотримання вимог, передбачених ст. 50 та ч. 2 ст. 65 КК України, суд вважає, що для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нового кримінального правопорушення необхідним є призначення додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки, що слугуватиме загальним принципам особистої та загальної превенції.

З урахуванням того, що обвинуваченим вчинено два окремих тяжких кримінальних правопорушення, остаточне покарання має бути призначено із врахуванням вимог ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень.

За правилами ст. 75 КК України, якщо при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вказана норма закону визначає, що суд може прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням лише у випадку, коли дані про особу засудженого, з урахуванням обставин справи і тяжкості вчиненого злочину, дають суду достатні підстави дійти висновку про те, що виправлення особи можливе без відбування призначеного покарання. Питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням відноситься до дискреційних повноважень суду і є його правом, а не обов`язком.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі № 527/369/18.

Вирішуючи питання про наявність підстав для звільнення ОСОБА_3 від покарання суд враховує, окрім наведених вище обставин, позицію потерпілого та його представника, які наполягали на призначенні суворого покарання, а також те, що хоча одне із вчинених обвинуваченим ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, а саме передбачене ч. 2 ст. 286 КК України є необережним, однак відповідно до ст. 12 КК України воно належить до тяжких кримінальних правопорушень, і внаслідок таких протиправних дій настала смерть потерпілої особи. Тяжкість наслідків у виді смерті людини є непоправимими і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди в матеріальному еквіваленті. Крім того, позитивні характеристики обвинуваченого носять формальний характер та жодним чином не зменшують суспільної небезпечності як його самого, так і кримінальних правопорушень, які він вчинив.

У зв`язку з цим суд вважає, що призначення обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 286 та ч. 3 ст. 135 КК України із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання не буде достатнім і необхідним для досягнення мети покарання, та не буде відповідати ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 3 ст. 135 КК України, і особі засудженого через його м`якість. Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній у справі № 701/582/16 від 05.07.2018 року.

Долю речових доказів суд вважає необхідним вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Згідно ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 349, 369-371, 373-376 КПК України, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та призначити йому покарання:

- за статтею 286 ч. 3 КК України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки,

- за статтею 135 ч. 3 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

У відповідності зі статтею 70 ч.1 КК України шляхом часткового складення призначених покарань, остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити попередній у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Речові докази - частину радіаторної решітки, змиви речовини бурого кольору з узбіччя (квитанція 1031 від 30.04.2020 року); змиви з внутрішньої частини ручки водійських дверей, передніх пасажирських дверей, по одному контрольному змиву до кожного з них (квитанція 1030 від 20.04.2020 року); зразки генетичного матеріалу, недопалок сигарети, мікрочастинки з підголовника водійського крісла, целюлозно-паперову серветку, мікрочастинки з лобового скла, правої стійки та гумового ущільнювача (квитанція 1029 від 30.04.2020), які зберігаються в камері зберігання речових доказів ВП № 2 Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області - знищити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів в загальному розмірі 6017 (шість тисяч сімнадцять) гривень 90 коп.

Вирок може бути оскаржений сторонами судового провадження до Полтавського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Полтави протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя Ленінського районного суду м.Полтави І. О. Чистик